Давно це було. Ще тоді, коли капітан Кременчук заблукав поміж зірок і ніяк не міг знайти шлях до рідного Сонця.
А на одній далекій та дуже смугастій планеті Печелло, якраз залишилися сиротами четверо братів: чорно-жовті Пече і Чече та жовто-чорні Лело і Лоло. Усе, що їм залишив батько перед смертю, це - смугастий, старий-престарий, латаний-перелатаний космокатер. З діючим, щоправда, автопілотом.
Нічого толком брати робити не вміли. Молоді ще були. Навіть на орбіту досі виходили або з батьком, або за допомогою буркотливого автопілота. А тут довелося самим думати про те, як воно летіти на заробітки до відкритого космосу з його нескінченністю світів, планет і доль. Та зі смугастістю везіння й не везіння, що стосується останніх.
І як воно летіти? Катер-то один. І лише на одного печеллянина розрахований.
Прийшли брати на космодром, встали у чорно-жовтого борту, почухали волохаті боки, та й вирішили: «А кинемо жереб, хто першим полетить, хто другим, а хто третім або четвертим. По черзі. Перший нехай у бік ядра галактики курс прокладе. А як знайде там роботу, назад космокатер відправить. На автопілоті. Другий нехай до краю галактики попрямує. Третій - за обертанням галактичних спіралей полетить, а четвертий - супроти. І ще нехай четвертий рівно через чотири роки на Печелло повернеться, а потім космокатер за кожним з нас на автопілоті відправить. Щоб усі ми зустрілися через ці самі чотири роки на цьому самому космодромі, на смуги один одного глянули, дізналися, кому пощастило, а кому - ні, та й вирішили, як воно далі жити».
І брати по черзі розлетілися в різні кінці галактики.
Першому братові, чорно-жовтому Пече, зустрівся небесний механік.
Ось небесний механік і запитує:
- А куди це ти летиш, смугастий?
- Нас четверо братів з планети Печелло. А перед смертю залишив нам батько лише один космокатер. От ми по черзі й літаємо на заробітки.
- Я - небесний механік. Тобто, дипломований астроном. Якщо ти любиш математику, і тобі подобається вивчати космос та складати небесні карти, я можу навчити тебе цьому.
- Звісно, подобається!
Так Пече залишився з небесним механіком-астрономом.
Другому братові, Чече, зустрівся бортінженер. Ось бортінженер і запитує:
- А куди це ти летиш, чорно-жовтий?
- Нас четверо братів з планети Печелло, а батько з матір'ю померли, і тому лечу я на заробітки.
- Я дам тобі скафандр з маніпуляторами і навчу інженерії, якщо ти знаєш фізику, і тобі це подобається.
- Звісно, подобається!
І цей брат, Чече, теж знайшов роботу - в бортінженера.
Третьому братові, Лело, зустрівся космічний мисливець. Ось мисливець і запитує:
- А куди це ти летиш, жовто-чорний?
- Нас четверо братів з планети Печелло, осиротіли ми, і я лечу на заробітки.
- Я дам тобі бластер і паралізатор, якщо ти хоч трохи знаєш біологію і не боїшся вчитися полюванню на чудовиськ усієї нашої галактики. А також і з сусідніх.
- Звісно, мені це подобається!
Так і третій брат, Лело, залишився з космічним мисливцем.
А четвертому братові, Лоло, зустрівся космічний пірат. Ось пірат і запитує:
- А куди це ти летиш, дріб‘язок у смужечку?
- На заробітки, я сирота.
- Якщо хочеш, навчу тебе своєму фахові.
- А який ж у тебе фах?
- Я космічний пірат і навчу тебе брати на абордаж міжзоряні автоматичні станції.
- Ні, мені це не подобається. Батько з матір'ю казали, що брати на абордаж - це неспортивно.
- А от я по-спортивному навчу, якщо ти в спорті, хоча б щось тямиш! Захочеш - братимеш на абордаж , не захочеш - не братимеш на абордаж. А будеш для науки збирати бездоглядні інопланетні винаходи.
- Ну, якщо так, то навчи.
І Лоло залишився з ним.
Через чотири роки четверо братів зібралися на космодромі планети Печелло. І почали розбиратися, хто чим на життя заробляє. Тільки автопілот мовчав.
- Я навчився астрономії. І небесний механік віддав мені орбітальну обсерваторію, щоб я міг на замовлення складати найкращі в галактиці небесні мапи, - сказав Пече - А ти?
- Я навчився ремонтувати відбивачі, розраховувати міцність, зварювати обшивки орбітальних обсерваторій та міжзоряних станцій. Маніпулятори мого скафандра все, що забажаєш, у відкритому космосі зробити можуть. Але замовлень поки що мало, - сказав Чече і запитав третього брата: - А ти?
- Я навчився полювати на галактичних монстрів. Космічний мисливець дав мені бластер і паралізатор, мені з ними жодне чудовисько не страшно. Зоопарки сорока чотирьох планет і ресторани чотирьохсот світів, зі мною вже договори уклали, - сказав Лело і запитав останнього брата: - А ти?
- Ох, мені й зізнатися-то соромно, - почав колупати облуплений борт старого космокатера Лоло.
А Пече-астроном йому:
- Чого це ти раптом? Чого тобі соромитися? Адже ти ж не пірат там якийсь.
- Ну, гаразд, - кахикнув Пече, - має ж бути в когось і чорна смуга в житті. Але якщо вже ми разом зібралися, є одна справа. Жахливий ртутний гідроїд з сузір'я Гідри напав на зореліт «Софія-IV» капітана Кременчука й поцупив антену вимірювача позитивних ймовірностей. То є такий прилад, що шанси на везіння в тому чи іншому напрямку вираховує. Дуже він капітану Кременчуку потрібен, аби відшукати найімовірніший курс до рідної планети. І тому обіцяв він поділитися схемою ймовірнісного вимірювача з тим, хто ртутного гідроїда відшукає та антену у нього відніме.
- От тоді б ми зажили! - мрійливо вигукнув Чече-інженер. - Завжди б знали, що воно робити і куди воно летіти. А самі – лише в стелю плювали. Навіть Лоло тоді б щастило!
- Звісно! Тим більше, що я обчислив, де зараз знаходиться ртутний гідроїд, виявив його квантовим телескопом і навіть склав небесну мапу траєкторії польоту до нього.
- Якби я знав, де він, то я б у нього ймовірнісний вимірювач на млі ока вкрав би! - мрійливо зітхнув Лоло-пірат.
- А якби я дістався до ртутного гідроїда, то я б його на млі ока паралізував! - скривив волохате обличчя Лело-мисливець.
І всі троє братів запитали в Чече-інженера:
- Ти не міг би якось космокатер переробити, щоб ми вчотирьох у ньому вмістилися?
Почухав той чорно-жовту потилицю і давай своїм маніпулятором маніпулювати. Тільки автопілот крекче щось невдоволено. Чотири дні і чотири ночі кректав. Але потім все ж таки втиснулися усі чотири брати в малесенький космокатер та й полетіли до капітана Кременчука.
А той якраз імовірнісний вимірювач розібрав: намагався вигадати, як його без антени використовувати можна. Аж тут Пече-астроном на зв'язок вийшов і сказав йому, що знає, де вона.
Але вони самі її знайдуть.
Але та антена - за чотирма зоряними системами і в затісному космокатері чотири брата такого далекого шляху не витримають. Потрібен, мовляв, братам нормальний міжзоряний корабель.
Віддав їм капітан Кременчук свою «Софію-IV» в тимчасове користування, а сам в їхню шкаралупу перебрався. Але вимірювач ймовірностей збирати докупи не став.
- Це ти правильно зробив, - схвально пробурчав автопілот. - Хто його знає, що у братів на гадці? Молоді вони ще. Морально нестійкі. Егоїсти. Не розуміють, що і без вимірювача ймовірностей щастити в житті може. Якщо, звісно, ти його та роботу любиш, і вмієш головою та руками не лише собі, а й іншим допомагати. З найбільшою ймовірністю.
А поки він бурчав, четверо братів уже підлітали до нейтронної зірки, біля якої останні чотири печеллянських місяці мешкав ртутний гідроїд. Пече-астроном і каже Лоло-пірату:
- Нумо, вдягай скафандр з реактивною тягою. Лети, викради в чудовиська антену. А ми поки що тут почекаємо. Може, вдасться по-тихому все зробити, не ризикувати даремно. Лети!
А галактичне чудовисько на кілька світлових хвилин свої щупальці розкинуло. У найдальшому з них і антена виблискувала. Але Лоло був гарним учнем космічного пірата: підлетів тихесенько, швартонувся швидесенько, абордажні крюком схопив антену і - навтьоки! Тільки струмені реактивні зі скафандру поміж зірок зазміїлися.
Але відчув щось ртутний гідроїд, який задрімав трохи, від нейтронної зірки енергією заряджаючись. Метельнув він одразу всіма своїми щупальцями - тільки астероїди увсебіч розлетілися! - й кинувся навздогін за Лоло-піратом.
Та лише чудовисько почало розвертатися, Лело-мисливець схопив свій бластер, вивалився у відкритий космос і такий заряд всадив у гідроїдного монстра, що той відразу усіма своїми щупальцями на одному місці засмикався. Але одним з них «Софію-IV» зачепив таки. Навіть обшивка біля командної рубки репнула.
Заверещала аварійна сигналізація. Засвистіло, вириваючись з корабля, повітря. Зазбоїло все енергопостачання, світильниками закліпало.
Побачивши, що справи кепські, Чече-інженер вскочив у свій скафандр з маніпуляторами і швидко-швидко залатав чорну пробоїну, з якої невидиме повітря виходило, на видимий білий сніг перетворюючись.
Привезли брати антену ймовірнісного вимірювача капітанові Кременчуку. Пече-астроном йому й каже:
- Ну, давайте мені схему приладу, адже це я її знайшов.
Але тут Лоло-пірат вклинився:
- Стоп, стоп! Віддайте її мені, бо це ж я антену у жахливого гідроїда поцупив.
А Лело-мисливець:
- Агов-агов, а якби я не поцілив монстра галактичного? Він би всіх вас зжер. Разом з кораблем і антеною. Тому, шановний капітане Кременчук, віддайте мені схему вимірювача.
А Чече-інженер:
- Ні, мені! Я корабель відремонтував - інакше всі загинули б.
Капітан Кременчук просто й не знав, що братам відповісти. А автопілот захрипів старими динаміками космокатера:
- Кажу ж - егоїсти! Їм ще вчитися та вчитися. Я б, взагалі, не вимірювач, а зореліт цій зелені молодо-смугастій віддав. Щоб не лінилися курс власний в житті власною головою шукати. А корабель великий, всім місця вистачить. І то є добре. Бо коли брати разом, їм завжди щастить. Он навіть від ртутного гідроїда пощастило здимити. Поодинці би - та аж ніяк!
Постукотів капітан Кременчук задумливо пальцями по маківці свого гермошолому, подивився на хвацько закручені спіралі галактики, та й зробив так, як автопілот порадив. Щоправда, вимірювач ймовірностей таки зняв з «Софії-IV», аби на новий зореліт переставити. Щоб, значить, не лінилися чотири брати з планети Печелла, космос свій обживаючи.
А от їхній автопілот, кажуть, забрав капітан Кременчук до себе на новий корабель «Софія-V». Старик тепер на ньому гучномовним зв'язком працює в нескінченному рейсі до загубленої Землі. Але це, напевно, брешуть люди. Або печелляни…
