Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2521
Творів: 45473
Рецензій: 88999

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза новела

Телеграма від матері

© , 14-06-2018
ТЕЛЕГРАМА ВІД МАТЕРІ
                                                          З присвятою Івану Миколайчуку
                                                                    15 червня день народження                                
новела                        
3(продовження)
– Ти будеш далеко, – з гіркотою говорив мені Дмитро, який знав про мої мрії.
– Але я завжди буду приїжджати додому і приходити з тобою до нашого лісу, –втішав його, і так було, коли повертався.
Того першого дня ми не посадили всіх смерічок, не зробили визначеної норми, хоча працювали до пізнього вечора. І нам було гірко. В плахтині зосталося ще так багато паростків, що ми не змогли з цим змиритися. У наших мріях ліс вже розпускав свої колючі гілочки і шумів над нашими головами. Ми знайшли відро з водою і поклали в нього смерічки…
Стомлені і сумні верталися у лісництво на ночівлю, а зранку знову починали свою роботу, яка була для нас, підлітків, не з легких. За зароблені гроші я купив собі книжки і фотоапарат, а Дмитро придбав старий мотоцикл у лісника і відтоді гасав на ньому. Співучий, стрімкий, як вітер, носився по горах, долаючи небезпечні стежки. Він не боявся ніякої роботи і завжди був готовий комусь допомогти, спішив робити для когось добро. Кожного тижня зимою і літом ходив до тітки Василини рубати дрова, порядкував у саду. А вечорами писав її дітям листи. Було в неї семеро. Всі пішли з рідної хати в люди. Оселилися по різних містах, а тітка залишилася сама на своєму горбі, біля могили чоловіка, де зробила і для себе місце.
«Схилю голову біля свого хрещеного сина, бо ви, бачу, вже додому не повернетесь, а я до вас не поїду» – диктувала Дмитрові гіркі материнські слова.
– Спасу з ним нема, – бідкалася переді мною мама, коли Дмитра довго не було з роботи, – десь носить і носить його по горах та людях. А як лісником став, то тижнями вдома не бачу. Думала, що жінка до себе прив’яже, а й ні. І жінка тепер виглядає його разом зі мною. Нічого не каже, лиш тяжко зітхає, щоб я не чула. Я вже не знаю, що маю з ним робити, Іване! Але завтра він буде, я певна.
Дмитро приїжджав зранку веселий, повний сили і натхнення. Розповідав як виїхав мотоциклом на саму верхівку нашої високої гори і слухав там пісні вітру. Було таке враження, наче в ньому ще досі сидить той нестримний хлопчисько, наповнений романтикою і мріями, який, хоч на день, прагне повернутися спогадами в наше дитинство. Коли я приїжджав додому, Дмитро ніби прилипав до мене і ми губилися в часі.
…Вийшов з поїзда. Оглянувся навколо і не побачив Дмитра з мотоциклом. Стояв і напружено чекав на голосний гуркіт, що буде доноситися здалека, але ні Дмитра, ні мотоцикла не було. По дорозі додому весна схопила мене у свої пахучі обійми і повела повз яблуневі сади, що пишалися молодим рожевим квітом. Яблуні, розпашілі від сонця і вітру, хитали радісно вітами, вітали мене з великої дороги. Хотілося обняти все це, запхати собі за сорочку і повезти до міста. А там заховати в скриню, як вишитий мамин рушник, щоб притулити ввечері до втомлених грудей, аби знову повернулася сила.
Село моє розросталось, змінювалося на очах. Оглядався навколо, як мала дитина, що загубилася у просторі й часі. Завмирав від щастя і стримував у собі сльози, аби ніхто не бачив, як тамую сум за рідною землею. Вітався, розгублений, з односельцями, що йшли назустріч, пізнавали мене, посміхались, доброзичливо віталися… А я губився в здогадах: хто ж це?
Бив чолом до порога, цілував руку мамі, обіймав братів і сестер, а сам думав про Дмитра, питав за нього. Та всі ніби вдавали, що не чують про кого питаю. Згодом не всидів і майнув через плай до нашої високої гори, аби на її гострому верху зустрітися з Дмитром. Та його там не було. Прислухався, чи не співають вітри, чи не шумлять сосни?… Навколо було тихо й сумно. Німі перисті хмари легко пливли над землею. Встав і глянув на село, яке лежало переді мною, як на долоні. Із здивуванням побачив, що біля його нової хати стояли люди, а коли затрембітали трембіти, побіг туди, ніби позичив у ангелів крила.
У вікнах Дмитрової хати відбивалися свічки.
– Падоньку! – ледве витиснув зі себе і кинувся до дверей. Занімів на порозі, мовби хтось вдарив обухом в саме серце. На широкому смерековому столі лежав Дмитро. Над ним схилилася його Василина і німотно похитувалась, затиснувши крик у горлі. Голосили жінки, а діти, ніби пташенята висипані з гнізда, дивилися на тата злякано. Вони не вірили, що то він – лежить спокійно, не усміхається, не жартує, не бавиться з ними. І вони вже не покачаються з ним по траві, не принесе їм до хати маленьку козулю, бо якась невідома їм смерть відібрала в них тата назавжди.
Мене пекло в грудях. Дивився на його новий костюм і несходжені шлюбні мешти. У голові стукотіла нестерпна думка, чому він їх не носив? Для чого беріг? Невже для того, аби лежати в них у тій глибокій смерековій труні? Хто винен у його смерті? Що сталося?
Руки мої тремтіли від розпачу. Хтось шепнув мені на вухо: « Його збила на трасі машина, коли їхав з роботи до дому. Водій був п’яний…»
«Чому так сталося?! Чому забрали тата в дітей, а в мене друга? Господи, чому?» – кричала в мені розпука.
Коли над чорною ямою зупинилася його домовина, Василина впала на його груди і голосно закричала: «Тепер я знаю, Дмитре, де ти сеї ночі будеш!!!»…
Зашуміли смереки над моєю головою, ніби прощалися з тим, хто дав їм довге життя. А вітри, ніби хтось їм наказав, зійшли з високого горба до долу і співали з соснами пісню прощання…
Про ці оголошення


Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 2

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

© Михайло Нечитайло, 20-06-2018

[ Без назви ]

© ВЛАДИСЛАВА, 15-06-2018
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.0306317806244 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Перехрестя жіночих доль крізь століття
Саме так можна коротко описати події  книги Наталії  Тисовської «Київські канікули». Кмітлива американська …
Що може бути ніжнішим за «Ніжність»?
Шеф Наталі мав звичку щоранку читати у словнику визначення якогось слова. Коли вона увійшла до кабінету, …
100 історій про дівчачу силу
Книжка, яка надихає неймовірно велику кількість дівчат і жінок, дає змогу повірити в себе, своє покликання, …
«Сліпі убивці» вигаданих і справжніх світів
«Сліпий убивця» Марґарет Етвуд — приклад «шизофренічного» наративу, у якому один герой розпадається …