– Добрий день, Василю Івановичу… дозвольте?
– Заходь, заходь, добрий день… Що це ти надумав зайти?
– Та я… секретарша Ваша… Лариса Анатоліївна… дозволила…
– Ти проходь…
– Та я хотів… якщо є хвилинка…
– Є, є хвилина… присідай. У тебе якесь є питання?..
– Так.
– Механік знову розходився? Чи авто поламалось?
– Та ні… ні… хоча авто… та-ак, то один фільтр за власні кошти, то другий…
– А тепер на третій треба?
– Та ні… та я… те… не те…
– Та сідай вже!
– Та я хотів Вам про Вашого водія… Остапа… розповісти…
– Розповісти?! Що розповісти?
– Та я оце…
– На ось… третій фільтр купиш.
– Та не треба, ну що Ви… ну… дякую… велике спасибі!
– То що розповісти?
– Та… я знаю… що Ви його… вважаєте його… гарним працівником…
– Так, я вважаю Остапа одним із самих… самих най… найдисциплінованіших працівників нашого підприємства… і що?
– Та я чув… те… що те… що він…
– Стривай-стривай – ти чув? Ти хочеш сказати, що прийшов розповісти мені про те, що ти десь чув?
– Так. Просто мені розповіли, а я вирішив Вам…
– Це тобі хтось розповів?
– Так.
– Спеціально розповів, чи випадково?
– … Не знаю… спеціально… мабуть…
– А тебе не обманювали? Ти впевнений, що тебе не обманювали?
– … Не знаю… я ж не бачив цього своїми очима…
– Не бачив своїми очима! Так-так… хтось тобі розповів… А той, хто розповідав, бачив те своїми очима?
– … Не знаю… може й не бачив… так, щоб бачити… бо це ж…
– Може й не бачив… А йому що, теж розповіли те, що він тобі розповів?
– Не знаю… він не казав…
– А звідки ж він про те дізнався?
– Та не знаю я… він не казав такого…
– А ти не запитував?
– Ні… не запитував.
– Не казав… не запитував… не знаєш… А може це неправда? Може таке бути?
– Неправда?.. Може… може й може… чого ж…
– Навіть так… А ти би повірив тому, хто тобі розказував, як своєму рідному батькові?
– … Не знаю… як батькові може й ні… він постійно анекдоти травить, а батько не травив ніколи, і навіть не любив їх…
– То це виходить, що ти хочеш розповісти мені те, що тобі розповіли посеред анекдотів, і в чому ти не впевнений, і воно може бути неправдою? Послухай, а чи може воно бути справжньою брехнею?
– … Не знаю… але… все може бути… якщо неправдою… то й… може…
– Що може?
– Ну те… може бути… брехнею…
– Те, що ти хочеш мені розказати?
– Ну да…
– Ха! Новина, яка може бути справжньою брехнею! Прекрасно!.. Слу-ухай – а це хоч новина із хороших? Чи із поганих?
– Ой… дуже погана! Дуже погана, така, що я навіть не знаю… наскільки вона погана…
– Настільки погана!.. А для кого ж вона така погана?
– Для Вас погана…
– Для мене?!! Гм… Тобто ти прийшов розказати мені погану новину, яка може виявитися брехнею, і мені стане погано, коли я про це дізнаюся?.. Чи навпаки – я зроблю погано комусь, хто у цій брехні замішаний?
– Ох… і так, і так…
– І так, і так?! Ого!.. А якщо я про це не дізнаюся?
– Ну то… не знаю… так і буде…
– Що так і буде?
– Ну… все так і залишиться.
– Як є зараз?
– Так.
– І ніхто не постраждає?
– Ні…
– Так-так… А Остап тут при чому? Для нього ця новина теж погана?
– Для Остапа ще гірша… тобто я хотів сказати… що… що Ви його мабуть просто вигоните, або…
– Он ти куди! Починаю розуміти…
– Та ні, я не про…
– А коли тобі розповідали, хтось іще був поряд?
– Ні, тільки ми двоє…
– І більше ніхто про це не чув?
– Ні… тоді ні… може той, що мені розповів, ще кому розповідав… не знаю…
– Значить, новина погана для мене, для Остапа ще гірша, а всім іншим…
– Ні, вона погана для нас усіх… для усіх… ой… вибачте… але для Вас і Остапа найгірша…
– А для тебе? Для тебе… можливо… вона не така вже й погана?
– Та ні, я зовсім не те мав на увазі… я не в корисливих цілях…
– Корисливих! І справді… Чуєш, а може й мені хоч якась користь буде від того, що я узнаю?
– Вам користь?
– Ну да… а що, хіба не може бути користі від якоїсь поганої новини? Хоч якась, а може ж бути користь?
– Не знаю… Більше всього, що ніякої користі… більше навпаки… хоча…
– Більше навпаки?
– Так.
– Отже, мені абсолютно ніякої користі, більше навпаки… А що ж мені буде – збиток?
– … Не знаю… можливо втрата… можливо й збиток… так, і збиток теж…
– І збиток, і ще й втрата! А що ж більше – мій збиток, чи те, що я вижену Остапа?
– Ваш збиток… На місце Остапа можна будь-кого, а … та й…
– Значить Остапа втрачу… а тебе…
– Та ні, я…
– Та так, чуєш, та так! Ти зараз хочеш мені розповісти погану, дуже погану для мене новину, яка може виявитися повною брехнею! І від неї не буде жодної вигоди ні мені, і нікому іншому, крім тебе, але яка завдасть мені, як ти кажеш, більшої шкоди і збитків, ніж я вигоню Остапа! Тобі не здається, що…
– Тепер вже здається…
– То що, будеш розповідати?
– Та я вже й сам… не знаю… можу й не розповідати…
– Ну то… вдалого трудового дня?
– До побачення…
– Скажеш Ларисі Анатоліївні, нехай зайде.
– Добре…
– А от якби Василь Іванович читав більше художньої літератури, а не наказів і розпоряджень по підприємству, то йому, можливо, потрапила б на очі давня грецька притча про Сократа, який теж не захотів слухати розповідь про те, як його дружина зрадила йому з одним із найкращих його учнів – з Платоном.
– А може воно йому і непотрібне було?
– Кому?
– Обом…
– А я думаю про інше…
– Про що?
– А може вони і так все знали?
