Почав в мислях аналізувати завданий нашому народові злочин через братній польський народ. Сумно стало, а в души родилися одне за одним запитання. Чому це так?
Сів в куточку на проти ікони Божої Матері. Глянув на Неї і задумав над минулим своїм, нашої родини вплетеної в історію нашого народу. Перш за все зайшов я у свої дитячі роки. В роки, коли жили батьки, старші за мене сестри, бабуся... З пам’яті читаю їхні спогади. Слова тих, які пережили війну і гіркоту 1946 року, коли то спалене було наше рідне село, РІДНИЙ Улюч. Згадували вони насильне вигнання нас з рідних земель. Пригадую собі, як під вечір, раз у раз, особливо в осінню пору, ставали ми усі, як родина коло стола, за яким на стіні висіла ікона Святого Миколая, єдина ікона, яку батькам вдалося зберегти перед ворогами і привезти з рідного Улюча в село, в якому прийшлося нам жити. Вартість її була для нас як родини дуже цінною, бо мої тато Миколай і молодший брат Миколай... На стінах були і інші ікони. Ікона Божої матері і Ісуса Христа. Але це були ікони святих придбані тут, на поселеннях. Висіли на стіні, бо так треба, лиш це не були НАШІ ікони. Пригадую собі, як батьки говорили, що це не ікони, це образи або тільки малюнкі святих. Наші, то ті ікони з яких бє СВЯТІСТЬ, яку батьки привезли тут на Захід з рідних земель.
Ми тихо помолилися, повечеряли, а тоді тато починав з пригаданого собі свого минулого, яке мав вшите в пам’ять виливати нам, а ми всі чекали на чергові епізоди їхніх переживань. І так тато своїми словами креслили мапу рідного Улюча. Говорили де хто мешкав, яке мав прізвисько та чим вписався в історію свого села. Згадували придорожні каплички, хрести... Бувало, зупинялися у своїх розповідях, коли хотіли сказати більше зрозумілими для нас дітей словами нагадану подію. А завжди все починали: Там в Улючі все було краще, веселіше, зрозуміле... Там все було своє, НАШЕ... Тепер, коли нема тата, коли нема мами, бабці, старших сестер, я починаю ходити думками тата, а все що запам’ятав задумав виливати перед вами.
Все те вплітаю у свої вірші, балади, думки... До минулого вертати буду, бо там корінці мого, а так правду кажучи НАШОГО Я жорстоко вирваного злочинною «Акцією Вісла», яка почалася весною 1947 року. ПАМ’ЯТАЙМО!
