Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2612
Творів: 47572
Рецензій: 92413

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідка

ОХОТНИКИ

© Dj. Djojz, 21-05-2020
Де знана ще Бопланом, колись повновода, а нині безжально поганьблена меліораторами річка Бурівочка плюскотить по долині, живе собі дід Черненко. Хата його - біла, під червоним залізом - тулиться боком до порослої дерезою та хмелем кручі. Між схилом і дворищем втиснулася глиниста дорога, що по ній вряди-годи хто пройде чи проїде. Коли дід був молодшим, на цьому кутку було з півдесятка хат, а зараз вже лиш одна. Старі люди вимерли, а молоді тут не селяться, хіба що засаджують городи. Опустілі ж хати, щоб нічого не пропало, порозбивано й розібрано на дерево.

Навпроти дідової хати через двір стоїть розділена надвоє врем‘янка. У тій половині, що від дороги, літня кухня, де гримить каструлями баба Оксана. У другій половині, що від городу, - дідова майстерня з верстаком та іншим столярним реманентом. Ще далі хлівець, а біля нього невелика загородка для курей. За хатою - колодязь із новою дерев’яною цямриною, барабаном й оцинкованим відром на короткому цепку - вода тут близько. Од хати вниз до річечки спускається вже прибраний город, на якому тут і там видніються купки сухого бадилля, зеленіє рядків зо три буряків, та щетинться стіна ще не вирубаного кукурудзиння.

Дід сидить під хатою на табуретці й мружиться від сонця. Осінь цього року видалася тепла та ясна як ніколи. Вже й Покрова, а Оксана ще й досі не перейшла у хату зі своїми горщиками, лише раз у грубі протопила, та й то більше для порядку. Повернеш голову ліворуч, через прочинені двері кухні видно край лави з порожніми бутилями і трохи вікна. Повернеш праворуч, бачиш долину, де за поодинокими кущами верболозу вгадується звивисте русло річечки, обабіч нього чорніють латки городів, а на тому боці височить крутий схил, густо зарослий золотистими із червоним хащами. Далеко в кінці долини, де та сходиться з небом, бовваніє смужка лісу. Там починаються сулинські плавні, що їм кінця-краю не видно; річка Бурімочка розділяється там на кільканадцять струмків і тихо губиться між очеретів.

І цю табуретку, і лаву у врем’янці, і рами, й лутки, й віконниці дід зробив сам. Про таких у селі кажуть «майстер». Якщо хто добре косить, чи може рівно виорати, або гарно копицю вивершити, це ще не майстер. Майстер той, хто вміє щось змайструвати: чи то ослінчик, чи дощову ринву, чи двері з одвірками. Такого добра на своєму віку дід переробив чимало, від чого шкіра на його долонях зашкарубла і стала тверда, мов наждак. Колись давно, саме пиляли сосну на дошки, великого пальця на лівій руці зачепило циркуляркою і знесло якраз до другої фаланги. Там тепер у діда напальок, пошитий із цупкого чорного краму і міцно прив‘язаний тесемкою до зап‘ястя. Дід спирається обома руками на ціпок і вдивляється у долину. А чого, очі ще видющі. Це коли треба газету прочитати, то без окулярів не можна, а як здалеку, то видно все. Так і з пам‘яттю. Що трапилось позавчора забуваєш, а що було сорок год тому, пам’ятаєш до дрібниць.

Дід бачить як долиною, петляючи по стежці вздовж річечки, рухається постать. Спочатку лиш темна пляма з неясними контурами, потім видно ноги, руки, голову. Далі вже можна розібрати й галіфе, і сірий піджак, і кепку на голові, і кошовку в руках.
- Оксано!- гукає дід у врем‘янку.- Іде!
- Чую!- обзивається баба Оксана.- Ану, дзус, паразіт! Як короста! - Це вже до кота. Видно, знов лізе у миски.
Дід Черненко чекає гостя. Михайло Федорович - давній дідів друг і товариш, хоч і молодший років на п‘ятнадцять. Дружать вони давно і помагають один одному коли кому що треба, а той дубовий стіл, що у Михайла Федоровича в хаті, і драбина з сіней на горище - то дідова робота. У стола дід, правда, трохи з ніжками не вгадав - можна було б і нижчий. Але змінювать нічого не стали - гарна ж і добротна річ, хай вже так стоїть.

******
Михайло Федорович виймає з кошовки гостинці: трилітрову банку з салом, закатану металевою кришкою, банку меду, круглу білу хлібину по 26 копійок і насамкінець чвертку Столичної. Дід дивиться на пляшку й морщиться.

- Ти, Михайле, ту лавушню краще не пий. У неї звьоздку мішають для кріпості. А в мене домашня. Сахарь і дріжжі, чиста як сльоза.
- Та все це юринда, - сміється Михайло Федорович. – Що та гірка та погана, що та.
Образів у хаті нема, зате на стінах багато карточок у дерев'яних рамках, а над причілковим вікном під рушником велика фотографія з ретушшю, і на тій фотографії молоді та гарні дід Черненко й баба Оксана, обоє у вишиваних сорочках, баба Оксана з косою, а дід Черненко довговидий і тонковусий.
Коли Михайло Федорович і дід Черненко стрічаються, то можуть балакати довго, і весь час є про що. А ще як вип‘ють по чарці, то вже й не переслухаєш. Після першої будуть про те, як там Катерина, жінка Михайла Федоровича, і чи городи прибрали та чи дровами й брикетом на зиму запаслися. Після другої про те, що там чуть од дітей, і як їм живеться в гОроді. Після третьої дід згадає як було на фронті, а Михайло Федорович про службу, де він був радистом, і що «філімончик» - це буква «ф», а «я на горку шла» - то цифра «2». А ще дід Черненко скаже Царство небесне та спасибі дідові Федору, бо якби не той клунок зерна, Михайле, видно, пропав би я тоді. А Михайло Федорович згадає як при окупації, ще зовсім пацаном возив ропу кіньми з-за Сули, бо солі ніде не було. І що сірників теж не було, а були трут, кремінь і кресало з терпуга, щоб у печі розтоплювать. Баба Оксана ці балачки вже чула-перечула, тому вона то їсти підкладе, то сяде та послухає, то вийде надвір якесь своє діло зробить.
Потім дід і Михайло Федорович вийдуть до воріт, довго куритимуть, а в них над головами летітиме бабине літо.
******
- Доброго здоров’я! Празникуєте?- Гура стояв перед ворітьми й витирав піт із лоба рукавом. – Вгостите цигаркою? Стрів оце Миколу Валашка, каже, київські охотники підстрелили на Рудках кабана. А той од них у рогіз і прямо до села. Забіг осюди в долину і десь заліг.
- А що, великий кабан? - зацікавився дід.
- Та нічогенький. Микола каже, центнерів, може, на два з половиною.
- Ти знаєш, Михайле, - трохи театрально повернувся дід Черненко до Михайла Федоровича. - Оце, можна сказать, що вік прожив, а дикого кабана ніколи в вічі не бачив.
- Діло поправиме. - хмикнув Михайло Федорович. - Можна піти та глянуть.
- Та ви те... Може, краще не треба... - захвилювався Гура.
- Та ми тільки здалеку подивимось і вернемось. Дуже вже охота розбирає. - заспокоїв його дід.
... Дід Черненко ступав попереду, спираючись на ціпок. Зразу за ним ішов Михайло Федорович, розмахуючи соняшничиною. Гура замикав колону.
- До нас се літо дикі свині у кукурудзу приходили. Один раз не застав, а то уночі вийшов, чую, шамкотять. Насвітив на них коногонкою і став кричать: «Гай-гай-гай-гай!». Так вони зразу втекли у болото. Тільки пошелестіло. І все мовчки, й не писнули. Повиїдали качани і витоптали отакі ось три латки.- Михайло Федорович окреслив соняшничиною три великі кола.
- У нас тут проти кабана, - сказав дід Черненко, не повертаючи голови, - сильнішого звіра нема. Вовк проти нього не встоїть. Візьме на ікла, живіт розпоре і поминай як звали.
- Та де ті вовки, діду? - вставив слово Гура. - Колись, може, й були, а зараз ніякого вовка тут давно нема. Зате кабана повно.
- Були й вовки колись,- вів своєї дід. – ще як я парубкував, старі люди розказували, що Карнаухий, був тут такий, пішов проти ночі пішки на Мохнач. І ніч нема, і вранці нема. А під обід їхав хтось саньми і натрапив коло болота на чоботи, а в чоботях ноги обгризені, і сніг кругом червоний од крові. Вовки уночі перестріли.
- Ти ба,- здивувався Гура. - А ноги чого не поїли?
- Хтозна,- відповів дід Черненко.- Таке балакали, що погидували. Із-за запаху.
- Або й так наїлися,- припустив Михайло Федорович, коли вони саме почали обходити великий кущ верболозу.- А то ще таке бувало, як вивезуть свиней із ферми на літо в табір у степу, то часом яка свиноматка смугастих поросят...
Всі як один враз уклякли на місці. Метрів за п’ять попереду в невеликій улоговині лежав кабан. Сіро-коричнева забрьохана шерсть, довге рило, криві ікла, каламутні очі, кров, що запеклася на холці. Кабан теж був захоплений зненацька. Він стрепенувся від несподіванки, схопився на ноги, різко рвонув уперед і знизу вгору вдарив діда рилом вище коліна. «А-а-а-а!», упав той на спину, високо закинувши ноги. Ціпок полетів у кущі.

У пів-ока Михайло Федорович побачив, як Гура щодуху біжить назад по стежці, припадаючи на праву ногу.
- Ах ти ж сте-р-р-р-во!- прохрипів Михайло Федорович йому вслід і пішов уперед на кабана, відгонячи його від діда соняшничиною й ласкаво примовляючи, наче до свійського:
- Ану ж, дурний, чю-чю... Йди-йди, чю-чю...
На якусь мить кабан спантеличився від такого нахабства, а потім підскочив до Михайла Федоровича та, як і діда, штурхонув його знизу вгору рилом у ліве стегно. Михайло Федорович втратив рівновагу і, змахнувши руками, наче підбитий птах крильми, впав.
Обидва, він і дід, лежали на землі, а кабан, похнюпивши голову, стояв над ними на тлі синього осіннього неба, і його ребра то здіймалися, то опускалися.

- Може, й більше, як два з половиною центнери, - подумав Михайло Федорович.

Затим кабан вайлувато розвернувся і, обійшовши діда збоку, не зупиняючись і не оглядаючись, потрюхикав вздовж річечки в бік лісу.

******
У районній лікарні черговий лікар, повний круглолиций чолов‘яга, обробляв рани і примовляв, підсміюючись:
- Ну, нічого, рани неглибокі... Заживе швидко, правда, шрами будуть... Ич, охотники... Тут, значить, діло таке. Ми вас зараз покладемо й проколемо проти сказу. Поросяти ж нема, може, воно скажене було, ніхто не зна. Так що треба буде зробить вам повний курс по сорок уколів, і лежать вам у нас прийдеться аж сорок день.
- Сорок день! - простогнав дід Черненко. – Як до поминок...

По лікарні швидко розлетілася чутка, що привезли двох охотників, старшого й молодшого. Ходили на кабана. Вислідили його у лузі й підстрелили. Вбить не вбили, а сильно поранили. Кабан же роз'ярився, порвав обох, а сам утік.

Стали один за одним заходити цікаві з інших палат, щоб розпитати подробиці. Однак дід Черненко й Михайло Федорович у балачки вступали неохоче.
- Що тут розказувать, - знизує плечима Михайло Федорович. - Звір як звір.
- І дуже страшний?
- Двоногі бувають страшніші, - глибокодумно додає дід. – Цей не добиває.
Від такої відповіді цікаві замовкають і лише згідливо кивають головами.

Коли після ранкових процедур у лікарнянський палісадник виходять вони, трохи зігнутий  дід Черненко, що спирається на ціпок, та прямий, на голову вищий від нього, Михайло Федорович, пацієнти, що пліткують на лавці, переривають балачку й дивляться їм услід.

- Ти ба, яке затяте. Старе ж луб'я, а туди ж, на кабана ходить.
- Шо то значить охотники... Їм та охота вже як болячка, жить без неї не можуть... Ото не дурно кажуть, що охота гірш як неволя...
- Таке ж бо й є!  

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 5

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Максим Т, 25-05-2020

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Вікторія Штепура, 22-05-2020

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Уляна Янко, 22-05-2020

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 21-05-2020

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Інра Урум, 21-05-2020
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.65960288047791 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …