Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2557
Творів: 46387
Рецензій: 90539

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Фантастика

Втеча

© Алла Марковська, 07-03-2019
Четверо аросців пиячили у кают компанії, про щось тихо домовляючись між собою.
Ларсард сидів у рубці керування, заглиблений у старі книги про енергетичні маніпуляції, дії, протидії та наслідки.
Енне, дівчина-пілот, худенька, маленька і тендітна ірланка, щойно поставила кораблик на курс й увімкнула автопілот, почала гратися у комп’ютерні ігри.
П'яні аросці відчинили шлюзовий відсік.
– А як отямиться? – запитав Обережний.
– Ти ж його бачив. Ргот! – посміхнувся Сміливий. – Його продірявили, що він і дихати не міг.
– Та гепнемо по голові. Даертесс, – похвалявся Відчайдушний. – І та падлюка патлата знову відключиться.
– Та що ви? Ото Боягузи. Дзек! – підскакував Нетерплячий. – Відітнемо швидко хвоста, і знову шлюз зачинимо.
– Зате! Бзерек! Нас поважатимуть, коли ми здобудемо хвіст Вервето! – вигукнув Сміливий і натиснув вмикач.
За мить шлюзову камеру було розгерметизовано.
Відчайдушний витяг кірідового ножа, Сміливий вхопив калтокійця за волосся. Відчайдушний відтяв калтокійцю те волосся. П’яні аросці переможно крикнули свій девіз: "От Он Го!!!"
А далі усе відбулося швидко.
Нетерплячий випав із шлюзу, бо Гел дав йому доброго копняка.
Сміливий впав, підбитий ногою.
Гел ще стояв на колінах, коли різко вирвав ножа з руки Нетерплячого. Аросець, як бик, кинувся до калтокійця, розчепіривши пальці на всіх чотирьох руках, схожий на божевільного павука, наче хотів впасти на ворога і роздавити. Так і впав. Гел перерізав йому ножем горло.
Сміливий посунувся атакувати і за мить уже відповзав, закриваючи скривавленою рукою розрізаний живіт. Гел потягнув його за ногу до себе і добив чітким ударом у серце.
Обережний кинувся тікати. Відчайдушний – атакувати. Гел метнув ножа в обличчя Відчайдушного. Підскочив, не втримався, закричав від болю, вихопив ножа з падаючого тіла Відчайдушного і кинув у спину Обережного. Сам знову впав. Голова пішла обертом.
Обережний з ножем у спині вповз у рубку і впав мертвий. Ларсард підскочив.
До рубки керування, тримаючись за стіну, зайшов Гел. Ларсард розумів єдине, що лаятись на мертвих довбнів-аросців уже немає сенсу. Кинув у Гела паралізуюче закляття. Та Гел тільки відмахнувся, знаючи про здатність вампіра поглинати енергію, та вампір не знав про вміння Гела відбивати енергетичні хвилі. Вампір упав від власного закляття, рівно, як стояв, наче манекен. Енне встигла активізувати пульт, щось натиснути і тицьнути маленький стилет у пульт зв’язку. Гел знесилено сів у друге крісло. Сказав до паралізованого закляклого Ларсарда:
– Так ти нічому й не навчився, дурню, – І до дівчини: – І що ти зробила?
– По інструкції: заблокувала двигун, щоб корабель летів по заданому курсу, і знищила засіб зв’язку, – відповіла вона, як учениця вчителю.
Руки дівчини тремтіли, великі зелені очі скляніли від страху. Ще трохи, і втратить свідомість.
– Молодець, – щиро похвалив він. – Що ж мені так не щастить? От не щастить, та й усе. Може, ти, мудра дівчинко, скажеш чому?
– Не знаю, – пробелькотіла вона.
– Хто ще є на кораблі?
– Аросців четверо, – почала перераховувати вона.
– Мертві.
У Енне почалася смішна гикавка, але під його поглядом, дзвінко гикаючи, доповідала далі:
– Ларсад – маг, командир експедиції.
– Вампір? – Гел тицьнув пальцем у сторону нерухомого мага. – Паралізований.
– Ін-н-нші у капсулах довгого сну.
– Хто?
– Маленький хлопчик і... і якийсь хлопець.
– Ні, таки щастить, – посміхнувся Гел. – Добре, пішли у машинний відсік. Тільки от потрібно вампіра відіслати на прогулянку.
– Ви що, збожеволіли? – Гик. – К-к-куди? – Гик.
– Там гарні видовища: зірки, силові поля, гравітаційні потоки. Одним словом, краса неймовірна... – перелічував Гел.
Рухатись йому було надзвичайно важко, та часу відновлюватися не було. Взяв за поперек закляклого вампіра, переступив через велике тіло мертвого аросця, доніс Ларсарда до камери шлюзу, де до недавнього перебував сам, і вкинув у камеру.
Дівчина бігла за ним, висла на його руці, лупцювала маленькими кулаками у тверду спину, але тільки пальці собі побила. З відчаю підібрала у коридорі ножа, того, що випав у аросця. Вхопила обома руками, кинулась на почвару у людській подобі. Гел якраз зачинив шлюз і натиснув вмикач, відкриваючи вихід Ларсарду у космос. Наче статуя, закляклий вампір виплив корабля. Гел розвернувся, непомітно швидко вхопив Енне за тоненькі руки, озброєні ножем. Зброя випала, Гел підхопив ножа.
– Поріжешся. Ходімо, – і потяг дівчину до машинного відсіку, не випускаючи руку.
Вона впиралась, як налякана дитина, чіплялася за кути, намагалась вирватися з його твердої, як метал, руки, та не змогла. Не йшла, то Гел тягнув її за собою.
Магію використовувати не наважувався, достатньо було, що відбив атаку вампіра. Хотів загубитися, тому не міг привертати магічним сплеском до себе увагу. Тут його могутність була не на користь. Та міг у цьому випадку обійтись і без магії, використовуючи знання і силу. Гел розібрав кожух двигуна і збив кут стабілізаторів, таким чином змінивши курс корабля. Енне змирилася з власною безпомічністю і слухняно подавала йому інструменти Хоча її жахало, що він голими руками розривав металевий корпус двигуна. Боялася страшенно. Але усвідомила, що вони залишилися на кораблі удвох, далеко від космічного тракту, а корабель летить тепер невідомо куди.
– Навіщо ви це робите? Ми загубимося. А пульт зв’язку? Я ж зламала.
– Все встигла, – сумно посміхнувся Гел. – І двигун заблокувала, засіб зв'язку зламала. А відремонтувати можеш? Чи тільки ламати?
– Ви страшний... Я злякалася. Боялася, якщо намагатимусь покликати на допомогу, то ви мене вб’єте, от і... зламала. Спробую відремонтувати.
– Страшний, кажеш?
Гел підвівся. З заданого курсу він кораблик збив, але тепер потрібно задати потрібний напрямок.
– Підемо у кабіну пілота, спробуємо відремонтувати навігаційні прилади. Потрібно дізнатись, куди ми тепер, в біса, летимо. Ну от... Не плач. Все буде добре. Аросців я зараз у трюм скину, там холодно, смердіти не будуть.
Вона заплакала вголос.
– Може, для вас і буде... Все добре... Ви мене вб'єте? – між ревом говорила дівчина-пілот.
– Я схожий на психа? – здивувався Гел.
– Так, – відповіла вона, схлипуючи.
– Нічого собі! – Гел подивися на своє відображення у згаслому екрані ілюмінатора, відсахнувся. – Ти права, жах якийсь, – він нервово засміявся.
Дівчина зайшла до кабіни, сіла у крісло, зіщулилась, обійнявши руками коліна. Він вкинув аросців до трюму. Викинув би їх у космос, як Ларсарда, та Ларсард був живий, а мертвих у космос не можна викидати. Сміттярі у цьому районі рідко з’являються, якщо взагалі долітають. Знав, що стикнувшись із таким об’єктом, жоден космонавт не зрадіє. Та й Ларсард був своєрідним посланцем для Зерона, якщо його знайдуть. А як пощастить, зіткнеться з космічним патрулем.
Гел зайшов у відсік з капсулами для довготривалого сну. Син спав, схожий на гарненьку ляльку, затиснувши у руці іграшковий космічний кораблик. Гел перевірив усі показники. Впевнився, що з Айре все добре, погладив рукою скло там, де була голова сина. Мимохідь зазирнув до другої капсули. Там лежав білошкірий хлопець із Халкеї, схожий на безсмертного. Гел його не знав, та й зараз ним мало цікавився.
Калтокієць повернувся у тепло рубки керування.
Дівчина заціпеніла, досі плакала, стомлено, як налякана дитина, без схлипувань і криків, розтираючи сльози по обличчю та куйовдячи коротке чорне волосся. Він не наважився заговорити до неї, у такому випадку його слова тільки доведуть її до істерики. Мовчки взявся ремонтувати навігатор.
– Ми були у дев’ятій галактиці від ядра, – шепотіла Енне.
Не могла вже мовчати. Мовчати було страшніше.
Гел намагався налаштувати навігаційні прилади, та вони, окрім космічного пилу, нічого не показували. Добре, що апарат взагалі ввімкнувся.
– Чому ти кисневий апарат не підірвала? – жартома запитав він. – Щоб уже цілком знищити цей корабель.
– А хто вас просив нападати й усіх убивати? – бубніла дівчина, відвернувшись.
– На відміну від тебе, добра дівчинко, я тут не з власної волі, – криво усміхнувся Гел.
– Ви злочинець. Вас везли у тюрму, – впевнено звинувачувала його Енне.
– Яку тюрму? – зацікавився калтокієць.
– На велику базу Феллада, типу системної сфери у підпросторовому мішку між восьмою і девʼятою галактиками. І якби ви не збили стабілізатор, ми б уже вилетіли на 45 тракт.
– Яка цікава інформація, – посміхнувся Гел.
– Я вам нічого не казала, – дівчина зрозуміла, що вибовкала зайве, і по дитячому затулила собі рота долонями.
– Може, вкажеш точний квадрат входу до того мішка, дитинко, – хитро прищурив очі Гел.
– Куб, – виправила вона його помилку. – "Квадрат" говорили, напевне, що з тисячу років тому. – І процідила в'їдливо: – Не скажу! Нізащо! Ви там усіх уб’єте!
– Тебе не вбив, – нагадав він.
– Щоб не було сумно. Бо ви б тоді самі залишилися, – задерла вона кирпатого носа.
– І таке миле балакуче створіння – довірений пілот? – розсміявся Гел.
– Я ас, – погордливо відповіла дівчина, образившись на його сміх. – Ви не розумієте, що у підпросторі не так просто літати.
– А рота тобі можна ганчіркою забити, щоб не висла на вухах великих та поважних пасажирів.
– Зерон ніколи б мені такого не сказав. Він втілення спокою. І такий гарний, – вона замріяно подивилась в ілюмінатор.
– Ти закохана у дядька Зерона? – всміхнувся Гел.
– Не смішно. Нащо ви, як школяр, мене дражните, пане злочинцю? Ні в кого я не закохана, але дуже люблю гарних людей. Я б їх колекціонувала... Таких справді гарних, не як ляльки, а тих, що милуєшся кожним рухом, поглядом. Таких божественно гарних. А ви пана Ларсарда, наче непотріб, у космос викинули. А він був гарним... Це, до речі, велика всесвітня цінність – краса, – чим більше вона говорила, тим менше відчувала страх, бо він її слухав, відповідав, жартував, наче друг.
– Вампір – всесвітня цінність? – щиро здивувався Гел.
– Він був розумним і добрим. І дуже вченим.
– Чому був? То така наволоч, що його так просто не вб’єш. Я вже намагався. Підбере хтось, – із ледь помітною усмішкою відповідав калтокієць, порпаючись у зламаному навігаторі. – Аросців тобі не шкода, бо страховиська?
– Аросці були добрими, вони мені цукерки приносили і печиво.
– Кожен бачить світ по своєму, – розвів руками Гел. – Для мене вони жорстокі дурні з ножами, для тебе добрі дядечка з цукерками.
– Вони мене не ображали, – Енне це сказала з щирою наївністю викоханої дитини, яка у всьому бачить тільки хороше. З дитячою безпосередністю продовжила балаканину: – А ви бачили колись фетів? Один з’явився нещодавно поруч із паном Зероном, він такий надзвичайний. Зовсім не схожий на людину, але такий гарний.
– Бачив я тих фетів... От чорт!
Гел занадто сильно тикнув лазерним мініатюрним паяльником у плату, ледь втримався, аби не вилаятись. Промовчав і про те, де він декотрих фетів тепер хотів би бачити.
– Якщо ти так любиш богоподібних, то як хлопця собі знайдеш? – жартома попередив: – У мене не закохуйся.
– У вас? Ви себе в моніторі бачили? Ви ж потворний! Потворніший за аросців.
– Я брудний, – Гел навіть образився.
– Потворність не змиєш, – менторським тоном повідомила вона. Поклала вузьке підборіддя на гострі дівчачі коліна, обтягнуті цупкою темно-сірою тканиною, з якої було пошито форму пілота. – Не хочу я того кохання. Коли закохуєшся, втрачаєш розум.
Несподівано запрацював навігаційний прилад і видав координати у сухих цифрах.
– Ну що, мале базікало, я знаю, куди ми летимо, – переможно повідомив він. – Ще трохи підвернути стабілізатор, і ми за вісім годин долетимо до підпросторового каналу 9-651, і він автоматично нас викине у п’яту галактику. Сиди тут, тільки нічого більше не ламай. Навігатор я візьму з собою.
– У п’яту!? – злякалася вона. – То ж галактика Ради! Я туди не хочу!
– А куди ти хочеш? – хижо посміхнувся він. – На прогулянку до Ларсарда?
– Не буду з вами говорити! – образилась Енне.
Вона вже навіть не лякалася, бачила, що він жартує. Та зрозуміла, що не давало спокою.
– Такого каналу немає, – не втримала обіцянки мовчати, щоб повідомити.
– Є, – впевнено відповів Гел.
– Якщо ви так вважаєте... – засумнівалася дівчина.
Вона стала сміливішою, поговоривши з чудовиськом, відчувала навіть приязнь до нього.
– А я їсти хочу. Чи мені померти з голоду?
– То йди до кают-компанії та приготуй щось. Я люблю фірго  з однією гранулою пикту .
– Я ще маю вам фірго готувати? – дівчину здивувало його нахабство, вона встала на ноги, войовничо уперла руки в боки.
– Тобі все одно немає чим зайнятись. Прилади не працюють, ти їх знищила, – і добавив зі сміхом: – Ас.
– Потвора! – вигукнула вона у відповідь і показала йому язика.
Він озирнувся в дверях.
– Рюмса.
– Я не рюмса! – крикнула дівчина, підібравши запекло дитячі губи у зухвалу крапку.

Стабілізатор впирався, потроху рухався, та його заклинило на пів градуса до потрібного положення. На додачу тріснув зовнішній кожух. Гел, лаючи сучасні кораблі з надтонкою обшивкою, залив щілину рідким металом, що застигав у вакуумі.
Повернувся до жилих відсіків. З кают компанії приємно пахло фірго.
Поруч була каюта Ларсарда. Гел зайшов туди, знав, що у каюті для вельми шанованих пасажирів має бути душова кабінка. Не помилився. Воду, звичайно, належало економити, та питна вода на таких кораблях знаходиться в окремих резервуарах, а вода для миття фактично є технічною, неодноразово очищеною. Добре, що вони з вампіром схожі за статурою і майже однакового росту.
Гел стягнув з себе полотняний легкий одяг простого військового покрою, що міг при потребі ставати кольору середовища, та зараз був подібний на чорне лахміття. Перевдягнувся у чорні, вільного крою штани і білий светр. Став перед монітором відтворення реальності. Половину волосся йому зрізали лідеанці, другу зрізав сам кірідовим ножем майже під потилицю, шиї було прохолодно від незвички носити коротке волосся. Подивився, як волосини зникають. Розпадався звʼязок між атомами. Крихітні пустки, на щастя, надто малі, аби впливати на матерію навколо.
Енне приготувала великі та криві бутерброди з консервів, як зазвичай готують студенти і пілоти, заварила фірго у великих чашках. Коли Гел зайшов до кают-компанії, вона насолоджувалася бутербродом, наче то був рідкісний делікатес, наприклад, желейна риба з Віктори чи зіркова пліснява з метеоритів Праку. Побачила Гела, очі її стали великими, здивованими як у ляльки. Ледь не вдавилася шматком, закашлялась.
– Нічого собі, – проговорила нерозбірливо набитим їжею ротом.
Він сів навпроти, обхопив гарячу чашку руками. Приємним був навіть запах звичайного корабельного фірго.
Усе просто, без інтриг, змов та війни. Корабельна їжа, фірго, розмова, людське життя.
Енне дивилась на нього, не відриваючись.
– Нічого собі екземплярчик! – експресивно вигукнула дівчина. – Я таких, як ви, й не зустрічала. Ви наче як людина, але щось є нелюдське... Ви з якої планети?
– Ноде, – з сумною усмішкою відповів Гел. – Маєш ще одного ідола до колекції.
Не було у його посмішці ні гордої самозакоханості, ні вихваляння, тільки звичне усвідомлення реальності. Давно звик, що є такий, як є.
– Не дивись так на мене, бо і я вдавлюся.
– Нічого собі, – повторила дівчина. – Ви також з давніх? Ото круто!
У захваті вона вже зовсім забула боятися. Забула навіть про те, що досі вважала його злочинцем.
Гел скочив зі стільця. Енне аж відсахнулася. Гел повернувся до полиць із таким виглядом, наче тільки от згадав, що у кают-компанії заховані дивовижні скарби.
– Десь тут мусить бути ще пляшка! Не могли ж вони все випити?
– Ну от, ви все враження мені зіпсували, – знову образилася дівчина-пілот, сьорбнула сердито з чашки фірго.
Вона продовжила їсти, наче голодне набурмосене дитя, у якого відібрали улюблену іграшку, або повідомили, що феї – то не казкові добрі створіння, а тонко-матеріальні жителі планети Емене, котрі не тільки уміють чарувати, але й досконало володіють гіпнозом.
– Якщо відмовишся, мені більше дістанеться, – знизав він плечима, не припиняючи нишпорити по шафках.
– Я, на відміну від вас, людина. Мені більше, ніж вам, потрібно трохи нерви заспокоїти, – і з зазнайством, ніби дражнячи, висловилась дівчина. – До того ж я знаю, де аросці заховали беркг.
– Ото розмова не дитини, а дорослої людини, – він зацікавлено розвернувся до неї. – І де?
Вона підвелась, повернулася до іншої шафи, витягла пляшку беркга. Поставила на стіл.
– Чудово, – Гел поставив на стіл дві чарки і ще одну бляшанку консерви. – Життя триває.
– Невже ви радієте, тільки коли є, що випити? – скривилася вона.
Гел відкоркував пляшку, вп’явши ніготь у корок. Енне на мить здалося, що то не ніготь, а звіриний кіготь. Придивилася. На її потилиці піднялося волосся, у голові майнув здогад. Та змовчала. Понадіялася, що здалося.
Гел легко витягнув корок, пляшка бомкнула. Він розлив темну рідину по чарках.
– Не коли є, що випити, а коли є хороший алкоголь. Аросці мали смак у випивці. Цей беркг створений у гігантських лісах планети Тайя. Якщо не підробка, звичайно.
– Вдалося стати на курс? – запитала Енне.
Здогад, що вона опинилася на одному кораблі з перевертнем, змусив її знову бути обережною. Відсьорбнула темну рідину з чарки. Скривилась.
– Гидота яка.
– А очисна рідина з двигуна хіба приємніша на смак? Чи що ви там п’єте з вашими механіками? – знав, бо механіки всього Всесвіту те п’ють.
Гел зробив ковток, побачив, що налякав її, тому вдавав, наче нічого не сталося.
– Не зовсім те, що я хотів, але у канал підпростору ми впадемо.
– І ви впевнені, що той невідомий мені канал викине нас у п’яту галактику Гнізда?
– Сто років тому він туди і вів.
– О, так... Ви, пане злочинцю, не знаєте, що підпросторові канали постійно змінюють напрямок? А деякі ще й зникають. Що буде, коли упремося в підпростір? Гравітаційний потік нас захопить, а двигун заклинило. Ми тут загинемо! Усі, крім вас! А вас з’їдять монстри підпростору.
– Дитинко, а я, наприклад, не хочу зараз до тієї вашої Сфери.
– І заради вашої свободи ми ото летимо на надсвітовій прямісінько, якщо пощастить, у підпросторовий лабіринт, – Енне зопалу зробила великий ковток беркга, алкоголь ледь не пішов їй назад, стримала блювотний спазм.
– Закуси, бо ще битися до мене полізеш, – Гел підсунув дівчині тарілку з кривими грубими бутербродами.
– Я вже пробувала, – відповіла вона і засміялась. – Там, у коридорі, з ножем кидалася, коли ви пана Ларсарда на прогулянку послали, – Енне засміялася ще голосніше, тикаючи виделкою у чашку з фірго, як намагалася штрикати Гела ножем.
– На, поїж із цієї консерви. Жирна їжа не завадить, а то розібрало вмить. Я що, далі сам із собою буду пити?
– Ви, пане давній, вибачте, імені вашого не знаю, егоїст закінчений. Ви, ламаючи стабілізатор, не подумали ні про мене, ні про тих двох у капсулах. Вас тільки ви і цікавите. Гарний, сильний, самозакоханий. А ви хоч плакали колись? А чи любили?
– Так, ще по одній, бо лірика пішла, – налив ще по чарці. – Мене Гелом звати.
– Енне, – пробубніла вона, засинаючи за столом.
Гел заніс дівчину до каюти Ларсарда, вклав спати, загорнувши у хутряну ковдру. Сам повернувся до кают-компанії.
– Я ж казав, що допивати пляшку буду у самоті. Даремно усіх аросців перебив, – подивився на пляшку, наче побачив її вперше. – А все-таки підробка, непогана така підробка.
Енне прокинулась. Голова розколювалась, нудило. Вона намагалася згадати, де знаходиться та які останні події пам’ятає. Роздивилася. Виявилося, що знаходиться вона у каюті пана Ларсарда. Це дивувало. Згадала минулий день, наче страшний сон.
Підвелася, дочалапала, хитаючись і тримаючись то за голову, то за переборки, до рубки. Страшний сон продовжувався. Екрани ілюмінаторів не працювали. У маленьких справжніх ілюмінаторах за десятки світових років світився всіма барвами веселки якийсь гравітаційний потік. У кріслі пілота, з напівпорожньою пляшкою беркга у руці, сидів основний персонаж кошмару. Почув шаркання її ніг, розвернувся з кріслом, простягнув пляшку. Енне енергійно замотала головою і застогнала, намагаючись втримати рівновагу.
– І що? Пройшли ми той підпростір? – запитала вона.
– Так, – відповів Гел і посміхався якось винувато.
– І куди ми вилетіли? – вона сіла у крісло другого пілота.
Гел зробив ковток із пляшки:
– Вибач маленька, та ми трохи промахнулись, – у нього вирвався короткий смішок.
– Куди, до біса, ми втрапили?!
Енне зрозуміла, що трохи промахнулися – то такий мінімізований у словах того монстра глобальний кошмар.
– У тридцять восьму.
Мовчки взяла у нього з руки пляшку, зробила великий ковток, закашлялась, вилаялась:
– Дзек.
– Пальне на твоєму кораблику – штучний овірій, і воно закінчується. Якщо двигун стане, кисневий апарат також вимкнеться. Так що мусимо кудись впасти, – пояснював Гел ситуацію дівчині-пілоту без емоцій і впевненим голосом. – Дотягнемо до системи Кінтарга, там друга планета Сенп. Цивілізація була розвинена чотириста років тому. Там був маяк.
– Ви казкар. Давній мрійник! – обурилася вона. – Сто років тому канал працював, чотириста років тому цивілізація була... Чотириста років тому, як маяк був. Там за чотириста років усе, мабуть, згнило! Як у вашій голові, пане злочинцю...
– Я, здається, казав, що мене Гелом звати. Віддай пляшку і скажи, що пропонуєш.
– Та вже нічого. Ти зробив все, аби ми остаточно загубилися. Тепер пальне закінчиться і будемо літати, три трупа і одне спляче чудовисько. Як летючий Норландець.
– Норландець має форму диску. Такі корабля у підпросторі застрягали. А ще він тепер тонкоматеріальний, а ми поки ще матеріальні. Нас не можна назвати привидами. Започаткуємо нову легенду, – розсміявся він.
– Та маємо всі можливості ними стати. Пульт заблоковано! – сердилася вона.
– Як ти думала сідати на свою ту, таємну базу?
– Там є спеціальне силове поле для таких випадків. Сітка.
– На планеті такого поля немає, – сумно констатував він. Доведеться вмикати гравітаційний двигун із машинного відділення. І посадка буде некерована.
– Я зіп’юся з тобою! Бісова лялька! – крикнула Енне. – Мене мама чекає у відпустку. Печиво мала спекти... А я тут із тобою на краю світу!
– Це ще не край світу, – з винуватим виглядом заперечив він.
– Після твоїх спогадів, там сто, там чотириста, вірю, – вона несподівано засміялась. – От даертесс... Треба тих двох збудити.
– Після посадки, – відповів Гел.
– Чому?
– Я тебе також зачиню у капсулі.
– Ти ворлок чи аджар? Відповідай, поки мені вже настільки страшно, що тебе боятися немає сили.
– Яка обізнаність, – усміхався він.
– Відповідай! – вимагала Енне.
– Тейл.
– А це що за різновид чудовиськ? – аж відсахнулася вона.
– Рідкісний.
Енне кивнула головою:
– Зрозуміло, чому ти такий божевільний. Рідкісні види завжди ненормальні.
Вона трохи сп’яніла і голосно сміялася, трохи істерично, та він розумів, що дівчинка, вихована на тедролі під тиском пропаганди Братерства, ще досить добре тримається.
– Хто б казав! Зламала пульт керування, телепатичний передавач і вважає мене божевільним.
– А ти вбивця! Латор! – верещала вона, та вже без емоцій, для самоствердження.
– Та вже не ображай мене. Тим більше, це слово стало лайливим недавно. А було літературним.
– Нічого собі. Ти ще у літературі розбираєшся?
– Чому б ні... А тепер до справи: бачиш он ту зіроньку, таку маленьку, жовту? Ми будемо проходити повз неї за чотири дні. Головне, своєчасно ввімкнути гравітаційний двигун, і нас притягне до системи. А там можна буде, керуючи силою тяжіння, наблизитися до потрібної планети і впасти вже, куди втрапимо.
– Ти робив таке раніше?
Тепер вона вже не сумнівалася, що він збожеволів у багаточисленних трансформаціях. Як було написано у довідниках про трансформації видів і вплив перетворення на психіку: людське єство у таких нестабільних створіннях поступово поступається примітивному, звіриному.
– На яхті президента Оленгори я якийсь час працював його охоронцем, – згадував він. – Мій клієнт був молодим, завзятим яхтсменом, хотів позмагатися з іншими спортсменами у польотах на яхтах по гравітаційному потоці Рап. Але на чверті траси на нього вчинили замах. На кораблі вибили всю електроніку. Ми вилетіли з потоку. Сідали на планету таким чином, як я оце пропоную. Галактична яхта і галактичний корабель різняться тільки наявністю зоряних вітрил. Тоді вітрила були зламані вибухом. Тож, так, я це робив. Навіть при вибитій рубці керування.
– То хто ти є?
– Я? – Гел почухав пальцем кінчик носа. – Коваль, менестрель, письменник, пірат, солдат, політик, – він посміхнувся. – Усе, мала, пост здав. Я пішов спати, а ти чергуєш. Щось побачиш чи відчуєш – буди.
– Та ми ж як та консервна бляшанка... У космосі – безпомічні. Нічого ж не зможемо вдіяти, хіба що поспостерігати з першого ряду.
– То хіба я маю пропустити видовище?
– Псих.
– Алкоголічка.
Енне боялася. Їй ще ніколи не було так страшно, як сьогодні. Зірка наближалась, і їй здалося, що вони впадуть саме у те сліпуче пекло і згорять.
Гел вколов їй щось, змішане з інгредієнтів корабельної аптечки, і, як він запевняв, нешкідливе. То було спеціально розроблена ін'єкція для сну у капсулі, яку він удосконалив.
Тримав дівчину на руках як маленьку. Вона зі страху, здавалося, збожеволіє, вчепилася йому у светр, мов людина у скафандрі чіпляється за рятівний трос, щоб не віднесло у відкритий космос. Все запитувала, чи вони не загинуть, і плакала. Просилася до мами... Витирав її рясні сльози. Сварилася з ним, звинувачувала у тому, що з ними сталося, але светр не відпускала. Так і заснула, тримаючись за нього.
Розімкнув її дитячі пальці, відчепивши від свого светру, поклав у капсулу, активізував усі амортизатори. Зачинив кришку. Закріпив усі три капсули у спеціальних затискачах та заблокував відсік. Там на випадок аварії була автономна киснева система очищення, що могла пропрацювати ще добу.
Планета наближалася. Чи встигне увімкнути гравітаційне поле? Обіцяв тій маленькій плаксі, котра довірила йому своє крихке життя, що вона не загине. Та все залежало від того, чи спрацює гравітаційний двигун. Якщо ні, то встигне задіяти магію, та не хотів, щоб його помітили місцеві маги. Тому активізував гравітаційні поплавки і силу тяжіння налаштовував вручну, зітхнув із полегшенням, коли відчув, що тягне їх саме планета, а не зірка.
Навігатор скрипів, шумів, та дані видавав. Планета заповнила собою ввесь простір, що його видно було у невеличкому ілюмінаторі машинного відсіку. Галактичний кораблик під захистом силового поля почав падати на її поверхню. Гел, як міг, намагався, аби корабель не летів носом до поверхні. Він закрив очі, керуючись тільки відчуттям гравітації.
Космічна залізяка, як примхливій кінь, впиралася і тикалася носом у гравітацію, так й увійшли в атмосферу. Щільні хмари не давали можливості роздивитися, що там унизу. Гел позаздрив людям: вони у такі хвилини молилися. Відчував, що все закінчиться добре, та сумніви були. Вже передбачив навіть білий сніг.
Дивно, що коли він і його сестра ще були пусткою, могли бачити минуле-майбутнє краще, ніж сьогодення. Та коли прийшли у Світ... Іноді смертні ясновидці краще бачили майбутнє, ніж творці всього Світу.
От і справді, поверхня біла. Може, тепла пустеля? Гела від тієї білосніжної поверхні пройняв холод.
А силове поле навколо падаючого корабля набуло жовтого кольору. У машинному відсіку стало спекотно, що ж робиться у інших частинах корабля? Посилив силу відштовхування на гравітаційних поплавцях, і за мить послабив.
Поплавець, який він затис у руці, вібрував і розжарився. Навіть рука Гела набула кольору розпеченої магми, приємно розливаючи тепло та енергію по усьому тілу. Гел вмовляв гравітаційний двигун, наче той був живим.
– Ще трохи, ще трохи, і спочинеш назавжди... Тільки не випадай зараз! Тільки не випадай...
Корабель навіть підкорився. Якусь мить силу тяжіння Гел регулював, та на висоті десяти фрето кораблик, котрий летів носом уперед, вибився з гравітаційного поля, поплавець вилетів із ряду інших, Гела відкинуло у перебірку.
Кораблик на високій швидкості врізався у сніг.
Сніг шипів, танув і розлітався водяним потоком, коли корабель прорізав велику ритвину у ґрунті. Пил, пара... Ґрунт під дією високої температури перетворився на пил.
Падіння було схожим на вибух. Рубка керування зім’ялась, і крісло пілота злетіло з гравітаційної подушки, гепнулось у перебірку машинного відсіку, пробило її. За тим кораблик зі скреготом, наче поранений звір, ліг на днище у виритий ним же рів.
Все затихло. Гелу здалося, що хребет розлетівся на хрящі, потім згадав, що його хребет не має хрящів, що то суцільна, гнучка кістка з органічного металу.
Від удару на якийсь час Гел втратив свідомість.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 2

 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.48007798194885 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Книжковий арсенал 2019
Шановні друзі! Нагадуємо Вам, що зовсім скоро, розпочнеться один з найбільших літературних фестивалів …
Мовна та візуальна стихія українськості. “Енеїда”Івана Котляревського у відображенні ілюстрацій Оксани Тернавської
Шановні друзі! Пропонуємо вашій увазі розмову із доктором філософських наук, професором кафедри української …
Книжковий МЕДВІН 2019
Друзі! Вже скоро розпочнеться весняний книжковий Медвін, звертаємо вашу увагу на зміну розкладу, ярмарок …
Поезія, яка пробуджує до роздумів
Поезія завжди була тою силою, яка змушувала рухатись далі, коли не було сил. Змушувала любити, коли …