

	ПОШУК

АВТОРУ:

AlmaNAH

Жанри

Авантюрна проза

Авторська проза

Альтернативна історія

Гоголівський ФОРУМ

Наша статистика

Авторів:	805
Творів:	12181
Рецензій:	18718

Наша кнопка

Код:

Художні твори Проза Мініатюра

На горищі

© Волошка, 21-05-2007
А море, море- аморе... Так багато про нього мовиться, а я його вже готова була зненавидіти разом із тими горами з усіх боків. Поле, то зовсім інша справа. Тихо, спокійно, немає людей, нав′язливих очей, зойків та оголених підсмажених тіл. Є він. Лише він панує у світі- величний господар- Спокій... Він в усьому- у шелесті трав, у гомоні птахів, у шурхоті звірят, у шипінні гадюк, у серця рівних ударах. Лиш тут воно може заспокоїтись, забути про все. Дивись- ось дорога, по ній треба іти босоніж, бо це ж свята земля. Відчуваєш? Відчуваєш, як вона дихає? Бачиш, як здіймається її соковите тіло, як тепло, лагідно аж ніяк не пече, а гріє твої підошви? Тут все починається, сюди й повертається, тут початок і кінець, тут є усе й нема геть нічого, це Всесвіт і першопричина буття... Голова іде обертом не від солодких слів, не від примарливих фантазій чи сновидінь, а од ароматних всепоглинаючих хвиль. Ідеш, зриваєш і розтираєш у долонях квіти. Це- сріблястий полин: зверху- п′янкий терпкий трунок, схвильований й від того трохи незґрабний, занурюючись, стає злегка солодко, але тягне все далі, вже нема змоги зупинитися, а найглибше, там, де вже не буде місця, і повітря, балансуючи на кічику найтоншої голки зі стогоном втіхи втратить рівновагу й полетить геть у прірву- до болю довершено і неповторно... І буде сонце, і піде дощ, і виросте стіна, і в мені зазеленіють духмяні трави. Дощ настільки наполегливий і самовпевнений, що я підкорююся його чоловічій волі та до щенту в ньому розчиняюся. Він змушує мене робити вільні легкі вчинки та діяти за покликом душі. Ось і зараз дужими краплями він збуджує мої сонні, сховані відчуття. Взуття летить десь далеко в кущі, я жбурляю його подалі, бо хочу відчувати дощ всім тілом, навіть кінчиками пальців. Іду по дорозі, земля тремтить і звивається під потоками води. Струмені заливаються мені під комір, стікають тисячами струмочків по шиї, спині, омивають усі мої вигини та впадини. Стікають по животі все нижче... Піднімаю голову догори і краплі торкаються моїх губ, моїх очей. Вологі вуста мої шепочуть уривчасті слова молитви-вдячності за насолоду буттям, втіху дощем...
Написати рецензію	Рекомендувати іншим

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]
На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Олександр, 22-05-2007

а Ви часом
© Антон Санченко, 21-05-2007

Згенеровано за 0.0105891227722 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

На горищі

[ Без назви ]

а Ви часом