

	ПОШУК

АВТОРУ:

AlmaNAH

Жанри

Авантюрна проза

Авторська проза

Альтернативна історія

Гоголівський ФОРУМ

Наша статистика

Авторів:	753
Творів:	11419
Рецензій:	17315

Наша кнопка

Код:

Художні твори Проза Оповідання

Зіграємо в шахи?

© Костенко Олександр, 25-04-2007
Було близько дванадцятої ночі. Я їхав у старезному, скрипучому трамваї. Цей засіб пересуваання ходив по шляхах на околиці міста. Шибки, підлога, подряпані крісла трамваю починали трястись щойно той починав рухатися. Навпроти мене сиділа жінка у дешевій зимовій куртці, поверх якої була натягнута робоча желетка з написом на спині і грудях :“кондуктор-котролер”. Її погляд був спрямований у підлогу, брудними пальцями вона мняла папірець. Трохи далі сиділа стара жінка, в своїх сухих руках пенсіонерка тримала палицю, що від ручки до кінця була вкрита різьбленням. На ній були висічені оголені чоловіки та жінки, що кри чали і здіймали руки вверх, ніби благаючи про допомогу; на ній були – страшні пекельніпотвори з довгими гострими пазурами та іклами; на ручці була вирізьблена голова коняз заточеними іклами, що вигляди з-під верхньої губи. Мене мимоволі причарувала ця паличка і її загадково-пекельна володарка. Я не відводив погляду зі старої доки та не повернула голову у мій бік. ЇЇ світло-сірі очі ніби заглянули мені в душу, а її гострозубий хижий оскал злякав до смерті. По всьому тілу пробігли мурашки і холод пронісся по моїм нутрощам: я закляк. За мить, принаймні мені так здалося, стара зникла і мене відпустило. В салоні трамвая навпроти мене, так само, сиділа кондуктор, втупивши свої очі у підлогу. Я вийшов на наступній зупинці. В моїй голові був повний безлад: чи примарилось мені це відьмовське дійство, чи воно було справжнім? Я відчинив двері будиночку, що от вже рік знімав за прийнятну ціну. Ввімкнув світло в коридорі, зняв черевики, скинув сумку, повісив пальто. На кухні почав заварювати каву, запалив цигарку. Стомлений впав на дерев’яний стілець із м’якою спинкою. Ні про що не думав, просто курив, я вже навіть забув про пригоду у трамваї. Дочекався кави – перелив улюблену чорну суміш до чашки, вдихнув смачний аромат, сипанув цукру і пішов до кімнати. В правій руці я тримав посуд з кавою лівою вмикав світло... Від несподіванки я випустив чашку, що дзвінко розбилась об паркетну підлогу, мої очі стали вдвічі більшими, серце то завмирало то прискорювало швидкість до двохсот поштовхів на хвилину, тіло вкрилось гусячою шкірою. За квадратним столом, що стояв посеред кімнати сиділа людини у довгому чорному балахоні і накинутим на голову капюшоном, так, що не було видно обличчя. На дивані розмістилась та сама стара з трамваю. Тепер я міг розгледіти її, справді, потворне обличчя, вкрите жахливими глибокими зморшками, очі від яких паморочилось серце, і пекельну, нахабну посмішку. На табуреті в кутку сиділа дівчина яку я кохав, дівчина яка два роки тому, одного весіннього ранку пішла з мого життя, дівчина фото якої я щодня цілую і ніжно провожу кінчиком пальця по її “фотообличчю”. Зараз Оля незрушно сиділа з закритими очима і мовчала. Постать у чорному балахоні, неприємним холодним голосом звернулась до мене: - Зіграємо в шахи! –вказуючи блідою кістлявою рукою з довгими гострими нігтями на чорно-білу дошку з фігурами. - Ви не могли б пояснити хто ви і, що тут робите? – запитав я, отямившись від шоку. Людина у чорному балахоні зняла капюшон, тепер я зміг побачити, що за ним ховалось. Це було жахливе видовище: бліде обличчя, замість очей глибока темрява, тонкі криві вуста, лиса голова, великі загострені на кінчиках вуха. - Смерть власною персоною – відрекомендувалась істота Вказуючи пальцем на стару, що так само сиділа на дивані Смерть продовжила: - Старість, як бачите, шановний Юрію, а ось там, - Смерть подивилась повз мене – Самотність. Я повернув голову і побачив трамвайного кондуктора – пишну неохайну жінку, що до сих пір м’яла папірець і дивилась у підлогу. - Я люблю грати в шахи і взагалі ходжу одна, - пояснювала спокійним голосом Смерть – та цього разу так скласись обставини, що мусила прийти із цією жінкою. Стара на дивані задоволено усміхнулась. - Точніше з двома – виправив я Смерть. - Вибач Юрко, тут ти помиляєшся – Самотність, це вже твоє – відповіла Смерть. - Добре, припустимо, ви ті за кого себе видаєте, і до чого тоді тут Оля? – запитав я. - Зараз розповім, але перед цим позичу в тебе цигарку. Можна?! - Звичайно. Але попереджаю що паління шкодить здоров’ю – відповів я, протягуючи тютюнову паличку Смерті. - Ти здається не Мінохорони?! На твоєму місці я б не жартувала – голос Смерті похолоднішав. Вона взяла цигарку підпалила, зробила затяжку і продовжила: - Бачиш, Старості потрібна нова людська подоба.Вона змінює її кожні сто років. Я їй в цьому допомагаю. І переді мною постав вибір, хто помре сьогодні: ти чи твоя колишня дівчина Оля? Щоб вирішити це питання я пропоную тобі зіграти в шахи. Виграєш помре вона, програєш – ти.І Старість поглине чиєсь тіло а душа відійде в Лімбо. – Хм, цікаво – відповів я майже пошепки. – Атож. Якби було нецікаво я б не грала, – Смерть зареготала пронизуючим сміхом, від якого застигала кров у жилах – сідай Юрко, сідай! Гратимеш білими, я принципово обираю чорні фігури. Я сів за стіл з переконливою думкою, що це сон і невдовзі я прокинусь. Щойно я про це подумав, як хтось мене ущіпнув за руку, то була стара з паличкою. - Це зовсім не сон, – пояснила Смерть – це стовідсоткова реальність. Твій хід! - Зачекай, як ми тоді гратимемо, якщо ти читаєш мої думки? – запитав здивовано я. - Я їх не читаю. Просто люди тікають від проблем, ховаючись за уявним сном і ти в цьому плані їм не поступаєшся. Я роблю перший хід пішаком Е2-Е3 - Чому саме шахи? – питаю я в суперниці, трохи гнівно і нервово. - За цією грою найкраще пізнаєш людину, те як вона грає визначає її характер. Наприклад у випадку з втратами фігур. Легко розлучається з пішаками – марнотрат, лихо дій та егоїст, він не розуміє, що колись пішак може вийти в дамки і зробити гру. Смерть робить хід у відповідь: конем на В8-С6. - А той хто дбайливо відноситься до кожного кроку, прогнозує та аналізує дії суперника, заради перемоги з найменшими втратами – достойна людина – продовжувала Смерть свою думку. - Наврядчи, за грою можна розкусити людину? – засумнівався я. - Ти спитав, я сказала – байдуже відповіла Смерть. Далі була серія почергових ходів: пішакg2-g3. кіньg8-f6.слон f1-h3. пішакd7-d5. кінь g1-f3. слон б’є слона c8-h3. кінь f3-g5.слон h3-g2. тура h1-g1. слонg2-e4.кінь b1-c3. слонe4-f5. ферзя d1-f3. слон б’є пішака f5-c2. пішак d2-d4. слон c2-d3. пішак b2-b3. пішак e7-e5. пішак б’є пішака d4-e5. кінь б’є пішака c6-e5. ферзя f3-g2. слон f8-b4. Я нервую, роблю помилки і палю цигарки, чорт, у голові вірші. Смерть тримає перевагу на гральній дошці. Треба заспокоїтись, зібратись з думками. Врешті-решт має бути вихід. Оля, Оля... Я не дивлюсь на неї, та думаю про неї. Смерть запропонувала безперспективні варіанти. Хтось кинув би все і обрав би життя на старість коханої дівчини. І чому я не такий? - Чого замовк? – перервала мої думки Смерть. - А про, що з тобою балакати? – нервово запитав я. - Нууу, наприклад, про життя – єхидно відповіла бліда голова навпроти. - Що тобі розповісти “про життя”? – питаю знов. - Хто тебе тут тримає, заради кого живеш? – запитує Смерть. - Вона... - Хмм, ну це вже не довго, особливо з такою грою. Так, доречі твій хід –сміючись казала Смерть. Ну що ж побачимо хто вийде з цієї кімнати переможцем. Маю грати за себе, і за ту дівчину позаду мене. P.S. : оповідання матиме продовження лише в тому разі, якщо сподобається і заінтригує читача (автор).
Написати рецензію	Рекомендувати іншим

Рецензії на цей твір

Згенеровано за 0.00985908508301 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

Зіграємо в шахи?

Дозвольте кілька зауважень