Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2631
Творів: 48088
Рецензій: 92830

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Сатира й гумор

Триптих «Людська дурість»-2. Сулима

© i._potios, 31-01-2019
(Примітка: усі події, люди та місця вигадані, будь-яке співпадіння з реальністю - цілком випадкове; твір не закликає до насилля або міжнаціональної ворожнечі та не несе в собі цілеспрямованої політичної агітації).

Проект "Юрта" був завершений рівно до строку. Це - ніщо інше, як потужна модифікація того самого "Іскандеру", згадуючи про який здригається уся Європа - від Польщі до Литви, та навіть заокеанські суперники Російської федерації, які колись заявляли, ніби свого часу перемогли у гонці озброєнь.

"Юрта" перевершила свого "діда" у багатьох параметрах - якщо старий-добрий "Іскандер" насилу покривав своїми балістичними ракетами відстань у 500 кілометрів, то ракети, запущені "Юртою", долали понад 503 кілометри, що було рекордом російського оборонпрому ще з радянських часів. Крім того, інтервал між запусками ракет понизився з 1 хвилини до п'ятдесяти шести секунд, а максимально допустима стартова маса ракети, що для "Іскандера" не мала перевищувати 3 800 кілограмів, тепер становила без двухста кілограмів чотири тонни!

Сослан Ісламбеков пишався своїм черговим успіхом. Зрештою, недарма вітчизняний оборонпром довірив цей проект саме йому - всесвітньо відомому інженерові, очільникові численних державних проектів та одному з найкращих спеціалістів в області військово-економічного будівництва.

Напередодні йому зателефонував сам міністр оборони, щоби привітати з першим успішним випробовуванням "Юрти" - ракета вразила ціль усього лише з одинадцятої спроби, при тому, що через притаманну міністрові економність під час маневрів використовувалися не справжні, а гіпсокартонні заряди. Сослан усім серцем сподівався, що при справжньому, бойовому застосуванні його дітище покаже такі ж самі або, принаймні, не гірші результати.

А крім усього іншого, міністр оборони повідомив Сослана, що незабаром перші три "Юрти", які були розроблені Ісламбековим як експериментальні, проте працювали незлецьки, будуть направлені до Криму, де стануть на місця постійної дислокації. Сослан, навіть не будучи військовим стратегом, усе-ж таки чудово розумів, нащо його винахід буде перекинуто на нещодавно "повернений" Росії півострів: усе для того, аби залякати місцевих жителів - татар - і подавити в них будь-яке бажання боротися за свою свободу, скажімо, демонстративно надягаючи каракулеві кучми або таємно готуючи баранячу шурпу на кухні. Чи, може, аби залякати Туреччину, що є країною НАТО, та Україну, яка вже котрий рік віроломно планує підлу інтервенцію на російський півострів. Хтозна. Сослан же не був військовим стратегом!

Транспортування "Юрти" призначалося на 15 число. Саме в цей день її мали вивезти з Вороніжа, транспортувати на Тамань, а звідти рівно 17-го доправити через Керченський міст до Криму. Сослан зиркнув на календар, що висів на стіні його робочого кабінету. Обрамлена червоною пластмасою лінза вказувала рівно на цифру "14". Початок перевезення "Юрти" почнеться завтра, і Ісламбеков поїде з нею разом. Він не міг покинути свого дітища у важкий для нього час, тож супроводжуватиме рідний ОТРК до самісінького Севастополя.

* * *

- Нове покоління ОТРК чи продовження традицій "Іскандера"?! - вигукнув Дмітрій Узваров, вискочивши на сцену студії. На великому синьому екрані поза його плечима з'явилося декілька фотографій, що зображали потужні машини комуфляжного кольору з великими коробкоподібними контейнерами позаду. З тих контейнерів виривався вогонь і вилітали білі балістичні ракети з написом "LORA".

Узваров, не дивлячись на фото, продовжив:

- Російський оборонпром не перестає дивувати своїми епічними... винаходами! Танк "Армата", наприклад, незадовго після свого першого виступу на військовому параді встиг здобути собі всесвітню славу, як непереможна військова машина, призначена для убивства ворогів нашої вітчизни. І що найголовніше, він як-не-можна краще продемонстрував дієздатність і креативний підхід до справи російських інженерів. Тепер же мова йде зовсім не про танки! - Узваров зробив багатозначну паузу й блиснув проти світла намащеною гелем лисиною. - Мова про спадкоємця славнозвісного русскаво "Іскандера"!

Ведучий тицьнув у фотографію на екрані позаду.

- Перед вами "Юрта"! Найкраща установка для пуску балістичних ракет у світі, за версією Сиктівкарського центру цивільних авіа-космічних досліджень, розроблена талановитим русскім ученим Сосланом Маджубековичем Ісламбековим, перевершує будь-які європейські та натівські аналоги, наприклад, сумнозвісну ізраїльську ОТРК "Lora" або американську ATACMS, за допомогою яких єврейська воєнщина топила в кривавих ракетних атаках бази сирійських урядових військ і наш... - Узваров раптом осікся і променисто усміхнувся. - Сирійських військ, і все. Але тепер, коли наш російський оборонпром винайшов "Юрту", жоден Ізраїль, жодні Штати й Україна не наважаться випустити хоча б одну кулю в наш бік. Чому, спитаєте ви? А тому що наша "Lоrа"... вірніше, "Юрта", перестрілює єврейську ОТРК в два рази і цілих три кілометри! Совпадєніє? Аж ніяк! Русская армія завжди була вдвічі й на три рази сильнішою за ізраїльську, українську і американську разом узятих! Запам'ятайте це!

Випуск новин перервався коротким рекламним роликом, в якому йшлося про те, що від 20 числа в мережі магазинів "Пятерочка" починає діяти "неймовірна акція" на ковбасу "Деревенскую", а господарський магазин "Всё для дома" оголошує знижку на будь-які скломийні засоби до 28 руб за штуку.

- Повертаючись до теми, - продовжив Узваров, коли реклама скінчилась, - "Юрта" вразила результатами свого першого випробовування не тільки наших інженерів, але й заокеанських спеціалістів. Проте найцікавіша реакція у наших "несостоявшихся самостійніков" на заході. Зараз ви побачите й почуєте екстренне інтерв'ю голови РНБО Украіни Алєксандра Турчінова.
- На екрані вигулькнуло суворе обличчя Олександра Турчинова, що завмерло у кадрі за білим трикутничком пуску. Узваров уважно подивився на екран й повернувся до камер. Вираз його очей так і випромінював презирство. - Ви тільки подивіться, як він зблід, як у нього тремтять губи, як шалено бігають від паніки його маленькі очки... Зараз ми запустимо відео, і це буде видно краще... - ведучий, скептично усміхаючись, подивився на екран, проте там нічого не відбувалось. Відео не запускалося.

Узваров непомітно обернувся до операторів і щось їм прошепотів. У відповідь молодий голос злякано викрикнув:

- Воно заїло, Дмітрію Констянтиновичу!

Збоку долинуло гарачкове клацання комп'ютерної миші, і відео на великому екрані позаду Узварова враз почорніло. Натомість у правому нижньому куртку з'явився обведений білою рамкою напис: "Пропустить рекламу можно будет через 15 секунд". Узваров зблід і кинувся вглиб студії, а канал "Россия 23.5" зник за різнобарвними смугами й пронизливо запищав. Технічні несправності тривали не більше двадцяти секунд, після чого на телевізійні екрани знов повернулося зображення Дмітрія Узварова та похмурого обличчя Турчинова позаду нього.

- Перепрошую за незручності! - вигукнув ведучий, стираючи серветкою піт зі скронь. - Головний каратель дістався до нас і тут, хі-хі! Бачите, що робить з російським телебаченням одна тільки присутність його фізіономії? Та не будемо відволікатися. Прошу вас, вмикайте відео.

Відео запустилося. Олександр Турчинов, судячи з усього, сидів на прес-конференції. За його спиною було натягнуто біле брезентове тло з емблемою РНБО України. В залі лунав скрекіт фотокамер і лаконічні питання журналістів. Раптом пролунав збентежений жіночий голос:

- Пане Олександре Валентиновичу, канал "NewsZero". Що ви скажете про успішне випробування новітнього ОТРК "Юрта" в Російській федерації?

Голова РНБО уважно прослухав запитання, а потім повільно усміхнувся й стримано розсміявся.

- Дай Бог їм, щоб уся їхня зброя працювала так, як ця "Юрта"...

На цьому відео преривалося. Дивлячись його, Узваров мав такий вид, наче ледь-ледь стримуюється, щоб не плюнути в екран. Коли ж воно скінчилося, ведучий повернувся до зали й загрозливо підняв указівний палець:

- Ви чули цей нервовий смішок? Так сміються тільки ті, хто боїться! Ну почекайте, Алєксандр В'лєнтінавіч, прибудуть ще наші "Юрти" до вашого (??) Криму, тоді й подивимостя, хто кого!

* * *

Єгор Валерійович Божок, очільник Служби зовнішньої розвідки України, швидкою ходою зайшов до зали засідань РНБО, відкинувся у крісло й із прикрістю ударив долонею по столу.

- Це таки правда! Вони збираються перевозити "Юрту" до Криму через Керченський міст.

Олександр Турчинов підвів на нього очі й заспокійливо промовив:

- Ну і що? "Іскандери" вони туди вже перевезли, тепер перевезуть "Юрту"... Яка нам різниця? Навіть до окупації Криму вся наша територія знаходилася у зоні ураження їхніх балістичних ракет. Хай перевозять, скільки влізе.

- Проте за цим цирком будуть спостерігати сотні світових ЗМІ, - зауважив Юрій Стець. - Чого доброго, це ще легітимізує для тих же німців або французів спорудження Керченського мосту й анексію півострову. Тоді вже на Крим можна буде покласти те, що ми кладем на заміри Володимира Володимировича.

- Ми можемо відправити до Керченського мосту якесь військове судно, - розважливо мовив Воронченко. - Так ми зробимо видимість, ніби контролюємо ситуацію.

- Непогана ідея, - кивнув Олександр Турчинов. - Проте пам'ятаючи те, що сталося з трьома нашими кораблями наприкінці листопада 2018-го, я би не ризикував. Нам не потрібно ще одного скандалу незадовго до виборів.

- Однак якщо та історія повториться, ми зможемо цілком легально продовжити військовий стан, і ніяких виборів не буде! - вигукнув Віктор Муженко.

- Не думаю, - задумливо кинув через весь стіл президент Петро Порошенко.

- І все-ж пропозиція надіслати до Керченського мосту військове судно дуже непогана, - втрутився Юрій Стець. - Давайте не ризикуватимемо чимось серйозним - на кшталт морського буксиру, ракетного катера абощо... Пропоную відправити туди звичайний моторний човен, такий, щоби на ньому було видно прапори ВМС України - це зафільмують іноземні ЗМІ й видимість контролю ситуації з боку України буде створена...

- Що скажете, Олександре Валентиновичу? - запитально перевів погляд зі Стеця на Турчинова Воронченко.

- Звучить непогано.

- А ви, Петре Олексійовичу?

- Та робіть як знаєте, ви ж тут усі військові! - відмахнувся президент. - Проте, як на мене, думка слушна. Якщо з тим човном щось таки трапиться, це буде непоганий привід остаточно додавити Столтенберга й Майка Помпео.

- Тож вирішено! - підсумував командувач Військово-Морських Сил України. - Пошлемо туди дрібний моторний човен з екіпажем в три людини - один стоятиме за великокаліберним кулеметом на носі, двоє інших кермуватимуть у рубці. І ще обладнаємо біля антени великий флагшток з нашим стягом, щоб усі його побачили.

- Чудово, - кивнув голова РНБО й усміхнувся. За сьогоднішній день він усміхався вдвічі більше, ніж за останні три місяці - добра прикмета.

* * *

Рятувальний катер "Сулима" нещодавно з'явився у водах Азовського моря. Колись його головним завданням було шукати потопельників, відловлювати бракон'єрів на Київському водосховищі, або ж перевіряти баржі, що йшли Дніпром із Білорусі. Та після початку бойових дій на сході України його було перефарбовано з помаранчево-білого в темно-синій колір і відправлено до Маріуполя.

Його новий екіпаж становив три людини - на одну більше, ніж раніше. Усі вони були моряками Військово-Морських Сил України, один родом із Одеси, інший - з Миколаєва, а третій - із села Соломонівка Львівської області. На питання, чому йому спало на думку стати моряком, галичанин відповідав просто: "Мій дід бив москаля з криївок, а я хочу на морі, як запорожець". Проте останнім часом його надії особливо не виправдовувались - "Сулима" ще не бував у жодному бою, а якби й трапилася така нагода, то навряд чи командування Військово-Морських Сил дозволило б екіпажеві відкривати вогонь на ураження, як показав приклад захоплення українських суден біля Керченського мосту наприкінці осені 2018-го.

І все-ж Яків Штефаник усім серцем вірив, що коли-небудь і йому пощастить убити свого судженого москаля. Коли зі штабу надійшов наказ вирушати під Керченський міст, у галичанина радісно защеміло серце: ось воно - перше бойове завдання! А от Юрко Зігерман та Саша Гаврилюк - решта двоє - не дуже зраділи цьому наказові, адже до дембеля їм лишалося усього лише півтора місяця, і потрапляти в полон до Росії, який, на прикладі Сєнцова, може тривати понад п'ять років, їм аж ніяк не хотілося.

Проте наказ є наказ, і виконувати його треба, бо може бути ще гірше. Та й Штефаник не давав обом своїм товаришам спокою, тож вони змирилися, заправили повні баки паливом, вклали до великокаліберного кулемету одну касету набоїв, прихопивши на всяк випадок іще дві додаткові, і рушили в море.

На календарі було 16-те число.

* * *
Генерал Поребров ліниво колупався в носі військовим циркулем, споглядаючи карту військових об'єктів Криму та Таманського півострова. Перед ним стояв темною купою стратегічний телефон, що з'єднував його з усіми відділенням Севастопольської військово-повітряної бази. Знявши слухавку й сказавши туди пару необхідних слів, генерал міг би повністю знищити Херсон, Одесу чи Синоп, або ж наказати атакувати Запорозьку атомну електростанцію, навіки перетворивши Україну на гігантський Чорнобиль... Проте він не зробить цього. Чому? Бо якщо він це зробить, начальникові Південного військового округу порвуть у Кремлі пащу, а той не забариться скоїти аналогічне дійство і з самим генералом Поребровим!

Генерал нерідко питав себе, чому Росія просто не може взяти й розбомбити ту ж саму Україну, Америку, Ізраїль та решту ворожих країн, щоби навіки покінчити з ними й не потерпати від перманентної холодної війни? Невже вони зможуть чинити їй якийсь супротив? Навряд чи. Хіба ж не по телевізору завжди кажуть, що Росія має найсучаснішу, найпотужнішу й найвисокотехнологічнішу зброю, проти якої не встоїть жодна країна НАТО? Поребров не вірив, що по телевізору можуть брехати. Зрештою, це ж кажуть усі - як приватні, так і державні канали, а держава ж не бреше. Держава - чи не єдине джерело правдивої інформації, тож не довіряти їй означало б не довіряти нікому!

Генерал всунув циркуль в іншу ніздрю і раптом виявив там дещо цікавеньке. Захопившись, він і не помітив, як у двері тихенько постукали й, не дочекавшись відповіді, увійшли. На порозі постав сержант Очкуров - хирлявенький ад'ютант з бритою головою й по-неандертальськи низьким лобом. Угледівши Пореброва за вкрай неблагородною справою, він засмутився й відвернувся, а генерал, не тямлячи себе від сорому, випадково штиркнув себе циркулем глибше, ніж потрібно; заюшила кров.

- Чорт забирай, Очкуров! - вигукнув Поребров і ухопив паперову серветку, щоби промокнути ніс. - Тебе що, стукати не вчили?

- Я постукав, таваріщ генерал, - ображено запевнив Пореброва сержант. - Проте ви, очевидно, були дуже зайняті й не почули мого стуку... Проте вважатимемо, що я нічого не бачив, так?

- Що сталося, ад'ютанте?

- У мене термінові новини, таваріщ генерал, - відрекомендувався Очкуров і браво козирнув.

- Що?! - Поребров зблід і скочив на ноги. - Чому ви прийшли власною персоною, а не зателефонували мені на стратегічний телефон?

- Але ж, генерале, він не працює, - знизав плечима сержант. - Хіба ви забули, що його проводи перегоріли іще минулого місяця, а нові досі ніхто не проклав?

- Правда? Н-да... Ну, то досить про телефонні проводи! - відмахнувся Поребров. Він узяв нову серветку, бо з попердньої уже капало. - Що там у вас сталося? Сподіваюся, укри не послали свого корабля, аби знищити Керченський міст перед транспортуванням "Юрти"?

- Боюся, генерале, що ви маєте рацію, - пробурмотів Очкуров.

Генерал Поребров закляк. Україна знову послала свої військові кораблі до Керченського мосту? Минулого разу, аби зупинити їх, довелося пожертвувати катером берегової охорони - після лихозвісного тарану його довелося ще цілий місяць латати на верфі в Керчі. Що ж за наказ потрібно буде віддати на цей раз, аби зупинити бандерівську навалу?

Гелікоптери. Так-так, на Севастопольській військово-повітряній базі є один повністю споряджений військовий гелікоптер Мі-24. У 2014-му їх було троє, проте два вертольоти вивезли з ангарів і відправили на навчання у Білорусь; вони їх не пережили. Третій - той, що лишився, - тримали повністю готовим до бойового вильоту після інциденту з українськими кораблями біля Керченського мосту в 2018-му. І ось, настав його час.

Генерал Поребров механічно ухопив слухавку свого телефону й вигукнув:

- Зв'яжіть мене з відділом... Ах, матері його ковінька! Я й забув.

Швиргонувши слухавку, він кинувся у двері, штовхнув сержанта Очкурова й побіг до командного пункту. За п'ять хвилин він уже стояв перед великою інтерактивною мапою Керченської протоки й дивився на червоні, зелені й сині цятки - кораблі. Зелених було дуже багато - Росія досі не пропускала більшість торгових суден до Азовського моря; крім того, зараз туди прибуло багато міжнародних репортерів, щоби зафільмувати момент перевезення до Криму "Юрти". Синіх цяток було поменьше - то кораблі російської берегової охорони. Їм теж потрібно буде віддати наказ стати під Керченський міст і не пропускати ту одну-єдину червону точку, що невблаганно наближалася до протоки з боку Маруполя.

Поребров важко відсапувався після біготні по базі, однак швидко оволодів собою й наказав найближчому зв'язківцю:

- Зв'яжіть мене зі штабом Південного військового округу, негайно!

Солдат мовчки кивнув, вдарив по клавішах і передав навушники генералові. В них забринів неприємний чоловічий голос із сильним ростовським акцентом - Поребров не любив його, бо він чимось нагадував український. А до того ж, цей голос належав полковникові Бататову - єдиному офіцерові російської армії, якого генерал Поребров просто не міг терпіти.

- Слухаю вас, - відгукнувся полковник.

- Бататов! - гримнув генерал. - Зв'яжіть мене з Алєксандром Владіміровічем ілі Міхаілом Юр'євічем, у мене дуже важлива справа.

- Яка? - спокійно поцікавився Бататов.

- Вам цю інформацію знати поки що не можна - тільки керівник військового округу чи його перший заступник...

- Генерале Поребров, ви маєте зрозуміти: у Алєксандра Владіміровіча виходить заміж донька. Він зараз у Новосибірську, а Міхаіл Юр'євіч разом із ним. Так що за старшого поки що я, говоріть, що вам там потрібно?

- Гадаю, якщо я не можу отримати санкцію безпосередньо від старших по чину, то від молодших мені вона точно не потрібна. Щасти вам, Бататов.

- Так, але...

Генерал Поребров зняв навушники і передав їх назад зв'язківцю. Ну Дворніков! Ну й очільник Південного військового округу! Поїхати до Новосібірську на весілля доньки - це ще можна було зрозуміти, проте залишити на своєму місці не заступника, а якогось пустоголового полковника з кубанським акцентом, та ще й доручити йому наказувати генералам - це верх непрофесіоналізму!

Генералові стало настільки зле, що кров знову хлинула йому носом.

- То що робитимемо, генерале? - запитально поглянув на нього сержант Очкуров, який уже встиг прибігти до командного пункту. Пореброва раптом узяла злість, чи, ба, сліпа лють. Він повернувся й щосили затопив кулаком у харю миршавого сержанта. Той відлетів через весь штаб і пльохнувся у стоси касет. Зв'язківці познімали навушники й вражено вирячились на генерала.

- Чого баньки наставили?! - заревів Поребров. - Зв'яжіть мене з пілотами Мі-24, негайно!

Зв'язківці повернулися до роботи, і за мить генерал уже говорив з двома льотчиками.

- Мій наказ, - мовив він, - полягає у тому, що ви негайно збираєтеся й ідете до гелікоптера... Якого? А що, чорт забирай, багато у нас гелікоптерів залишилося на базі? Батька твого лисого багато, ідіоте! Щоби за п'ять хвилин я уже говорив із вами у ангарі Мі-24, ясно?

Наказ було виконано з точністю до десяти хвилин. Пілоти зібралися, випили аспірину й узяли по двом пластинкам м'ятного Orbit, прийшовши таким чином у повну бойову готовність. Разом із генералом Поребровим вони увійшли до ангару й сіли до Мі-24, аж раптом виявили, що на вертольоті досі наклеєні українські жовто-сині наліпки. Генерала це настільки роздратувало, що він, здавалося, ладен був відідрати їх власними зубами, проте стримався й наказав наклеїти поверх російські триколори. На жаль, пластикових наклейок на базі не знайшлося, тож стяги ВПС РФ роздрукували на принтері й приклеїли до фюзеляжу скотчем.

Коли всі приготування було скінчено, Порнебров розпорядився про зліт і наказав пілотам йти на схід під азимутом 83о, залишаючись на зв'язку і будучи готовими будь-якої миті узяти новий курс. Незабаром Мі-24 злетів у нічне небо, а генерал, проводивши його поглядом, повернувся до командного пункту.

Він вирішив нікому більше не казати про своє рішення, адже буде тримати ситуацію під контролем власноручно. Якщо це буде провалом - так чи інакше покарають всіх, проте якщо принесе славу - нехай вона дістанеться тільки йому одному!

* * *

Полковник Бататов спохмурнів і повільно зняв з голови навушники. Генерал Поребров ніколи йому не подобався - і що тільки цей московський підлабузник забув у Південному військовому окрузі? Для Бататова це завжди залишалося таємницею.

Він шкірою відчував, що за стінами штабу коїться щось дуже важливе, інакше генерал не був би таким схвильованим. Можливо, це якось пов'язано з Кримом або Керченською протокою... Та що гадати! Найкращий спосіб дізнатися - це пересвідчитися на власні очі. Відійшовши від пункту зв'язку, Бататов попрямував до інтерактивної карти Азовського моря та регіону, уважно оглянув її, і все раптом стало на свої місця.

Велику червону точку, що рухалася з півночі до Тамані, було неможливо не помітити. "Український корабель!", - здогадався Бататов. Спочатку його вдарило в дрож, проте за мить він опанував себе й прийнявся розмірковувати. Якщо ситуація дійсно серйозна - а інакше й бути не може, адже за шість годин через Керченський міст мають почати транспортування "Юрти! - то генерал Поребров може зайнятися самодіяльністю... І тоді уся слава дістанеться тільки йому, а Бататов у кращому випадку нічого не отримає!

Тепер, коли Алєксандр Владіміровіч зі своїм шановним замом хиляють "Государев заказ" за Уралом, увесь спектр їхніх військових повноважень цілком лягав на плечі полковника Бататова... Тож, у разі екстренної ситуації, ніхто йому не дорікне, якщо він трохи перетне межу дозволеного і вчинить так, як вважає за потрібне...

- Що у нас із військовою авіацією? - суворо спитав Бататов, підходячи до свого ад'ютанта сержанта Бугурлаєва - широкоплечого бритоголового парубка з низьким, немов у пітекантропа, лобом.

- А я знаю! - знизав плечима той і зневажливо сякнувся в рукав.

Полковник злобно зиркнув на нього й з усього маху дав йому під ребра. Повернувшись до ошелешених робітників штабу, він голосно повторив своє запитання, і йому відповіли, що винищувачі готові до бойового вильоту, проте проблема у пілотах, які лежать п'яні по казармах. Тоді Бататов поцікавився, чи є зараз на базі тверезі пілоти, і йому відповіли, що є двійко вертольотщиків і споряджений Мі-28 "Ночной охотник".

- "Ночной охотник"... - зміїно прошепотів Бататов і зиркнув у вікно. Там стояла чорна холодна ніч; глухо шелестів по карнизах дрібний дощ. - Ідеально... Віддайте їм наказ готуватися до вильоту, а потім нехай беруть азимут 198о і прямують до Керченської протоки. Ми покажемо цим украм, чий Крим!

* * *

Сослан Ісламбеков визирнув у чорне вікно й поморщився. Холодною, дощовою виявилася ніч з 16-го на 17-те - зовсім не такою, якою він її собі уявляв. Проте що поробиш - проти природи не насмілиться піти ніхто, навіть інженер. Єдиною втіхою було те, що "Юрта" уже скоро перетне Керченську протоку і про її велич дізнається увесь світ, що дивиться телевізор. Ця мить мала наступити дуже скоро - о восьмій годині ранку, як тільки розвидниться достатньо, аби вести якісну кінозйомку.

Решту часу перед світанком Ісламбеков провів у своїй машині на узбіччі дороги. Його оточували десятки солдат ФСБ, що охороняли ОТРК від небажаних контактів зі сторонніми, вони ж приносили Сосланові гарячу каву й чебуреки з найближчої залізничної станції. Скуштувавши один, Ісламбеков мало не виплюнув надкушене.

- Тут же свинина! - вигукнув він, та агент ФСБ лише лукаво усміхнувся й похитав головою.

- Ні, - мовив він. - Там не свинина. Це Ставропольський край, малий. Тут знають, що є м'ясо й покраще свининки!

Агент пішов, а Сослан так і не зрозумів, що той мав на увазі. Доївши чебурек і запивши його кавою, інженер ліг подрімати, а коли прокинувся, то салон його машини заливало м'яке вранішнє сонце.

І "Юрти" поблизу вже не було.

Сослан гарячково покрутив стартер і рвонув по шосе до мосту. Він витис зі свого авта весь максимум і помчав на ста дев'яноста кілометрах за годину; за десять хвилин за ним ув'язалась перша поліцейська машина, проте через деякий час вона відстала, не в змозі продовжувати гонитву. За півгодини по Ісламбекова виїхало вже п'ять поліційських автівок. Видно, "мєнти" вирішили серйозно узятися за нього, проте він не дасться.

Через сорок п'ять хвилин він домчав до Керченського мосту і побачив, як на нього заїжджають усі три його "Юрти". Він був так близько... але шлях йому перегороджував військовий блокпост.

Сослан ударив по гальмах і вибіг із машини; його одразу ж перехопили військові й відвели до прикордонної будки. Там він показав свій паспорт і водійське посвідчення. Прикордонник довго роздивлявся кожен документ, а інженер тим часом нетерпляче зиркав у бік своїх ОТРК.

- Ви татарин? - раптом запитав чоловік у будці.

Сослан,не розуміючи, повернувся до нього:

- Так.

- Знаєте, - важко зітхнув прикордонник і відклав документи. - З останнього часу в'їзд до Криму татарам заборонений... На жаль, ми не можемо пропустити вас туди.

- Але... чому? Я же не кримський татарин! - обурився Ісламбеков.

- Боже, та кому яка різниця? - скептично спитав прикордонник. - Наказ є наказ.

- Однак кримські татари і ми - це зовсім... - почав був Сослан, та раптом його перебив вереск поліційних сирен, що долинули з боку шосе. Військові заметушилися, позаскочували до машин і приготували зброю, а Ісламбеков, зрозумівши, що зараз буде непереливки, кинувся навтьоки, повністю забувши і про паспорт, і про водійське посвідчення, і про власний автомобіль.

* * *

Яків Штефаник стояв на носі "Сулими" й з огидою дивився на те, що більшість ЗМІ називали Керченським мостом. Від виду такої кількості росіян в одному місці в нього починали свербіти долоні, а палець, що лежав на спусковому гачку великокаліберного кулемета, постійно судомило - він так і норовив зігнутися! На жаль, моряк не міг отак просто відкрити вогонь - за це його, очевидно, звільнили б із флоту й віддали під військовий трибунал.

Двоє його товаришів знаходилися в рубці - один біля керма, інший - над радаром і рацією. Очевидно, їм вдалося потрапити на лінію російських прикордонників - з рубки час від часу лунали гучні вибухи реготу.

Раптом моряки затихли, і на палубу вибіг Саша Гаврилюк.

- Яша! - гукнув він. - Караул! Вертольоти йдуть!

- Звідки? - здивувався Штефаник, зиркнувши то на захід, то на схід.

- З усіх боків! - відповів Гаврилюк. - Вони вислали нам навперейми двійко військових гелікоптерів, один на вісім годин, інший - на тринадцять! - моряк знову зник у рубці.

Штефаник нахмурився. "Гелікоптери? Вони що - знову вирішили захоплювати українське судно? Але нащо для цього надсилати цілих два гелікоптери - це ж усього лише моторний катер?".

Його думки перервав далекий гул вертольотних лопатей. Дві чорні цятки з'явилися саме там, де й пророкував Саша Гаврилюк. Штефаник перехрестився й міцніше ухопився за свій великокаліберний кулемет. Хай минулого разу українські моряки дали захопити себе - зараз же цього не буде!

* * *

- Ваня, то чьо, вертальот? - вигукнув один з пілотів Мі-24, що вже майже підійшов до Керченського мосту. Ваня довго й марно трудив очі, аж поки не додумався глянути на радар - після цього все одразу ж стало на свої місця.

- Ну, па-ходу, да, - відповів він.

- Вот блін! Укропский?

- Та нє разгляжу.

- А чьо глядеть-та? Паглядь на радарє!

- Так на радарє же нє напісана, чєй он!

Перший пілот роздратовано обхопив долонею обличчя й звинуватив Ваню у його надзвичайній тупості. Той лише знизав плечима й поглянув у вікно, проте раптом обернувся й штурхонув першого пілота у плече.

- Льоша, сматрі! Наши флагі-та атвалілісь!

- Чьо? - вигукнув Льоша тоном, що відверто промовляв: "Відчепись ти від мене".

- Ну, русскіє флагі - тє, што ми наклєїлі вмєсто украінскіх. Оні отвалілісь!

І тут до першого пілота дійшло. Він виглянув у вікно й переконався, що роздруковані на принтері російські триколори відірвалися, відкрили українські, які знаходилися від ними, і тепер гелікоптер перетворився з російського на український. Льоша не одразу усвідомив, що це означає. Проте коли усвідомив, було вже пізно... надто пізно. І єдине, що йому лишалося, це голосно розреготатися й вигукнути:

- Слава Українє, блін!

* * *

- Що?! - злякано прошепотів пілот Мі-28, що наближався до Керченського мосту від кубанських берегів. - Вони прислали собі на допомогу військовий гелікоптер? - він ухопив рацію й швидко зв'язатися з полковником Бататовим. - Полковнику! Укри викликали військовий гелікоптер, судячи з усього, це Мі-24. Що робити?

- Що робити? - передражнив його Бататов. - Хіба це не очевидно? Судячи з усього, вони мають намір здійснити ракетний удар по Керченському мосту - там якраз стоять наші "Юрти"! Негайно запобіжіть цьому!

- Так який ваш наказ, полковнику?! - у паніці вигукнув пілот - він-бо не звик сам приймати рішень, що межують між життям та смертю.

- Який наказ? Мій наказ - будь-якими силами запобігти руйнуванню Керченського мосту! Ворог може випустити свої ракети в будь-який момент; під питанням тільки те, коли ви випустите по ньому свої...

- Так коли я маю відкривати вогонь?

- Капітане, - втомлено повторив Бататов, - я все сказав. Якщо ви дасте супротивникові знищити наш стратегічний об'єкт, то потрапите під трибунал - і крапка! - він відключився, залишивши пілотів на одинці з панікою, що повільно починала переходити в істерику. "Стріляти? Ну, напевне, так".

І пілоти натисли на кнопку запуску ракет.

* * *

Питати, чи можна відкрити вогонь по ворогу, коли той уже випустив ракету, - безглуздя. Яків Штефаник мислив точно так же. Як тільки він побачив, що від одного з російських гелікоптерів одна за одною відділилися дві ракети й, залишаючи за собою жирні димні хвости, рушили уперед - прямісінько на катер - усі вагання одразу ж зникли.

Яка тепер уже різниця - ракетного удару не переживе ніхто із екіпажу "Сулими", тож втрачати їм нічого. І Яків натис на спусковий гачок великокаліберного кулемету. Чорне дуло декілька раз надривно гавкнуло, випльовуючи у небо жмутки вогню, і зладно заклекотало; кулі полетіли в бік російських Мі-28, пробиваючи обшивку й поволі дістаючись до паливного баку...

...Та не пройшло і п'яти секунд, як ракети, випущені нібито по "Сулимі", проревіли тягою в декількох метрах над його флагштоком і гайнули до Мі-24, що наближався з боку Кримського півострова. За мить вони обидві врізалися у гелікоптер, перетворивши його на величезну вогняну кулю. Грім вибуху лунко прокотився над Керченською протокою, здійнявши хвилі й обдавши знавіснілого Стефаника гарячим повітрям.

Галичанин іще не встиг усвідомити, що сталося, як ліворуч прогуркотів другий вибух - то розірвався бензобак у підбитому ним Мі-28. Ревучи, немов поламана бензопила, і кружляючи у шаленому вальсі серед хмари чорного диму, російський гелікоптер полетів прямісінько до аркоподібних ферм Керченського мосту, туди, де, мов жирні гусіні, стояли три новенькі ОТРК "Юрта".

Штефаник вражено споглядав, як гелікоптер врізається у міст, розсипаючись у тисячах іскр та вогняних бризк, а за мить увесь світ навколо нього розривається у пекуче-жовтій троянді полум'я. Загуркотіло так, немов би з дна Азовського моря вивергався надпотужний вулкан, і жарка вибухова хвиля вибила Якова з його позиції, кинула до стінки рубки й міцно вдарила лопатками об обшивку. Десь над його головою дзенькнуло й розсипалося скло, закричали у рубці товариші...

...А прямо попереду, у вогняних фонтанах тонув бетонний скелет Керченського мосту. Залізобетонні брили обвалювались в море, немов лід у Арктиці, піднімаючи багатометрові хвилі та хмари густої білої пари... Під ними з тріском зникали численні катери берегової охорони РФ, що ось уже котрий місяць блокували собою Азовське море... Це Керченська протока поволі скидала свої російські окови.

Коли Яків Штефаник прийшов до тями, він доторкнувся до обпеченого вогнем обличчя і припіднявся на ліктях. У небі клубочився темний дим, між хвилями горів мазут та паливо... проте попереду, там, де колись височіли округлі ферми Керченського моста, блищала проти сонця неозора синь Чорного моря. Протока знову стала вільною.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.6557879447937 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …