Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2513
Творів: 45327
Рецензій: 88708

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Історична проза

Зірка Йуди

© Sholar, 04-06-2018
  Страхітливим і нещадним видався рік від створення світу 3792. Високо стояв у нічному небі над Ханааном мерехтливий кривавий Марс. Пустеля дихала сухими і злими вітрами, сікучи піском нескінчені хрести з розп’ятими уздовж доріг. Днями шалено палало сонячне лихе око; мовчали, мовчали стародавні сліпі скелі, і гори, і земля, щедро окроплена кривавою росою. День, ніч, йареах - завмерла, затихла Юдея - так завмирає і затихає до часу вулкан, знесилений, але  такий, що ще кипить всередині, у глибині, тяжко зітхаючи і накопичуючи міць для нового нищівного виверження. Восьмий рік від правління римського префектуса Пілата приніс на стражденну землю нове горе, нові каламути й нові випробування.
   Чи ще не виповнилася чаша терпіння богообраного народу?
   Рано вранці дев'ятнадцятого елула на Ієрихонській дорозі з’явилася, наблизилася і почала втягуватися до Єрушалаїму римська залізна змія. Солдати допоміжного гарнізонного маніпулу на чатах побіля  Долинних воріт витягнулися і завмерли, піднявши праві руки у привітальному жесті, проводжаючи очима штандарти Себастійської когорти із зображенням імператора. Виблискуючи і граючи у невисокому ще сонці орлами на значках, червленими щитами і жалами списів змія невпинно вповзала у тіло міста.  Декілька сотень кованих римських сандалій гупали разом, здіймаючи рудий вуличний пил; поскрипували шкіряні частини обладунків, монотонно побрязкувала зброя;  над мовчазним строєм витав дух крові і гострої сталі.  Досягнувши храмових воріт, не зупиняючись, раптом перекривши розтривожений гул базару гавкаючими командами центуріонів, колона розпалася на два  потоки; ніби дві руки випорснули, вишкірились гостряками списів і разом відштовхнули все те велелюддя: торговців, прочан, шатри, ослів, коней, і весь єрушалаїмський розмай і балаган; незадовго зійшовшись,  легіонери правильним каре очепили враз очищений центр прихрамового майдану. Тут, ще з вечора оточений кільцем гарнізонної варти стояв на постаменті зваяний грецьким майстром мармуровий Тиверій, встановлений сьогодні вночі за наказом префектуса. І легко можна уявити, що ця статуя зі сліпими кам'яними очима воздвигнута прямо перед головною Святинею юдеїв подібна колу, навмисне встромленому у самісіньке осине гніздо.
   - І сказав Господь: нехай не буде у тебе інших богів переді Мною. Не сотвори собі кумира і всякої подоби з того, що на небі вгорі, і що на землі долі, і що у воді під землею, - бубонів маленький і сухенький дідок у єрушалаїмській плуші і пейсах, розгойдуючись і закривши очі. – Бережіть у  душах своїх, що не бачили ви жодної подоби того дня, коли говорив Господь до вас на горі Хореб із середини вогню, щоб не відступилися ви і не зробили собі ідола на подобу якого боввана, зображення самця чи самиці; зображення всякої худобини, що на землі, зображення будь-якого птаха, що літає під небом, зображення будь-якого гада, що повзає по землі, зображення всякої риби, що у воді під землею...
  - Вей-ааа! .. - ревіла тисячами ротів площа. Поважні бородаті юдеї у плушах і штраймлах, сирійці у тюрбанах, жінки у покривалах й туніках, голі нубійці, верблюди і мули, строкаті накидки кочівників на конях, замурзані діти, майданні злодії і фокусники, намети і лотки торговців, купи кізяку, рознощики води і фінікійські віщуни... Римський залізний острівець у центрі. І поверх цього всього маревом висів у повітрі Храм, спираючись слонячими підпорами на побляклі пальми і фігові дерева, що не давали тіні, перекреслюючи розпечену небесну пустелю крислатими п’ятисвіччями.
   Дев’ятнадцятий день  елула – місяця покаяння і очищення перед сурмами шофару Рош Гашана.
      
   Серед різношерстого натовпу, який зібрався навкруги образливого для іудейського Б-га зображення, придивившись, можна було помітити чоловіка, одягненого в сірий поношений плащ з капюшоном. Неквапливо і буденно він перетинав бурливий майдан верхи на ослі, ніби прогулюючись або здійснюючи поїздку за своїми справами.  Навряд чи вдалося б зараз роздивитися його риси: чоловік глибоко надвинув капюшон, залишаючи своє обличчя в тіні; тільки чіпкий і уважний погляд з-під накидки свердлив і перебирав постаті навколо.
   Досягнувши ланцюга новоприбулих римських солдатів, не злазячи зі свого мула, володар сірого плаща викликав центуріона і про щось коротко перекинувся з ним кількома словами латиною. Дивно, наскільки шанобливо повівся із сірим вершником гордовитий воєначальник: вислухавши співрозмовника,  центуріон схилив голову і доклав руку до грудей, висловлюючи згоду і готовність виконати доручення.
   Ще раз озирнувшись на площу, де людський рух набирав нової сили, скипав і закручувався вирами, вершник направив мула до тихої тінистої вулички між лавками на краю базару і там зупинився. Незабаром біля нього виник інший чоловік, піший, схожий на найбіднішого юдея, у порваній та брудній туніці і засмальцьованій кіпі. Відразу вгадувалося, що зустрілися господар і його слуга. На відміну від неквапливого і впевненого у собі сірого наїзника, цей інший здавався швидким і слизьким. Слизький, як і його володар, озирався на натовп, недобре мружачи при цьому очі, пригинався, сутулив плечі і намагався розташуватися так, щоб бути якнайменше помітним; на обличчі його читалася заклопотаність і догідлива діловитість.
- Пане, вони збираються йти до Кесарії, до намісника. Хотіли розбити імператора силою - ви, пане, знаєте, - слизький говорив арамейською, тихо, але старанно вимовляючи слова. - Значить так: приєдналися Гоцби з Гошіц, Бенцліти .... – юдей, перераховуючи, загинав пальці, - говорили: зламаємо і закидаємо камінням. Але нічого не вийшло, вони, як завжди, побоялися. І, як завжди,  пересварилися між собою.
   Шпигун озирнувся на площу, підсунувся ще ближче до свого господаря, і, мало не дістаючи до його вуха губами, перейшов на шепіт:
   - Ранком приходили від Каїфи. Було сказано, під страхом вічного вигнання: на солдат не нападати.
   Над Єрушалаїмом росло і входило в силу сонце, скорочуючи тінь, перетворюючи повітря в тягуче розплавлене золото. Мул під вершником переступав копитами, намагаючись стати на тінь від стіни. Дослухавши розповідь слизького, чоловік у плащі вкотре уважно і оцінююче пройшовся очима по юрбі, і по залізній змії, яка вивернула своє кільце навколо статуї.
   - Себастійська когорта вже тут, і на підході весь легіон Фульміната. Час починати. Ти знаєш що робити. Хтось із них повинен кинути камінь. Кричіть, кричіть голосніше. - Вершник так само говорив тихо, упівголоса, але його слова виходили твердими і вагомими, як обточені ядра з катапульти. - Якщо сьогодні до полудня ніхто не почне, нехай кине хтось із твоїх. Нехай поведе Яків.
   - Все зрозумів, пане, - вклонився слизький, бризнув у сторону й моментально зник, спритно змішавшись з натовпом.

   Так, багато зібралося цього дня на храмовій долоні фанатичних юдеїв і римських посіпак. Але серед юрби на столичному базарі зараз можна зустріти і ось таке обличчя, про яке з неабиякою часткою впевненості можна вирішити: цей - просто роззява, статист, який абсолютно нічого не знає і не значить у підкилимних іграх шпигунських кланів і не має ніякого відношення до римської імперської політики.   На вигляд йому показувалося років двадцять. Він гарний тією особливою чоловічою красою, яка буває від змішання еллінської раси і азіата: кольору воронового крила повите крупними кучерями волосся під кіпою і широкі чорні брови, що зрослися на переніссі над виступаючим вперед горбатим носом гармоніюють з білою шкірою і світлими сіро-блакитними очима в обрамленні жіночних темних вій. Ще більше підкреслює білизну шкіри на обличчі молода, ще не густа паросль чорного волосся на вилицях і підборідді, що утворює невелику борідку. Одягнений горбоносий красень багато, і зі смаком. На ньому ошатний сірий розшитий лідійским орнаментом хітон, накинутий поверх білої туніки з тонкого полотна, коштовний поясок. На ногах сандалі з міцної і м'якої шкіри, прикрашені бронзовими бляшками.
   У всьому вигляді, і по тому, як він невпевнено пересувається по базару, і у новенькому одязі, і у здивовано-захопленому виразі на обличчі юнака відчувалося, що все, що навколо відбувається, для нього цікаве і нове, і що він зовсім не знає міста, і що цей красень, скоріше за все, недавно і вперше звідкись з глухої провінції потрапив до велелюддя Єрушалаїму.
   Йуда. Його звали Йуда – так до нього зверталися торговці з Йехуди, з якими він приїхав сьогодні ще з ночі на базар.  Ось цей молодик підійшов до лавки з фруктами і взяв до рук яблуко, із задоволенням слухаючи солодкомедові заклики торговця, але нічого не купив, хоча мав на поясі чималий кошель.  Кинув довгий цікаво-здивований погляд на фінікійця, який спритно діставав голуба з ніби порожнього ковпака, відразу відволікшись на одну з жіночих фігур в натовпі,  яка випадково виявила лінію стегна під тканиною темного балахону. Вона повернулася;  з-під темного покривала виринули мінливі зелені очі, і біле личко з трішки кирпатим, обсипаним ластовинням носом, і неслухняне пасмо золотого волосся…
  Еллінка? Звідки на площі біля єрушалаїмського Храму взялася білявка-еллінка? А чому б на єршаїмському прихрамовому базарі біля лавки з прянощами не з’явитися за якимись своїми справами красуні-еллінці, наприклад, з тих вулиць, де живуть чималою колонією вихідці з Еллади; тут, недалеко, он за тими лавками.
  Й вискочили двоє бісенят з тих зелених еллінських очей, вистріливши у юного красеня. І ніби сама по собі трішки розійшлася матерія туніки, показуючи впадинку між стиглих персів.
  Юнак відразу завмер і майже вмер, задихнувшись гарячим повітрям, сполохано сховавши погляд, почервонівши, і не знаючи, куди приткнути руки. А коли він наважився знову глянути на жінку, вона вже зникла: лише її покривало майнуло між натовпу десь там, як показалося Йуді, біля центру площі; там, де особливо густо кипіла юрба. Йуда навіщось кинувся доганяти красуню: марно. Зрозуміло, що марно: дуже скоро хлопця добряче затерла юрба галасливих і крикливих прочан.  Далі пройти було неможливо – стояли солдати. Все ще плекаючи химерну надію ще раз побачити чарівну еллінку, витягнувши шию і ставши навшпиньки,  юнак заходився з жадібною цікавістю розглядати поверх голів близькі шеренги римських щитів навколо пам'ятника.
     На базарі у цей час ніби морські хвилі то там, то тут виникали і плюскали до центру пориви до знищення рукотворного ідола.
   - Що? Що ви собі думаєте? - верескливо кричав розхристаний і простоволосий юдей із закривавленим обличчям, відчайдушно жестикулюючи і розмахуючи руками. - І що це буде? Ти підеш, і вони тобі зроблять дірку замість голови! - побитий від обурення ляснув себе кілька разів по щокам і вирвав пук волосся з й без того миршавої бороденки. – Ось, дивись! Дивіться всі! – чолов’яга потряс затиснутим у кулаці вирваним волоссям, показуючи всім своє горе. - Вони нас б’ють і знищують наш товар! Вони хочуть підвести народ під римські мечі! Завтра їх тут буде цілий легіон, ні, два легіони! А може і три!
   - Ой, вей! - верескливо голосили навколо. - Каїфа! Каїфа!
   - Пілат! Капрея! - кричали інші і для чогось сипали базарний бруд собі на голову. У повітрі, пронизаним і випаленим байдужим і злим сонцем, миготіли чорні руки і розтікалися хмарки пилу.
   Римські солдати, які тримали очеплення, привчені завжди і беззаперечно бути частиною залізної змії, мовчки й нерухомо спостерігали за бурхливим людським морем навколо. Здавалося, що у мармурового імператора за спинами легіонерів і у його захисників абсолютно однакові кам'яні і застиглі обличчя. Сонце вже піднялося високо і нещадно палило голови і спини; але велітам не дозволяли виходити з шеренг або зняти щось з повного бойового обладунку. Тільки іноді проходила по руках воїнів фляга з водою, і солдати пили, не зрушуючи щитів, і не відриваючи вовчих очей від ворожого натовпу.
   На площі раптом зробився особливо сильний рух. Хтось високий, худий і обірваний, з налитими кров'ю очима і скуйовдженою бородою пішов попереду, і за ним сунула щільна орава.
   - Гааааааа !! – заревів майдан.
   У руках у бородатого виявився камінь. Він розмахнувся для кидка, і не встиг, тому що перший кругляк вже вилетів звідкись з боку. Бородатий все-таки кинув, і разом з ним кинули ще... Стукнуло по мідному шолому, смикнулася голова у одного з легіонерів, але моментально піднялися щити  другої і третьої шеренг і закрили голови, і взяли на себе решту кам'яного граду.
   По рядам римлян війнув зовсім незначний, майже непомітний рух. Це руки трохи щільніше перехопили рамена щитів, легенько поворухнулися м'язи під залізом, відчуваючи швидке звільнення від довгої нерухомості. Здавалося, що відбивши першу хвилю каміння змія полегшено і навіть радісно зітхнула, і це зітхання не обіцяло для тих хто насмілився напасти нічого хорошого.
   Десь там, за залізним кільцем, проспівав бойовий горн, раптом потягнуло і спалахнуло протяжним гавкотом.
  - Пілумиииии… тов!! - рознеслося за щитами. І навіть проспівану латиною, цю команду зрозуміли і почули багато хто на площі. Сповільнилися і забарилися передні ряди юдеїв, тільки що повні рішучості розтоптати ненависну змію і кам'яного владику, яка ховається за нею; багато хто з тих, хто вирвався вперед захотів зупинитись і податися назад. Стало тихіше. Але натовп напирав, і ніс, і зупинити миттєво рух ніяк не виходило.
   Десь у шеренгах злетіли з ремінних петель, разом блиснувши на сонці, жала метальних копій, відразу лягши держаками у руки, відведені назад для розмаху.
   - Кидай!! - гаркнув сотник, і сотня важких вузькожалих дротиків, розрахованих на пробивання обладунків, з сухим шурхотом здійнялася в повітря...  У цей момент над площею на мить зовсім запанувала тиша. Небесна блакить мовчки прийняла в себе смертоносний вантаж. І через якусь мить із сонячного колеса раптом вислизнули, посипалися і вдарили у людські тіла важкі спиці...
  
  Йуда знаходився у цей час зовсім недалеко від центру площі. Його понесло і накрило людською хвилею. Натовп за інерцією ще деякий час так і сунув до центру; але передові, зустрівши римські списи, відсахнулися і кинулися назад, врозтіч. Прямо перед собою занадто цікавий красень побачив, як раптом вигнувся, затріпотівши, закотивши очі і закинувши підборіддя догори один з натовпу, і рухнув, згинувши під ногами юрби. Краєм ока Йуда встиг побачити, що зі спини бідака стирчить древко, і на одязі в місці удару поплила червона пляма…
   Виникла жахлива тиснява. Збожеволіла маса, закрутившись виром, мить ще потупцювавши і похрустівши кістками придавлених, хлинула назад, геть від смертельних зубів залізної змії, змітаючи на своєму шляху прилавки і намети, давлячи розсипані фрукти і ламаючи вози.
   - Іійя-гауу!! - сплеснув над площею несамовитий крик.
   Тікаючи разом з усіма, щомиті заштовханий  і здавлений пітними тілами, намагаючись тільки не впасти і не бути затоптаним, Йуда бачив одне, як поверх голів наближається і напливає стіна і частина даху якоїсь крамниці. Не впасти… Він раптом відчув, що зробити наступний крок і переставити ногу неможливо. Витягнувши руки вперед, судомисто чіпляючись за когось, хто біг попереду,  юнак впав. Потім гримнуло у голові. І темрява.

  Він прокинувся від лютого болю у всьому тілі. На площу, і на Храм вже лягав вечір, сонце схилилося і торкнулося краєм Храмової гори. Насилу піднявши тіло в сидяче положення, Йуда обхопив голову руками і став потихеньку розгойдуватися, намагаючись таким чином вгамувати нудоту. Боляче, боляче... Його ледь не затоптали на смерть. Боліло у голові, у грудях, і в боці... У роті накопичився згусток крові з розсіченої губи; виплюнути шмарклю ніяк не виходило, згусток міцно тримався на кривавої нитці, і до того ж застрягав у бороді.
   На розгромленій площі подекуди бродили люди, щось збираючи. У деяких місцях чувся плач і стогони: родичі виносили загиблих. Каре римлян у центрі площі стиснулося і порідшало. Частина велітів, пройшовши наостанок  місцем побоїща, повитягувавши  з тіл убитих або поранених всі випущені пілуми, пішла на відпочинок.
   Швидко насувалися сутінки.
  
   - Ось він. Сюди, він тут, - пролунав недалеко приглушений голос. Над одним з тіл, що лежало неподалік у базарній пилюці, схилилися три темних силуети. Той, хто уважно спостерігав сьогодні вранці на площі за сірим вершником, напевне, упізнав би у одній з цих фігур того слизького, який шепотівся  з чоловіком у капюшоні на тихій вуличці.
   - Ще дихає. Беремо? - запитально зашепотів арамейською один із супутників слизького, перевертаючи пораненого.
   - Ні, Яків вже не жилець, - придивившись в свою чергу до лежачого, промовив ватажок.
   - Спис пройшов побіжно, над ребром, і кров зупинилася, - не вгамовувався його супутник.
   Йуда намірився подати голос і покликати на допомогу. Але те, що відбулося далі, задавило вигук в горлі і змусило заніміти.
   - Нічого, - видихнув слизький, кинувши якийсь дивний швидкоплинний погляд на свого товариша. Йуда навіть у сутінках помітив, як пробігла по обличчю ватажка  хижа тінь. У слизького в руці блиснуло, він на секунду схилився над пораненим, завдаючи удару.
   - Він був не жилець, - видихнув вбивця, злодійкувато озираючись навколо. - Все, йдемо.
   - Що... Що там...- почувся поруч стогін, і піднялася чорна скуйовджена голова одного з тих, хто лежав неподалік. - Навіщо ...
   Троє переглянулися, і, не змовляючись, зробили крок до несподіваного свідка. Знову блиснули ножі...

  Йуда зовсім передумав видавати криком свою присутність. Він відчув, як всередині зметнулася холодна і кудлата хвиля страху, затопляючи навіть біль. Потихеньку, потихеньку він опустився знову на землю, ліг, старанно вдаючи, що не дихає ...
   Вони пройшли близько, навіть переступивши йому через ноги, підозріло глянувши на гарно вбраного юнака, як на ще одного можливого свідка. Але не зупинилися, порахувавши це тіло мертвим.
   Через деякий час, дочекавшись, поки їхні кроки затихнуть, Йуда відкрив очі. Спробував піднятися на рівні, але похитнувся й відразу знову сів, відчуваючи, як вистрілило пекучим болем з правої ноги. Посидівши ще, він рачки переповз до розгромленого намету, намацав якусь зламану палицю з гаками, яка, мабуть, слугувала раніше для підвішування товару, встав, спираючись на неї, і побрів навпростець кудись туди, де за лавками виднілися дахи будинків. Там, дійшовши до замкнених дверей крамниць, і до хвірток у двори, він почав стукати в усі підряд, поки над однією з хвірток не виглянула літня жінка.
   - Допоможіть, - зірваним і застояним голосом почав благати потерпілий. - Допоможіть ...
   Чи то під шаром бруду і кривавою кіркою добра жінка розгледіла молоде, красиве і шляхетне обличчя й ошатний одяг, чи то просто зглянулася над прохачем, але хвіртка розчинилася, і пораненого впустили на подвір'я.  А у вікні сусіднього будинку, побачивши те, спалахнули насмішкуваті зелені очі і золоті локони.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 2

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Максим Т, 10-06-2018

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 08-06-2018

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Avtor, 05-06-2018
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.47724294662476 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Що може бути ніжнішим за «Ніжність»?
Шеф Наталі мав звичку щоранку читати у словнику визначення якогось слова. Коли вона увійшла до кабінету, …
100 історій про дівчачу силу
Книжка, яка надихає неймовірно велику кількість дівчат і жінок, дає змогу повірити в себе, своє покликання, …
«Сліпі убивці» вигаданих і справжніх світів
«Сліпий убивця» Марґарет Етвуд — приклад «шизофренічного» наративу, у якому один герой розпадається …
«Книжкова обитель». Гріхи й чесноти на Монт-Сен-Мішель
Роман «Книжкова обитель» — для вдумливих читачів, які люблять медитативну, сповільнену, «споглядальну» …