Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2513
Творів: 45327
Рецензій: 88708

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза новела

Телеграма від матері

© Лідія Нестеренко-Ланько, 10-06-2018
                                                          З присвятою Івану Миколайчуку
                                                                    15 червня день народження                                
новела                        
Осінь тішила соковитим виноградом, молодим вином і сміхом акторів, які зібрались підвечіркувати в маленькому помешканні в десять метрів квадратних. Їх було так багато, що вирішили розібрати і скласти диван, винесли до коридору столика, а на підлогу кинули ліжники та подушки. Господиня розстелила посередині білий обрус, подібний на долоньку щирого і теплого спілкування. На неї посипалися цукерки, печиво. На широкій таці розташувалися  канапки. Закрасувався пахучою усмішкою великий пляцок з яблуками під солодкою піною і вмить залоскотав голодних гостей чарівним запахом. Всі вирішили почати з нього. Радощів додав трилітровий збанок молодого вина, яке тільки-но забродило. Воно стало причиною гумору і розповідей в цій малій хаті.
– Ну, що добродії, візьмемося до справи? Наставляйте свої келихи,- Євген обхопив бутель обома руками і, важаючи на білий обрус, обережно розливав вино.
– Вип’ємо, перекусимо, а потім візьмемось до цікавих історій. Хто сьогодні почне? – запитав Ілько, оглядаючи друзів.
– Я п’ю за радість та успіх, – вихопився тост в молодої актриси Лесі, яка вперше грала головну героїню і тішилася тим, що їй то вдається.
– Підтримую. Першою має бути радісна новина, а потім цікаві історії, – додав режисер Михайло і застеріг, – не напивайтеся, бо зйомка ще не закінчилась.
– Та ми лише зігріємось, бо сьогодні осінь, як мачуха. Сонце дарує, а мороз пускає за шкіру, – усміхнувся Сергій, оператор зі стажем і притулився до Віри, господині маленької хатинки, що подарувала їм такий несподіваний і приємний затишок.
Стало  тепло і тихо. Ніхто не хотів першим розпочинати свою історію, а тому мовчки смакували смаколики і запивали вином. Тишу порушив тихий баритон Івана. Він оглянув товариство і з нотками смутку в голосі почав.
– Я розкажу вам про пісню вітрів. Хто чув, як вітри співають у високих соснах? Ніхто, бо завжди нема часу відірватися від роботи, поїхати в гори, аби почути спів вітру. Я чув як співають вітри змалечку, бо виріс біля високої гори, на Буковині. То були прекрасні й незабутні часи. Тепер мені їх бракує, але я тепер не маю з ким їх слухати. Через сумний випадок з життя, пісні вітрів вже не кличуть мене в дорогу.
…Одного дня отримав телеграму від мами. Вона мені ніколи не писала, не телефонувала, а тут, несподівано, з’явилася телеграма. Я був дуже здивований. Тривожний щем засмоктав під серцем, наче вкусила чорна година. Зразу подумав: щось сталося, коли мама написала лише два слова: «Іване приїдь!»
Мама, чомусь , завжди плакала, коли я від’їжджав з дому. Втирав сльози і не відвертався товариш дитинства Дмитро. Ми зналися, здається, що з колиски. А коли стали на ноги , де нас тільки не носило… Любив Дмитра, як брата. Він завжди старшував наді мною,бо був вищий і дужчий за мене, та я не впирався, навпаки радів. У тринадцять років ми стали маминими страхами. Пропадали з дому надовго. Любили ходити на найвищу гору за селом. Там ми лягали горілиць і слухали пісні вітрів. Робили це перед дощем, чи буревієм. А одного разу нас застала громовиця. Від страху й захоплення нас трясло, як липку. Змокли до нитки, бігли грітися до пастухів, де смакували бринзу. Тут нас відігрівали і частували, і ми перечікували грозу. Приходили над ранком. Мама не спала. Світила каганець, молилася і плакала. Тато ревно вибивав з наших гузиць непокору, але вона ненадовго залишалося у нашій пам’яті. Якби ви хоч раз почули, як голосить буря, як співають вітри на високій горі у соснах перед бурею, то ви б від ніколи не відмовилися від такого видовища. Отже, та телеграма від мами мене страшенно збентежила…»
Їхав до дому на п’ять днів. Мені дали невеличку відпустку перед новою зйомкою. У думках не йшов, а біг до порога старої хати, що похилилася долі, але, як міцний бучок, трималася за земельку, орану, переорану дідунем, татом. Там топтав свої п’яти не один годочок, тому все тут було рідне і близьке. Мріяв вклонитися горам, батькові, обійняти похилені плечі неньки і сокотати вечір з нанашкою, хрещеною мамою, з якою давно не бачився, не чув її мудрих настанов. Вона все куйовдила мою буйну, непокірну голову і дивлячись на маму, казала, зітхаючи: « Ох, Марунько, і треба ж було, щоб Господь обдарував нас от таким «блудним сином», що усеньке своє життя блукає по світу, шукає щастя… А воно, може, було тут, та він його не визнав…»
2 (далі буде)

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 2

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 12-06-2018

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Михайло Нечитайло, 12-06-2018
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.90774416923523 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Що може бути ніжнішим за «Ніжність»?
Шеф Наталі мав звичку щоранку читати у словнику визначення якогось слова. Коли вона увійшла до кабінету, …
100 історій про дівчачу силу
Книжка, яка надихає неймовірно велику кількість дівчат і жінок, дає змогу повірити в себе, своє покликання, …
«Сліпі убивці» вигаданих і справжніх світів
«Сліпий убивця» Марґарет Етвуд — приклад «шизофренічного» наративу, у якому один герой розпадається …
«Книжкова обитель». Гріхи й чесноти на Монт-Сен-Мішель
Роман «Книжкова обитель» — для вдумливих читачів, які люблять медитативну, сповільнену, «споглядальну» …