Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2623
Творів: 47902
Рецензій: 92712

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

Конкурсне оповідання № 10

© Конкурс прозових творів "Історія однієї світлини", 26-10-2019
Андрій Дацків «Гордо з опущеними штанами»

Ви колись бачили, як вирощують курей? Машина автоматично відбирає яйця, вакцинує їх, переправляє в наступний відділ, прирікаючи пернатих на наперед визначений, безальтернативний спосіб існування. Суцільний прагматизм і жодного натяку на індивідуальність. Точнісінько, як люди, однакові, немов з інкубатора – садок, школа, інститут, робота – звична схема, константа, яка не зазнає змін.
А тепер уявіть, що одне таке «курча» випало з фабричного конвеєра і опинилося поза системою. Саме про таку людину я хочу розповісти.
Михайло був моїм найкращим другом ще з дитячих років. А, може, і раніше, якщо вірити тому, що справжня дружба зароджується ще на небесах, задовго до нашої матеріалізованої появи на світ.
Хоча ми були друзі «не розлий вода», проте справжня особистість ніколи не злиється ні з ким остаточно. Місько явно випереджав мене у креативності та дотепності й завжди був лідером нашого дуету. Нетиповий підхід і неординарне мислення Михайла проявлялися у всьому.
Коли в школі недоброзичливці обзивали його лохом, то він визнавав: «Так, я лох, але уяви, як тобі буде образливо, якщо ти зараз від лоха получиш по морді». У буремні дев’яності такого роду риторика забезпечувала можливість залишатися на плаву серед пацанів. У момент, коли гопники лізли битися, він задавав різноманітні каверзні запитання і розповідав їм анекдоти. Спантеличені бандюги не знали, що робити, і просто йшли геть. І навіть у зовсім критичній ситуації в одному з периферійних закапелків, під час його поїздки в Ню-Йорк, будучи обступленим агресивно налаштованими темношкірими молодиками, він почав читати реп «Сірко собака, собака мій пес». Хулігани-америкоси прийняли його за свого, дали гроші на дорогу, ще й провели до найближчого метро, кажучи, що це небезпечний район, і він потребує їхнього захисту.  
Один епізод нашого дитинства є особливо промовистим. Якось під час шикування на фізкультурі хтось ззаду підбіг і спустив Міськові штани. Хлопець не розгубився, не кваплячись піднімати панталони, він незворушно продовжував стояти, начебто нічого не відбулось. Мені на все життя запам’яталася впевненість у його очах, ніякого тобі страху, жодних комплексів. Учитель з фізкультури просив:
– Михайло, одягни штанину, тут дівчата, люди дивляться, підніми сподні.
Але той навіть і не збирався, він продовжував стояти, легко і невимушено. Коли штани уже не опускаються нижче, сором стає безпорадним. У цей момент до мене прийшло прозріння того, що в таких випадках людина опиняєтеся над ситуацією і отримує шанс віднайти свободу автентичного життя.
Я підійшов і сам хотів підняти йому штани, але Місько рішуче сказав:
- Ні, нехай підніме той, хто їх опустив!
Підійшов класний керівник, через деякий час директор школи. І що ви думаєте? За якихось 55 хв дискусій і перепитій, винуватець, під гучні оплески багаточисельного натовпу зівак, таки підняв йому штани.
Місько любив вигадувати і завжди мав у запасі декілька оригінальних дотепів. Підходив до хлопців і запитував: «Ти маєш горішки?». Йому відповідали, що не мають. Тоді він різко хапав їх за чоловічі клейноди, вигукуючи: «Чого брешеш, от твої горішки!». Хлопці-бідолахи аж підскакували від несподіванки і болю між ногами. У нього була ідея фікс, щоб цю частину тіла називали саме горішками. Він намагався лобіювати і проштовхувати дану ідею скрізь і усюди. Мабуть, саме тому його улюбленим предметом був урок біології.
У шостому класі у своїх ідеях з чоловічими принадами він помітно просунувся вперед. Відвідуючи секцію з дзюдо, придумав свій власний вид спорту, найменувавши його – «секс дзюдо». Суть спортивного єдиноборства полягала в тому, щоби якнайшвидше схопити суперника за статеві органи. Спорт став дуже популярним у школі. На усіх чотирьох поверхах нашої alma mater відбувалися постійні поєдинки прудких піськоловців. Участь у змаганнях брали навіть старшокласники. Слава цього виду спорту дійшла до директорки школи, а від так і до батьків засновника «секс дзюдо».
Батько Михайла грав у дещо іншу гру. Він узяв ремінець і перетворив дупу свого сина на помідор. На тому історія свіжовигаданого дозвілля закінчилася.
Михайло був вільний у  своїх вчинках. Бувало, як мама занадто тепло його задягне, то Місько зніме светр і, не знаючи куди його запхати, просто викине десь за пліт чи у смітник. Він любив похлюпатись в калюжі чи обкидати мене багном. А я кричав як недорізаний: «що ти робиш, ідіот». Місько біг на мене з болотом і казав, що забруднюючи моє тіло очищує мою душу. Ми дуріли як діти і наші душі дійсно очищалися.  
Коли під час різдвяної коляди ми ніяк не могли поділити гроші, то він взяв зайву купюру і спалив її. Згідно Міськових пояснень, своїм вчинком він хотів наголосити, що ніколи не варто сваритися через папірці. Краще роздерти гроші, ніж, щоб люди роздирали один одного через них.
Бувало, я йому був винен 20 грн, віддаю, а він каже:
- Не треба, - і повертає мені їх назад.
Я пхаю йому в кишеню, кажу:
- Візьми, це ж мій борг, я тобі винен.
Він прикриває кишеню рукою, зав’язується штовханина, довгі суперечки.
О часи, о звичаї, у Міська був вищий рівень культури. Зараз таких людей удень зі свічкою не знайдеш. Сьогодні люди сперечаються й намагаються доводити, що їм винні, а він завжди намагався довести, що він винен. От у чому вся різниця, розумієте? Якби кожен себе поводив так, то ми б жили в набагато кращому світі, ніж зараз живемо.
Разом з Міськом я ніколи не переставав сміятися. Він показував середній палець замість привітання і на прощання. На хімії вчителька говорила: «H2O плюс пшоно – горобчику кашка». Місько різко здіймався на ноги і вигукував: «А H2О плюс гамно -выйдет кашка всё равно!». На українській мові точніше на «укрі», як ми тоді цей предмет називали, вчителька попросила придумати фразеологізм зі словом «рука». Відповіді були найрізноманітніші: «золоті руки», «рука руку миє», а Місько, як завжди був оригінальний, і сказав: «Рука в дєрмє». Він умів підняти настрій якраз тоді, коли це було необхідно. Виставлення себе ідіотом – не велика ціна за загальний регіт. Наш герой часто повторював: «Головне, щоб люди мали з чого посміятися». Учителька математики запитувала: «Який знак тут має бути: плюс чи мінус?». Учні  вгадували навмання, одні лементували «плюс», а інші -  «мінус». І тут наш король гумору кричав: «Приз!» як у грі «Поле чудес». Дурне діло не хитре, і усі однокласники дружно підхоплювали: «Приз! Приз!». Далі за звичним сценарієм. Учителька ображалася, кидала указку й виходила з класу зі сльозами на очах. У кінці семестру зі сльозами на очах буде виходити Місько, але це уже інша історія, поки що Місько тримається за живіт і регоче що сил, махає головою, наче робокоп, закликаючи інших до гучнішого сміху.
Пам’ятаєте, коли у школі хтось нагинався, то інші одразу копали в задницю, кажучи «поза робоча», а інколи «поза від діда Мороза». А він не міг бути як всі, коли хтось нахилиться, то він підбігав, копав і кричав: «А це тобі поза від Миколая!».
З якогось періоду моя мама почала тривожитися через мою дружбу з Міськом. Думаю вона просто не могла осягнути величі особи мого друга. Хлопець був явно не дурним. На уроці англійської ми обговорювали альтернативні джерела енергії, і усі казали наскільки це класно отримувати світло з сонця чи вітрів. Його позиція була надто незвичною. Він єдиний, хто запропонував продовжувати черпати енергію з атомних електростанцій так як це найбільш ефективний і надійний спосіб видобутку електроенергії. Місько не піддавався на сучасні віяння та модні тренди. Ніколи не думав, що консервативна точка зору може звучати так свіжо і по-новаторськи.
Мій кращий друг залишався позитивним навіть тоді коли це було не притаманно здоровому глузду. Аби більше охарактеризувати дану якість його особи, я наведу приклад з нашої розмови після того, як його довго не було у школі:
- Ну, як там у лікарні, страшно, га, трохи намучився? – запитав я.
- Ні, ти що, навпаки, я провів там найкращі дні свого життя, познайомився з багатьма новими людьми, там були діти мого віку, то ми там такі корки влаштовували огого, тікали на озеро, пили пиво.
Місько любив експериментувати, ставити себе в незручні ситуації і самотужки шукати виходу з них. Часто він робив те, що я у своїй підсвідомості хотів зробити сам. Коли ми вже були старшими, він сидів у переповненому тролейбусі, що в наш час саме по собі уже було зухвальством. Видовище не для слабких: сидить Місько, як то кажуть, покер фейс, його обступили бабці та провадили свою пісню:
- Дивіться, яка молодь пішла, як йому не соромно, не дає місце старшим...
Намагаючись якось загладити цей конфлікт, я сказав:
- Михайло, ну та дай вже їм місце, для чого тобі цей скандал.
- Не встану, я треную характер, дати місце будь-хто зможе, а ти спробуй не піддатися психологічному тиску і не встати, – так упевнено відказав, наче б він був якийсь гуру.
Мабуть, впертість була домінуючою рисою його характеру. Коли йому не зупинився водій маршрутки, Місько цього пробачити не міг, він просто біг за автобусом, допоки мав сил. Світлофори грали йому на руку. З Личаківської він біг аж до «Міленіума», що на проспекті Чорновола. Відкриваються двері, водій налякано:
- А ти що тут робиш?!
Місько захеканий, весь такий червоний і спітнілий:
- А я за вами вже п’яту зупинку біжу!
В університеті наш геній був знаною особистістю. Там його популярність бере свій початок з інциденту заступництва за слабшого. Крутелики вигнали одного бідолаху із-за парти, бо хотіли сидіти саме тут. Місько попросив, щоб вони не чіпали хлопця і дозволили сісти на його місце. Посіпаки сказали, щоб той ішов геть і пригрозили розправою.
А на столі саме стояла повна пляшка кока-коли. Місько взяв той липкий напій і в них на очах, неквапливо облив стіл та крісла, кажучи спокійним та холоднокровним тоном:
-Ну, добре, тепер можете собі сідати на ваше місце.
Його бунтарський дух виявився також коли викладач філософії сказав, що хто прийде на іспит без хрестика на шиї, той отримає на два бали вищу оцінку. Більша частина студентів почали знімати атрибути релігійної приналежності. Але Місько взяв собі три ланцюжки з великими хрестами і випячив їх поверх футболки. Християнином по суті він не був, але йому ніколи не подобалися обмеження. Свою революційність Місько намагався виявляти творчим шляхом, що плавно переходило в мистецьку інсталяцію чи спонтанний флешмоб. Скажімо, коли при виході з авдиторії прибиральниця лементувала: «Не йдіть по мокрому!». Місько за словом у кишеню не ліз і одразу відстоював свою гідність:
- А що нам на руках ходити?
- Та хоч ідіть і на руках! – даремно відгризнулася прибиральниця.
Місько пішов на руках у самий кінець коридору, до наступної аудиторії, тим самим демонструючи боротьбу за свої права креативним та веселим способом.
Мені подобалося те, що моєму другові було все одно що про нього думають інші. Для багатьох він видавався дивним, з часом мої знайомі почали все більше ставитися з підозрою до його персони. Акцентували увагу на моїй ненормальності дружби з ним. Хоча це скидалося на звичайнісіньку заздрість.
На четвертому курсі, відчуваючи, що своєю рутиною світ почав затягувати його в тенета нудьги, Місько вирішив зрезигнувати та забрати документи.
-Ти що здурів? Три з половиною роки провчитися і за шість місяців до отримання диплому просто піти, - здивовано сказав декан факультету.  
-Знаєте, ви маєте рацію, я дійсно здурів, що тут три з половиною роки на одному місці протовкся.
Проте на зустріч випускників легендарний Місько все ж прийшов. На ньому майоріла чудернацька зачіска, одна половина голови була майже лиса, а з другої звисала довга зализана шевелюра. Виявилося, тато просив, щоб той постригся, а мама наполягала залишити зачіску такою, як є. Місько хотів усім показати абсурдність ситуації, коли ми намагаємося вгодити всім.
На нас надто часто впливає соціум, накидає свої моделі поведінки. А Місько - це дійсно те «курча», яке непомітно для інших опинилося поза межами інкубатора і покотилося у своєму власному незалежному напрямку. Мені ж у свою чергу поталанило мати друга - справжню неординарну особистість, яка нехай навіть не прямо, але підкаже вихід з тієї чи іншої ситуації.
Я завжди хотів бути таким як Місько. Він моя споріднена душа, антипод, якому вдавалося робити те, чого в реальності я зробити не міг. Час притрушує своєю пилюкою - і пам'ять починає зраджувати, але я чітко бачу перед своїми очима спортивний зал, однокласників які заводяться реготом і він, впевнений і незворушний, стоїть гордо з опущеними штанами.
Еталони для наслідування завжди були корисними тим хто явно загубився у цьому світі. Уява покликана порятувати від соціального відчуження, полікувати рани нанесені справжніми людьми. Вигадані приклади для наслідування можуть бути реальнішими за реальних людей. Вони, будучи народжені у нашій голові, стають нашою головою і комфортно себе почувають упродовж усього життя. Недарма, тут у лікарні кажуть, що наші ідеали натягають на нас гамівну сорочку. А у вас є уявний друг?


Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© blanskij, 30-10-2019

[ Без назви ]

© , 28-10-2019

[ Без назви ]

© , 26-10-2019

[ Без назви ]

© Щєпкін Сергій, 26-10-2019

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© , 26-10-2019
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.46888017654419 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …