“Коли мистецтво потребує допінгу, щоби стати високим»,
- цитуючи Юрка Синенького.
Хочеться говорити, перш за все, про якість, яка з огляду на повсюдну популярність поп-арту звикла зводитись до мінімуму. Хочеться говорити про дівчаток на шпильках та парубків у спортивних штанях зі смужками «адідас» і про те, чому вони не читають. Про перемогу Вєри на євробаченні і про те, чи нам за таку культуру не соромно. Чи не варто перестати акцентувати увагу на вміщуванні в текст порнографічних кавалків та нецензурних слів? До кого, власне, ми хочемо бути ближчими в століття, коли не модно тримати книжку в руках, коли поетів називають зневажливо божевільними, а ті, хто ще хоче стати відомими зірками-поетами є просто смішними?
Говорити можна про імена, яких, по правді сказати, одне чи два у країні, де люди, порівняно з іншими країнами, таки багацько читають. І імена ці аж ніяк не викликають повагу, якщо дивитись на молодше, наше покоління, радше співчуття до таких собі карпо-дерешів і до дітей, які на цьому виростуть. Тому, на мою думку, нам моло б бути соромно за те, що популяризуємо не ті речі.
Підводячи підсумки фестивалю «наЛІТ», скажу, що літературне мистецтво тут звелось до манери його подання, а манера у нас не змінилась. В нас тільки-но почали проростати перші пагони відеопоезії, яка спокінісінько розростається, для прикладу, у Прибалтиці, аж їх уже дусять кореневища канонічних поетичних читань і звернення до простішого примітивнішого арту у тій-таки аудіо-візуалізації. Мені часто кажуть, що мої інтелектуальні поезії треба спростити, щоб більша кількість осіб могла їх читати, власне, не допрацювати, обдумати, перекласти в площину музики чи відео, а пристосувати до потреб... (провідниць в потягах? продавців на базарах? пияків з Левандівки?), зробити таку собі адаптацію, як часто робиться при перекладі, враховуючи нечисленний набір знаних потенційними читачами слів.
«Коли мистецтво потребує допінгу», коли мистецтво липне багном до мілітирастичних черевиків на ногах підлітків, хіба не час нам подумати про те, як високо воно колись зЛІТало і як розписувалось значними срібними літерами, замість брудних слідів, подумати про те, що ми, зрештою, маємо і що могли б дати цим дітям в спадок? Поете, вживаючи коктейль митстецтв, подумай, чи не надто ти сильно впливаєш на рецепієнта-Іншого, чи не прагнеш ти (повертаємось до етичних проблем та загальновідомих імперативів) бачити в ньому лише потенційного покупця своєї друкованої продукції, а не співтворця і не спільника, чи не прагнеш лишень збутися негативу, який потрапить йому у вуха (очі, ніздрі...)!
Вживання допінгів перебачає наявності митця, свідомого наслідків цього вживання. Вживання допігів вказує на розпач від розуміння, що читача-Іншого в тебе нема.
