За закритою завісою, на сцені, чується ніби суперечка. «Та ні-ні, мені теж подобається!» «Коли ви порахуєте усі мої склади, то самі побачите, що там все правильно!» «Так і я вам те саме кажу! Жодних норм не порушено, ні до чого не придерешся! А той у комісії бачте! Та ви не журіться сильно! Такі завжди бувають!» «Один на всю комісію, а таке сказав!» «Так-так, а інші на нього тільки поглянули, а головний ще й посміхнувся з нього» «А що з нього візьмеш, дурень дурнем, тільки й посміхатися!»
Раптом завіса починає повільно розчинятися (саме розчинятися, випаровуватися, ставати прозорою) і глядачам стає видно невелику жіночку в статичному костюмі з брюками і високою укладеною зачіскою. Вона стоїть спиною до зали і затуляє собою чоловіка, який вищий від неї зростом. Чоловік замовкає і понад головою жіночки здивовано дивиться у залу. Жіночка повертається, ніяковіє, каже: «Ой!» і швиденькими коротенькими кроками тікає зі сцени. Чоловік, теж в костюмі-трійці з краваткою, міцної статури, передпенсійного віку, продовжує здивовано дивитися у залу, потім чемно кланяється, майже по-військовому повертається на дев’яносто градусів наліво і, ледь вище екватора піднявши підборіддя, рішуче починає крокувати зі сцени до підсобних приміщень. При цьому розминається з двома незрозумілого вигляду молодиками, більше схожими на технічних працівників, аніж на служителів Талії чи Мельпомени, які виходять на сцену і розмовляють, не звертаючи уваги на зустрічного, потім зупиняються і не помічають, що завіси немає зовсім, а глядачів повна зала.
– Слухай, мені одна знайома недавно розповідала: «До нас на танці, ну де я ходжу, на пілон, прийшла оце була одна новенька. Теж десь така, років під тридцять» – молодик розповідає із вдаваним награванням, ніби злегка копіює свою знайому. – «Зразу наче нічого, а потім така до нас: «А чому це ви на мене уваги не звертаєте?» Тренерша витріщилася на неї, і ми теж. «Хто уваги не звертає?» - всі зупинилися робити наші спеціальні рухи. «Ну ви ж усі бачите, що в мене не виходить так, як у вас усіх, що я не встигаю за вами! Не встигла я одне зробити – а ви вже інше робите! І ви не призупинитеся, не зачекаєте! Я що сюди прийшла? Я прийшла сюди задоволення отримати, а не для чогось там іще, а ви з мене дурочку робите!» Всіх наче заціпило, стоять і мовчать. Тренерша теж, і не знає, що сказати. Потім я така, повертаюся до цієї новенької, і кажу: «Слухай, призупинитися ми не можемо, бо виконуємо все під музику, ти розумієш? Хіба можна призупинити музику?! Я теж, та й кожен, хто тільки приходить, – він спочатку не встигає. І нічого не вміє. І ми тренуємося. Бо це швидше тренування, аніж танці. Розумієш – тренування! Справжнє задоволення з’являється тільки тоді, коли в тебе щось починає виходити. Інакше то не задоволення! Ми зараз он іще до пілона дійдемо, там побачиш, якщо ще ні разу не пробувала» Всі на мої слова почали піддакувати і кивати головами. А новенька презирливо оглянула нас усіх і така: «Я що – дурочка? Я прийшла сюди задоволення отримувати, а не пахати! Пойнятно вам?!» І пішла на вихід. Ми такі потискали плечима, та й пішли на пілон, бо вже й музика незамітно дограла» – молодик ніби скидає маски, стає собою, і заглядає в обличчя співрозмовника. – Отаке мені знайома розповідала, чуєш, отаківо люди є!
– Так а при чому тут все це? Я тобі про зозулю і півня взагалі-то, які згадалися недавно, коли оце дивилися в календар, ну щоб привід, як кажуть був, так там саме день народження Крилова…
– А хіба це не одне і те ж?
Із зали хтось коротко свистить, іще хтось підкашлює. Двоє оглядаються, і теж в різні боки тікають зі сцени.
Галогеновий дим зі спеціальним підсвічуванням знову роблять завісу видимою.
