Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2630
Творів: 48073
Рецензій: 92820

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Фантастика

Хроноспіраль 2

© Сергій Рєпін, 18-10-2019
Михайло розплющив очі. Навколо була темрява. Він лежав на холодній вогкій землі. Часом темряву пронизували спалахи далеких блискавок на мить освітлюючи ліс. Страшенно боліла голова.
– Рома! Толик! – покликав він.
У відповідь лише тиша. Лише шелестіння падаючих з дерев крапель.
– Ромо! Толику! – покликав Михайло голосніше.
Знову тиша. Зробивши кілька кроків він наштовхнувся у темряві на джип, боляче вдарившись об метал. Намацавши ручку дверей він відчинив їх. Ось навпомацки він знайшов свою сумку, намацав ліхтарик. Промінь світла вихопив із темноти машину, причіп, намет. Михайло спрямував промінь униз. Світло вихопило з темряви фігуру у військовому камуфляжі.
– Ромо!
Михайло спробував його підняти, поплескав по обличчю. Роман застогнав. Михайло дістав зі своєї сумки вату і нашатирний спирт.
– Мишко, прибери світло, боляче очам. І прибери цю гидоту, дуже смердить.
– Як ти, Ромо?
– Страшенно болить голова. А де Толик?
З допомогою Михайла Роман сів на землю. Михайло посвітив навколо і біля причепа вони помітили Толика. Він лежав на боці. Обоє кинулись до Толика. Михайло підніс нашатир до його обличчя. Толик застогнав і повільно розплющив очі.
– Мишко, здається у нього на руках опіки, – промовив Роман.
Михайло порився у валізі, дістав вату, спирт, вазелін, йод.
На щастя опіки на руках Толика виявились не дуже серйозними. Поступово він також приходив до тями.
– Толю, як ти себе почуваєш? – спитав Михайло.
– Страшенно болить голова, – поскаржився той.
Михайло дістав анальгін, дав по дві таблетки хлопцям і одну взяв собі.
– Сподіваюсь допоможе, – сказав він відкриваючи пляшку з водою.
Поступово головний біль слабшав, Толик узяв у Михайла ліхтарик і посвітив навколо.
– Я здається втратив орієнтацію у просторі, не можу знайти ні путівця з якого ми звернули сюди, ні опори лінії електропередач. Котра зараз година?
– Третя година ночі – відповів Роман.
– Я не можу завести джип. Машина не реагує на поворот ключа, – сказав Толик хлопнувши дверцятами.
– Злива здається припинилась, гроза вже майже за горизонтом. Думаю нам слід відпочити, а вранці вирішимо, що робити далі – запропонував Михайло.
Хлопці сіли в авто і через кілька хвилин вже спали міцним сном.
Прокинулися вони від щебетання птахів. Сонце вже давно піднялося над горизонтом яскраво освітлюючи все довкола.
– Сьома година ранку, – поглянувши на годинник повідомив Роман.
Хлопці вийшли з автомобіля і озирнулися довкола. Вони не впізнавали місцевості. Замість чагарнику та фермерського поля вони побачили незнайомий сосновий ліс, який змінювався ділянкою степу. Опора лінії електропередач зникла безслідно, і взагалі вони не бачили жодних ознак самої лінії електропередач. Толик підійшов до причепа з хроноспіральним пристроєм і вражений зупинився. Сфера була оплавленою, скло та пластик циферблатів та монітора тріснули та оплавилися. Два товстезні ізольовані кабелі, кінці яких він учора накидав на дроти стали втричі коротшими, ізоляція обгоріла а метал оплавився.
– Професор Присяжнюк мене вб’є.
– Та що ж це сталося? – спитав Михайло.
– Блискавка! Влучила в проводи або в апарат, – тихо промовив Толик.
– А куди зникла дорога та лінія електропередач? – спитав Роман?
– Поки-що не знаю.
Роман марно намагався зателефонувати з мобільного.
– Відсутня мережа, – поскаржився він.
– На моєму теж глухо.
– І мій також нічого не ловить.
Ліс був густий, настільки, що крізь нього продертися було дуже важко. Хлопці повернулися назад, вирішивши оглянути відкриту ділянку. Раптом на відкритій місцевості з’явилося велике стадо якихось тварин.
– Кози, – вигукнув Михайло.
– Ні, здається козулі або олені, заперечив Толик.
Роман зупинився.
– Ви обоє помиляєтеся, це сайгаки. Я їх бачив у Асканії Новій та в Ольховій Балці під Харковом. На нашій території у природі ці тварини зникли сотні років тому.
– О Боже, все гірше ніж ми думали, здається замість того, щоб просто зазирнути в одну з альтернативних реальностей, пристрій переніс нас до неї – зупинившись простогнав Толик.
– Як це можливо? – спитав Михайло.
– Блискавка! Пристрій отримав надмірну кількість енергії. Крім того, за неймовірним збігом обставин, в іншій реальності, в ту ж саму точку і в ту ж саму мить також вдарив розряд блискавки. На мить утворився прохід між двома реальностями, через який нас і закинуло сюди. І ще зверніть увагу на ліс. В наш час всі ліси та лісосмуги штучно насаджені людиною рівними рядами, а тут сосновий ліс росте хаотично.
– Чи можемо ми повернутися? – спитав Роман.
– Ні, це виключено. Пристрій знищений. Крім того ймовірність розрядів блискавки в одну і ту ж мить в одній точці надзвичайно мала. Навіть якщо вона існуватиме, у нас немає жодного шансу дізнатися де і коли це станеться. Це не Голівудський фільм, де герої зупиняють астероїди, відміняють Апокаліпсис чи запобігають природній катастрофі. На відміну від кінофільму в реальному світі це неможливо. Доведеться думати про те як нам вижити тут.
– Цікаво, місцевість цього світу дуже схожа на нашу? Якщо так, то давайте вийдемо до Дніпра і оглянемо місцевість з висоти – запропонував Михайло.
– Ми з професором Присяжнюком кілька разів зазирали в цей світ, таким же способом, як це спробували і ми вчора. Місцевість, її рельєф майже ідентичний. Тут лише відсутні сліди цивілізації – немає населених пунктів, автошляхів, залізниць, тільки ліси, степ.
– Давайте візьмемо карту, у мене є атлас і компас, спробуємо зорієнтуватися за деталями рельєфу – запропонував Роман.
Хлопці повернулися до джипа, швидко перекусили, запиваючи їжу водою, Роман дістав карту, бінокль і компас.
– Підемо на південний схід, вирішили вони.
Роман відкрив сумку.
– А ми нічого не забули?
Він вибрав собі АКМ, Михайлові вручив М-16, а Толику АК-74. Трохи подумавши він вручив Михайлові пістолет Макарова, Толику Форт, а собі взяв Глок.
– Ми не знаємо з чим ми тут зустрінемося. Зброєю користуватися лише у випадку реальної загрози життю. І лише за моєю командою. Уроки військової підготовки Андрія Петровича ще не забули?
Замкнувши авто, вони рушили вперед орієнтуючись за компасом і картою. Лісові нетрі на їх шляху чергувалися з відкритими ділянками порослими густою травою. В другій половині дня вони підійшли до тієї гори, з якої, якщо вірити карті повинна добре проглядатися місцевість. Ще годину вони витратили, щоб піднятися на гору, продираючись крізь зарості дерев. Нарешті їхнім поглядам відкрилася оточуюча місцевість: пагорби порослі лісом, заплава Дніпра, широка смуга величної ріки. Михайло попросив у Романа бінокль і поглянув з гори на лівий берег Дніпра.
У бінокль Михайло добре бачив велике стадо сайгаків, що спускалося до водопою. Навколо була дика первісна місцевість без найменших атрибутів людської цивілізації. Михайло вже не гнівався на Романа за те, що той прихопив із собою зброю – два автомати, автоматичну гвинтівку, пістолети та велику кількість набоїв. Вони їм можуть знадобитися у цьому дикому безлюдному світі. Також добре, що він прихопив із собою свою валізу з медикаментами – стануть у пригоді, також ліхтарик – доки не сяде батарея, сірники, пластиковий посуд, намет. І лише хитрий пристрій Толика, який їх сюди доправив перетворився на купу непотрібного брухту. Хлопцям належало змиритися з думкою, що вони назавжди залишаться у цьому чужому та невідомому їм світі.
Вже смеркалося, коли хлопці повернулися до авто. Вони розпалили багаття, повечеряли консервами. Наступну ніч вони також провели в машині, на цей раз щільно закривши вікна та двері побоюючись зграї голодних хижаків. Повертаючись, вони бачили зграю вовків. Стріляти Роман не дозволив, оскільки звірі на них не нападали.
– У нас по сімсот двадцять набоїв на ствол, ще по одну-три сотні на кожен пістолет або пістолет-кулемет. Якщо нам судилося тут залишитися назавжди то доведеться економити.
Ранок наступного дня також видався ясним та теплим. Толик, порившись у багажнику дістав звідти кілька вудок, спінінг.
– Ну ось, добре що я це поклав сюди, є також чимало запасних гачків, волосінь, та інше приладдя. Вистачить надовго. Тільки наживки немає, але ми щось вигадаємо.
– Капронової нитки випадково немає, – спитав Роман.
– Є, і досить багато.
– Ну от і добре, змайструю лук і стріли для полювання.
– У мене є ножиці по металу, ось візьми, для наконечників стріл у хроноспіральному пристрої є сталеві пластини, все одно він вже нам не знадобиться – дістаючи інструменти сказав Толик.
– Чому ти так впевнений?
– Машина повністю знищена. Відновити її немає жодних шансів, лише професор Присяжнюк має уявлення як вона працює. Крім того, для переходу із однієї реальності в іншу одночасно в одній і тій самій точці треба сконцентрувати величезний енергетичний імпульс.
В цей день вони не відходили далеко від авто, Роман майстрував лук, стріли і списи, Толик і Михайло знайшли невелику водойму, назбирали під корою повалених дерев якихось личинок, навіть примудрилися викопати черв’яків і закинули вудки, не особливо розраховуючи на успіх. Та вони помилилися, поплавець Михайла відразу ж зник під водою. Волосінь відразу ж натягнулася, а вудилище в руках зігнулося під вагою рибини. Скоро Михайло витягну двокілограмового золотистого карася.
– Гарний, я таких ще ніколи не ловив, та й у нас мабуть вони рідкісні. Більше трапляються сріблясті.
– Сріблястого карася завезли до нас у середині минулого століття, де він витіснив нашого місцевого золотистого. Дід розповідав, що колись він хлопчаком ловив лише золотистих карасів. А тут очевидно природа дика не зазнала впливу людини – відповів Михайло.
До вечора у них було близько двох десятків карасів, линів, кілька щук та в’юнів. У Толика знайшлася пательня, а у Романа олія. На вечерю вони смакували рибу.
– На жаль цей стіл не надовго, літрова пляшка олії закінчиться швидко, а потім і сіль, доведеться їсти несолену рибу смажену над вогнем, – з сумом сказав Роман.
– Зараз надворі кінець травня, за літом прийде осінь, а потім і зима, ми не знаємо, які тут зими. Нам будуть потрібні житло, теплий одяг, взуття. У кого є які-небудь ідеї?
Ідей ні в кого не було. Ще їм лише належало усвідомити, що все тепер буде зовсім інакше. Насамперед треба було провести розвідку місцевості. Цим хлопці вирішили зайнятися наступного дня.
Поснідавши рибою і залишками риби, озброївшись та прихопивши з собою сокиру, ніж та деякий інструмент вони на світанку попрямували в напрямку Дніпра. На шляху вони залишали зарубки на деревах, щоб не заблукати, оскільки місцевість дуже відрізнялася від звичної для них. На цей раз вони не обмежилися спостереженням місцевості з гори, а почали шукати, де можна спуститися донизу. Йти було досить важко, так як із собою вони несли ще й гумовий човник, весла, намет, вудки. Була вже майже третя година, коли вони нарешті перетнувши болотисту місцевість з численними озерцями, невеликими річками, заростями вийшли до широкого плеса Дніпра. Місцевості вони не впізнавали. Ріка їм здавалася більш широкою та повноводною. Кидався в очі досить великий і високий острів.
– Заночуємо на острові, – подав пропозицію Роман, – там менша ймовірність наштовхнутися на хижаків.
Думка їм здалася слушною. Вони дістали насоса, і вже через годину веслували в напрямку до острова. Дніпро у цій реальності дійсно був більш широким і повноводним. Вода була чистою, не містила знайомих техногенних забруднень. Приблизно о сьомій годині вечора човен причалив до острова. Острів був досить високий, порослий вербами, осиками, березняком і сосною. Як хлопці не напружували пам’ять, але не змогли асоціювати цей острів із жодним знайомим їм островом на Дніпрі. Вони витягли човен на суходіл, спустивши його. На рівній сухій місцині в тіні беріз поставили намет, назбирали сухого гілля для багаття. Толик і Михайло розклали вудки та спінінг і закинули у Дніпро, розраховуючи упіймати щось на вечерю. Роман пішов углиб острова. Вже почало сутеніти, коли Толик і Михайло впіймавши кілька лящів, красноперок і сома розвели багаття і почали готувати їжу. На цей раз вони смажили рибу над вогнем, нанизавши її на палиці з верболозу, які вони очистили від кори. Роман довго не показувався. Нарешті він також прийшов, роздягнений, в одних трусах, одяг він ніс в одній руці а в іншій ніс сітку повну ще живих раків.
– Добре, що я прихопив казанок, ніби відчував, хоч ви і просили не брати із собою зайвий вантаж.
Роман швидко змайстрував триногу з товстих гілок верби, скріпивши їх шматком дроту, який знайшовся у його рюкзаку, набрав води в казанок прямо з річки і поставив на вогонь. Раки доварилися саме тоді, коли вони доїли рибу. Смакуючи їх хлопці радилися що робити далі.

Далі буде....

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

© Михайло Нечитайло, 22-10-2019

[ Без назви ]

© Анатолій , 19-10-2019
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.33750200271606 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …