У далекому-далечезному Сузір‘ї Вітрила біля далекої-далечезної зірки крутилася одна далека-далечезна планета. Вона дуже швидко крутилася. Аж підвивала трохи від швидкості: у-у-у! Втім, то не планета підвивала, то мешканці її підвивали. Які з нудьги оте обертання планетне буревіями підстьобували.
Тож були ті ну-у-удні мешканці трохи прозорі, трохи довговолосі і з трохи товстими губами. Це – щоб краще повітря з себе видмухувати.
А оскільки вони його всеньке життя видмухували, то й ставали в них губи з роками такими, як земні вареники. А в дідів довгі інопланетні вуса по краях тих вареників бовталися. Та від видутого вітру шаровари велетенські на ногах надувалися. Немовбито вітрила. У-у-у! Тож так і планету назвали.
Скучно було жити на У-у-у. Уся поверхня її була вітрами вилизана. Мов м’ячик. Тільки й тих розваг, що хмари ганяти. Навіть чемпіонати шкіл з хмарогоніння у-у-утяни влаштовували.
Одного разу малий у-у-утянин Вітройко кинувся за хмаркою, яка, вилетіла за межі поля та атмосфери. Аж бачить: щось летить за цими межами. Але не хмарка. Вітройко від здивування ледь в шароварах не заплутався. Та це ж справжній космічний корабель! Тільки маленький.
А в маленькому космічному кораблі сидів Вітько Вихрик з далекої Землі та й бурмотів собі під носа:
- Ну, от, знову! Нудна незаселена планета! З пустельними краєвидами. І для чого мене батько гуляти вигнав?! Нічого в цьому космосі цікавого немає. І на Землі немає. Навіть вітру чомусь останнім часом немає. Дорослі кажуть: екологічна катастрофа. А от в компі жодних тобі катастроф: бо там і Бетмен, і Людина-Павук, і Трансформери. Все б життя з ними грався.
Скучно опустив корабель на У-у-у Вітько Вихрик. Відкрив шлюз, відчув холодний неземний протяг, та й зачинився знову в зорельоті, аби не захворіти. Зиркнув на годинник і аж підстрибнув на місці:
- Ой! Треба швидше назад, на Землю, летіти! Я вже дві світлові години гуляю. Тепер батько обов’язково дозволить за комп’ютер сісти!
Та й радо стартував з далекої планети У-у-у. Тільки не помітив, що майже прозорий Вітройко вже всередину корабля вдмухнувся. Та там і залишився. Бо цікаво йому було в справжньому космічному кораблі покататися.
Але не довелося у-у-утянину просто так покататися. Бо раптом на головному екрані виникла якась цятка. А в головному динаміку щось зашурхотіло. І за декілька хвилин цятка перетворилася на бойовий космічний крейсер. А шурхіт в динаміках гуркотом обернувся:
- Стояти! Зупиняй свою шкаралупку! Бо розстріляю!
- Ой! Хто це?! – злякався Вітько Вихрик.
- Я – могутній отаман десептиконів Мегатрон. І тепер ти в мене у полоні.
- Нічого собі! – аж присвиснув переляканий Вітько Вихрик.
І тільки він присвиснув, як Вітройко перед ним напівпрозором вихором загойдався:
- Ти мене кликав? – Адже у-у-утян завжди свистом викликають. Та й розмовляють вони між собою саме ним.
Хотів було Вітько Вихрик знову перелякатися. Але зиркнув на екран, на якому космічний крейсер вже у величезного робота перетворився і вирішив не лякатися. Куди ж більше?
А Мегатрон вже витягнув з руки величезну лазерюку. Та як угатить променем по Вітьковому кораблю. В того аж двигун на молекули розлетівся!
- Все, треба здаватися! Бо немає поряд ані добрих трансформерів-автоботів, ані навіть черепашок-нінзя!
- Ні, не здавайся, Вітько Вихрик! Зараз я своїх друзів у-у-утян покличу!
- Та що ви зробите, прозорі та вихрюваті?!
- Ми цього хулігана на планету здмухнемо!
- Та у космосі ж вітру немає! Та для вітру ж повітря потрібне.
- У будь-якому куточку космосу є сонячний вітер, який з зірок випромінюється. Треба тільки сильніше дмухати, щоб він міцнішим був. А ну-у-у, дру-у-узяки у-у-утяни, на допомогу-у-у! – загудів-засвистів Вітройко.
І відразу ж до нього з нудної планети У-у-у полетіли його брати: і Дмухач, і Ласкавець, і Шарпун, і Крутій. Багато їх було. Але Мегатрон тільки того, що на місці гойдатися почав. От залізяка клята!
Але на свист радіоперешкод, які здійняв зміцнілий сонячний вітер, прилетіли дядьки – Сіверко з Літником та Хор зі Стригою.
- А хто тут дітей ображає?!
Як дмухнули вчотирьох, то й Мегатрон на планету У-у-у падати почав. А як дунув на нього ще й дід Стрибог, то й ляпнувся він на гладеньку пустелю. Лише бовтики з гайками по ній увсебіч розкотилися.
- Ура-а-а!!! – закричав Вітько Вихрик. – От дякую! І звідки ви тільки узялися тут такі інопланетні?
- Та ми нетутешні. Ми з далекої планети Земля загалом-то.
- Як?! Я теж із Землі! Але вас там ніколи не бачив.
- Малий ти ще, - мовив дід Стрибог. - Ми раніше там жили. В країні Україні. Вітряки крутили, вітрила напинали, а потім ви усілякі двигуни вигадали. То що нам було робити? Нудно. Тож і вирішили ми в мандри податися.
- Так от чому в нас вже цілий тиждень екологічна катастрофа! Треба вам повертатися, а то в нас штиль та задуха, безвітря та посуха. Нема кому навіть маленький дощичок в хмарках принести. Повертайтесь! А ми з вами на усіляких вітрильниках ганятися станемо, щоб вам нудно не було. Навіть біля комп’ютерів довго не сидітимемо.
- Та як же ти сам до Землі доберешся? В тебе он злий Мегатрон двигун вщерть розніс, - свиснув носом Вітройко.
- А от якщо мені дід Стрибог шаровари свої в борг дасть, то з них чудове вітрило може вийти для зоряного вітрильника. Ви ж допоможете мені сонячним вітром його вітрила напнути?
Зареготали українські вітри-мандрівники та й зробили так, як Вітько Вихрик попрохав. Разом повернулися на Землю. Вітройко став учити дітей літати на дельтапланах. А земні астрономи довго дивувалися тому, що далека й вертюча планета У-у-у в сузір’ї Вітрила раптом стало обертатися повільно, поважно та статечно.
