Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2566
Творів: 46621
Рецензій: 90928

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Мініатюра

Маленька Пташка

© Мар'ян Довганик, 04-06-2019
(Написане під натхненням і за мотивами
відомої пісні Тома Джобіма
про маленьку пташку.)

Маленька пташка питала у неба:

- Чому втекло моє щастя? Чому воно мене покинуло? Хто отруює мою надію? Ранить душу і вбиває серце? Розбиває навпіл усе моє життя?

Весь ліс палав, і до маленької гілочки, на якій сиділа пташка, що тримало скромне, але затишнє її гніздечко, вже підбиралися жовтогарячі язички вогню.

Вогняні буруни обпалювали краї кори, від чого вони чорніли і рихло обсипалися.

Лісові звірята, нажахані вогнем, що наближався, намагалися докричатися до маленької пташки:

- Маленька пташко, лети!
- Маленька пташко, втікай!
- Маленька пташко, рятуйся!
- Маленька пташко, здіймайся вгору!

Усі пернаті, пухнасті, лускаті, шкірясті мешканці лісу, усі гірко смутилися з печалі маленької пташки.

Усі хотіли їй якось допомогти. Але пожежа силилася, довкола жовкло і мертвіло.

Треба було негайно тікати з лісу.

Усі кричали маленькій пташці, що радо їй допоможуть. Тим часом, вона самотньо співала про втрачене кохання:

Де ти моя любове, де ти світоче мій?
Куди поділася моя любов?
Чому ти, Боже, чому, о доле,
Чому воно покинуло мене?

Маленька прекрасна пташка плакала про своє нещастя. Вона самотньо виспівувала пісню скорботи за своїм коханням, поки довкола палав ліс. Одне за одним дерево поглинав ненаситний вогонь.

З неба до неї долинав голос круків:

- Чому ти, пташко, не летиш?
- Лети!
- Якщо ти не злетиш, твоє крильце обпалить вогонь, і ти більше ніколи не зможеш піднятися вгору.

Піднятися вгору? Хіба можна було без того найдорожчого, найгарячішого, найкоштовнішого, найпалкішого кохання. Хіба ж можна підвестися вгору? Навіть, якщо б захотіла злетіти, вона не могла. Крила її не розправляться, ноги її не стануть такими пружними, щоби відштовхнутися і здійнятися вгору.

Усе земне просило маленьку пташку піднятися у небо.
Усе, що в небі, благало маленьку пташку відірватися від землі.

Ось здолу голосять лисиці, зайці, бобри та інші милі звірята:

- Пташко, чому ти не рятуєшся? Рятуйся, рятуй своє життя! Тобі ще жити! жити!

Вона наче не чула їх, а далі ламентувала за минулим:

- Немає більше життя без моєї найдорожчої найлюбішої любові. Вона була для мене як діамант, блискуча, зваблива. Як найсолодший аромат бузку, моє найтепліше гніздечко, моє праве крило, моє друге серденько..

- Маленька пташко, хіба тобі не шкода лісу, нашого рідного дому, нашого притулку, нашого світу?

Маленькій пташці було байдуже на ліс, чи на світ, який у всіх на очах гинув. Маленьку пташку з'їдало зсередини її незмірне почуття туги.

Ліс щораз більше занурювався у вогняний хаос. Дим здіймався високо вгору, оповіщаючи околицю про страшну загрозу, що близилася. Усі звірята зі своїми малятами, кожне лісове створіння втікало від прийдешнього пекла. Кожна рослина тягнулася на волю з нього.

- Маленька пташко, лети! Якщо ти не злетиш, загинеш ти.

- Хiба наступної весни не прийде нове щастя? Хiба ця твоя осiнь навiки? - запитало якесь мудре старе звiрятко, котре багато набачилося за своє життя.

- Не злетiти менi. Гiркота мене сковує, печаль мене тяготить. Хiба щастя моє можна зрiвняти з погодою, хiба весна схожа на кохання? Вона приходить щороку. Вiдцвiтає i втiкає геть.. Хiба кохання схоже на щось, що так недбало залишає?

Хто отруює мою надію?
Ранить душу і вбиває серце?
Розбиває навпіл усе моє життя?

Обгорiлi стовбури дерев падали на землю, здiймаючи вихор iскор. Вiд температури плавилось повiтря, До маленької пташки наближався вогонь. Вiн був нестримний i брутальний.

"Як можна так безтурботно своє життя вогню віддати?", - обмовляли пташку втiкачi iз лiсу.

Ніхто більше не став переконувати маленьку пташку рятуватися.
Її поглинув вогонь. Обпалив спочатку її крила, а тоді вдерся до самого серденька.

"Вона ще вмерла до того, як пожер її вогонь", - казали птахи.

"До того ще, як десь на заході зайнялася пожежа", - гомонiли звiрi.

"Той, хто ніколи не кохав всім серцем своїм, ніколи пташку цю не зрозуміє", - сказала  так стара i мудра сова.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 2

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

© Інра Урум, 13-06-2019

[ Без назви ]

© Анатолій , 05-06-2019
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.71145606040955 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Новинка від Братів Капранових — “Паперові солдати”
До свого 52 дня народження, Брати Капранови підготували для своїх читачів яскравий подарунок — історичний …
Конкурс оповідань “Open World”
Літературний конкурс “Open World“ (1 травня 2019 – 1 листопада 2019) Шановні друзі! …
Книжковий арсенал 2019
Шановні друзі! Нагадуємо Вам, що зовсім скоро, розпочнеться один з найбільших літературних фестивалів …
Мовна та візуальна стихія українськості. “Енеїда”Івана Котляревського у відображенні ілюстрацій Оксани Тернавської
Шановні друзі! Пропонуємо вашій увазі розмову із доктором філософських наук, професором кафедри української …