

	ПОШУК

АВТОРУ:

AlmaNAH

Жанри

Авантюрна проза

Авторська проза

Альтернативна історія

Гоголівський ФОРУМ

Наша статистика

Авторів:	803
Творів:	12161
Рецензій:	18706

Наша кнопка

Код:

Художні твори Проза Політична пропаганда

Наша віра (з нотаток книголюба)

© Володимир Чернишенко, 28-04-2007
Весна прийшла на Оболонь. Зелена і бруньката. Я радів весні так, ніби ми бачилися вперше. Вдихав її пахощі, замішані на димі з Оболонського проспекту і мружився від сонця, либонь, найяскравішого за увесь рік. Сьогодні я йшов за Винниченковою „Сонячною Машиною”. Я вже майже дочитував перший розділ у Букві, коли мене нагнав охоронець. Звісно, можна було б тоді й купити ту книгу, але дух протесту взяв своє. Чи ж міг я віддавати гроші в установу, де мені не дозволили дочитати перший розділ „Сонячної Машини”? Звичайно, ні! Нібито це було єдине місце в Києві, де можна купувати книги. Ось візьму і на зло перекупникам куплю книгу просто на видавництві! – вирішив я і поїхав на Оболонь шукати „Наголос”. Виявилось, що це не так просто – адреса, яка вказувалася на їхніх книжках вчора привела мене в дитячий садок, де злюка-нянечка півгодини пояснювала мені, що ніякого „Наголосу” тут і близько нема і що „ходять тут, дітей лякають”... Йшов від того дитсадка злий, як чорт, дзвонив у довідкову, довго пояснював, що ж мені насправді треба і довго лаявся, коли взнав, що доки шукав дитсадок, двічі проминув будинок, в якому міститься видавництво... Зате сьогодні я йшов цілеспрямовано і впевнено. Вздовж Оболонського проспекту, повз квітучі вишні, охайні багатоповерхівки (виявляється, й таке буває!), замріяно наштовхуючись на перехожих... – Здравствуйте, брат! Последователи Кабалы желают вам доброго дня! Уделите минутку, взгляните на мир по-новому… Переді мною стояв невисокий на зріст хлопчина з наплічником і у білій тенісці з відкритим коміром. Вітер ще був холодненький, тож я подивувався, як він не мерзне. – І що воно за штука, твоя Кабала? – запитав я з ввічливості, а ще зі співчуття, бо хлопчина виразно хапав дрижаки. – Кабала – это наше учение, брат. Ми даруємо вам книгу безкоштовно. – він зграбно дістав з наплічника досить таки товстого томика. –Принимайте нашу веру... Я скоса поглянув на простягнуту мені книгу, а потім на хлопчину: – І багато платять? Той замахав руками: – Ні-ні! Я вірую, і ви віруйте! Кабала дарує нам прозріння... – Та ні, дякую. Я таким не захоплююсь. Щасти тобі! – Візьміть візитківку, раптом передумаєте! Довелось взяти. Я йшов далі з якимось неприємним осадом на душі, відчуваючи, що день вже не стане таким чудовим, як був ще кілька хвилин тому. На щастя видавництво „Наголос” вже було поруч. Я хвилин з десять простовбичив перед дверима з кодовим замком, чекаючи, доки хтось увійде або вийде, аж доки надумав постукати. Відчинив мені заклопотаний молодик у рваних джинсах і з сережкою. – Мені видавництво „Наголос”... – несміливо почав я. – Відділ реклами, збуту, редагування, поліграфії?.. – ліниво запитав молодик, жуючи ґумку. – Збуту, я думаю. – Третій поверх. Опт? – Роздріб. – А нащо?! – Хобі в мене таке, купувати книги на видавництвах. – пояснив я. Молодик стенув плечима і пропустив мене перед собою. Ми піднялися на третій поверх, потім молодик прочинив двері і гукнув досередини: – Ей, Гоша! Тут пацан хоче книгу купити... Нє, вроздріб... Звідки я знаю? – потім оглянувся до мене. – Яку книгу? – Винниченко, „Сонячна Машина”. – Чуй, Гоша! Під грифом „новинки”. В прочілі з’вилась чиясь рука і подала молодикові книгу. – Двадцять п’ять гривень. – У книгарні двадцять. – зауважив я. – Давай двадцять. – погодився молодик і, посміхаючись від вуха до вуха, наставив руку. Довелось віддати двадцятку. А це значило, що пряма маршрутка до Лісової мені вже не світить. Книга була нова і пахла чорнилом. Я розгорнув її на середині і глибоко вдихнув запах. Гарно! Не хотів ховати „Сонячну машину” в портфель. Подобалось дивитись, як вона виблискує глянцевою обкладинкою в моїй руці... – Вирішили повернутись! – озвався раптом до мене захоплений голос. Я підвів погляд, то був мій недавній знайомий хлопчина з Кабалою. Він аж сяяв від захвату, дивлячись на мене своїми ясними очима і посміхався. Раптом, в голову мені прийшла несподівана думка. – Ось держи, брат. – я протягнув йому „Сонячну Машину”. – Це тобі. Приймай нашу віру, брат...
Написати рецензію	Рекомендувати іншим

Рецензії на цей твір

Згенеровано за 0.00967502593994 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

Наша віра (з нотаток книголюба)

Книжки пахнуть фарбою, а не чорнилом