

	ПОШУК

АВТОРУ:

AlmaNAH

Жанри

Авантюрна проза

Авторська проза

Альтернативна історія

Гоголівський ФОРУМ

Наша статистика

Авторів:	803
Творів:	12160
Рецензій:	18700

Наша кнопка

Код:

Художні твори Проза Фантастика

Розвідка боєм

Зупинку в Сарнах не можна було назвати тривалою навіть за наявності великої фантазії. Юволт з Міхою тільки й встигли ступити на перон, а поїзд «Київ-Берлін» вже здригнувся, як, буває, здригається людина, що на мить задрімала. Спочатку неохоче, ледве ворухаючи колесами, проповз вагон, що вони його тільки-но залишили. Наступний – рухався помітно жвавіше, і невдовзі поїзд вже продовжував свій жвавий біг на захід, повністю забувши залишених у Сарнах пасажирів.
Юволт відірвав погляд від поїзду та обернувся до своєї супутниці.
- Міха! Але ж в нас таки вийшло – ми втекли від зими!
Дівчина посміхнулась у відповідь.
Справді, погода у Рівненській області, й безпосередньо в Сарнах, позитивно відрізнялась від того неподобства, яке завітало до Києва буквально за день до поїздки. Невідомо звідки узявся мокрий сніг і валив цілий день, змусивши багатьох киян почати сумніватись у тому, що весняне сонечко, яке всі бачили напередодні, було реальністю, а не масовою галюцинацією викликаною авітамінозом та поганою екологією. У Сарнах же сонце, якщо й не пекло, то принаймні, грайливо визирало з-за хмаринок, а на сніг не було навіть натяку.
Та головною метою поїздки із засніженого Києва була все ж таки не втеча від природних катаклізмів.
- Пішли, подивимось... – сказала Міха, вказуючи на будинок вокзалу.
Уважне вивчення розкладу поставило молодих людей перед дилемою – або кілька годин чекати найближчої електрички до Антонівки, або ж спробувати щастя на автовокзалі. Озвучивши ці варіанти, Міха запитально подивилась на Юва. Той кивнув і, зрозумівши одне одного без слів, вони попрямували на автовокзал.
Невеличка прогулянка Сарнами пройшла без особливих пригод.
- Юв, - посміхнулась Міха. – На нас дивляться як на іноземців.
- Як мінімум, - відповів той. – Скоріше – як на інопланетян!
Певною мірою це відповідало дійсності. Час від часу хто-небудь з перехожих кидав зацікавлений погляд на парочку, що йшла вулицею, інтуїтивно відчуваючи їхню чужість маленькому містечку. З іншого боку й Міха з Ювом якихось спроб замаскуватись не робили та лише усміхались у відповідь на здивовані погляди місцевих.
Після того як аборигени відкрили Страшну Таємницю – місцезнаходження найближчої зупинки маршруток – пересування містом значно пришвидшилось..
Розклад руху на автовокзалі виявився налаштованим до них більш доброзичливо – маршрутки через Антонівку ходили досить регулярно. Випивши по каві у привокзальному генделику, Міха та Юв зайняли стратегічну позицію, відслідковуючи маршрутки, що проїздили повз...
...Після того як третій поспіль воділа не зміг чітко й однозначно відповісти на просте, здавалося б, запитання – чи їде він через Антонівку? – Юв серйозно замислився про адекватність. Водіїв або ж свою.
- Антонівка? – розгублено чухав потилицю черговий водій. – Та, наче, щось таке було... Залізниця? Вузькоколійка? Не знаю. Здається була якась Антонівка... Тільки я до неї не заїжджаю. Там ще кілометри зо три треба йти...
Юв безнадійно махнув рукою. У розвиток сюжету втрутилось провидіння, що прийняло образ і подобу хлопця, який спостерігав за жестикулюванням Юва та водія.
- Гей, чуєте, вам же в інший бік треба! – радісно повідомив він. – Це маршрутки на Рівно. Там інша Антонівка. А якщо вам до вузькоколійки, то потрібна маршрутка до Володимирця – вона через вашу Антонівку їде!
Міха та Юв зраділи й швидко переорієнтувались у потрібному напрямку. Невдовзі правильна маршрутка під’їхала.
Перш ніж запустити людей всередину, воділа довго споглядав натовп, що оточив його машину. Щось позамежне було у цьому погляді. Якісь глобальні проблеми, далекі від розуміння простих смертних, судячи з усього, вирішувались в цей момент...

* * *

- Міха, це все, звичайно, чудово й само по собі – легко і несподівано підірватись та й повалити туди, сам не зовсім знаю куди. Та все ж таки, чого це тебе раптом пробило на вузькоколійці покататись? – спитав Юв, коли вони вже під’їжджали до Антонівки.
- Та це мені один знайомий розповідав, як він їздив. Це ж найстаріша з діючих вузькоколійок в Україні. Ще й проходить по такій глухомані! Відчуваєш себе першовідкривачем незвіданих земель. Або мандрівником у часі.
- Мандрівником у часі? – насторожено перепитав Юв.
- Та да. Ніби у минуле потрапляєш. Причому, як мінімум у початок 20 сторіччя! Єдине свідчення цивілізації – ось ця сама вузькоколійка... От, як мені розповіли, то я й загорілась проїхатися цим маршрутом. Та ось вже кілька років ніяк вирватися не могла – то робота, то ще щось...
А... Зрозуміло... – з полегшенням зітхнув Юв. Не подобались йому розмови про подорожі у часі.

Антонівка, патріархальну тишу якої ненадовго порушила своєю появою маршрутка, виявилась селищем середньої вбитості. Через весну – місцями навіть мило. Природа і всяке таке. Травка зеленіє, сонечко всіляко намагається блищати.
Нечисленні люди зі ще більшою підозрою проводжали поглядом явно нетутешню парочку від зупинки й до будинку вокзалу.

Fuck! – коротко висловила Міха спільну думку, переводячи погляд із розкладу руху на мобільник. – Здається ми троха спізнились...
- Угу. Всього на пів дня... Абидна.
Прикрим було те, що, як виявилось, «кукушка» виїжджає з Антонівки о 7.10 ранку. І лише – один раз на добу. Відповідно, найближчий рейс – завтра вранці. Ночівля в Антонівці ніяким чином не входила у плани молодих людей – завтра в понеділок і Міха і Юв мали бути в Києві на роботі.
- Добре, - перервав тяжку мовчанку Юв. – Пішли хоч погуляємо вузькоколійкою. Не даремно ж їхали, врешті решт! А на «кукушці» іншим разом покатаємось.
- Пішли, - погодилася Міха.

- М-дя... нас однозначно приймають за інопланетян, - посміхнувся Юв, киваючи на жителів Антонівки: малочислених, але пильних. – Діставай свій фотік. Вдамо із себе безневинних туристів-японців.
- Точно! – розсміялась Міха, переводячи фотоапарат у бойову позицію.
- О! А прикинь, типу, ми – розвідники, а до Антонівки нас відправили, тому що тут відбулась висадка інопланетного десанту. А інопланетяни ці вміють ілюзію наводити... ну, або метаморфи якісь і при наближенні чужаків, вони приймають образ земних жителів...
- Ага! Правда... – усміхнулась Міха. – Диви як на нас усі підозріло очима косять... То контррозвідка їхня... Так... продовжуємо прикидатись японськими туристами і фоткаємо секретні об’єкти! Доки вони не допетрали, що ми шпійони.
- Он диви! Бачиш, білий кінь на траві лежить? Це точно якийсь інопланетянин! Він же тільки вдає з себе коня! До того ж - дуже невдало! Фоткай його, фоткай! Ну, не буває на землі такий коней – надто в нього вираз обличчя задумливий...
- Точно! Все – я його сфоткала. Але підходити ближче не будемо – аби не спугнути...
- А ось там диви, які руїни... Точняк тут нехилі бої йшли! У місцевих, напевно, кулемети в упівських схронах з війни лишились – і вони відбивались від інопланетного вторгнення...

Молоді люди ще якійсь час пустували так, граючись у «розвідників» - фоткали секретні об’єкти. Тобто, Міха – фоткала, а Юв намагався особливо не маячити перед об’єктивом. Старанно фотодокументуючи всю основну секретну інфу даного населеного пункту: вузькоколійку, вагони вузькоколійки, розклад руху вузькоколійки, ну і для прикриття – себе на тлі місцевих пейзажів...
«Аборигени», здавалось, також увійшли в азарт, виконуючи відведену їм роль «інопланетного десанту», і все з більшою й більшою підозрою поглядали з-за своїх парканів на Міху та Юва.

...І тільки коли двоє молодих людей, вдосталь повеселившись, повернулись на зупинку й зникли в маршрутці у напрямку Рівного, щоби вже ввечері сісти на потяг до Києва, Антонівка почала змінюватись...

Мальовничі руїни будівлі обернулись на космічний корабель, що трохи покосився. Фігури хлопчиків, які довго й завзято пускали кораблик у брудній калюжі, почали ніби оплавлятись. Начебто з них змили нанесений до того грим. І ось вже троє невисоких хоббітоподібних гуманоїдів задумливо дивляться у напрямку маршрутки, що зникала вдалині...
- Навіть не знаю, колего... – нарешті вимовила одна з інопланетянок. – Неймовірно, але, здається, ваш план спрацював. Ми не виказали себе передчасно! Слід обов’язково доповісти на базу – населення цієї планети дуже чутливе до наведених ілюзій. І ось що ще, Дзвано, прискорте свою команду лінгвістів. Це вже просто шкідництво якесь! Ми другу добу на планеті, це не враховуючи часу проведеного на орбіті, - й досі практично не орієнтуємося в їхній мові! Ось, наприклад, у цій ситуації – було би дуже корисно знати, про що розмовляли ці двоє. Слава Найпершій, вони ні про що не здогадались – поводили себе цілком природно, як поводять себе всі туристи-японці на цій планеті...
Дзвана кивнула погоджуючись...

* * *

Служба Спостереження Третього Сектору Спостерігачу Кравітсу Стоа. Особисто. Секретно. Виконуючи Ваше завдання, мною була проведена розвідоперація в районі можливої висадки Вулію. Операція була залегендована під туристичну поїздку. З метою підтримання «легенди», в якості супутника мною було використано землянина Юволта. (Незначне гіпно-навіювання, виключно в межах дозволеного Другою Конвенцією Розумних Другого та Третього Секторів). Докладаю по суті. Нажаль, наші побоювання підтвердилися. Вулій вчинив висадку на підконтрольній нам планеті. В обхід сьомого, восьмого, тринадцятого та двадцять першого біс параграфів Великої Угоди між Секторами та Вулієм. Сили Вулію на планеті – мінімальні. Для окупації планети цього явно недостатньо. Або – диверсійний загін (невідомі цілі), або – передова група, яка має підготувати плацдарм для повномасштабного вторгнення. На місці висадки був також помічений працюючий під прикриттям агент «Білий». Через побоювання розсекретити нашого агента (мій земний супутник і без того приділив «Білому» забагато уваги), ми перекинулися лише кількома телепатемами. Коротко: «Білий» опинився на місці висадки за власної ініціативи. Самостійно вирахувавши місце найбільш ймовірної висадки Вулію і скориставшись своєю подібністю до земних тварин виду «коні», він опинився в населеному пункті «Антонівка» за годину до вторгнення. Більш детальну інформацію «Білий» надасть у ваше розпорядження особисто протягом одної стандартної доби. Думаю, буде доцільним: - залучення спеціалістів (наших та завербованих місцевих) для подальшого вивчення десанту Вулію; - приховане стягнення до планети додаткових резервів на випадок позаштатних ситуацій. Очікую на подальші розпорядження. Євжестія Ваа. Оперативний псевдонім – Міхайліна. * * * Інспектору Хроноконтролю другого рангу Небийвморду Віандру Мілізнаровичу Оперуповноваженого з 2000-2016 років Пупкіна Юволта Васильовича 24.04.2004 Доповідна (Хроноінспектуємий відрізок часу: 21-23 квітня, рік 2004) В ході оперативного розслідування встановлено: 1. Протягом зазначеного відрізку часу хронолінія нашої планети була піддана втручанню Вулію (порівняльний аналіз інспектованого відрізку часу та Еталону додається, Додаток 1). 2. Втручання Вулію призвело до активізації Секторів, яка не відмічена в архівах (порівняльний аналіз інспектованого відрізку часу та Еталону додається, Додаток 2). 3. Втручання, зазначене в першому та другому пунктах, на даний момент мінімальне, і не досягло субпорогового рівня. 4. Виходячи з наявних даних, можна передбачити різке зростання активності Вулію та Секторів вже у найближчий від звітного час. В такому випадку вся історія розвитку Людства може опинитись під загрозою. Прошу санкції на активну протидію. Додатково. Встановлено нагляд за агентом Секторів в регіоні – Міхайліною (вона ж – Міха, вона ж – Євжестія Ваа). Агент Секторів здійснював розвідоперацію в районі висадки Вулію та мав потребу в земному супутникові. Після невеликого гіпно-навіювання (виключно в межах Всесвітньої Конвенції з прав людини 2137 року) вибір агента Секторів зупинився на мені. Протягом оперативного розслідування мною кілька разів, у досить двозначній формі, висловлювалась думка про можливість вторгнення інопланетян (Вулію) на Землю, але агент Ваа на жодному з рівнів ментоскопіювання не продемонстрував, що сприймає мої висловлювання серйозно. З чого можна зробити висновок, що моє гіпно-навіювання пройшло вдало, й агент Ваа до сих пір упевнена у тому, що я – землянин з двадцять першого сторіччя, а не з двадцять третього. (Ментознімки агента Ваа додаються, Додаток 3). Контакт з агентом Ваа буде продовжено. Під час оперативного розслідування був здійснений гіпноконтакт з вашим особистим агентом на прізвисько «Кінь», який знаходився на місці подій. (Дані гіпноконтакту додаються, Додаток 4).

* * *

Агент Секторів «Білий», (він же агент Хроноконтролю «Кінь», він же секретний агент Вулію «Філософ») за допомогою мнемоскопу проглядав перехоплені звіти агентів Секторів та Хроноконтролю – Міхайліни та Юволта відповідно. Було над чим замислитись. Потрійний агент – роль, с якою впорається не кожний. Далеко не кожний. Та чого вже там..., подумав Гнгннол усміхаючись, мабуть, у таку гру на Землі тільки я ще й здатен зіграти.
Отже, для початку непогано було би вирішити – чи давати хід звітам агентів Секторів та Хроноконтролю, а якщо й давати, то – чи не виправити в них дещо? А ще – кому і в якій послідовності відправляти власні звіти! От вже задачка, так задачка! Ну, нічого – голова в мене велика, Бог не обділив... Хе-хе-хе... Щось та й вигадаю.
Перш за все, треба розібратись з Вулієм. А то мене вже ця гра в десантників-аматорів починає втомлювати. Ці ідіоти, не дай Боже, ще й справді вирішать повномасштабну окупацію влаштувати... Тут вже задурюванням мозків команді лінгвістів не обійдешся... І без того, бідолашні, намагаються знайти сенс у наданому мною зразку мовлення землян – у цьому жахливому коктейлі з китайської, івриту та староукраїнської...
Якщо Вулій збавить оберти та обмежиться облаштуванням локального спостережного пункту, тоді й з Секторами легше буде порозумітись...
Ну, а якщо Сектори та Вулій не утнуть ніяких розбірок одне з одним, що не зафіксовані в архівах Хроноконтролю, напевно, й ці – з майбутнього – преміальні мені виплатять!
Але.
Це все потім.
А зараз – найголовніше. Звіт основному роботодавцю!
Отже...

Київ, вул. Володимирська 33
Служба Безпеки України

«Вельмишановний майоре Петренку!

О перших рядках цього послання, агент Гнгннол з роду гуігнгнмів поспішає повідомити Вам наступні факти, що стосуються дій десанту Вулію, а також розвідок Секторів та Хроноконтролю з XXIII сторіччя, які мали місце бути на території неньки України...»

Кінець

Михайло “Zipa” Зіпунов
07.12.2005

Написати рецензію Рекомендувати іншим

Рецензії на цей твір

так ! больнІ, усім строїться на уколи !
На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Кока Черкаський, 17-05-2007

лаконічно
На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Антон Санченко Статус: Експерт, 17-05-2007

malina
На цю рецензію користувачі залишили 5 відгуків
© вони скрізь, 17-05-2007

Обана!
На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Тед Лещак Статус: Добрий критик, 17-05-2007

З грифом “Цілком таємно“ :)
На цю рецензію користувачі залишили 6 відгуків
© Ігор Скрипник, 15-05-2007

Згенеровано за 0.0171420574188 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

Розвідка боєм

так ! больнІ, усім строїться на уколи !

лаконічно

malina

Обана!

З грифом “Цілком таємно“ :)