Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2640
Творів: 48571
Рецензій: 93322

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Фантастика

Лінія часу 16

© Сергій Рєпін, 19-01-2021
Висота 8000 метрів. Дихальна маска закриває обличчя. Данилюк веде свою четвірку маятником вздовж лінії фронту. На заході ідуть запеклі бої. У смертельній каруселі зійшлися сотні літаків. То тут то там крутяться ніби комарі-товкунці клубки машин. Олексій побудував стрій своєї групи широким пеленгом для кращого огляду простору. Крім того оператори РЛС оглядають простір і тримають з ними постійний зв’язок. На півдні, на межі видимості курсує четвірка Ворожейкіна, а на півночі, ледь помітні чотири цятки – літаки групи Вороніна. Внизу з’явився одинокий літак – підбитий Пе-2 тягнеться на схід.
– Данило, увага. Ціль під вами, два літаки. Ідуть на схід. Висота – 6000 метрів, – передали оператори РЛС.
Ось Данилюк помічає два літаки – Ме-109 ідуть на схід. Вони заходять на сонце націлюючись на підбиту «пєшку». «Не так швидко» – подумав Олексій, заходячи на сонце.
– Михайленко, прикрий, атакуємо, – передав він ведучому другої пари.
Олексій із Томом Мітчеллом пікірують вниз заходячи у хвіст мессерам. Ведучий у прицілі. Ось вони вже на відстані близько сотні метрів, позаду і трохи нижче. Олексій тисне на гашетки. Черга розпорола черево мессера. За ним потягнувся струмінь чорного диму, з розчахнутого черева вирвалося полум’я. За мить ворожий літак перевернувся на спину, розгорівся мов сірник і спрямувавши ніс донизу став падати. Одночасно, від черги Тома у іншого мессера відлетіло крило і він закрутившись у штопорі також попрямував до землі. Екіпаж «пєшки» тільки тепер помітив і мессерів і пару Гайдамак. Набираючи висоту, Олексій повів свою четвірку до лінії фронту. Висота знову 8000 метрів. І тут вони натикаються ще на одну пару мисливців. Вони націлилися з боку сонця на трійку ілів у супроводі двох лаггів. Пілоти лаггів помічають Ме-109, кидаються навперейми. Мессери різко свічкою ідуть вгору і самі потрапляють у приціл Олексія і Тома. Німці помічають їх раптово, з близької відстані і переводять літаки у падіння. Але пізно. Черги Олексія і Тома одночасно прошивають обидва Мессершмітти. Один вибухнув у повітрі, інший загорівшись розвалився на шматки. Несподівано для себе Олексій і Том вриваються у вир повітряного бою. Аерокобри ведуть бій з фокке-вульфами та мессершміттами. Пара фоккерів лізуть угору. Ведучий потрапляє у приціл Олексія і черга згори вниз прошиває кабіну і фюзеляж. Фоккер яскраво спалахнув. В ту ж мить черга випущена з Аерокобри знизу підпалює іншого фоккера. Олексій і Том пішли вгору, але тут же відразу Данилюк перевертає машину через крило і розстрілює фоккера, який намагався атакувати ще одну Кобру. Мессер кидається напереріз Дев’ятці Олексія. Олексій з ковзанням кидає літак під мессера уникаючи атаки. Том Мітчелл напоготові – миттєво зрізає худого чергою раніше ніж той встигає відкрити вогонь. Вниз полетіли лише палаючі уламки. Трохи збоку на захід тягнеться підбитий мессер. Атака згори і Данилюк відправляє його на землю. Німці відходять на захід. Кобри, Трійки та Лавочкіни їх переслідують. Данилюк і Том набирають висоту і приєднуються до пари Михайленка.
Ескадрилья Данилюка четвірками приземляється. Вище над ними кружляє четвірка прикриття – вони суворо дотримуються інструкцій. Виявилось, що група Ворожейкіна збила дві пари мессерів-мисливців, а Воронін підловив і відправив униз розвідника-коригувальника Фокке-Вульф-189.
Згодом повернулися 16 Мустангів Девіда Сміта, які прикривали групу Пе-2. Над ціллю їх зустріли 12 Ме-109. Сміт наказав одній вісімці прикривати «пєшки», а сам на чолі іншої атакував німців. Мессери спікірували вниз і помітивши, що Мустанги увійшли в піке вслід за ними, азартно їх атакували на віражах. Сміт одного за іншим збиває двох. Лише коли спалахнули ще два мессери, німці второпали, що з цими Мустангами щось не так, замість важких винищувачів супроводу з ними ведуть бій винищувачі полегшеної модифікації, які не поступалися мессерам на віражі на середній висоті. Мессери почали виходити з бою і потяглися на захід. Тоді Сміт наказав другій четвірці, яка знаходилася вище атакувати їх. Ще два мессери загорівшись знайшли свій притулок на землі. Наздоганяючи групу Пе-2 американці наштовхнулися на одинокого Ю-87, який з димом тягнувся на захід. Ще одна атака Девіда – і Штука яскраво спалахнувши пішла до землі. Це була двадцята перемога Девіда Сміта.
Теплий травневий день добігав до кінця. Вечірнє сонце хилилося до горизонту. Група російських, американських та українських офіцерів пили чай та каву в березовому гаю, сидячи за грубими неотесаними столиками. Заходити в приміщення нікому не хотілося. Генерал Євген Савицький скаржився, що сьогодні два фокке-вульфи не дали добити Ю-87.
– Вилетіли ми сьогодні на вільне полювання. Вслід за групою полковника Сміта. Десь з півгодини покружляли над лінією фронту. Здибали пару Ю-87. Йдуть чомусь удвох без винищувачів. От, думаю, знахабніли фрици, літають поодинці і без прикриття. Атакували їх. Впіймав у приціл одного, даю чергу – горить і падає. Б’ю по іншому, цівка диму потяглася з-під крила. Заходжу вдруге, ловлю у приціл. Зараз думаю доб’ю. А напарник кричить: «Фока на хвості»! Кидаємо літаки з ковзанням під трасу, ухиляємося від вогню, різким віражем остаточно виходимо з-під удару. Над нами пронеслися два Фокке-Вульфи-190. Розвернулися і знову на нас. Пілоти виявилися вишколені. Крутилися хвилин двадцять. Все ніяк не можу взяти його у приціл. А самі ледве встигаємо ухилятися від вогню. Добре, що Трійка легша і більш маневрена за фоккера. Врешті-решт врізав веденому по мотору. Дивлюся – пішов до землі і врізався в косогір. Інший драпонув. А юнкерса вже і слід прохолонув.
– Це мабуть цей юнкерс на нас нарвався, там ми його і поховали, – сказав Девід Сміт.
– Пілоти віце-полковника Пісоцького сьогодні добряче навішали мисливцям, думаю розбійники нескоро тепер сюди поткнуться, – трохи змінив тему генерал Савицький.
– Якщо так, то нам слід переходити до другого етапу, від оборони до нападу, будемо тероризувати ворога вільним полюванням, – відповів Пісоцький.
– Гарна ідея, бийте їх повсюди і особливо над їхніми аеродромами.
– Пане генерал, у нас з дозволу нашого командування є невеличкий подарунок. Завтра для вас та вашого веденого приженуть два Гайдамаки-5. Поки ми тут, наші спеціалісти зможуть обслуговувати бортовий комп’ютер та рефлекторний приціл, – повідомив Савицького Войцех Пісоцький.
– Дуже дякую. Войцех, давай зараз без оцього «Пане генерал». Можна просто – Євген?
Потім спитав:
– А як американські та українські офіцери познайомилися та потоваришували?
Заговорив полковник Сміт.
– Коли б не українці, а конкретно присутні тут Олексій Данилюк та Арсеній Ворожейкін, я зараз би не сидів тут під берізками і не пив би каву. Це був мій перший бій над Сталінградом. Наша група із 10 Мустангів ув’язалася в бій. Почалася справжня карусель. Ми зчепилися з Мессершміттами та Фокке-Вульфами. Миготять траси, хтось вже горить. Напарник відірвався на віражі. Бачу – пара Фокке-Вульфів-190 нижче нас. Атакую. Ударом згори збиваю ведучого. Тоді ми ще літали на важких Мустангах призначених для супроводу бомбардувальників. Треба набрати висоту і швидкість, інакше важкого Мустанга та ще й без напарника просто з’їдять на малій висоті. Набираю висоту та не помітив, що напарник збитого Фокке-Вульфа пішов за мною, прилаштувався знизу і позаду і ловить мене в приціл. Раптом чую тріск, вибухи снарядів. Літак крутонуло навколо своєї осі. Ще секунда і фоккер би добив мене. Зненацька ніби дві блискавки згори падають два Гайдамаки і розстрілюють фоккера. Той вибухнув і розлетівся на шматки. Мене потім вони довели до свого аеродрому, відігнали двох Мессершміттів.
– Це Олексій Данилюк збив тоді ворога, я лише прикривав його, – втрутився Ворожейкін.
Раптом всі помітили групу російських солдатів на чолі з лейтенантом, які когось до них вели. Це була білява молода жінка в німецькому льотному обмундируванні. Офіцер доповів Савицькому:
– Товаришу генерал, впіймали одного з пілотів зі збитої українцями «рами».
– Дякую, можете бути вільні.
Коли солдати і офіцер пішли, Савицький показав їй щоб сіла на лавку за столом. Українські, російські та американські офіцери відразу ж оточили її.
– Як твоє ім’я, твоє звання і посада в Люфтваффе? – запитав Вальтер Майер. Пісоцький і Данилюк перекладали розмову іншим присутнім.
Німкеня стиснула долоні на столі, щоб пілоти супротивника не бачили що у неї тремтять руки.
– Ельза Мюллер, штурман екіпажу розвідувального літака.
– Дайте і їй гарячого чаю, – наказав Савицький дівчині, яка якраз принесла пілотам гарячий чайник з чаєм.
Перед полоненою поставили склянку гарячого чаю, полковник Сміт поклав перед нею шматок плитки шоколаду. В цей час до столу якраз підійшов командир російського авіаполку, який базувався на цьому летовищі, вже знайомий Олексієві підполковник Борис Єрьомін.
– Товаришу генерал, підполковник Єрьомін щойно повернувся з Москви, – доповів Савицькому він, – отримав настанови в штабі ВПС щодо наших гостей.
– Вільно, можеш відпочити з дороги.
– Я краще присяду і послухаю.
– Яке було ваше завдання, розвідка чи коригування артилерійського вогню? – запитав Майер німкеню.
– Наша окрема авіагрупа займається виключно розвідкою, коригування вогню артилерії в її завдання не входить.
– Чому летіли без прикриття винищувачів?
– Винищувачі демаскують розвідника.
– Що ви намагалися розвідати в останньому вильоті?
– Ваш аеродром.
– Тихохідний Фокке-Вульф-189 не кращий вибір для таких завдань, – втрутився Олексій.
– Звісно, у нас для цього є й інші літаки…, – вона раптом зупинилась, зрозумівши, що ледь не сказала зайве.
– Та вони для цього використовують захоплені наші яки, – раптом сказав Борис Єрьомін, коли переклали цю відповідь, – ми останнім часом зустрічали одиночні підозрілі літаки Як-1, які літали в нашому тилу.
З реакції німкені Олексій зрозумів, що вона розуміє російську мову.
– Ельзо, може досить прикидатися, що не розумієш російської мови? – прямо запитав він.
– Так, я розумію російську мову, і не лише російську, також розмовляю французькою та англійською, – несподівано зізналася вона. – Я очікувала, що ви будете бити мене, катувати, погрожувати. Але ви просто підлили в чай алкоголь.
Всі перезирнулися. Навіть Савицький нічого не розумів.
– Я попросив щоб їй підлили в склянку алкоголь, і навмисне дав їй шоколад, – зізнався полковник Сміт.
З подальшого допиту вони зрозуміли, що німці готують раптовий удар по летовищу. Тільки полонена не знала, коли це трапиться і якими силами буде здійснено.
Коли допит завершився Борис Єрьомін привітався з Олексієм, зрадівши їх новій зустрічі. І особливо факту, що вони літатимуть разом.
З цього дня вони запровадили нічні чергування. Пара або ланка від українців та відповідно від американців щовечора заступала на нічне чергування. Пілоти очікували поблизу готових до зльоту літаків, очікуючи команди від операторів РЛС. У випадку необхідності їм на допомогу могла прийти вся ескадрилья.
Скоро прибули обіцяні два Гайдамаки-5, і Савицький з веденим приступили до їх вивчення. Першим враженням було те, що в польоті П’ятірка була схожа на Трійку, і крім більш досконалого обладнання, мала значно більшу швидкість, швидкопідйомність і стелю польоту. Савицький вирішив не слідувати заведеному непорушному правилу українців про триста годин нальоту. І в перший свій бойовий виліт на Гайдамаку-5 полетів вже через тиждень. В цьому вильоті він збив двох Мессершміттів.
Чергове нічне чергування повинна була здійснити ескадрилья Олексія Данилюка. Сам Данилюк заступив на чолі четвірки пілотів на безпосереднє чергування. Ланки Ворожейкіна і Вороніна повинні були вилетіти у випадку необхідності. Здавалося що ця ніч пройде так само спокійно як і попередні і нічого не станеться.
– Чергова ланка, на зліт, – раптом пролунала команда.
За лічені секунди Олексій вже був в кабіні. Не пройшло і хвилини як він вже був у повітрі. Слідком за ним стартував його ведений Том Мітчелл. Озирнувшись, він побачив, що від смуги вже відірвалися літаки Михайленка та його веденого Дьоміна, а по смузі вже розбігалася пара Мустангів на чолі з самим Девідом Смітом. Ще два Мустанги чергової ланки вирулювали на старт.
– Радар системи Дельфін зафіксував, що з кількох німецьких аеродромів піднімаються бомбовози. Досить велика кількість. Будемо піднімати ланки Ворожейкіна та Вороніна, – почув він в шоломофоні голос наземного оператора РЛС.
– Вас зрозумів. Всім режим радіомовчання, діємо кожен самостійно, повідомлення по радіо лише у випадку необхідності, – скомандував Олексій.
Пілоти летіли мовчки, звучали лише іноді голоси наземних радіостанцій, які повідомляли про курс, напрям польоту, кількість і місце перебування німецьких бомбардувальників. Олексій летів один. Прилад нічного бачення «Сова» дозволяв йому добре бачити в нічному небі. Радіолокатор ще більше розширював його огляд. Ось він побачив контури першого бомбардувальника, за ним другого і третього. Олексій все більше схилявся до думки, що літаки тримають курс на їхній аеродром. На радіолокаторі майоріли десятки крапок – за цими ворожими літаками йшла основна армада. Трійка бомбовозів, що йшла першою очевидно повинна була освітити ціль скинувши над їхнім аеродромом «ліхтарі» – освітлювальні бомби, які повільно опускаючись на парашутах. Ймовірно крім цього вони відмітять летовище запалювальними бомбами. Це дозволить всій армаді точно скинути бомби на ціль. Цю трійку треба будь-що збити, це дезорганізує ворога. Олексій визначив тип ворожих машин – бомбардувальники Хейнкель-111, старі знайомі. Олексій вирішив атакувати хейнкеля під прямим кутом, цілячись в кабіни для екіпажу. Ось світна крапка стала точно на заскленій носовій частині літака. Дистанція відкриття вогню. Коротка черга, три пунктири різнокольорових вогників і 30 та 37-міліметрові снаряди вибухають в кабіні. Бомбовоз різко нахиляється на крило і носом донизу і некерований падає. Олексій на розвороті атакує іншого хейнкеля і також всаджує в його кабіну три короткі струмені снарядів. Хейнкель яскраво спалахує і падає. Олексій атакує третього хейнкеля і також відправляє його вниз. Вороги не бачать його в темряві, а сам Олексій добре бачить бомбовози з допомогою радара та приладу нічного бачення. Олексій мчить напереріз черговому хейнкелю. Раптом він помічає, що прямо на нього летить двомоторний літак. Олексій змінює курс. Літак також змінює напрям польоту. Вперше за весь час польотів раптом запищала система попередження про те, що його Гайдамак-9 потрапив у радарний промінь. «Мессершмітт-110, нічний винищувач обладнаний радіолокатором», – зрозумів Олексій. Він спрямовує свою Дев’ятку вгору уникаючи зіткнення. Ворог не може повторити маневр більш легкої, швидкісної та маневреної Дев’ятки і втрачає його з поля зору, тепер відчайдушно намагається його знайти. Олексій спікірував донизу і атакує Ме-110 в черево. Заходити в хвіст не варто – там він потрапить в поле зору системи попередження про атаку винищувача ззаду і під вогонь стрільця. Черга снарядів випущена в черево і Мессершмітт-110 загорівшись падає.
– Обережно, бомбовози супроводжують винищувачі обладнані радарами, – порушує він радіомовчання.
Олексій відновлює атаку на хейнкеля. Черга розпорює бензобаки і бомбовоз спалахує мов сірник. Просто на нього сунуть ще два. Олексій, ніби при стрільбі в тирі відправляє їх донизу короткими чергами. Неподалік горять ще два літаки і падають донизу, їх очевидно збив хтось із його хлопців або група Сміта. Ще один Ме-110 ширяє у небі. Олексій з ковзанням уникає зони дії його радара і чергою по кабіні збиває його. Через хвилину він відправляє донизу ще одного Хейнкеля-111. «Скільки ще лишилося боєприпасів?». Ось суне Юнкерс-88. Прямо на нього. Знову огидний писк системи попередження про радар. Олексій з ковзанням кидає літак донизу і вбік. Юнкерс повертає на нього. «Юнкерс – нічний винищувач», – промайнула думка. Від товаришів з підрозділів АДД він чув, що німці обладнали Ю-88 радаром, поставили потужне озброєння і атакують ним бомбардувальники в небі Німеччини. Кілька різких маневрів. Важкий Ю-88 не може їх повторити. Ось Олексій вже у хвості. Стрільці з юнкерса палять з кулеметів у нічну темряву. Олексій весь час маневрує, уникаючи черг. Нарешті пузатий нічний винищувач у прицілі. Всі снаряди, які ще лишилися Олексій випустив однією чергою. Охоплений вогнем юнкерс падає. Боєприпасів вже немає, можна повертатися. В різних кінцях неба горять і падають ще кілька літаків. Де-не-де на землі палають вогнища. В піднесеному настрої він сідає на аеродром. Один за одним повертаються його хлопці. Всі провели успішні бої. Ворожейкін також збив десять літаків. Всього ескадрилья Данилюка збила сорок два літаки.
– Спостерігачі повідомляють про падіння п’ятдесят трьох літаків, – сказав черговий.
Нарешті починають повертатися і Мустанги Девіда Сміта. Полковник Сміт вибрався з літака і повідомив, що збив п’ять хейнкелів. Його напарник повідомив про три перемоги.
– Радар і прилад нічного бачення працюють чудово. Стріляєш ніби по мішенях на полігоні, – ділився враженнями полковник Сміт.
Ось нарешті сідає інша пара Мустангів і пілоти повідомляють про три перемоги на двох. Тепер всі у зборі і кількість заявлених зійшлася з кількістю тих, що впали на землю. На сході з’явилася світла смуга. Войцех Пісоцький наказав ескадрильї Данилюка йти спати. І заборонив тривожити до опівдня, що б там не сталося. Навіть, коли заревли сирени тривоги, Пісоцький не змінив свого рішення.
Олексій прокинувся приблизно об одинадцятій годині. Потім один за одним зійшлися і всі його підлеглі пілоти. Тепер вони вже знали, що нічний наліт передував початку нового масштабного наступу німців. Сотні німецьких бомбовозів під прикриттям винищувачів атакували аеродроми, де базувалася російська авіація. Після потужної артпідготовки та бомбового удару вперед рвонула лавина німецьких танків та піхоти. Скоро стало зрозуміло, що німці націлюються на південь та північ від Іваново, намагаючись замкнути місто в кільце. У повітрі та на землі точаться жорстокі бої.
Четвірка Данилюка тримає курс на захід. Висота 8000 метрів. Земля в суцільному диму, крізь який виблискують спалахи пострілів та здіймаються скирти вибухів. Німці відчайдушно намагаються прорвати оборону російських військ. Внизу Аерокобри та Трійки ведуть запеклий бій з юнкерсами, мессершміттами та фокке-вульфами. Олексій не втручається в бій. Його завдання – вільне полювання. Помітивши внизу кілька юнкерсів, які скинувши бомби і втративши стрій відірвалися від групи прямують на захід, Данилюк заходить на сонце. Його сліпучі промені приховали четвірку Гайдамаків-9.
– Михась, прикрий, атакую! – кидає Олексій в ефір.
Данилюк і Мітчелл стрімко падають з висоти на трійку Ю-88. Черга прошиває юнкерса, який спалахнувши покреслив димну спіраль донизу. Олексій вже йде на зближення з іншим Ю-88. Заходить у хвіст і короткою чергою відправляє його донизу. Мітчелл тим часом розправляється з останнім юнкерсом із трійки.
– Данило, вище на десятій годині від вас два фоккери, – попереджає Михайленко.
Але сам Михайленко знаходиться значно вище від німців і його літак і веденого Дьоміна маскують сонячні промені.
– Михась, ваш вихід, ми прикриємо!
Пара Михайленка стрімко падає з висоти. Замайоріли різнокольорові вогні і фоккери спалахнувши пішли донизу. Олексій знову набирає висоту і йде в тил німцям. Раптом попереду він помічає літаки. Скоро він упізнав дві вісімки винищувачів-бомбардувальників Лайтінг та Пластун-7. Вони прикриті групою із 12 винищувачів далекої дії Характерник-7, які тримаються окремими четвірками на різних висотах. Четвірка Пластунів тримається трохи осторонь – очевидно протизенітна група.
Вони заходять в атаку на залізничну станцію. «Станція Нерль» – зорієнтувався Олексій. В приціл Олексій побачив, що на ній стоїть кілька ешелонів, цистерни. Лайтінги і Пластуни з ходу кидають на станцію бомбовий вантаж. Бомби з коригованим падінням точно накривають ціль. Внизу завирував вогонь – спалахнуло пальне. В небі замайоріли розриви зенітних снарядів. Залп ліг трохи збоку від літаків. Пластуни і Лайтінги різко і одночасно роблять поворот і пірнають у хмарки диму. Протизенітна група винищувачів-штурмовиків вже пікірує вниз і накриває зенітну батарею осколковими бомбами, потім розвернувшись літаки випускають по ній реактивні снаряди і нарешті поливають її чергами з гармат.
Наступний спекотний день. Внизу все затягнуте димом, крізь який виблискує вогонь. Німці відчайдушно рвуться вперед, намагаючись оточити Іваново. Дві лінії оборони прорвані, але на третій супротивника затримано. З обох боків до лінії фронту ідуть армади бомбовозів. Їх прикривають винищувачі. Аерокобри та Трійки ведуть запеклий бій з Юнкерсами, Мессершміттами, Фокке-Вульфами. Третє авіакрило, 11 ескадри розбившись на пари влаштувало полювання на німецькі літаки, які повертаються після бою. Тим самим займається і американська авіагрупа. До них приєдналися на своїх П’ятірках генерал Савицький з веденим. Ось Савицький обрав ціль – два фоккери, що виходять нагору для нової атаки, щоб з висоти кинутись вниз на клубок літаків, що зійшлися в смертельному двобої. Увагу Олексія привертає одинокий літак, що йде з півночі на південь далеко на сході. Данилюк і Мітчелл ідуть на зближення. Над шляхами кружляє одинокий Як-1. «На нашій ділянці фронту яків немає», – згадав слова Савицького Олексій. Згадалися і слова Бориса Єрьоміна про те, що над російськими тилами літають підозрілі яки. Ось невідомий літак вже поряд. Олексій хитнув крилами, привертаючи увагу пілота. Потім вибираючи по черзі частоти передає по радіо вимогу, щоб Як негайно взяв курс на найближчий російський аеродром і здійснив посадку. У випадку відмови виконати цю вимогу, Данилюк попередив, що як буде збито. Повідомлення дублювалися російською та німецькою мовами. Після одного із звернень на одній із частот, як раптом повернув на захід і спікірував до землі, намагаючись перетнути лінію фронту. Олексій заходить в атаку. Як почав маневрувати над землею. Але Гайдамак-9 нічим не поступається яку на віражі, а на вертикалі абсолютно його переважає. Після короткої черги як спалахнув і не дотягнувши до лінії фронту впав на землю. У повітрі повис купол парашута. Увечері на аеродром привезли німецького обер-лейтенанта, він вистрибнув зі збитого Данилюком яка.
Бої за Іваново стають все жорстокішими. Оборона росіян вже на грані прориву, але й німці зазнали великих втрат. Зрозуміло, що без вводу в бій резервів німецький наступ почне захлинатися. До того ж Люфтваффе не лише не вдалося встановити своє панування в повітрі, а навіть навпаки – почала вимальовуватися перевага супротивника у повітрі. І саме в цей час німецьке командування приголомшили події на півдні. Спочатку в результаті несподіваного масованого удару дві українські армії при підтримці американського експедиційного корпусу увійшли на територію Росії і Білорусі та оволоділи містами Гомель і Унеча. Це дозволило двом російським арміям під командуванням Горбатова і Крейзера звільнити від німців місто Брянськ. Ці наступальні дії підтримували з повітря велика кількість авіації. Німці були змушені не лише кинути сюди всі резерви, але й зняти війська з-під Москви. На підступах до невеликого російського містечка Унеча розгорнулася грандіозна битва. Задум німців був очевидним – захопивши Унечу вклинитися між Брянськом і Гомелем, відсікти війська союзників від українського кордону і спробувати їх оточити зустрічними ударами. Цьому задуму, на думку німецьких генералів сприяла відсутність довготривалої оборони на цій ділянці фронту і тим паче відсутність потужного укріпленого району, який, як німці переконалися на власному гіркому досвіді, штурмувати не варто. В німецьких штабах навіть уявити не могли, що чотирьох діб вистачило щоб прикрити Унечу і Гомель трьома потужними смугами оборонних укріплень. Розроблені українськими і американськими інженерами технічні засоби дозволяли буквально за кілька годин перетворити щойно зайняту територію на потужний укріплений район. Коли німці пішли в атаку то несподівано для себе наштовхнулися на добре підготовлену ешелоновану оборону. Тут були і окопи в повний профіль з ходами сполучення, доти, колючий дріт, мінні поля. Кулемети, штурмові гвинтівки, керовані протитанкові ракети та протитанкові гранатомети перетворювали лобову атаку на такі позиції на самогубство. Бої зосередилися в основному поблизу Унечі. Союзники мали абсолютну перевагу у повітрі. В боях під Унечею почали масово застосовуватися реактивні системи залпового вогню з керованими снарядами. Несподіваним для німців також стало застосування штурмових гелікоптерів. На ці броньовані машини були встановлені реактивні системи залпового вогню. Одночасний залп з групи таких машин просто змітав ворожі війська на враженій території. Німецьке командування змушене було припинити наступ і перейти до жорсткої оборони на всіх фронтах. Під Іваново російські війська перейшли в контрнаступ і прорвавши оборону німців вийшли на підступи до Москви. В один із таких днів, вже увечері Олексій Данилюк повернувшись з польоту за столиками в березовому гаю за звичною склянкою чаю застав досить колоритну пару: генерала Савицького і начальника розвідувальної служби третього авіакрила майора Єріна. Радянський генерал та колишній офіцер білої гвардії, корніловець, першопрохідник сиділи мирно розмовляли. Олексію навіть стало цікаво. Дочекавшись доки йому наллють чаю він прислухався до їх розмови. А ті навіть не ховалися – Данилюк був не з тих людей яких треба було остерігатися. Особіст зник в невідомому напрямку ще кілька днів тому і на летовищі не з’являвся. Кудись безслідно випарувалися і політруки.
– У мене біла гвардія завжди асоціювалася з мундиром англійського покрою, аксельбантами та георгіївськими хрестами, – говорив Савицький, – у всякому разі нам так зображували офіцерів білої гвардії.
– Які там аксельбанти та мундир. Добровольці тоді одягалися в те що знайдуть. У мене наприклад була спецівка подарована залізничником, штани позичені старим козаком зі станиці Шаблієвська мені молодому ростовському студенту, та чоботи з підошвою закріпленою шматком колючого дроту, які там аксельбанти, – відповів Єрін.
– Але ж союзники доправили генералу Денікіну понад триста тисяч пар чобіт? – здивувався Савицький.
– По-перше, допомогу від союзників ми почали отримувати не відразу, по-друге, цього було недостатньо, а по-третє військове майно у Денікіна масово розкрадалося, і часто чоботи та одяг можна було придбати лише у спекулянтів та скупників краденого.
– Схоже тут нічого не змінилося, у нас зараз тилові щури потрошать іноземну допомогу, забираючи собі подарунки від американських робітників, одяг, – додав Савицький.
Олексій не міг второпати чим продиктована така безпрецедентна відвертість Савицького. Читаючи його мемуари в своїй лінії часу він бачив зовсім іншого генерала. А між тим розмова Савицького і Єріна тривала. До неї почали прислухатися й інші офіцери, зокрема кілька американських пілотів та Пісоцький з Майером, командир російського авіаполку Борис Єрьомін.
– А як ти став пілотом? Вже після війни? – спитав Єріна Савицький.
– Та ні, ще тоді у Денікіна. Прибули англійські пілоти. Почали вчити росіян літати на літаках. В невеличку групу майбутніх пілотів потрапив і я. Встиг здійснити кілька бойових вильотів. Потім, коли війська Денікіна зазнали поразки від червоних, а Дон і Кубань зайняли війська українських генералів Врангеля і Болбочана, я потрапив в полон до українців. Мене просто роззброїли і відпустили додому в Ростов. Кілька років по війні перебивався випадковими заробітками. Коли в Україні почали створювати військову авіацію, я подав заяву щоб мене зачислили до її лав. Років десять літав на різних «етажерках», командував ланкою, потім ескадрильєю. Потім політав на Трійках, після сформування ВПС і створення 11 ескадри був призначений на посаду начальника розвідки третього авіакрила, де перебуваю і понині.
– Коли б тоді генерали Петро Врангель і Петро Болбочан пішли б на Новоросійськ, я напевне зараз би також був би одним із українських пілотів, зробив висновок Савицький.
Побачивши, що на них вже спрямовані здивовані погляди, Савицький підвівся:
– Судячи з вигляду багатьох тут присутніх, ще не всі знають, що сталося. Надійшло повідомлення, що в Алма-Аті, після тривалої хвороби помер Йосип Сталін. Він підхопив застуду в Сибіру після евакуації з Москви і так повністю і не одужав. Головою радянського уряду і новим Верховним головнокомандувачем став маршал Олександр Василевський. Василевський вже сформував новий уряд, який тепер буде розташований в щойно звільненому Брянську. Місто практично не постраждало від обстрілів і бомбардувань. Маршала Жукова звільнено з посади представника Ставки і відправлено на Далекий Схід. Більше він до нас не приїде. Змінений також склад Державного комітету оборони. Реорганізація також чекає авіацію. Всі полки штурмовиків будуть передані в розпорядження командування армії, туди ж передадуть всі полки, що літають на яках. На їх основі будуть сформовані винищувально-штурмові частини. Штурмовики і винищувачі будуть базуватися на разом. Їх завданням стане виключно підтримка військ та інші завдання в інтересах армії. Решта полків будуть передані ВПС. Їх завданням буде завоювання панування у повітрі та знищення цілей у прифронтовій смузі.
Такого повороту подій Олексій не чекав. Вже найближчі тижні показали, що Василевський був набагато більш здібним головнокомандуючим ніж Сталін. В цій лінії часу Сталін не мав такого авторитету, безсумнівно цьому сприяло падіння Москви. Його майже відкрито зневажали ті ж самі люди, які в іншій лінії часу його фактично обожнювали. Василевський вирішив відмовитися від штурму Москви. Натомість росіяни ударами угруповань від Брянська та від Твері загальним напрямком на Смоленськ почали повільно оточувати столицю, перерізаючи автошляхи та залізниці, які сполучали московське угруповання з Рейхом. Тепер війська вже маневрували, часто змінювали напрями ударів, шукаючи слабкі місця в обороні німців.
Одного разу, повернувшись із польоту Олексій почув галас, помітив, що пілоти підхопили на руки Войцеха Пісоцького та Вальтера Майера.
– Качайте їх, – лунали голоси.
– Що сталося?
– Щойно передали, що Пісоцький і Майер нагороджені медаллю Золотий Сокіл, – відповів Іван Марченко.
– А ще хто?
– З наших полковник Тищенко, командир 11 ескадри, майор Міщенко з другого авіакрила, генерал Войтенко, колишній командир 11 ескадри, а нині командир Другого Повітряного флоту. Полковник Свириденко, командир 23 ескадри, майор Кожедуб.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 2

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

© Анатолій Азін , 20-01-2021
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.73409104347229 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …