Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2476
Творів: 44505
Рецензій: 87040

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Мініатюра

Усі

© Пидюра Олександр, 13-11-2017
Спекотно від думок.
Молочне світло поглинає простір.
Тихо. Німота. Без слів і поки що паперу та чорнил.
Повітря тремтить в передчутті бурі.
Нейрони, кривим танком закручуються у мікроскопічний спалах, формуючи кулю. А математика хапає за стан фізику; цілує її хімічними реакціями.
Na2O •CaO •6SiO2
Навколо прозорої кулі із fata morgana виринає сизим ореолом густа пара. Поволі конденсує на материк твердої аморфності. Вода миготить дрібною павутинкою тасьм, котрі зливають в струмок.  
У тиші, рідке срібло замахало кудлатими віями, немов роз’ятреними  крилами щоб стрибнути  до світла і впасти у нього.  Бозна-де, внизу,  у  небезпечній далечині , зродився сором’язливий звук.
Дзень.
    ДЗень.
        ДЗЕнь.
             ДЗЕНь.
                  ДЗЕНЬ.
Розум торкається кулі. Його довгі, маже прозорі пальці стирають конденсат. Намисто води миттєво випаровується  на поверхні ніжних долонь.
Медові очі припадають до ще вологої кулі. Щось шукають… Знаходять друзки дерева, сірі голки металу. А поміж ними зерня трави, припорошену чорноземом.
Німота повертається. Знову тихо як у лоні матері. Богині життя…
Ось так, Розум милувався хаосом в середині кулі. Він не може існувати вічно. Дія запустить процес структурованого розмаїття стежок майбутнього, навіть, якщо Розум відверне погляд, щоб подати корону ірраціональності.
Фаланги заколихали кулю. І те, що було всередині, помчалось галопом, випромінюючи кусючі барви.
Так народились Ми. Для Вас… Так народилось місто.
***
Вистачить  доби, яка загубилась поміж загальної канви, щоб отримати у  подарунок благодать, або ж відчути на дотик холодну поверхню  скриньки Пандори,  амфору Соломона – вибір за вами, бо це остання можливість надати собі право свободи.
***
літери
Ми сидимо на ліжку за ширмою. Гуртожиток №11 ховає нас від квітневого дощу. Персикове світло крізь ширму розпорошується на руки мікроскопічними світлячками.  Правицею, яка замотана еластичним бинтом, пишемо віддзеркалення душі. На лівій, зором хапаємо подобу браслетів. Срібний ланцюжок на блідій шкірі з’єднаний чорною шпилькою. Матері потайки від нас, кріпили на одяг. Нині тримаємо біля вен, щоб отрута легше могла дістатися клапана. Це збуджує наші серця і голови.
на папері
Інший. Чорний. Звичайнісінька резинка для волосся. Ви дали її, коли швендяли Васильківською. Ми слухали спів автівок і набивали прокурені легені зірковим пилом. Обожнюємо нульові пагони весни.
Заварюємо міцну каву. Смола приємно обпікає гортані. Це триватиме вічно. Не хочемо безмежності. Від неї у спадок дістали брехню материнської любові.  Так велів ХХХ.
Крізь брудні вікна квартир хапаємо зарево світанку. Золотий  ховається поміж багатоповерхівок. Вдруге споглядаємо руки. Бинти палають кров’ю та героїном. Проте, ми не відчуваємо смороду. Навпаки. Ніздрі лоскочать безкрилі метелики вишневого чаю.
карбовані
Ви пригортаєте наші тендітні тіла чортяцькими обіймами. Агонізуємо від задухи пропасниці. Цілуєте спітнілі лоби.
Перейшли відмітку 40.
Київські вулиці застигли поміж парафінових свічок ранніх морозів. Сталактити от-от впадуть. Ви говорите до нас: «Не лякайтеся – печери ховають спокій». Посмішки на ваших губах терпкіші за сльози бога. Сміємось у відповідь… Свічки догорають прямісінько у ваших зіниці. Горе…Чорне горе і червона кров. Чорний цвинтар. Чорна літургія.
Розумом
Щастя. Лебедине щастя засіяне міріадами кристалів на золотих каблучках: «Ви вийдете за нас?» - шепочуть голоси на Замковій горі поміж зів’ялого любистку. «Так» – тремтіння у гнучких тілах. «Ні» – грім у вилицях на змарнілих небритих обличчях.
Кохатись тяжко. Довкола мерехтить зелень і куйовдить віти заквітчана яблуня. Ми занурюємось у тепло оливкової шкіри велетнів і мезоморфів. Тонкі вуста зволожують юні, зовсім дитячі груди. А граки все летять у вись до берегів жаркої і дикої Африки. Вони безсоромно стежать, як ми давимось пахощами чорного-рудого-русявого волосся. Неслухняні пасма кидаються у бій. Вловити неможливо. І нехай…
Ми їдемо за новонародженими внуками на метро. Гуркіт колес заколисує наші старечі голови. Тільки конгломерат безхатьків мугикають над вухами сороміцьких пісеньок про те, як весело жити під небесним дахом, скоцюрбившись над пляшками самопалу.
Київ із задоволенням грається пісками часу. Мурує палаци. Золотоверхі церкви. Сірі потріскані нетрі. Ідеально-прозорі скелети хмарочосів.
Супить брови.
Кричить на людей і розпорошує дерево, бетон в середині кулі, що ллється крізь вічне зілля парків, сквериків, загублених садків, низької малахітової трави.
Знову береться до справи.  І ліпить…ліпить…ліпить.
Про математику не забув. Складає формули, переставляючи компоненти:
+3С+свинець+хмари+дощ = обірваний цвіт абрикос.
ОЦА – змах бджолиних крил = пусті долоні.
Пусті долоні  голод = крик.
Формула не вдалася. Далі.
(1+1= життя)+(1+3= смерть)=породільний цвинтар.


Впишіть своє ім’я + стежка = Усі

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Михайло Нечитайло, 14-11-2017
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.83959889411926 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Пол Бейті «Запроданець». Чорний роман під рожевою обкладинкою
Як воно — жити з усвідомленням власної чорноти? Чому ми досі ділимо людей за кольором шкіри? Запитання, …
«Лютеція» — еротичний роман-містифікація
Вже кілька років поспіль у вересні (до Форуму видавців) Юрій Винничук влаштовує справжнє свято для поціновувачів …
Вікторія Андрусів «Тринадцять жінок Івони»: фатум як спасіння
Свою дванадцяту книгу презентує широкому загалу відома закарпатська письменниця Вікторія Андрусів. «Тринадцять …
«Моє не надто досконале життя» (але майже)
Знову переповнений вагон, вже бачу це ще до зупинки потяга. Але я ж мушу потрапити на роботу на іншому …