Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2683
Творів: 50953
Рецензій: 95696

Наша кнопка

Код:



Ошибка при запросе:

INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 46589, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '3.239.57.87')

Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed

Художні твори Проза Мініатюра

Гарбуз

© felixfelicis, 27-10-2018
Мама мені завжди казала:

Коли хлопець красивий, то біля нього в’ється багато дівчат. У нього буде велика спокуса взяти одну з них і ніхто йому не відмовить. Яка дівчина не захотіла б віддатися привабливому чоловікові?

Я мовчки кивала і робила вигляд, що не просто слухаю, а чую її. Мені не хотілося в це вірити. Якась наївна надія жевріла в серці, що такий хлопець, як Джон, просто зобов’язаний обрати саме мене. Бо я даю йому найменше уваги, ніж усі інші дівчата. Я існую поза межами його гарему.

Саро, Саро, просто прийди до тями, говорила я собі кожний раз, коли дозволяла мріям поглинути мене. Чому навіть думати про таке погано? Маленька дівчинка, що живе в мені, завжди буде хотіти, щоб її полюбив популярний хлопець. Завжди хотітиме відібрати його в усіх інших. І що далі – неважливо.

Саро, Саро, навіть не дивись на нього, - говорю я собі кожний раз, коли мої очі прикипають до Джона, як до відео, де розтоплену карамель намотують на паличку. І так безкінечно. Тягну руки і тут же їх прибираю, ховаю за спиною і відводжу погляд вбік. Кусаю губи і морщу лоба. Мені не дістати його. Мені не отримати його. Джон занадто далекий і та прірва, що між нами, ширшає з кожним разом.

А може помалу вужчає?

Коли наші погляди зустрічаються, щось змінюється. Щось змінюється увесь час. У грудях тріпоче серце. Кров холоне, коли він відбирає у мене свої очі, відвертається і робить вигляд, що нічого не відбувається. А я продовжую дивитися на нього, навіть коли він не бачить.

Я ще не торкалася його, не сиділа поруч, не чула його голосу зблизька. А так хочеться.

У мені щось постійно горить, повільно зводячи мене з розуму. Інколи я не сплю. Не можу заснути, навіть надягаючи маску для цього клятого сну – я його не бачу, бо мої очі завжди розплющені. А перед ними – його посмішка, у вухах звучить його прокурений цигарками хрипкий голос, а в носі – огидний запах сірки, запах лави, що тече у тій прірві.

Крок вперед – обрив. Крок назад – занадто пізно. Я намагаюсь опанувати себе щоразу, коли ми обмінюємось репліками. Але ловлю себе на думці, що цього мені замало.

Невимовно шкода, що я до нього не ближче, ніж на 5 м’яких стільців і одного столу. Однак навіть на такій відстані він здатен мене почути. Цьому немає пояснення.

Саро, Саро, чому б тобі просто не перестати годувати себе марними надіями. Ніби життя тебе нічому не навчило. Якою б впевненою ти в собі не була, цього замало. Цього завжди буде замало, тому що той, кого люблять – зобов’язаний стати жорстоким, а той, хто любить – жалюгідним.

Він єдиний, хто є у моєму чорному списку. Мій ворог, з яким я охоче розмовляю, а потім картаю себе за те, що не показала свою байдужість до нього. Байдужість чіпляє людей. Емоції взяли верх над здоровим глуздом і я розучилася ненавидіти людей. Ненавидіти для того, щоб їх не помічати.

Ніхто не хоче бути нав’язливим, а я – тим паче. Тому, я просто не можу дозволити собі дізнатись про нього більше. Бракує розмов з ним. Увесь час бракує лише його, чия присутність зігріває мене навіть у найхолоднішому приміщенні.

Саро, Саро. Ти не сумна, тобі навіть не болить. Ти сприймаєш все, як воно є і намагаєшся віднайти рівновагу, щоб раптом не зірватися і не наробити дурниць. Ти добре тримаєшся, проте… чи надовго?

Коли не знаєш, що робити – не роби нічого.  

Найважче завжди – це не робити нічого. Я зв’язала собі руки сумнівами і страхами. Я не пручаюсь ланцюгам, які щільно вп’ялись мені в зап’ястки. Я тримаю руки на колінах, як та горлиця, випнувши груди вперед, розправивши плечі, демонструючи погони уявної недоторканності.

Я не вважаю себе нещасною, у мене є багато книг, стільки ж думок, поруч магазин, де продається чорний шоколад і слова, що застрягли прямо в горлянці. Не маю ані образи, ані докорів сумління.

Ніби я у відчаї.

Нікого не засуджуватиму, якщо раптом виберуть не мене. Якщо навіть з широкою посмішкою вручать мені велетенського гарбуза – я його втримаю. Донесу додому, поріжу, помию, обчищу і зроблю з нього смачну кашу. З цукатами, горіхами та іншими прянощами, і солодощами.  

Неважливо, настільки цей гарбуз виявиться смачним, на язиці залишиться той самий кислий присмак невиправданих сподівань.

А біля моїх ніг лежатиме розкидана яскраво помаранчева шкірка.  

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Щєпкін Сергій, 28-10-2018
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 2.3484959602356 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Історія Європи. Український погляд
Кожен з нас має знати історію власного народу. Бо історія – це його посвідка на проживання на рідній …
Погляд на світ через призму пародії.
«Прометей поміж грудей» – тільки ця провокативна назва збірки чого варта! І це не натяк, це те, про …
День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …