Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2507
Творів: 45260
Рецензій: 88579

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Утопія

Міфотворці. Правило перше (архаїчне)

© Катерина Омельченко, 08-02-2018
Правило перше (архаїчне): “Громадяни України спілкуються українською мовою”. Здебільшого, його можна знайти в перших примірниках Грального кодексу, адже тепер необхідність його згадувати цілком відпала. Втім, цей спосіб є зручним далеко не для кожного, адже в пересічних бібліотеках збереглося досить небагато документів із того часу — попередні покоління надавали перевагу віртуальній книзі, та й самих книг, у порівнянні з різноманітними розважально-менторськими текстами без початку та кінця, без ідеї та мети, писали мало. Тож усе значуще, що виходило друком у невеликій кількості миттєво розліталося приватними колекціями, державними архівами та закритими для загалу бібліотеками. Тепер, аби хоч одним оком глянути на Великий Гральний Кодекс — здоровенний, оздоблений (швидше за все фальшивими) діамантами фоліант, датований тридцять сьомим роком, що належав олігарху Самковському, чий рід цілком згас за два десятиліття потому, треба було тижнями чекати на дозвіл від Національного Музею. Менш претензійні примірники також знаходилися під прискіпливим поглядом держави, і студенти-історики та журналісти мали справжній клопіт, перш ніж познайомитися з ними ближче. Втім, школярів досі водили та возили на екскурсії, аби вразити дитячу уяву величчю, красою та, головне, дороговизною, до яких такими ласими були пращури. Коштовне каміння — всі казали, що справжнє, але чи доречно, якщо ти чиновник із далекого минулого, залишати його на якійсь книзі замість того, щоб виколупати та продати якомусь багатому замовнику? — вражало малечу навіть менше за це правило. “Це правило чи констатація факту? Написано: “правило””... - вголос розмірковували відмінники зі старшої школи, чухаючи носа під окулярами. Дітлахи затиналися на цьому слові “українська” та здивовано підводили очі на вчителів та гідів, мовляв, а якою ж іще? І за це давали бали? І заради цього уклали таку величезну збірку, оздобили цими всіма коштовними штуками?

Ще треба зазначити, що Гра мала напівофіційний статус, тож, як стверджується, кодекси мали перш за все історичну цінність. Держава мовчки співпрацювала з Гільдією, і навіть ставала на її бік, коли проти неї спалахували три малих Європейських і один великий Традиціоналістський бунти, спровоковані чи-то ворогами чи-то патріотами України — в ті часи це було важко визначити, та й досі історики не дійшли згоди щодо причин та наслідків. Також держава, принаймні чиновники державних установ аж до найвищого рівня, визнавали бали, отримані гравцями в процесі гри й ставилися до громадян згідно з їхнім гральним статусом, як рекомендував Кодекс. Ці відносини не були врегульовані законом, і в разі чого держава використала б це проти Гільдії, киваючи на приватну волю чиновників, що, прикриваючись посадою, діяли всупереч державних інтересів. Відсутність відповідних законів не на жарт турбувала Гільдію та надавала серйозного козиря державі. Ці два гравці мали найбільшу кількість балів, що визначалася якимись космічними цифрами, і ніхто не знав, що буде, коли хтось із них остаточно виграє. Втім, Кодекс увесь час доповнювався новими правилами, а сама Гра була відома гуманністю до лузерів, адже кожний гравець завжди зважав на можливість програшу й намагався заздалегідь виторгувати собі привілеї на цей випадок. Будь-яке порушення правил завжди тягло за собою відповідні наслідки — за цим наглядав спеціальний юридичний корпус, наділений  повноваженнями розглядати клопотання в судовому порядку.

А колись давно Правило перше, що вимагало від усіх гравців спілкування виключно українською мовою, викликало хвилю емоцій. Багато людей вважало, що це втручання в їхнє приватне життя, мало не колупання в їхніх мізках, зазіхання на права та свободи. Казали про відродження печерного націоналізму та боялися погромів. Погроми, справді, траплялися, в Києві та Львові так само, як і на Сході та Півдні, але жертвами були різноманітні верстви населення та меншини, а до меншин у ті часи належали, мабуть, усі. Держава чи-то захлиналася, намагаючись впоратися з цією пошестю, чи-то сама її таємно підтримувала, та настав час, коли треба було або застосувати неймовірне насилля або, неймовірним мозковим зусиллям, покласти всьому нарешті край. Як фізичні, так само й інтелектуальні можливості держави вичерпалися ще задовго до того, але на допомогу їй прийшла Гільдія і, попри побоювання, впоралася з бідою просто й вишукано. Їй, щоправда, довелося розщедритися й запропонувати за дотримання цього правила аж сто балів — що, як можна здогадатися, було серйозною поступкою державі. З роками звичка послуговуватися виключно українською мовою вкорінилася навіть серед найзатятіших протестантів, і кількість балів почала поступово знижуватися, аж доки вже наприкінці минулого століття не було ухвалено, що кожний новонароджений громадянин автоматично отримуватиме лише 10 балів на свій рахунок ще під час оформлення документів на підтвердження його особистості.

Часи були непевні, і буйні голови знову підвелися, мовляв, просування рідної мови вартує більше за цю жалюгідну подачку. Так, наприклад, чудово зберігся електронний носій з розмовою між лідером “е-бальників” (так у народі прозвали прихильників високих балів за мову, від англ. e – electronic та “бал”) Гнатом Малевичем та його опонентом, представником Гільдії та, водночас, депутатом Верховної Ради, Сергієм Кахлюком. Тепер уже Гнат і його прибічники належали до архаїчних рухів, адже вони знехтували тим фактом, що мова більше не потребувала захисту, а давно закріпилася на своїх законних позиціях. У гарній вишиванці, на якій демонстративно мотлявся дерев'яний хрестик, він апелював до почуття справедливості людей у студії:
- Як можна оцінювати державну мову в десять балів? І це в той час, як англійська чи французька додає двадцять, а російська чи польська — п'ять? То, що, може, людям вигідніше навчати своїх дітей мов наших далеких та близьких сусідів, ніж рідної? - нервувався Малевич.
Кахлюк впродовж ефіру залишався стримано-саркастичним:
- Важкувато тепер буде когось переконати, що це дійсно вигідно.
- Але ви просто заштовхуєте людей в минуле. Хіба ви забули, як половина країни розмовляла російською, і який шалений супротив українізації вони чинили? Я думаю, мало кому повернення цієї ситуації сподобалося б, а проте, держава сама риє собі могилу.
- Ви перебільшуєте, - Кахлюк із посмішкою закинув ногу на ногу й відсьорбнув чогось зі склянки, - аби та ситуація повторилася, російській мові треба присудити сто балів і чекати ще п'ятдесят років, аби вона повернула собі колишню впливовість.
- Чи не думаєте ви, що в України не залишилося ворогів, чи цілком байдужих до неї громадян чи просто ображених та вередливих людей, що поширюватимуть чужі мови принципово, аби висловити своє ставлення до цих нинішніх десяти балів?
Усім своїм виглядом Кахлюк показував, що аргументи Малевича йому кумедні та й на увагу будь-якої свідомої людини не заслуговують:
- А тепер уявіть, як ви, людина, що змалечку звикла думати й розмовляти українською (а таких у суспільстві сто відсотків), раптово вирішите перейти на якусь іншу мову, щоб нею навчати власну новонароджену дитину. Це, звісно, можливо, але дуже складно й незручно. З чисто меркантильних інтересів, навряд чи хтось погодиться втрачати 10 балів, що не коштують жодних розумових чи фізичних зусиль і даються просто як заохочення заради тих самих десяти, але натружених, так би мовити, здобутих кров'ю та сльозами навчання.
- Українська мова має триматися принаймні попереднього рівня у двадцять балів хоча б виключно через свій статус, - попри те, що Малевич губився на тлі свого опонента, відступатися він досі не збирався.
- Це дешеві спекуляції, - відмахнувся Кахлюк, - окрім того, що вона державна, вона ще й рідна для кожного з нас. Якби хтось у державній установі звернувся до вас російською чи будь-якою іншою — втратив би ті сто балів, що були закріплені за українською в першому гральному кодексі і, в деяких випадках, разом із ними - посаду. Це повага до статусу! Але держава не може високо цінувати вас за те, хто ви є або за те, що ви б все одно робили, навіть без усіляких заохочень. Ми не можемо давати бали за те, що ви людина, за те, що ви купуєте продукти або відвідуєте вбиральню, хоча, на зло владі та іншим ворогам, могли б цього й не робити. Пам'ятаючи  історію, держава зробила виключення для єдиного вашого природного поклику розмовляти українською... адже це майже природно.
- Ми всі добре знаємо, що природу можна модифікувати, - хрипко, незадоволено зазначив Малевич.
- Це проблеми людей із несанкціоновано модифікованою природою, - засміявся Кахлюк, і досі мовчазний і непомітний ведучий долучився до нього зі свого місця на диванчику, - Адже, якщо їхні нахили суперечать державній політиці та інтересам, а надто правилам гри, вони можуть втратити бали.
- Як на мене, це взагалі огидно: перетворювати серйозні речі на гру! - гарячкував Малевич. Та, щойно він вимовив останні запальні слова, як у студії пролунав гучний, неприємний сигнал, і червоне, вібруюче світлове коло із написом -5 балів виокремило його серед усіх присутніх. Одне з правил гри забороняло брати під сумнів доречність гри, призначаючи покарання порушникові у вигляді позбавлення від одного до п'ятдесяти балів. Малевич пошепки вилаявся і, під оплески та сміх глядачів, зіщулився у темну грудку на дивані й ображено закляк. Учасники цієї передачі за забавки втрачали й отримували бонуси, але, зрештою, це розважало публіку, і багато хто з азартом повертався на ефіри знову й знову, перетворюючись на постійних учасників, і вже за одне це отримуючи добрячі заохочення.

Ця передача вже давно відійшла в минуле. Втім, розмова, що тоді відбулася стала знаковою — вона, на рівні звичайних глядачів та пересічних громадян зафіксувала факт: українська мова не лише вижила, попри досить низькі шанси, що вона мала за оцінками експертів минулого сторіччя, але й перемогла конкурентів і, зрештою, позбулася їх.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 6 відгуків
© Максим Т, 13-02-2018

Читала і чомусь

На цю рецензію користувачі залишили 4 відгуків
© Nina, 09-02-2018

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Avtor, 08-02-2018

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Щєпкін Сергій, 08-02-2018
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.87420582771301 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

25 жінок про цінність помилок
Одним з найбільших людських страхів є страх зробити помилку. Суспільство насаджує нам стереотип, що …
Біг і рух до безмежних можливостей
«Ви перестаєте бігати не тому, що ви старієте. Ви старієте, тому що перестаєте бігати» Коли о 6 ранку …
«Економіка бунтівників»: уроки креативності від піратів, хакерів та бандитів
Персонажів, про яких ви прочитаєте в цій книжці, можна знайти на піратських суднах, у бандах та групах …
Який чудесний світ підземний
Відомо, письменники зазвичай діляться на два види: аудіали і візували. Аудіали беруть словом, про таких …