Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2627
Творів: 47999
Рецензій: 92787

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

Конкурсне оповідання № 3

© Конкурс прозових творів "Історія однієї світлини", 26-10-2019
Наш Донбас «День Перемоги»

Василь Овсієнко любив собі поміркувати, сидячи в громадському транспорті. Отак від кінцевої до кінцевої сидить і дивиться на рідний Донецьк. Не надто далеко від його дому починається найдовша тролейбусна лінія – більш як дев’ятикілометрова, через усю вулицю Артема: двадцять одна, здається, зупинка.
Василь Іванович живе у Ворошиловському районі, та почуває себе мешканцем ще давньої Крутоярівської слободи, що була колись на його місці. Тут селились козаки із Запорожжя, з неї, по суті, й починалася «столиця Донбасу». Той Крутий яр іще й досі помітний на околиці Центрального парку. Ніщо не затерло, не загорнуло до решти яруги: ні суховії, ні будівництва. Отак нема-нема, та й тенькне в душі: а що як і мій предок, вусатий-чубатий, прийшов сюди ще десь наприкінці вісімнадцятого віку, та й так мій рід нікуди звідси не виїжджав?
«Металлургический завод. Следующая остановка – Центральный универмаг», – промовив мелодійний жіночий голос і тролейбус тихо рушив.
Василь Іванович умостився й став дивитись у вікно. Теревенити з пенсіонерами на маршруті не любив, любив спостерігати за містом.
Сунуть потоки машин, пливуть юрми горожан… Машин знову стало більше, так, як було до війни; з-посеред автівок уже там і сям – електрівки. І людей знову більше. Ну та сьогодні – День Перемоги, Дев’яте травня, тож усяк одягнув святкове і вирушив на якусь розвагу. І ще ветерани, усі груди в орденах (хто з них воював хоч у сорок п’ятому?).
«С Днем Победы! З Днем Перемоги!» – раз по раз трапляються написи. «Никто не забыт, ничто не забыто».
Ой ні, не скажіть, дума Василь Іванович. Не тільки Друга світова відійшла в далеке минуле, в книги й кінофільми, а вже й оця остання, що так несподівано вирвалась на донбаські простори, забрала десятки тисяч життів і так само зникла. Читав днями соцопитування: половина громадян уже не пам’ятає причини її початку. А ще кілька літ – і дві третини забудуть, як вона закінчилась…
«Проспект Павших коммунаров», – знов голос у динаміку.
Так, саме так: це починалось якраз отут, онде там, літнього надвечір’я у тому сквері. Василь Іванович вийняв з кишені фотографію, знову оглянув лиця кожного. Що ж, до цього знімка від цього скверу чимала дорога, та все починалося саме тут.
Їх було шестеро, давні друзі, всі проукраїнськи налаштовані, хоча…
«Собирались малороссы
В тесно спаянном кружке.
Обсуждали все вопросы
Лишь на русском языке», –
згадав хтось давній, ще з дев’ятнадцятого століття, сумний жарт.
А втім, це не заважало спокійно обговорювати наболіле: що війна всім осточортіла; що проросійські настрої пішли явно на спад; що давно пора шукати якийсь нестандартний хід, щоби покласти край отій дивній війні, та кожній стороні «зберегти обличчя». Бо ні збройним чином, ні дипломатичним анічого більшого не добитись, а час іде, вже підросли діти, котрі України й не пам’ятають.
Один був політологом, один – економістом, один – філософом… У кожного повна голова гадок, поглядів зі своєї дзвіниці, та «звіривши годинники», давні приятелі вирішили, що їм не можна просто так погомоніти, вилити душу й розійтись.
Коли вони зібрались на другий раз…
«Проспект Освобождения Донбасса. Следующая остановка…»
Коли вони зібрались на другий раз, із шістьох клубків думок мало-помалу стали з’являтися більш-менш стрункі міркування. Зараз уже годі згадати, хтó з оцих зазнімкованих щó тоді сказав, та було, пам’ятає, в цілому так.
«Друзі, нам треба створити свою партію». – «Партію?» – «Авжеж, нову партію. Партію возз’єднання з Україною, ПВзУ». – «“Повезу”, будуть іронізувати». – «Хай іронізують».
«Її головна ідея: на чергових, а краще позачергових виборах до Верховних рад оцих наших республік перемогти, здобути переважну більшість (або створити коаліцію з якимись попутниками) і... проголосити самоліквідацію ДНР і ЛНР».
«Звичайно ж, Київ має тим часом напрацювати і закон про амністію (ну, кого можна амністувати), і про економічну підтримку, і багато чого іншого».
«Такий-от план у найзагальніших рисах, як вам?»
«І ми просто ввіллємося назад в Україну? Чимало донбасців цього не схочуть. Вони хочуть автономної республіки». – «Ні, Київ на таке не піде. “Ніякої федералізації” – це його тверда позиція, та й правильно. А от на якусь там автономну область чи й узагалі “регіональну адміністрацію” на канадський лад – подумає-подумає та й піде. І не в повному складі Донеччини й Луганщини, а тільки в межах ОРДЛО чи навіть мінус Приазов’я. Східноукраїнська автономна область. Хіба поганий компроміс? Країна лишається унітарною, така автономна область – лише окремий випадок унітарної децентралізації. Ми ж усі тепер за децентралізацію, чи не так?» – «Гм, питання дуже дискусійне…»
«І, зрозуміло, ніяких воєнізованих формувань!»
«Автономна область? Еге ж, то не республіка, проте на все так бажане багатьом донбасцям – вистачить: освіта російською (для тих, хто так хоче); вільна економічна зона; може, навіть свій час. “У Києві дванадцята година. У Донецьку – тринадцята”. Звучить!» – «Угу, а “в Петропавловске-Камчатском – полночь”».
«А вже потім, не гаючись, усіма силами творити з наших краян українських патріотів… А не так, як було».
«Зачекай, а хто нам дозволить таку партію? І за що вона існуватиме?»
«Знаєте, є відома фраза: “Ніщо не зупинить ідеї, час якої настав”. Якщо настав час нашої ідеї – все піде як по маслу. Чи хоч би трохи зі скрипом, але піде».
«Так за які гроші існуватиме партія?» – «Нам головне – відкрити рахунок (на це вже і в мене грошей вистачить), а якщо наш час настав – на рахунку будуть кошти, ми навіть не знатимем, звідки».
«ТРЦ “Донецк-сити”. Следующая остановка...»
Гарно, що не кажи, в нас на Першій лінії, чи то пак на вулиці Артема. Чисті хідники, чепурні фасади, підстрижені крони. На квітниках набубнявіли незчисленні пуп’янки троянд: незабаром зацвіте, задухмяниться весь Донецьк. Що й казати, «місто мільйона роз»!
Усе справді пішло так, наче їх давно виглядали. Небагато часу зайняла реєстрація. Забряжчали кругленькі суми на рахунку. З’явилися запрошення на телеефіри. І тут-таки вродилися всілякі активісти, які – щоправда, не задарма – допомагали їм в усьому.
Невдовзі Василь Іванович помітив, що поруч із ним невідлучно ходять такі собі завжди зібрані кремезні чоловіки. Проте вони ні в чому не заважали. З ними було навіть спокійніше.
Земляки, як виявилося, теж наче заждались якогось небанального ходу, гукали «Правильно!», писали слова підтримки у вайбер… Одного разу, щоправда, в Макіївці кинувся на них якийсь п’яний неадекват із ножем, та поліцейські хутко його скрутили. І ще десь разів з пару намагались горлати якісь жіночки: «По-зор! По-зор!», але їх ніхто не піддержав.
Не забарилися й київські законопроєкти; не загаялись і місцеві сили, щоб тихо й рівно провести вибори. Де й поділися всі ті численні специ з «а-а-а-акающим московским произна-а-а-ашением». Скоро звикли донбасці до тиші по обидва боки окопів.
…Василь Іванович писав чернетку головного документа, креслив, переробляв і знову починав спочатку. Врешті погодили текст постанови, українською мовою (вона ж тут формально – одна із двох державних).
«Іменем народу Донбасу. Верховна Рада Донецької Народної Республіки проголошує Декларацію про суверенітет ДНР і Акт про проголошення державної самостійності ДНР такими, що втратили чинність. Донецька Народна Республіка віднині припиняє своє існування шляхом самоліквідації та повертається до складу України».
Світ бачив у прямій трансляції, як тріснув цей болючий нарив, тріснув і вже почав гоїтись. Чорно-синьо-червоне полотнище спустили, синьо-жовте підняли, ну а «Великий Донбасс» і не прозвучав.
Ось, строго кажучи, і все. Зал швидко спорожнів, а шестеро друзів залишились у президії, втомлені та щасливі. Оце ж їх тоді й зафотографували, оце ж вони й є, на цій вікопомній картці.
…«Центральный железнодорожный вокзал, конечная», – проспівав жіночий голос.
– Эй, дядя! – насмішливо гукнув водій. – Конечная. Уснул, что ли? С Днем Победы!



Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 2

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

© Уляна Янко, 02-11-2019

[ Без назви ]

© , 01-11-2019

Що це...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© , 29-10-2019

Без жодних емоцій

© Лідія Нестеренко - Ланько, 28-10-2019

[ Без назви ]

© Anonim, 27-10-2019
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.1798491477966 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …