Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2640
Творів: 48571
Рецензій: 93322

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Соціальна драма

Музикант 22

© Анатолій Азін , 12-02-2021
                                                     Свіжа кров.

– Куди їдемо? Додому? – запитав Сашко завівши двигун, він здогадувався, що робочий день у шефа сьогодні був не з легких.
– Сьогодні в нас репетиція, давай заїдьмо додому, я візьму гітару, нагода й обновку обіграти.
– Ви купили гітару?
– Купив.
Вадим подумав, що було б слушно прослухати сьогодні Сашка, але й поспішати в цій справі було дуже ризиковано. Може хлопець просто хвалько, для підняття свого статусу в очах начальника-музиканта, треба мабуть самому якось почути його голос на сцені, а потім вже показувати його Гарику.
– Що за модель?
Заклопотаний своїми думками він пропустив мимо вух запитання.
– Що за модель, не пам’ятаєте? – перепитав Сашко.
– А-а! Гітара?! «Schecter Solo-6». Я вже давно хотів придбати саме цю модель, але в нас купити, це велика рідкість, хіба що з рук. В мене колись була «Washburn». А ти чому запитуєш? Знаєшся на гітарах?
– У нашого соліста, Стасика, «Washburn». До речі, в цю суботу запрошую вас до нічного клубу «Одіссей», що на Шулявці. Наш гурт буде там на розігріві публіки перед Скрябіним. Послухаєте молодих аматорів.
– А як ваш гурт кличуть?
– «Піротехніки»… – Сашко трохи знітився.
– О! Нівроку собі. Що, запальні хлопці?
– А-а-а… так собі.
– Це десь в районі кіностудії Довженка?
– Так. Ну що, чекати на вас?
– Поживемо-побачимо, – невпевнено промовив Вадим.

На студії майже всі були в зборі. Манюній, як завжди спізнювався, а потім ще й зателефонував, щоб його не чекали. Музикальні режисери налагоджували апаратуру, окремі звуки гучномовців різали слух, підсилюючи нервову обстановку. Гарик зустрів Вадима теплими обіймами, але відразу дав зрозуміти, що без вокаліста їм треба «сушити весла».
– Нам не вистачає чарівної магії не лише голосу, а й молодості, щоб добавити свіжої крові в наш пристаркуватий колектив. Потрібен соліст-запальничка, до якого потягнуться дівочі руки, а ми маємо підтримати його молоду вдачу професійним супроводом. Тільки таким чином ми встигнемо встрибнути в останній вагон потяга. Етно-хард-рок гармонує в суміші старшого покоління музикантів і молодої наживки. Здається ти, – Гарик штрикнув пальцем Вадима в груди, – хвалився Пітеру, що когось маєш на мушці? Та годі про справи. Розповідай! Як відпочинок в Новій Англії?  Бачу інструмент там придбав? – Гарик вказав на футляр.
– Там… відбулася історія з цією гітарою. Ми відпочивали на острові Тортола – це Британські Віргінські Острови. Саме в той час в Род-Тауні, столиці цієї острівної квазідержави, з концертами по Карибах, були «Scorpions». Ми жили в одному готелі. Мене ніби хтось за язик смикнув сказати Павлу Мончиводі, їхньому бас-гітаристу, що я музикант і хочу купити гарну електрогітару, він поляк і добре розуміється на російській. Павло весь готель поставив на вуха: «мов заможний українець хоче придбати гарну електрогітару», – а там, нас, українців, і росіян сприймають як новоявлених багатіїв, а туземці готові за гроші вилизати нам і заднє місце. І що ви думаєте? На другий день після нашої розмови прилетів чартером з материка комівояжер, щоб запропонувати мені купити гітару: уявіть собі – самого Боба Ділана. Нас з Світланою він загнав у штопор, але не самою пропозицією, а ціною раритету – триста тисяч зелених. Щоб не впасти лицем в багнюку, я від пропозиції  ледь відмовився, виказуючи своє шанування великому музиканту, але мав замовити гітару від виробника, аби не розчаровувати нав’язливого торговця.
Вадим розкрив футляр і передав новесеньку «Schecter Solo» в руки Гарику.
– Нічогенька лялечка, – Гарик лагідно торкнувся пальцями до струн, – зараз почуємо, тебе, красуне, в справі. Гітару розглядали всі по черзі.
Вадима аж розпирало від спогадів весільної подорожі.  
– Нашого брата в тих краях добре знають, для них ми всі диваки і марнотратці. А гучні вечірки з циганами і шампанським, по декілька тисяч доларів за пляшку – звичайна річ. Нас же з дружиною, абсолютних тверезників, туземці сприйняли за мормонів тому, віддаючи належне шанування, подавали на сніданок лише свіже віджаті соки, та неймовірної краси салати, прикрашені квітами виготовленими з овочів – Світлана була в захваті. Каву і чай ми пили крадькома, щоб не збивати обслугу з пантелику...
– Добре, добре, Янку!.. А що там в тебе за хлопчина-вокаліст на прикметі? Може його прослухати? – Гарик різко перейшов до справи.
– Я й сам хотів тобі саме це запропонувати. Їх гурт, в суботу, виступає у клубі «Одіссей». Давай заглянемо, а ти приймеш рішення. Чесно кажучи я його в роботі не бачив, так, випадково почув про талановитого молодого співака, що шукає підтримки в шоу-бізнесі.
Вадим не хотів завчасно повідомляти Гарика про своє безпосереднє відношення до Сашка.  
– Гурт, ще занадто зелений, вони не мають навіть свого альбому – переспівують відомі хіти.
– Гаразд. В мене там є свої зв’язки. Нагадаєш під кінець тижня. А як гурт кличуть?
– «Піротехніки».
– О-о-о! Хлопці мають подавати публіці щось вибухове?!

Клуб «Одіссей», як і інші нічні клуби в наш час, оживав за північ.  Гарик замовив квитки загодя і вони вільно пройшли крізь натовп запізнілих гультяїв, бажаючих при нагоді попасти до залу. Два здоровенні охоронці, скоса поглянувши на квитки, ввічливо привіталися і відчинили двері. Атмосфера свята дихнула їм в обличчя. Вадим, вже давно відвиклий від подібних молодіжних тусовок, почувався ніяково. Клуб, в сучасному розумінні, об’єднував ресторан де подавалися лише холодні закуски, і просторий, сотні на три людей, танцювальний зал. Естрада, стилізована під стародавній амфітеатр, утопала в глибині залу. Усміхнені бармени зустрічали гостей еквілібристикою пляшок з напоями, молоді хлопці снували біля барних стійок пригощаючи своїх подруг коктейлями. Сміх, гамір натовпу, поглинала зваблива музика вправного діджея, котрий, немов капітан в корабельній рубці, з висоти свого постаменту, відчуваючи забаганки залу, вправно керував ритмом танцюючих. Столи для поважних гостей розміщалися по обидві сторони естради. Розпорядник, заздалегідь повідомлений власником клубу про їх присутність, вже поспішав назустріч.
– Хелло панове! до ваших послуг, – привітався імпозантний чоловік, бездоганно вдягнений в чорний костюм з краваткою-метеликом і бейджиком на лацкані піджака. Геннадій Павлович, так повідомляв бейджик, підвів їх до столу біля мармурової колони. – Звідси, як і замовляли, буде гарно проглядатися сцена, а музика гучномовців, більш спрямована в середину залу, не так тиснутиме на перетинки.
– Дуже добре, дякуємо, – промовив Гарик всаджуючись за столом.
Адміністратор відкланявся, передавши гостей до послуг офіціанта, що вже стояв поруч тримаючи на татці меню. Гарик, не довго думаючи, замовив на двох свіже віджатий апельсиновий сік і круасани, чим здивував офіціанта.
– Панове, може бажаєте дівчат для розваги?
Але отримавши відмову, офіціант вмить розчинився в сутолоці залу.
Рівно опівночі на сцені почали з’являтися музиканти, публіка пожвавішала. Було зрозуміло, що їх тут знали. Дівчата навіть хвацьке викрикували знайомі ім’я, махали руками вітаючи музикантів. Високий, стрункий вокаліст в потертих джинсах, кросівках і чорній футболці з логотипом «AC/DC» стукнув пальцем по мікрофону перевіряючи звук. Русяве, довге, пряме волосся спадало на очі і він раз-по-раз відкидав його назад рвучким рухом голови.
– Це наш клієнт, – Вадим показав очима на вокаліста.
Гарик пильно вдивлявся в хлопця. Трохи видовжене бліде обличчя, загострений ніс, на бороді яма.
– Янку, так він же вилитий Курт Кобейн.
– Ай правда, є схожість.
Діджей вимкнув фонограму модного треку і голосно представив публіці музикантів:
– Пані та панове! Перед вами запальний і непередбачуваний рок-гурт «Піротехніки»!!! Привітаємо хлопців оплесками!
Гості очима поїдали сцену.
Бурхливі оплески в перемішку з гучними оваціями жіночих голосів на мить згасили світло в залі, залишивши в променях софітів музикантів, в ту ж саму мить полилася солодка, як мед, мелодія: «Як би не було тебе…». Ліричний баритон з легкою хрипотою, схожий на голос Марокаси, на доволі чистій французькій мові, зробив доступнішими серця жінок. Танцюючі пари насолоджувалися близькістю тіл.
Голос соліста приємно здивував і Гарика, і Вадима, – вони багатозначно переглянулися між собою. Хіти відомих виконавців зміняли один одного не даючи гостям часу на відпочинок. Соліст вільно рухався по сцені, підбадьорював знайомих короткими репліками, його гнучке тіло з підтанцьовкою в ритмі музики і чарівний голос, заводив натовп. Хтось із дівчат наполегливо вигукнув: «Спалені мости!.. Спалені мости!..» Музиканти взяли перші акорди, здивувавши Гарика новим аранжуванням його ж хіта. І тут соліст показав усе на що він спроможній. Мелодія в ритмі хард-рок і голос вокаліста, часом пронизливий до істерики, розкривав словами пісні трагедію нерозділеного кохання так, що холодом пробирало шкіру.
– Здається в хлопцеві щось є. Я згоден його прослухати у себе в студії, – Гарик чекав реакції Вадима.  

                                                            
                                          

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Леонід Данільчик, 18-02-2021
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.36082196235657 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …