| © Олена Павленко, 28-12-2020
|
- Я не впевнена,- тремтячим голосом протягує білявка, стискаючи своє ж зап'ястя лівої руки до болю. Упивається в чорні очиці хлопця своїми й нервово хитає головою.
- Та чого ти,- сміється з неї чорнявий хлопець з модною стрижкою. Від усмішки в кутиках очей утворюються зморшки, а губи відкривають білосніжні зуби. - Ти ж сама про це мріяла, пам'ятаєш?- Переконливим тоном шепоче на вухо і вивільняє її руку. Тоді протягує майстрові й міцно затискає у лікті, продовжуючи всміхатись. Дівчина замружується від однієї думки, що зараз її шкіри торкнеться голка і біль змусить стиснути зуби.
За ці кілька секунд її життя проноситься перед очима зі швидкістю світла. Всі його світлі й темні сторони. І чому ми завжди пригадуємо щось погане, тільки потім згадуємо про миті радості. Найбільші її страхи зараз виринали з підсвідомості, змушуючи переживати їх наново. Від цього довелось стиснути зуби сильніше, до скреготу і болю.
Женя намагалась відкинути всі сумніви, страхи, зосереджувала увагу на прохолодному доторку до руки. Трішки боліло, але терпимо. На щастя, вона звикла боротись зі своєю підсвідомістю умовляннями й афірмаціями, які промовляла мовчки до себе.
- Все,- радісно промовив Стас і відпустив руку Жені. У лікті занило від тривалого тиску. Вона розмикаючи нарешті зуби, розплющила очі, повільно опустила голову і подивилась на зап'ястя лівої руки. На шкірі вже красувалась балеринка. Її мрія, оберіг, мета.
Євгенія Петрук з дитинства мріяла бути балериною. Як тільки побачила виставу по старому бабусиному телевізору "Лебедине озеро" так і завмерла, спостерігаючи диво. Балерина кружляла сценою, здіймаючи й опускаючи руки догори, і неймовірно... Жила сценою.
Але Женя не мала ні можливості займатись балетом, ні таланту, як переконувала її бабуся, Євгенія Дмитрівна. А оскільки вона була єдиним опікуном дівчинки, опиратись їй було неможливо. Проте серце дівчинки трепотіло при думці, що колись і вона буде літати над сценою. Вона почала з малого: намагалась займатись вдома, таємно від бабусі, і повторювати рухи, які запам’ятала. От тільки процес був складнішим, ніж здавався. Повненька від народження дівчина потерпала від глузування однолітків, а позбутись зайвих кілограмів було каторгою. Та Женя, вперте дівча, не полишала занять, стираючи плівку, на якій був запис балетних опер, ледь не до дірок.
Повертаючись зі школи, Женя швидко поралась по дому, готування завдання і до пізньої ночі вивчала основи балету. І тільки вона знала, чого це коштувало. Стільки страждань з розтягненням зв'язок, діагнозів лікарів, що вона не придатна для будь-яких танців. Але Євгенія не здавалась. Стискаючи зуби, терпіла фізичний біль, адже, танцюючи, вона заглушувала біль душевний.
- Ну добре,- якось вичавила з себе бабуся, крадькома спостерігаючи за внуччиними заняттями. Бабуся ніколи не вірила, що їй вдасться. Та наполегливість змушувала поважати її вибір. - Знайдемо тобі вчителя,- широко всміхнулась Євгенія Дмитрівна.
Відтоді вона займалась з балетмейстером двічі на тиждень, але заняття коштували дорого. Доводилось допомагати бабусі й шукати тимчасовий підробіток. Поєднувати все було надто складно, попри величезне бажання. На довго їх не вистачило.
Займатись виявилось зовсім не просто, особливо коли маєш вчителя-тирана, який фізично і морально тиснув на Женю. Та й фінансово вони не могли потягнути такої розкоші. Зрештою Женя повернулась до домашнього навчання, переглядаючи все нові й нові записи балету, які бабуся постійно оновлювала. Попри всі перешкоди вона не полишала мрії, і зараз дивлячись як майстер тату ховає її зап’ястя під плівку, вона крадькома всміхалась.
|
|
|
не сподобалось сподобалось дуже сподобалось |
|
