Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2648
Творів: 49108
Рецензій: 93761

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Роман-мозаїка

Вежа "Моцарт" 6

© Natalka Myshkevych, 10-05-2021
Частина III
Salut

І. Ясухіро. Delicatamente.
На зупинці автобуса Йошіко познайомилася з японцем, якому не було де ночувати. Звичайно, одразу Ясухіро став нашим новим сусідом. Виявилося, що він колись давно приїхав до Парижу захищати дисертацію – і затримався тут надовго. Чотирнадцять років бутербродів, чужих кімнат без жінок і друзів, іронічних поглядів колег і відвертого нехтування керівництвом. Але тонка японська душа Ясухіро знайшла свій прихисток – він став великим знавцем літератури, особливо Достоєвського. Коли він приходив до нас із пляшкою найдешевшого вина, то міг розказувати про тонкощі російської хворобливої психології аж до ранку.
На початку 90-х французький начальник відрядив Ясухіро до невідомої, темної та голодної України. Я написала листа Аліні й запропонувала їй здати моєму сусіду кімнату. Отримавши його, моя київська подруга ледве не загорлала від радощів: близнята вимагали прірву грошей, і родина ледь зводила кінці з кінцями. Зарплатні Марка вистачало лише на необхідні продукти. Декретні, які отримувала мама двох дівчаток, прирівнювались до трьох доларів. Єдине, що виручало молоду сім’ю, були посилки з дитячим одягом, які регулярно надходили від своїх німецьких друзів Шварців. Аліна не могла стримати сліз, вбираючи дочок у крихітні ошатні сукенки та кофтинки, які з любов’ю плела Рената.
Ясухіро також зрадів моїй пропозиції: щоденна платня у 10 доларів, яку запросила Аліна, була для нього сміховинно маленькою. Отже, всі залишилися задоволеними.
У звиклого до аскетизму Ясухіро розпочалося нове, хоча й важке, але таке приємне життя. Ясухіро пив дешеве солодке вино, їв гречану кашу – і був неймовірно щасливий. Завдяки шаленій інфляції він зі своїми кількома сотнями доларів раптово перетворився на мільярдера, дарма що купонно-карбованцевого. Кожного ранку він біг на ринок і дізнавався про курс долара, який тоді змінювався по три рази на день. А головне, ніколи раніше чоловік не відчував такої уваги з боку дівчат – адже вони, зрощені за Союзу, вперше бачили справжнього японця. На той час Ясухіро виглядав на сірих київських вулицях дуже по-іноземному привабливим – кремезний, кругловидий, з модною стрижкою і чудовими великими очима.
Одного разу господарі квартири запросили Ясухіро на день народження дітей. Він страшенно зрадів, адже за роботою майже не бачив людей, і кинувся на пошуки гостинця. Магазини непривітно зустрічали похмурими полицями з пожовклим маслом і запліснявілим печивом. Набігавшись порожніми залами декількох універсамів, Ясухіро раптом побачив бабусю, яка сумно стояла на зупинці автобуса, тримаючи у руках дві пляшки шампанського. Вони страшенно зраділи одне одному: старенька акуратна пенсіонерка у пожовклому білому береті та прихіпований джинсовий іноземець з навушниками у вухах. Бабця поскаржилася своєму єдиному покупцеві, що отримала шампанське замість пенсії й тепер мусить стояти тут, поки не продасть усі чотири пляшки. Сентиментальний Ясухіро був неймовірно розчулений її історією, купив обидві пляшки й щодуху побіг з ними додому, бо вже запізнювався на вечірку. Одну пляшку він заховав, щоб пригостити друзів на свій день народження, а другу з гордістю виставив на стіл. Коли ж настав час відкоркувати пляшку, від хвилювання Ясухіро занадто поквапився, корок з приголомшливим вибухом здійнявся аж до люстри й гучно ляпнувся у вазочку із соусом, дорогоцінне шампанське залило увесь стіл і частину гостей. «Шампанське пили мої панталони» – з кривою усмішкою розказував потім про цю драму Ясухіро. І хоча, на його подив, ніхто з гостей не став сміятися над його незграбністю, сором за цей конфуз переслідував його багато років.
Поринувши у теплу і галасливу атмосферу українського сімейного свята, не дуже вже й молодий відлюдник замріяно удав собі, що у нього з’явилася своя, весела і доброзичлива родина. Він підкидав аж до стелі товстеньку кирпату Настусю і розчулено називав її по-японськи дочкою. Відтоді в Ясухіро з’явилася солодка мрія: одружитися з молодою українкою і завести доньку.
Тим часом Марко вирушив у відрядження і доручив дружині опікуватися незвичайним гостем. Аліна радо взялася розважати іноземця. Колись вона кілька місяців працювала в музеї й з того часу гордовито вважала себе досвідченим екскурсоводом. Разом вони блукали зеленими печерськими пагорбами, де на початку сторіччя молоді енергійні капіталісти збудували свої знамениті прибуткові будинки в унікальному стилі, що поєднав усі можливі й неможливі архітектурні напрямки. Як і всі японці, Ясухіро був великим естетом. У Києві його тішило те, що кожний будинок має свою особисту зовнішність, адже він звик до того, що всі паризькі будинки, чи то на лівому, чи на правому березі Сени, збудовані з міцного сірого каміння і мають одне, хоча й прекрасне обличчя. Тиньковані стіни найрізноманітніших відтінків пастелі та густі крони каштанів і лип викликали відчуття домашнього спокою і захищеності. Він вивчав міські легенди, блукав потаємними ходами між будинками й напівсонними парками, зачаровано вдивлявся в бетонні обличчя химер, каріатид та русалок і відчував, як павутиння київської містики обплутує його вразливу витончену душу. За пів року життя в цьому сповненому міфології та езотерики місті Ясухіро пройнявся почуттям духовної спорідненості з ним.
Аліну вразило, як уважно японець сприймав будь-яку інформацію. Якось вони зайшли до музею Шевченка – поета, про якого Ясухіро нічого не чув. Однак він так ретельно вивчав кожний експонат, що врешті служниці почали підштовхувати їх до виходу. Аліна замислилася: якби вона приїхала до Японії, чи стала б так цікавитись життям невідомого їй японського письменника?
Ясухіро постійно виношував ідею спільного з Аліною бізнесу. В київські магазини тоді годі було й заходити – вони стояли темними, похмурими й абсолютно спустілими. Розглядаючи запилені полиці, японець напружено і методично вираховував, скільки вони зможуть заробити на цій порожнечі. Окрилений бізнес-ідеями він виходив з магазинів на вулиці, зустрічався зі сповненими безнадії й туги поглядами киян і розумів, що його фантастичний проект може мати лише провальний фінал.
А тим часом Аліна щиро перейнялася душевним станом нового приятеля і вирішила познайомити його зі своєю колежанкою, зовсім молодою сором’язливою дівчиною. Її звали Аріною, але для японського вуха імена подруг сприймалися однаково, і це викликало деяку плутанину у свідомості Ясухіро. Розпочалися досить складні для обох стосунки – проста українка не знала як поводитися зі східним зарозумілим чоловіком. Їй здавалося, що в його голові постійно працює маленький комп’ютер. Запрошуючи дівчину на каву, Ясухіро шокував її вибором: що краще купити – тістечко для неї або цукерки для її мами? Аріна шарілася і відмовлялася від усього взагалі. Інколи його вчинки дивували її, а подекуди доводили до сліз. Японці мають неймовірну властивість раптово переривати будь-яку розмову важким довгим мовчанням, на обличчя ніби насувається бронзова машкара самурайського шолома. Аріна спочатку ображалася на дивну поведінку, яка здавалася неввічливою. Але потім звикла до неї та зрозуміла, що це прояви незбагненної японської етики.
Для Ясухіро одним із важливих критеріїв вибору дружини було вміння готувати власноруч – адже сучасні японські жінки зовсім не вміють готувати, обід на будь-який смак можна купити у супермаркеті. Закоренілий одинак мріяв, коли нарешті закінчиться для нього злиденна ера бутербродів.
Щоб перевірити кулінарні здібності Аріни, Ясухіро вдався до східних хитрощів: проникливо дивлячись дівчині в очі, драматичним голосом попрохав її приїхати до нього додому і допомогти йому. Коли ж дівчина, готова до самопожертви заради кохання, стрімголов примчала до нього, кавалер вручив їй торбу з овочами й попросив приготувати йому поїсти, оскільки сам був «страшенно» зайнятий роботою. Дівчина старанно виконала доручення. Але чи сподобалася приготована нею страва, так і не дізналася – японці вправно вміють уникати відповіді.
Хоча стосунки поволі розвивалися, Ясухіро був переповнений сумнівами. Адже навколо стільки гарних жінок, не дарма кажуть, що українки найкрасивіші у світі! Він звернувся до Аліни: чи не познайомить вона його ще з кимось. Зустрівши її обурений погляд, відповів по японському дипломатично: «Але ж ми з Аріною лише друзі! Ми ж із тобою також друзі, чи не так?» Ясухіро полюбляв вживати книжкові вислови дев’ятнадцятого сторіччя.
Друга спроба розпочати серйозні відносини виявилася вже зовсім марною. Щасливі місяці в Україні пролетіли занадто швидко, прийшов час повертатися до Японії. До батьківської хати Ясухіро повернувся один. Певний час він надсилав як Аліні, так і Аріні листівки з краєвидами й лаконічними написами: «Чекаю тебе у Токіо» або ж «Чекаю тебе у Нагасакі». А потім примарний зв’язок обірвався на багато років, і всі майже забули про Ясухіро.


Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.71719002723694 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Історія Європи. Український погляд
Кожен з нас має знати історію власного народу. Бо історія – це його посвідка на проживання на рідній …
Погляд на світ через призму пародії.
«Прометей поміж грудей» – тільки ця провокативна назва збірки чого варта! І це не натяк, це те, про …
День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …