Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2580
Творів: 46832
Рецензій: 91227

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Жіноча проза

Одержимість (50.) Частина IV - (О)північне сонце

© Viktoria Jichova, 04-10-2019
                                                                    (продовження)
                                                
                                                                               5.

Так-сяк я привела себе в порядок: на щойно освіжене літеплою водою тіло натягла білу ситцеву сукню, поверх неї - джинсову курточку, аби захиститися від вечірньої прохолоди, потому взулася у "балетки", бо про мешти на підборах на всенародному гулянні не могло бути й гадки, та з іще мокрим, заледве розчесаним волоссям, бо на висушення феном не залишилося ні крихти часу, злетіла по сходах вниз у вітальню. Там я з соромом виявила, що наш господар з дружиною вбрані у чудові народні костюми, а фінни - теж нарядно, у стилі "етно".
- То нічого, - заспокоїв мене господар, коли зауважив моє сум´яття з приводу одежі. - Іноземцям "неформал" вибачається. - і розсміявся. - Поквапмося, любі гості, процесія вже, мабуть, розпочинається.

І ми, зручно вмостившися в господаревому мінi-бусі, помчали в Курессааре. Я впевнена, що ми не раз перевищили дозволену в Естонії швидкість 90 км/год, за що я себе по дорозі неодноразово картала: ще не вистачало, щоб нас через моє запізнення затримала поліція та оштрафувала водія, або щоб наш міні-бус опинився десь у шкарпі. Буквально за лічені хвилини ми вже на околиці міста шукали місце для паркування на вщент заповнених вулицях та майданчиках. Покружлявши довкола щільних рядів автівок, нам таки вдалося знайти одне місце на якійсь приватній готельній автостоянці. Потім ми довго йшли вулицями та провулками, і, нарешті, вирвавшися з того лабіринту, влилися в живу людську ріку, що вже сунула по головній в напрямку Єпископського замку.

Вирує й шумить пістрявий людський потік, зі всіх сторін мерехтять різнокольорові стрічки, смугасті спідниці, вишивані запаски й домоткані кафтани; в очах аж блимає від всюдисущого намиста, підвісок, брошок на жіночих блузках та від металевих ґудзиків на темних чоловічих жакетах. Всі, майже всі, окрім деяких іноземців, вбрані у національні наряди. І ми йдемо посерeд цієї живої, бурхливої людської ріки і я вслухаюся як ллється звідусіль мелодійний естонський гомін вперемішку зі сміхом. Звідкілясь спереду долинає музика. Наші господарі з ферми всуціль злилися з цим розцяцькованим натовпом, фінни теж кудись запропастилися - я їх вже не бачу. Лише мій чоловік йде попереду мене, пробиваючися крізь розвеселений люд, тягне мене за руку.. Мені стає тісно, надто тісно в цій юрбі. Відчуваю, що починає накочуватися фобія з натовпу, стискаю руку чоловіка міцніше і намагаюся йти швидше, аби не відстати й не загубитися у вирі.. Раптом натикаюся на чоловічу спину - зупинився, як і решта людей довкола. Що діється? Гучномовець над нашими головами щось пробелькотів і люд почав розступатися й тиснутися обабіч дороги. Ми з чоловіком якимось дивом опинилися в першому ряді і вся дорога тепер була, як на долоні. Хтось мене скубнув за рукав. Обертаюся, а то господар.
- Зараз поїде фіра. Якщо хочете бачити дійство, не вагайтеся, відразу шикуйтеся і йдіть за нею. Бо шкода буде, коли через натовп пропустите таку нагоду. - пояснював, усміхаючись.
Побіля нього прилаштувалися й наші фінни, невідь звідки випірнувши. Здаля вчувся спів - він наближався одночасно з тупотом копит по бруківці. Незабаром на дорозі з´явилася запряжена двійкою коней багато прикрашена гілками зі свіжим дубовим листям підвода. На ній сиділо декілька святково вбраних жінок, що співали ритуальних пісень, і четверо чоловіків з іще незапаленими смолоскипами в руках. Посеред підводи на підставці в якійсь величезній чаші пломенів вогонь.
- Наші ватроносці. Не можна йти попереду священного вогню, якого з небес приніс нам бог Тарапіта. - пояснював далі господар. - Цей вогонь вже багато віків роздубувають кресанням каменів на березі озерця Каалі, що з´явилося внаслідок падіння метеориту на наш острів - ну, ви ж про це озеро знаєте, - так от, цей вогонь - магічний. Наші предки вважали, що він - частина Сонця. Отож людям не можна йти попереду божества. А! Погляньте, ось і віз уже нас минає, ходімо за ним!
І ми негайно рушили за фірою. Жінки на підводі співали протяжно й урочисто, за ними підхопила пісень і решта юрби. Ми йшли крізь єпископський парк, хто співаючи, хто просто слухаючи, доки не дійшли до розлогої галявини, за якою простягався пляж, а за ним - сяйливе в полуденнім промінні море. Я відразу впізнала луку, по якій ми пару днів тому проходжалися з чоловіком, коли вперше навідалися в Курессааре. Тепер же довкола галявини розташувалися ряди кіосків з сувенірами, напоями та смаколиками, а під темним шатром дерев на узбіччі і літня імпровізована сцена, на якій виступатимуть фольклорні ансамблі з піснями й танцями. Коні з підводою зупинилися серед галявини біля високої, поскладаної з дошок конусоподібної купи, що мала незабаром перетворитися на велетенську ватру. Жінки на підводi, продовжуючи співати, витягали з-під лавиць дубові й квіткові вінки і вінчали ними чола всіх бажаючих. На моїй голові теж пристав один зі сплетеного лучного квіття, а мій чоловік отримав пишний зеленолистий, бо дубові вінки - лише для чоловіків - як символ життєвої сили, міцності й мужності. Ватроносці тим часом запалили свої смолоскипи від вогню в чаші й потому з тими палаючими смолоскипами зіскочили з підводи та обступили ватру з чотирьох боків. В насталій тиші почали щось промовляти, видко, якісь побажання-замовляння, і, обійшовши тричі купу довкола, натякаючи тим на вічний круговорот Сонця і всієї природи, запалили її з чотирьох боків, що символізують чотири вітри й сторони світу. Сухе дерево вмить зайнялося і полум´я, поступово розгорівшись, незабаром сколихнулося і знялося ввись. Натовпом прокотилася хвиля захоплених вигуків. Святкування на честь літнього Сонцевороту й магічної сили Вогню було офіційно розпочато. І люди, вявшися за руки, пішли хороводом довкола великого Вогнища. А потому грянули музики на сцені і почалося гуляння під звуки скрипок, сопілок та бубнів..

Отож велика Ватра горіла, музИки грали як навіжені, люд жартував, танцював і співав, ходив поміж кіосків і куштував наїдки та напої, а над тим всім плавно й велично пропливав, раз-ураз вигулькуючи з-поза швидких хмар, що налітали з моря, сам винуватець свята - Сонце. Весь той час я не так веселилася, як спостерігала за людьми і дійством. Та й якесь тривожне відчуття мене ніяк не хотіло відпускати: інколи знову накочувалася задушлива фобія, коли опинялася в надто тісному гурті, то мою увагу як ніколи перед тим привертали дивовижні вишивки на блузках та запасках естонок - адже в цих неймовірно стародавніх візерунках вгадувалася архаїчна універсальна арійська символіка - точно така ж, яку можна бачити й на українських вишивках, зображаючих різні складні геометричні фігури: ромби, спіралі, восьмикутні зірки, хрести та навіть свастики.. Свастика - у слов´ян "сварга" - стародавній символ Сонця й щастя, що йде по колу, крутиться у спіралі, немов галактика, сам Всесвіт.. Щастя, зірка щастя.. Єдина наша найближча зірка - Сонце.. І справді, все це таке стародавнє, оці символи, що й невідомо, відкіля й з якої доби вони до нас прийшли - вчені кажуть, що ці орнаментальні мотиви використовувалися ще в часах енеоліту, а, можливо, і ще давніше, в палеоліті.. Але чомусь саме під час таких от народних святкувань, та ще й під відкритим небом, де над головами царюють вічні з погляду людини світила - Сонце, Місяць та зорі - чомусь саме тоді оця символіка проявляється найвиразніше - наче би сам Космос промовляв до душі..

- Хочеш? - почула я над самим вухом, коли стояла біля одного лотка з сувенірами і жадібно роздивлялася вишиванки, виставлені на прилавку.
- Я не знаю.. - зітхнула я, бо й навіть така пречудова ручна робота мені видалася не по кишені.
- Та чого будемо дріб´язкуватися! - махнув рукою мій чоловік, безтурботно сміючись. - Бери вибирай, скільки того життя! Так хоч будеш мати сувенір з Естонії.
А в мене аж очі розбігалися. Он там, на мішковині вишитий обрус який, а онде - на білесенькому полотні сорочка - а ціни які ж, ціни! І тут мій погляд ковзнув по вишиваному шовковому поясі - біле тло і вишивання червоними-червоними, наче кров, нитками, що бігли хитромудрими спіралями зі свастиками, мов криваве проміння по снігу. Моя рука мимохіть погладила це диво, а мій чоловік уже витягнув гаманця.
- Беремо! - вигукнув до продавчині. - Тобі якраз пасуватиме до цієї білої сукні. - вихопив пасок з рук жінки, що вже почала пакувати його в мішечок, і швидко підперезав мій стан. - О, та тебе тепер не відрізнити від місцевих! - похвалив мене чоловік і враз потягнув мене до кіоска з напоями. - Добрий куп треба запити! - промовив і замовив мені червоного вина, а собі пиво.

Як день схилявся до вечора, свято набирало дедалі веселіших та дикіших обертів - не лише я вже добряче захмеліла. Проте нав´язливих думок позбавитися не змогла - і чим довше я петляла поміж кіосків, аби випити чогось міцнішого і разом з цим позбавитися неспокою, що напосів на груди й нидів з наростаючою силою, тим менше мене переставало цікавити народне гуляння й балачки з нашими господарями з ферми та фіннами.
- Не пий стільки! - просив мене чоловік. - Вже ледве на ногах тримаєшся. А нам ще через вогнище ввечері скакати. - забирав від мене вино.
- Облиш! - відбовкнулася я й відсахнула свою руку з наповненою склянкою від його. - Ти нічого не шариш в трансцендентальному! Бачиш оцю червінь? Га? - і я простягла склянку до Сонця так, аби його надвечірнє проміння проникало крізь скло і рідину. - Бачиш цей магічний шарлах? То не вино, то чиста кров, освячена Сонцем! Ось так! А як вона горить в тім сяєві! І я зараз причащаюся - п´ю во славу з´єднання білого з червоним - і пасок, що ти мені сьогодні подарував, є того свідком! - на мене найшла гикавка і мій язик дедалі більше заплутувався. - Гик! Біле з червоним - і саме ось ця вишивка червоним по білому – це символ єднання праматері Землі і бога-батька Сонця, об'єднання матерії і духу. Гик! І я п´ю зараз на це з´єднання! Гик! - і мною хилитнуло.
- Ну, досить вже! - наполегливо озвався чоловік. - Мелеш якісь дурниці по п´яній. Трансценденції їй забажалося, містики. - й озирнувся довкола.
- Чого ти злякався? Гик! - криво посміхнулася я. - Нашої мови ніхто тут не розуміє, немає чого встидатися! - і мимоволі вхопилася вільною рукою за чоловічий лікоть.
- Онде лавки, ходімо туди, подалі від людей, тобі треба трохи відпочити. - й узяв мене за руку і повів у напрямку замку, неподалік якого тягнувся довгий, майже безлюдний пірс з декількома лавицями. Ноги мої чомусь не хотіли мене слухати, я обіперлася на чоловіка і той решту дороги вже не вів, бо мої коліна самі собою підгиналися і я постійно норовилася впасти, поволік мене. Доплентавшися до пірсу, посадив мене відразу на першій лавці та й сам присів поруч. З моря подуло солонкавою свіжістю і я, вдихнувши повітря, вхопилася за його руку.
- Символи, ці кляті символи! Не дають спокійно жи.. - і я не зчулася, як моя голова безладно похилилася на чоловіче плече..

                                                                   (далі буде)

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 3

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Олена , 05-10-2019

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Анатолій , 05-10-2019

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 04-10-2019
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.83230209350586 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Новинка від Братів Капранових — “Паперові солдати”
До свого 52 дня народження, Брати Капранови підготували для своїх читачів яскравий подарунок — історичний …
Конкурс оповідань “Open World”
Літературний конкурс “Open World“ (1 травня 2019 – 1 листопада 2019) Шановні друзі! …
Книжковий арсенал 2019
Шановні друзі! Нагадуємо Вам, що зовсім скоро, розпочнеться один з найбільших літературних фестивалів …
Мовна та візуальна стихія українськості. “Енеїда”Івана Котляревського у відображенні ілюстрацій Оксани Тернавської
Шановні друзі! Пропонуємо вашій увазі розмову із доктором філософських наук, професором кафедри української …