Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2533
Творів: 45668
Рецензій: 89356

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Фентезі

Людина Зеро Частина третя - Деміурги 1

© Олександр, 14-02-2018
У приймальні Василь в першу чергу поставив спотикач під стола, зняв клавішу входу, яка горіла зеленим вогником, з паузи й влігся на канапі. Рукою намацав порожню пляшку з-під наливки, понюхав її горлечко, зітхнув, опустив посудину на підлогу й прикрив очі.
Нарешті втома далася взнаки. Невідомо, чи помер він, чи це все була якась містифікація, але останні події змушували постійно відчувати емоційну напругу. То ж тепер, коли нарешті з’явилась можливість просто полежати, тіло зараз же відреагувало повним відключенням.
Василеві снилася його хата. Він лежав у альтанці, спостерігав як сусідські бджоли тихо гудуть над квітником, кицька вмивається під вишнею, а його Марія годує собаку. Намагання гукнути жінку нічого не дало - вона ніяк не реагувала на його слова, підкидала  псові м’ясця й усміхалася сама собі.
Кицька нарешті закінчила свій туалет, раптово виросла до розмірів левиці, підійшла до Василя і почала тертися об його руку. Дотики тварини були м’якими й теплими. Василь ще подумав, чи не приревнує Марія, але на її місці вже стояла інша його дружина, от тільки ім’я її він ніяк згадати не міг.  Василь хотів закричати, підбігти до неї, щоб подивитися в очі та згадати, але кицька лапою притримала його, погладила по лобі, лапою провела по волоссю.
І тут Василь прокинувся.
Поряд з ним сиділа нігерійка й пальцями легенько ворушила його кучері. Василь спочатку не реагував на це, намагаючись поєднати сон і дійсність, потім потихеньку відсторонив руку Субомі:
- Що ти тут робиш?
-  Тобі снився поганий сон? Ти когось звав, - я не розчула кого,- й намагався кудись бігти. Це все через Цофію?
-  Ні. Хоча, брешу - є трохи. Але в основному, я просто втомився. Навіть не помітив, як заснув. Ти не відповіла, чому  приїхала сюди?
- А хіба не можна? Я всім сказала, що залишуся в залі, а коли вони пішли, попрямувала до тебе. Ти не зважай, що я багато мовчу -  життя змусило вибрати подібну тактику, бо якщо будеш відкритою, то люди можуть наплювати тобі в душу. Тому менше балакаю, більше слухаю. І я бачу, що ти - чоловік, справжній. Можеш носа не задирати - до ідеалу тобі ще ого-го, але  задатки є. Знаю, що тобі нелегко, тому й приїхала сюди. Не подумай, я не нав’язуюся, я зрозумію, коли проженеш. Ти маєш на це право й до того ж ти білий, а я чорна, нижчий ґатунок.
- Ти не чорна - ти дурна, вибач за відвертість. І набагато світліша від деяких представників білої раси. Та й проганяти тебе наміру в мене не було. Мені навіть сподобалося, як ти гладила мою руку. До речі, уві сні це робила кішка, теж майже чорна.
Василь усміхнувся.
Субомі нахилилася й мовчки поцілувала Василя в губи. Останній лежав нерухомо і ніяк не відповів на жест нігерійки.
- У тебе раніше був зв’язок з негритянками?  - раптом спитала вона.
-  Ні. Я взагалі проти зв’язків без взаємного почуття. І не вважаю доцільним зраджувати ту, яка тобі довірилася.
-  А якби у тебе нікого не було, ти зі мною зміг би переспати?
Василь не знав, що відповісти, і тут, як на замовлення, відчинилися двері ліфта й до приймальні зайшов Ю Вей. Побачивши Субомі поряд з Василем, він спочатку знітився й хотів уже повернути назад, але Василь підвівся, й покликав китайця.
- Проходь, Ю Вею. Розповідай, як там інші?
- Добре. Дар показав кімнати, майже всі вибрали собі окрему, тільки Новія захотіла жити з індусом.
- А ти не привозив ще води та їжі?
- Ні. Бо не знаю коду. Власне, заради цього я  і приїхав. А ще, - китаєць зам’явся. - ми обговорили твої слова: Цофія тримається своєї думки, до неї приєдналися Кей та Модесто, Галя ще не  визначилася, а я, Дамодар та Новія підтримують тебе. Отже, слово за Субомі. І потім, в разі чого, залишиться переконати Галю. Тому вважаю, що тобі треба повернутися й далі продовжувати бути нашим… ватажком.
Василь підвівся, підійшов до столу.
- Знаєш, Ю Вею, як тільки я переступив поріг потойбічного світу - чи що воно тут насправді,-  мені весь час доводилося робити вибір. Я боявся цього, покладався на сліпий випадок, який і привів мене до того, що ми маємо. Але тепер вважаю, що нарешті настав час брати долю у власні руки. Тому я буду продовжувати виконувати свої обов’язки, навіть якщо мене підтримуватимуть всього одна-дві людини. То ж іди й скажи, що збираємося на першому поверсі - я розповім, що мені відомо, послухаю думки інших і потім вже будемо приходити до якогось рішення.
Китаєць попрямував до ліфта, але Василь знов позвав його:
- Ю Вею, і ще - дякую. Щиро. Тепер іди.
Китаєць зник. Василь потягнувся, глянув на нігерійку.
- Вибач, я зараз не готовий тобі відповісти. Але за довіру вдячний.
-  Пусте. І нехай ця розмова залишиться між нами, добре?
Василь усміхнувся:
- Хіба я схожий на білого виродка, чи ким ти мене теоретично вважаєш.
Субомі усміхнулася:
- Тепер ти дурень, Василю. До  того ж, схожий на папугу.
Василь оглянув себе: дійсно, за цією метушнею ніколи було навіть перевдягнутися. Не дивно, що люди його не можуть сприйняти серйозно. Втім, хіба було де взяти нову одежу? Розраховувати на чортів, як це обіцяв його попередник, тепер нічого. А так Субомі абсолютно права  - натуральний папуга, ще голову набік схилити й завести пісню: “Попка-дурень, попка-дурень!”
Василь уявив цю ситуацію, засміявся, голосно, не ховаючись. Субомі здивовано подивилася на нього.
- Попка-дурень, попка -дурень, - розійшовся Василь, втілюючи свої думки в реальність.
Субомі прикрила долонями рота й засміялася.
- Перестань, - нарешті видавила вона із себе. - Поводишся, як дитя.
- Оу, прогрес - тільки-но був дурнем, а вже дитя. Так невдовзі до юнака доросту,  а там і чоловіком стану.
- Якщо поводитимеш себе, наче божевільний, то не станеш.
Василь перестав сміятися:
- Думаєш? До речі, тобі сміх пасує. Це я тобі, як чоловік, що трохи розбирається в жінках, кажу.
- Ти - розбираєшся?
Василь мімікою показав здивування.
- Все, мовчу, - Субомі пальцями протерла під очима.  - Я вже й так багато наговорила. Поїхали до всіх, вони, мабуть, зачекалися.
В залі на першому поверсі Кей біля авто показував щось Галині, Цофія шепотілася з Модесто, Новія приставала до індуса, але той безуспішно намагався її втихомирити. Ю Вей сидів одинаком і вертів у руках пусту пляшку з-під води.
- Ну що, браття та сестри, - Василь ще з порога вирішив  ловити чорта за вуха. - Не знаю, як правильно до вас звертатися, може - однопекельчани? Втім, неважливо. Отже, ще раз вітаю вас, маю надію, що трішки відпочили, а тепер продовжимо. Перед тим, як відповідати на запитання - я бачу, що вони є, - спробую дещо прояснити.
По кодових замках. Можливо я не правий, але, мабуть, тут всюди  використовується одна і та ж комбінація - це число Пі. Для тих, хто не знає, можу запропонувати метод, як його запам’ятати за допомогою дитячого віршика: три, чотирнадцять, п‘ятнадцять, дев’яносто два і шість. Далі вже йдуть слова, але вони вам не потрібні. Запишіть, або повторіть декілька разів - вам знадобляться лише шість перших цифр. Зрозуміли?
Присутні мовчки дивилися на Василя й ніхто не перепитував.
- Тепер про авто. Це моє припущення, але ми його можемо перевірити прямо зараз.
Василь зайшов до автопарку, наблизився до других дверей і натиснув на своєму мобільнику жовту клавішу. Двері тихо розійшлися й присутні побачили ще один ліфт, набагато більший того, яким вони досі користувалися.
- Так воно і є - ліфт для авто. Думаю, на кожному поверсі є ідентичний, просто ми раніше не помічали його.
- А до приймальні ним теж можна дістатися? - не відомо чому запитала Галя.
- Не знаю. Можливо - потім колись перевіримо. Отже, з транспортом розібралися - тепер обстеження територій  піде набагато швидше, вірно, Кею?
- Звичайно, авто - це не пішки. Тим більше масштаби Пекла, думаю, можна порівнювати із земними.
- Василю, а ти теж проводитимеш розвідку? - поцікавилася Навія.
- Хіба що, як помічник, бо крім велосипеда, більше нічим керувати не вмію. Ось так. Ще треба чергувати у приймальні, бо можливо люди будуть надходити. Для цієї ролі мені потрібен заступник і я таким бачу Дамодара Утхкарша.
Індус здивовано підняв брови.
- Він проявив себе відповідальним, спостережливим і до того ж йому вже відомі деякі тонкощі роботи в приймальні.
- Але я теж хочу бути розвідником, - нарешті озвався Дар. - Мені офісна робота набридла ще за життя, точніше вдома, на Землі. То ж я проти.
- Виходить, що обстеження Пекла проходитиме без мене. Вибачте. А ти, Даре, все-таки будь готовий в разі чого замінити мене. Думаю, всі підтримають мою пропозицію?
Василь подивився на американку, яка всю його промову мовчки простояла в стороні.
- Тепер щодо недавньої розмови. Перед усіма обіцяю, що коли стане більш-менш зрозуміло, куди ми потрапили та як звідси вибиратися, скласти свої повноваження. Якщо забажаєте цього раніше - я не перечитиму, але підтримувати ваші дії теж не буду. Начебто все, поки що. Але перед тим, як ми розійдемося, хотілося почути вашу думку про те, чому провидіння звело нас разом?  Може почнемо з останнього, що запам’яталося кожному перед прибуттям сюди? Я, наприклад, заснув у альтанці, опритомнів у коридорі.
- Випила пігулки й всілася в крісло. Прикрила очі й теж  - в коридорі, - сказала Новія.
- Я вдихав аромат піонів, начебто втратив свідомість, а далі ..., - Ю Вей усмііхнувся.
- Мене заколисав океан, потімі, як у всіх, - тихо відповіла нігерійка.
- Пам’ятаю красиву змію, хотіла погладити, а далі провал. - Галя знов теребила свого амулета.
- Будете сміятися, але мені запам’ятався туалет - живіт прихопило, - а потім довгий коридор. - Дар не встиг доказати, як всі дійсно засміялися.
- У мене машина зламалася в пустелі, присів біля неї, і все. Далі теж коридор,  - висказався Кей.
- А я нічого не пам’ятаю, бо з вечора добряче набрався. Не знаю, де заснув, отямився в коридорі, - Модесто був схожий на сумного П’єро.
Настала тиша. Всі чекали, що скаже американка, але та вперто мовчала.
Нарешті гондольєр не витримав й перепитав:
- Цофіє, а ти теж заснула?
- Модесто, не чіпай мене. Я не хочу згадувати - це інтимне.
Новія посміхнулася, штовхнула індуса, той відмахнувся від неї. Тоді аргентинка підморгнула Кею, але австралієць не зрозумів натяку і вголос перепитав:
- Що?
- Новіє, перестань, - Василь спробував напоумити останню, але та не вгамовувалася.
- А що? Зауважте - ми всі втратили свідомість наодинці, а у Цофії при цьому був свідок, партнер. Хіба не дивно?
- Звідки ти взяла партнера? Інтим  - це не завжди удвох? І взагалі, не лізь під чужу спідницю - краще за своєю слідкуй, - американка почала нервувати.
- О, ще одна заздрить, - не стрималася аргентинка.
- Так, дівчата, годі - закрили тему. Кею, бери авто, Ю Вея та привезіть до їдальні продуктів - виберете на власний розсуд. Ми вас чекатимемо там. Поїмо, а вже потім займемося розвідкою. Заперечення є? - Всі промовчали. - От і добре. Розходимося, я перевірю ще раз приймальню, потім теж приєднаюся до вас.
Клавіша входу на столі приймальні світилася зеленим, то ж Василь вирішив роздивитися кімнату відпочинку. Натиснувши ялицеву шишку, він взяв пляшки зі спотикачем, поклав їх до бару й підійшов до картини. Всі чорти на ній були якісь злі й лише один усміхався та вилами показував на голову грішника, який нічим особливо не виділявся проміж інших. Василь пальцем провів по тій голові й картина одним краєм відійшла від стіни.
Знову перед ними були ті самі дверцята - лаз, як говорив Дідько. Спокуса набрати код і повернутися на Землю ледь не  перемогла, але Василь переборов себе, повернув картину на місце й попрямував до столу.
Сховавши пусту пляшку з-під спотикачу, яка залишилася тут після Дідька, до бару, він почав натискати на столі всі кнопки підряд. Поряд на стіні, засвітилася велика панель, якої раніше не було видно. Вся площа панелі була поділена вузенькими смужками на безліч невеликих моніторів,  внизу миготіли іконки незрозумілого призначення та цифрові індикатори.
Василь набрав номер кола “Винокурів”, на панелі почали з’являтися фрагменти подекуди вже знайомої місцевості. І всюди було безлюдно.
Пальці вже набирали інше число - теж нікого.
“Отже, ніякого сенсу в розвідці немає - все можна роздивитися, сидячи ось в цьому кріслі. Скільки там кіл нараховував Дідько - більш як сорок тисяч? Зараз перевірю, що там на третьому, а потім спробую набрати максимально велике значення - побачу, що з того вийде?”
Панель показала безліч їдалень і лише в одній Василь побачив знайомі обличчя: Галя розмовляла з нігерійкою, а Дар про щось шептався в кутку з Новією. Ні американки, ні гондольєра ніде видно не було.
“Мабуть, поїхали з Кеєм та китайцем”,- Василь вже набирав п’ятдесят сім тисяч триста сорок перше коло, але жоден монітор на панелі не засвітився. Зменшивши запит на десять тисяч, він одержав такий же результат. Теж саме було після ще двох повторних зменшень.
“Дідько збрехав - кіл не так багато”, - подумав, натискаючи чергову комбінацію, Василь.
Цього разу монітори засвітилися, показавши незнайомий пейзаж: вулички з хатками різного архітектурного стилю, біля яких зеленіли дерева, поля, засаджені невідомими рослинами. І нікого - жодного руху.
Аж раптом монітори почали по одному гаснути, наче їх почергово вимикали й поки Василь кліпав очима, вся панель кола потемніла.
Швиденько натиснувши на  коло вище, він побачив таку саму картину - хтось невідомий невпинно вимикав монітори, які показували місцевість.
“А якщо це не відключення - може кола зникають, як в “Лангольєрах”? З такою швидкістю до перших поверхів це дійде… - Василь гарячково підраховував, - приблизно за п’ять годин. Треба терміново евакуювати людей. Хоч Дідько й попереджав, що лаз не для нас, але вибору немає - або будемо вимкнені, або попадемо невідомо куди - другий варіант дає хоч якийсь шанс.”
Василь достав мобільник й набрав Галю. Та відповіла майже миттєво.
- Галю, ні про що не розпитуй, забирай всіх присутніх і негайно піднімайтеся до приймальні. Чула? Швиденько, - й натиснув клавішу відбою.
Кей, якому зателефонував опісля Василь, трохи затримався з відповіддю, а на вимогу швидко прибути з Ю Веєм, Цофією та Модесто на нульовий поверх, сказав, що з ним лише китаєць, де американка з гондольєром- не знає, бо вони поїхали на іншому авто трохи розвіятися перед обідом.
“ От же вперта жінка, зовсім слухатися не хоче.”
Піднімати слухавку вона теж не поспішала. Василь вже декілька разів набирав її та італійця, але відповіді не дочекався.
Вчергове натиснувши виклик Цофії, він побачив, як відчинилися двері ліфта й до приймальні увійшли перелякані Дамодар з жінками.
І тут відізвалася американка:
- Цофіє, де ви знаходитеся? Негайно піднімайтеся нагору. Ти чуєш?
- Василю, у нас щось незрозуміле твориться, - голос американки тремтів. - Якийсь туман насувається. Ліфт для авто не спрацьовує, намагаємося дістатися пасажирського.
- Негайно - чуєте,- негайно піднімайтеся до приймальні!
- Ми б раді, але…
І тут зв’язок перервався. Василь марно натискав клавішу виклику, відмахуючись при цьому від Галі, яка хотіла дізнатися, що за паніка.
Врешті-решт Василь жбурнув мобільник на канапу, всівся поряд і обхопив голову руками.
До кімнати зайшли Кей та китаєць.
- Що сталося? Чому всіх зібрали? - запитав австралієць.
- Нам загрожує небезпека - нижні кола поступово зникають. Ніхто не знає, куди відправилися Цофія з Модестом?
- Вони сказали, що хочуть випробувати авто, заодно подивитися зблизька на Пекло.
- А що з ними сталося? - запитала Новія.
- Не знаю. Казали про якийсь туман, потім зв’язок перервався.
- А чому ти раніше не показував цю кімнату?
- Галю, не починай. Отже, слухайте сюди: ситуація така, що нам негайно треба залишати це місце - Пекло воно, чи що там ще. Я вам трохи збрехав, коли говорив, що не знаю, як зник мій попередник. Тобто, сам я цього не бачив, але знаю де знаходиться так званий “лаз”. Дідько попереджав, що він не розрахований на людей, і невідомо що з нами станеться. Але, я вважаю, що вибір ми маємо невеликий - або пропадемо тут, як Цофія з Модестом, або отримаємо хоч якийсь шанс цього уникнути.
- Хто полізе першим у цей лаз? Ти, Василю? - Субомі, як завжди, була зовні спокійна, але в очах її теж читалася тривога.
- Теоретично - так. Але я ще маю надію, що повернуться Модесто та Цофія, тому повинен залишати Пекло останнім. Комусь з чоловіків доведеться піти першим і приймати всіх інших. Вирішуйте самі, хто це буде.
- А може всі твої побоювання марні й нам нічого не загрожує? - тихо спитала Галя.
- Добре, зараз я вам покажу, - Василь почав натискати на панелі номери кіл, та монітори залишалися темними. Нарешті одна зі спроб виявилася вдалою і всі побачили порожні вулички, хатки, купи глечиків біля них, якісь знаряддя.
- І що? - поцікавився хтось із жінок.
- Почекайте. Ось, дивіться.
Монітори почали гаснути й через хвилину панель стала повністю темна.
- А що це означає?
- Не знаю, але мені воно не подобається. То ж вирішуйте: або залишаємося й згаснемо, як оці екрани, або…
- Таке відчуття, наче над нами проводять якісь досліди. - Кей стояв, спершись на стіну, й дивився разом з усіма на темні монітори. - А я раніше ще сміявся з пацюків - не гадав, що доведеться самому бути на їх місці. Гей, ви, там, - він підняв голову догори, - не дочекаєтеся, щоб Кей Робінсон склав лапки! Василю, відчиняй свій лаз - я піду першим. Донедавна вважав, що помер, то ж, якщо це дійсно станеться, я багато не втрачу.
Василь подивився на присутніх: підморгнув Новії, усміхнувся Субомі, розвів руками перед Галею, мовляв вибач, що не вдалося поговорити, потис руку Дару та Кею, поплескав по плечу Ю Вея.
- Не знаю, чи побачимося ще, але я був радий знайомству з вами. Щасти вам усім!
Потім підійшов до картини, намацав голову грішника  й перед присутніми з’явилися  невисокі дверцята.
Після набору коду щось клацнуло й Василь потягнув дверцята на себе. Яскравий спалах зненацька засліпив усіх. Коли зір поновився, виявилося, що лаз якимось чином знов замкнено, кодова панель розплавилася, а на підлозі, скручений калачиком, лежить непритомний незнайомий чоловік у блакитній сорочці.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 2

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 16-02-2018

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Avtor, 14-02-2018
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.60323882102966 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Перехрестя жіночих доль крізь століття
Саме так можна коротко описати події  книги Наталії  Тисовської «Київські канікули». Кмітлива американська …
Що може бути ніжнішим за «Ніжність»?
Шеф Наталі мав звичку щоранку читати у словнику визначення якогось слова. Коли вона увійшла до кабінету, …
100 історій про дівчачу силу
Книжка, яка надихає неймовірно велику кількість дівчат і жінок, дає змогу повірити в себе, своє покликання, …
«Сліпі убивці» вигаданих і справжніх світів
«Сліпий убивця» Марґарет Етвуд — приклад «шизофренічного» наративу, у якому один герой розпадається …