Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2626
Творів: 47987
Рецензій: 92783

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Соціальна драма

Музикант 15

© Анатолій , 16-11-2019
                                            Зрадливе сум’яття.
       Вадим все ще відчував гарячу долоню Людмили і потирав пальці, що аж щеміли, ніби обпечені окропом.
   – Банкіри, як хижаки, завжди хапають жертву за горло і не відпускають, доки та не спустить дух, – емоційно промовила Жанна, не відчуваючи чоловічого сум’яття Вадима.
   – Так, так… Гаряча жінка, – все ще перебуваючи в прострації жіночої зваби відповів Вадим, але відчувши, що бовкнув зайве, швидко прийшов до тями. – Вибач, таке вже наше чоловіче лібідо – спершу дивитися на жінку, як на потенційного сексуального партнера, а потім… все інше…
   – Вадиме, ти все ще не вгомонився?.. Жанна і зараз, через стільки років, пам’ятала його сильні руки і пальці, грайливі пальці, що примушували божеволіти від одного лише дотику до її тіла. Вона зашарілася. Вона вже давно, ще з того часу, коли дізналася про їх спільне життя з подругою, котра так довго приховувала від неї ці дивні стосунки, намагалася звернути увагу Вадима на себе, щоб відновити старі стосунки, а можливо, щоб з ревнощів, підставити підніжку зарозумілій подрузі, але її феромони вже не діяли.
     Для Вадима навпаки: це була перегорнута сторінка життя, такий собі звичайний флірт, яких колись в нього було безліч, він їх сприймав як данину своїй зірковій популярності. Він  ніколи не замислювався над своєю чоловічою відповідальністю перед молоденькими шанувальницями в ті запаморочливі хвилини сексуального задоволення, що вони дарували своєму кумиру.
   Відчувалася напруга і зайве непорозуміння.
Раптом задзвонив мобільний, вібрація змушувала його хаотично рухатися на полірованій поверхні столу. Вадим підняв телефон і всміхнувся, напруга миттєво згасла, коли Вадим почув знайомий голос:
   – Янек? Салют! Пізнав?
   – Радіо «Штучка» в ефірі?
   – Пізнав, пізнав негіднику, – бринів голос Пітера. – Ми тут з Гариком перетерли можливість побринькати у нього в студії, він згоден… по вівторках. Як ти?
Жанна підвелася.
   – Я пішла?
Вадим опустив телефон.
   – Так, так. Підключай до справи кого потрібно і до праці. Він знову підніс телефон до вуха. – Пітере, вибач, це наші внутрішні справи. А хто ще буде?
   – Манюній загляне на годину, в нього вечори всі розписані. За басиста буде синок Гарика, а там побачимо. Свій інструмент можеш не брати, в Гарика знайдеться і на твою долю.
   – Я згоден.
   – Під’їжджай до мого офісу о 20-00.
   – Гаразд.
   – До зустрічі друже.  

   Музика має такі чародійні властивості, що може підіймати людину до невидимих висот і тоді, людина, ніби сповідуючись перед самим Господом творить чудеса: вона дарує людям радість, вона змушує сміятись і плакати, вона дає відчуття польоту, щоб там, в вишині,  хоч на мить відірвавшись від незрозумілого і докучливого сьогодення в океані суцільної насолоди, відчути себе божественним творінням, плоттю від плоті самого Творця. Ніщо в світі немає такого впливу на людину, як музика, але кожний її силу відчуває по своєму: хтось чує музику в курликанні журавлиного ключа, що відлітає у вирій, хтось в шумі діброви, хтось в завиванні хурделиці за вікном, а хтось, дивлячись у небо і спостерігаючи як пливуть хмари, сам творить музику. І якщо музика оволодіває людиною – це назавжди, бо неможливо одночасно бути справжнім музикантом і випікати пиріжки.
   Вадим стояв за столом у повній прострації. Хвиля за хвилею пронеслися в його свідомості події музикального тріумфу, він виразно згадав усі тодішні хіти, його пальці ніби електризовані почали в повітрі  перебирати уявні струни, а музика так напружувала барабанні перетинки, що захотілося відчинити вікна і двері, щоб дати свободу мелодії.
   Двері відчинилися. Світлана хотіла щось сказати, але побачивши Вадима так і залишилася стояти з відкритим ротом, ніби вона вгледіла перед собою самого Демона; голова, на його довгій шиї, тряслася, патли обвислого волосся закривали обличчя і гойдалися в ритмі з головою, а худі руки, з довжелезними пальцями, хаотично рухалися, немов він зухвало ними копирсався в зміїному кублі.
Мана, з появою Світлани, вмить зникла. Вадим, звичним рухом правиці, закинув волосся за спину, він вже повністю володів собою і лише очі ще догорали нестримним полум’ям, виказуючи сум’яття його душі.
   – Вибач, захлеснули емоції… Все відбулося так несподівано…
   – Що? Що трапилося? Це вона тебе чимось згнітила? – кого Світлана мала на увазі, Вадим спершу не второпав, але миттєво згасив своє сум’яття.
   – Авжеж, ходять тут всякі, а потім щось зникає, – голосом наповненим іронії вимовив він і стукнув себе кулаками в груди, розганяючи залишки  хвилинного розслаблення.
   – Вадиме, ти ще й жартуєш? Ти зглянься на себе у дзеркало, на тобі ж лиця немає!
   – А…а пусте, – він лише змахнув рукою, а потім, ткнувши пальцем у телефон промовив:
– Гарик збирає наш гурт на репетицію.
Світлана зойкнула, інстинктивно закриваючи живіт руками, ніби захищаючись від несподіваного удару, в неї віднявся дар мови, вона стояла і лишень кліпала очима, вона дивилася на Вадима, але бачила того, молодого звабливого музиканта очима вагітної жінки, що вже збиралася на весілля, вона вперше відчувала, що коханий вислизає з її рук.
   – Тобі що, зле? Він швидко підхопив її під руки і всадовив на стілець.
   – Води, дай мені ковток води, – тихенько, ледь вимовила вона.
Вадим відкоркував пляшку слабко газованої «Ранкової роси», набулькав склянку і подав Світлані, а сам здивовано, з певною ознакою хвилювання спостерігав за рухом живих і пристрасних губ. Зробивши декілька ковтків, вона, учувши десь під серцем гострий нестерпний біль, зблідла. Судоми і гострий біль поповзли до низу живота, голова паморочилася, світ зробився для Світлани чорно-білим.
– Викликай швидку, – пересилюючи біль промовила вона. – Нехай Жанна підійде до мене, а ти вийди з кабінету. Світлана зрозуміла причину болю і зараз благала Господа залишити їй дитину.

   «Порціон» гудів, як вулик. Швидка «БОРИС», заповнивши сигнальною какофонією вулицю, миттєво прибула до під’їзду. Білі халати, голоси співчування співробітників і короткі фрази лікаря: «Гінекологія, стаціонарне відділення» – все водночас перемішалося в суцільну життєву драму до якої Вадим був зовсім не готовий. Все, до цієї миті, було ніби приманливе сновидіння в якому він перебував по мимо своєї волі і воно враз щезло разом зі швидкою, залишивши за собою лише пронизливий репет сирени, що доволі довго шкрябав вушні перетинки.

   Надії, сподівання, фантазії вмить щезли, коли лікар повідомив невтішну для пацієнтки звістку:
– Нажаль, вагітність вберегти не вдалося, – лікар пильно дивився Світлані в очі, – прийміть мої співчуття. Патологія репродуктивних органів не дає надії на позитивну функцію організму, але ще не все втрачено: лікування, лікування і ще раз лікування…
   Світлана заплющила очі, крапельки сліз покотилися з-під сплющених вій на подушку.
   – Не переймайтеся так, Світлано Іллівно, – заспокоював лікар, – вам всього лише тридцять сім років, покладіться на долю і все буде гаразд.
   – Вже тридцять сім,.. – схлипуючи ледь вимовила вона у відповідь.
   – У вас такий чудовий чоловік, до речі, він чекає мого дозволу відвідати вас.
Світлана здригнулася, сльози вмить щезли, іскорка надії осяяла бліде обличчя.
   – От і добре, я зараз гукну його.
Вадим зайшов до палати з великим букетом троянд в руках. Вигляд у нього був невпевнений. Він привітався, поклав квіти на при ліжкову тумбочку, нахилився до хворої і ніжно поцілував у губи.
Світлана хотіла щось сказати, але, поперхнувшись, лише кволо махнула рукою витираючи сльози.
   – Не хвилюйся, люба, мені все відомо. Ти… як себе почуваєш? Лікар вимагає довгострокового лікування…
   – Лікарям що, їм аби лікувати, – в неї знову покотилися сльози.
   – Ну, досить, досить… Все буде гаразд, – Вадим ніжно пестив її теплу, м’яку руку.
   – Як справи в агентстві? Нещодавно в мене була Жанна, казала, що там зараз повний розгардіяш. Що ти з нею не поділиш?
   – За твоєї відсутності Жанна багато на себе взяла обов’язків, тому й виникають дрібні міжусобиці серед дівчат. Тебе дуже не вистачає. Ти господарка, тобі й бути арбітром у жіночих суперечках, а я… що, так, технічний керівник. Головне, що справи ідуть добре. Проект рекламної кампанії на замовлення банку презентували, зараз редактори працюють по деяким зауваженням. Аванс ми вже отримали і зараз боремося на каналах за ефірний час.
   Вадиму свербіло розповісти Світлані про свої музичні пригоди, та він вагався починати розмову на цю тему не знаючи, як вона сприйме таку важливу для нього подію. Він добре розумів, що відтепер вона має любити його і музику, як одне ціле, та чи здатна вона зараз все зрозуміти і розділити з ним долю…
Світлана, вже добре вивчивши манери поведінки Вадима, враз відчула в його занадто хвацькому голосі нотки зухвалої ейфорії. Вона, колись вирвавши його, безпритульного музиканта з мороку підземелля, ще ніколи так надовго не залишала без своєї повсякчасної опіки і любовного благословення, і зараз, коли життя їй підставило вдруге підніжку, вона вперто не хотіла ділити свою, таку вистраждану любов ні з ким.  
   – Оце й усе? – вона пильно глянула Вадиму в очі відшукуючи потаємні ключі до чогось не сказаного.
І тут Вадима ніби прорвало:
– Наш гурт живий! Розумієш, живий!!! Ми у вівторок зібралися в Гарика на студії і вперше, за стільки років, зіграли «Спалені мости»! Пам’ятаєш цей хіт? Ви ж від нього, тоді, просто божеволіли! Гарик зробив «Мостам» нове аранжування, згідно до сучасних уподобань публіки. Мої бідолашні пальці, спершу були як дерев’яні, але потім, відчувши живучість струн, набралися з часом відчуття спорідненої механіки зі звучанням інструменту.
   Світлана ще не бачила свого коханого чоловіка в такому піднесеному настрої і нарешті зрозуміла, що всі її намагання приручити Вадима до себе, навіть її вагітність і така болісна втрата дитини, для нього були всього лише прелюдією до того моменту, коли він знову взяв до рук гітару. Вона,  повернула його до життя своїм відчайдушним коханням, надала змогу повірити в себе, а ось тепер він, як і тоді, вислизає з її рук заради музики. «Невже можливо ступити двічі в одну й ту ж саму воду?»
Вона уявляла його серед гурту музикантів, але окрім розпливчатого образу якоїсь незрозумілої мани, Вадима не бачила.
Світлана у відчаї заплакала.                              
                                                                    
                                            

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.92218399047852 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …