- ... Ну і останнє запитання, - говорить журналіст в об`ємному светрі під горло. - Кажуть, що на арктичній станції найбільша складність полягає в тому, що тут дуже нудно. Це правда?
- Дивлячись коли, - відповідає начальник арктичної станції, помішуючи ложкою розчинну каву. - У теплий період не дуже. Ми вибираємось на природу, працюємо там, спостерігаючи за місцевою флорою і фауною. А от взимку... - чоловік завмирає. - Взимку так. Причому, що найгірше: нудно не тільки людям, а і ведмедям.
- Вони приходять на метеостанцію і намагаються вас з`їсти? - жартує журналіст.
- Ні, - сміється полярник. - Їжа в таких умовах не головне. Бажання хоча б якось розважитись під час довжелезної зими таке сильне, що перебиває навіть голод і холод.
Начальник відпиває каву і дивиться на молодшого колегу з густою і красивою бородою, який щось мудрує біля приладів, і питає тихо: "Ну що, Вовчіку, розповісти їм чи ні?". Вовчік замирає на місці, не знаючи, що сказати.
- Так, а це вже цікаво! - збуджується журналіст, зрозумівши, що справа пахне сенсацією. - Прошу тут докладніше...
- Ну ... - починає начальник, чухає потилицю, а потім махає рукою. - Ай, гаразд. Ведмеді дійсно приходять на нашу станцію, але не беруть їжу, не намагаються нас з`сти. Вони крадуть ковзани.
- Ковзани? - і журналіст аж рота відкриває.
- Так, ковзани, - спокійно відповідає начальник. - Як я казав, тут дуже нудно, і нам, і звірям... Ведмеді крадуть ковзани і потім катаються в прибережній акваторії на льоду. Ми самі там з Вовчіком там часто катались, як і попередня вахта, але це було колись... Бо ковзанів ми більше не бачимо. Кожну нову партію викрадають ведмеді. Вони стежать, коли прилітає гелікоптер. Якби ми їх не ховали, наступного ранку всі коробки порожні...
- Ну нічого собі... - розгублено говорить журналіст. - Що ви думаєте з цим робити?
- Не знаю, - відсторонено відказує начальник, сьорбаючи каву. - З одного боку, самим покататись хочеться, дуже до цього звикли. А з іншого, ми ж тут, щоб берегти природу. Це зрештою красиво, вам би це побачити. От уявіть - один із небагатьох тихих, безвітряних днів, сонце сідає за безмежне море і на фоні цього по льоду граційно пропливає біла тушка, стрибаючи в красивих піруетах... Ех... Хай уже буде, як є. А ми тут якось розважимось... Книги всі перечитали, газет і телебачення з Інтернетом немає. Можемо пограти в міста чи втретє за день помити підлогу, що скажеш на це, Вовчіку?
Січень 2020
