Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2562
Творів: 46541
Рецензій: 90820

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

Рятівники

© Уляна Янко, 12-04-2019
З ями долинав надсадний писк.
Наталочка підійшла до краю, стала навколішки і зазирнула. На дні ями, у напівтемряві, поміж трубами, блиснули два смарагдики. Писк на мить стих, а тоді зазвучав ще пронизливіше.
– Обережно, не впади, – Юрко вхопив подругу за рукав куртки, відтягаючи від краю ями. – Твої мама і тато заборонили лазити по виритому. І мої мені також.
– Чекай, Юрчику, не смикай, там кошеня.. Біднесеньке! Треба його звідти дістати.
– Я не полізу, – насупився Юрась. – Бачиш бетонні плити? Торік за гаражами рили землю і такі самі клали. Забула, як Олег по них лазив і руку поламав? Я не хочу ламати руку і носити гіпс.
– Не треба туди лізти. Треба знайти палку, – Наталочка підхопилася і роззирнулася. В насипі ґрунту зауважила невеличкий дрючок. Висмикнула, обтрусила. Знову нахилилася над ямою і простягнула туди дрючок. Юркові стало цікаво. Він присів біля дівчинки і теж зазирнув до ями.
– Кси-кси-кси! – покликала Наталочка
Котеня вмовкло і забилося в кут бетонного мощення.
– А шо ви вобите? – поруч вигулькнула кучерява голова Петруся, хлопчика із сусіднього будинку, з яким діти часто бавилися у дворі. – Хто в ямі? Ствах як говосно мівкає!
– Котеня. Дістаємо з ями, – діловито відказав Юрчик.
– Воно на павку не звовиця. Твеба самим в яму лізти. Хочете я його ввятую?
Не чекаючи згоди, Петрик побіг до пологого схилу ями.
– Стій, покалічишся, – навперебій закричали діти, але Петрик спритно спустився і вхопив кошеня з шкірку. Так само свправно видерся нагору.
– Твимайте своє котеня, воно мене чуть всього не подвяпало, - рятівник простягнув звірятко Наталочці. Дівчинка взяла кошеня на руки і пригорнула.
– Біднятко! Певно страшенно змерзло – тремтить, і лапки холодні,
як лід. Ти, Петрику, герой! Дякую, що витягнув.
– Постав його на землю, бо вимастить бовотом, – скривився Петрик, – І бвохами завазить. Кваще дайте йому ковбаси.
– Та воно мацюпусіньке. Такі малі не їдять ковбасу, тільки молоко п’ють, – відказав Юрчик.
– Справді, йому треба молочка, – погодила Наталочка.
Юрко пригадав, що зранку бачив у холодильнику пакет молока і зголосився принести. А заодно і посудину, куди молоко наливати.
Коли молоко налили у пластикову коробочку від сиру, Наталочка обережно відчепила кошеняткові пазурчики від свої куртки і опустила котеня на землю поруч з коробочкою. Підсунула її ближче. Котеня тицьнуло мордочкою у білу рідину, кілька разів хлепнуло і знову запищало. Наталочка розгубилася:
– Не їсть. Чому? Чому воно не їсть?
– Щось з ним не гаразд.
– Твеба нести до ветевинава. Може воно хвове.
– До кого-до кого?
– Веритена…., венирита…Тьфу ти, язик заплутався. Ве-те-ри-на-ра. Лікаря, що звірят лікує. – пояснив Наталочці Юрчик. -- А ти, Петьку – голова. Правильно кажеш, кошеня має оглянути лікар, раптом його щось болить.
– І де, Юрасику, ми звірячого лікаря знайдемо?
– Як де. У звірячій лікарні. Вона від нас зовсім близько – через дорогу від гаражів. Сам бачив, коли з татом на базар ходив. МИ повз неї проходили. Над входом висить новенька табличка з надписом «Веткліініка». Я читати добре вмію.
– Гаразд, йдемо, веди нас, – Наталочка взяла на руки кошеня і діти подалися за Юрком.

***
– Дзвінок дуже високо.
– А ти стань на пальці.
– Сам ставай, ти вищий.
– Наталочко, може ти спробуєш?
– Ні, Юрчику, не можу, в мене руки кошеням зайняті. А ти що, на пальці стати не вмієш чи може злякався?
– Я злякався? Скажеш!
Юрко надув щоки, видихнув і нарешті натиснув ґудзик дзінка. З дверима залунали кроки і на порозі постала тітонька лікарській блузі та штанях.
– Цьоця Леся?– зашарівся по самі вуха Юрко.
– Так, Юрасику, я тут працюю. Ти не знав? А, бачу пацієнта мені принесли. Ну, чого стоїте? Заходьте. А ти, кучерявий, добре почовгай кросівками до решітки. Ну й болотище!

Поки ветеринар оглядала тваринку, друзі чекали під кабінетом.
– Але й бруднющі в тебе штанці, всі коліна в землі, – гигикнув Юрко
– Ти на свої глянь, – відказала Наталочка.
– А я чистий. Квосівки обтев і всьо. Мене мама з татом свавити не будуть – не видно, шо я по вивитому лазив.
– Ой, справді, а що ми вдома скажемо? Як пояснимо, чого брудні? – сполошилася Наталочка.
– Скажемо, що в футбол грали, – порадив Юрко
– Не хочу брехати.
– І правильно, брехати не гарно, – пролунав голос тітки Лесі. Вона закінчила оглядати звірятко і якраз вийшла в коридор . – Скажіть правду – що врятували кошеня. І пообіцяйте, що більше по катакомбах не лазитимете. Ну все, пора попрощатися, у мене багато роботи. Я вас проведу.
– А котенятко залишиться в лікавні? –запитав Петрусь.
– Не переживайте, з ним все буде гаразд. Підлікуємо, а тоді заберете додому.
Діти похнюпилися.
– Не заберемо, – відповіла за всіх Наталочка. – Нікому з нас не дозволяють мати вдома кота.
– Ось тобі й маєш. Доведеться прилаштовувати котика в добрі руки.

***
Друзі щодня навідувалися у клініку, цікавилися здоров’ям кошеняти. Минув тиждень. Кошеня повністю одужало, погладшало і підросло. Шерстка стала гладенькою і блискучою. У ветлініці активно шукали господарів. Дітлахи сумнішали, знаючи, що скоро доведеться розлучитися зі своїм підопічним
Того понеділка бавилися на подвір’ї. Але гра не йшла. Покинувши м’яча, повсідалися на лавку. Мовчали.
– Дзвонила цьоця Леся казала, що нині нашого дряпчика віддають якійсь бабуленції, – сколупуючи нігтем з лавки надлущену фарбу, озвався Юрко.
-- Вже?! Так скоро?!– скрикнула Наталочка і зітхнула: – Ех, шкода, що мої проти, я б взяла малятко до себе. Воно таке миле. Чорне-пречорне, як вуглинка. Я б назвала його Вугликом.
– Вугликами котів не називають. – заперечив Юрко. – Чорниш – ось правильне ім’я для кота,
– Який Човниш? Його звати Мувчик! – перебив Петри.– Я його певший назвав, значить буде Мувчик!
– Добре-добре, не злися, нехай буде Мурчиком.– відказала Наталочка.—Хоч яка різниця, ми його скоро більше не побачимо. Ех…
– Не побачимо…
– І шо тепев? Кого будемо пвовідувати? Без нього скучно.
– Не сумуй, друзяко, – поплескав Петрика за плечу Юрко. – Звикнемо. Є і радісна новина. Яму зарили. Тепер в неї ніхто не впаде.
– Еге ж, не впаде. І в чому тут вадість? Не бачу ніякої вадості.

Між дітьми знову запала мовчанка. І тут Наталочка як стрепенеться:
– Ану тихо! Чуєте? Хтось м’явкає! Чи причувається?
Хлопці нашорошили вуха. Юрко завертів головою.
– Не причувається, дивіться туди, – малий переможно тицьнув пальцем у бік гаражів, де височіли старі тополі.– Рудий!
– Ага! Є! бачимо! Красень! –навперебій заверещали друзі і кинулися до дерева, на яке видряпався і з якого боявся злізти пухнастий котяра.
У Наталочки загорілися очі. Вона змовницьки сяйнула ними на хлопчаків: – Бідненький! Мусимо його звідти дістати. Ну, хто полізе?

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 3

Рецензії на цей твір

Гарне оповіданння, Улянко!

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Юрій Кирик, 22-04-2019

загалом та в цілому

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© , 19-04-2019

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Viktoria Jichova, 19-04-2019

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 17-04-2019

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Avtor, 15-04-2019
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.72975707054138 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Конкурс оповідань “Open World”
Літературний конкурс “Open World“ (1 травня 2019 – 1 листопада 2019) Шановні друзі! …
Книжковий арсенал 2019
Шановні друзі! Нагадуємо Вам, що зовсім скоро, розпочнеться один з найбільших літературних фестивалів …
Мовна та візуальна стихія українськості. “Енеїда”Івана Котляревського у відображенні ілюстрацій Оксани Тернавської
Шановні друзі! Пропонуємо вашій увазі розмову із доктором філософських наук, професором кафедри української …
Книжковий МЕДВІН 2019
Друзі! Вже скоро розпочнеться весняний книжковий Медвін, звертаємо вашу увагу на зміну розкладу, ярмарок …