Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2626
Творів: 47986
Рецензій: 92778

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Жіноча проза

МИТІ ЖИТТЯ

© Зоряна Зінь, 19-01-2020
ІІ частина
За буденними справами незчулася як промайнула весна, а за нею й літо спливало на спочинок. З’явилася перша позолота на деревах. Де-не-де маячіло жовте листя й ховалося у зелені, так, ніби бавилося у хованки. Дивина літо у розпалі, часом затягується на довгу й теплу осінь, а тут дзвіночок із неба : осінь на порозі. Смішно стало за таке порівняння «Осінь пише листи. Ні-ні! – заперечила сама собі – Шле телеграми… а може краще на сучасний лад? – Есемески шле мені осінь золота.»
Вже  на осінь літо повернуло
Огорнув туман ліси
На покоси впадуть роси
Вмиють трави запашні…
Катерина ловила себе на думці, що так , напевне, втрачають здоровий глузд люди, бо розмовляти із собою таки справа хворих. І тут же заперечувала сама собі. Хіба не може людина порозмовляти із своїм власним Я? Головне, щоб про це ніхто не знав, бо не зрозуміють і почнуть кпинити , а то й надумають того, чого нема. Усміхнулася лиш самими кутиками губ. Щоб ніхто не бачив, бо нащо комусь те знати про що вона думає-гадає?
Жінка звернула на знайому алею. Тут , у цьому міському парку, в зеленій оазі посеред кам’яних мурів вони мали своє місце. Це була їх алея, їх парк, їх лавчина, котра незмінно залишалася на одному й тому самому місці й котру ніхто не рухав, вона зістарилася. Дошки посірілі й вичовгані запрошували на посиденьки дбайливих бабусь та дідусів, котрі гуляли з онуками або вигулювали своїх чотирилапих улюбленців. Їх «місце». Улюблене з Іваном місце. Вечорами після роботи часом хотілося розслабитися, відкинути денні клопоти й зітхнути у тиші, вихлюпнути із себе негатив, що за день успів наповнити усі закапелки у голові й додому прийти «чистим», не спотворювати власне помешкання тим, що пригнічує й перетворює людину «на клубок нервів», часто любив казати  чоловік. Взяли собі за звичку по дорозі додому час від часу медитувати на природі. З роками все рідше приходилося сюди зазирати. Життєва мудрість брала гору над емоціями. Катерина усміхнулася знову . Мудрість…
До тієї мудрості йде людина усеньке життя. Часом хтось не знаходить до неї дорогу , навіть не намагається віднайти стежинку у хащах життєвих до своєї власної мудрості. А, можливо, тієї мудрості у нього чи неї катма? Так простіше? Вихлюпнув емоції, обдав холодом , а чи помиями і все. Нехай думають що хочуть. Наплювати!  А то й, взагалі, живуть без думок. Так простіше. Хто хоче, то нехай заморочує собі голову дурнею.
Не вміла жити так, щоб не думати, перейматися чи не бачити того, що навколо.
-  Ти себе «з’їдаєш» непотрібними речами, - повторювала часто сусідка, з котрою товаришували. – Живи простіше. В одне вухо впустила в інше – випустила.
-  Надю, але там перегородки і просто так не випустиш.
-  Які такі перегородки? – витріщала очі Надя.
-  Барабанні.
-  Пусте. Ти завжди щось там собі вигадуєш. Барабанні перегородки, тому і в тебе думки «мудрі» гудуть, як у тому барабані.
ЇЇ безпосередність часом виводила із себе. «Я проста, як рельса, - говорила Надія. - А ти там якісь коліна собі повставляла тому і «забивається» дурне. А дурне потрібно вичищати»
-  «Кротом» чи може сірчаною кислотою? – єхидно запитувала Катерина.
-  Жить надо проще, - безтурботно кидала у відповідь. І це було схоже на настанову.
Оте «дурне» й душило її, а як його викинеш і не пропустиш крізь себе? Ці розмови не подобалися Катерині, але звикла до своєї сусідки й до її повчань. Жили мирно. Залишали ключі від квартири, коли їхали у свої подорожі, привозили гостинці у знак вдячності. Коли Надійка дізналася ціну тим череп’яним сувенірам, то обурилася : «То такі грошища ви тратите на черепки!!! А якби котрий черепок розбився , то гроші на вітер?! Ой, дурні ж ви дурні…»
Надя уже не сусідка. Постаралися, зекономили ( любила наголосити на цьому слові) й купили собі помешкання у новобудові в іншому районі. Тепер ці зустрічі обмежилися дзвінками й гостинами раз у рік. У кожного свої клопоти. Часом ловила себе на думці, що їй бракує тієї простоти спілкування, простоти сприймання світу з усіма його «заморочками», котрі так легко спростовувала Надійка. На все вона знаходила розраду, а часом вмикала пофігізм й байдужість. Інколи це дратувало, зрідка ставало при нагоді.
Літнє сонце поволі скочувалося за обрій, ховалося за листочками старих кленів. Комарі частіше дзижчали над головою, нагадували, що вечір не за горами. Катерина зітхнула. Набрала ще раз повні груди повітря й поволі видихнула. «Все, пора додому. До келії своєї вже пора,» - подумала із гіркотою. Пустка там. Там лише спомини й зажура. Проте іншого виходу нема. Хіба все кинути й помандрувати світ за очі. «Від себе не втечеш!» - промайнуло в голові. Схилилася над лавкою, щоб взяти сумку й отетеріла на мить. З-під великого лапатого лопуха визирала малесенька сіра мордочка. Як тільки малесенькі очиці побачили зацікавлений жіночий погляд вчулося тихеньке «Няв!» і з –під листя виліз тремтячи маленький сірий клубочок шерсті  над яким тремтів тоненький хвостик сірого кольору і з біленькою китичкою на кінці. Оте створіння знову нявкнуло й потерлося до ноги. Зовсім маленьке, замурзане. Катерина розгублено оглянулася. Нема нікого. Отже воно нічийне. А можливо й загубилося. Та щось підказувало, що з такими мацюпуньками ніхто не гуляє.
-  Хочеш їсти? – проказала невпевнено.
Взяла у руки й пригорнула до себе. Воно тремтіло хоча на вулиці було  досить таки тепло – літо ж!
-  Не бійся мене, я нічого поганого не зроблю. Давай покличемо твою маму. Киць-киць-киць!
Кілька разів намагалася Катерина привернути увагу кішки-мами . але зусилля були марними.
-  Ну, що ж з тобою робити? Йдемо додому. Я наллю тобі молочка чи дам ковбаски.
Ось так і з’явився у домі кіт. Смішно сказати КІТ то не кіт , а ціле котище. Котре перевернуло її життя догори дриґом. Смішно, проте так! Тепер вона має про кого дбати… ( далі буде)

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 21-01-2020
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.84631991386414 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …