Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2476
Творів: 44505
Рецензій: 87040

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Містика

Хист (2)

© Елен Тен , 11-11-2017
Сон прийшов якось одразу. Щойно я заплющив очі, тілом розійшовся млосний спокій. Я бачив ґанок нашого будинку. Давно не метений, запорошений прілим листям. На ньому стояла дівчинка шести-семи років. У зім’ятій льняній сукні, із очима незвичного бірюзового кольору. Вона прошепотіла щось нерозбірливе, простягнула до мене стиснуту в кулак руку.
Якоїсь миті обличчя дівчинки змінилося. Тепер на мене розгублено дивилася Крістіна. Я подався вперед, назустріч дружині. Її шкіра повільно вицвітала, на ній усе чіткіше проступали лінії зморшок. Ще мить — і переді мною вже стояла бабця, безпомічно плямкаючи вустами, силкуючись дати життя словам, відтворити незрозумілі звуки.
Обличчя дитини знову змінювалось. Наче в калейдоскопі, з’являлися риси то Крістіни, то бабусі, то дівчинки. Незбагненним чином вони поєднувались між собою, змішувались. Аж доки серед них не проступило моє. Я відхилився назад, а цей незрозумілий двійник розімкнув пальці своєї й досі дитячої руки. В мою долоню впав дрібний, подібний до морської гальки, камінець. Він мав червоний відтінок…
Коли я прокинувся, поруч сиділа Крістіна. Гладила мене по спині. Легкі, заспокійливі рухи.
— У тебе холодні долоні. І ти останнім часом холодний. Що не так?
— Не знаю, люба, — пригортаю її до грудей, намагаючись увібрати в себе тепло дружини. Світле тепло. — Я погано сплю.

Наприкінці тижня погода різко зіпсувалася. Літо, що раніше відступало навшпиньки, озираючись, намагаючись затриматись і подарувати декілька зайвих, по-серпневому погожих днів, раптом пришвидшило свою ходу майже до галопу. Осінь уже стояла за вікнами, заплітаючи їх павутинням бабиного літа, засипаючи пожовклим листом, змиваючи холодними дощами мрії про тепло.  
У Катерини завершилася відпустка. Тепер ми з Колесниками майже не бачились. Якось, повертаючись з міста, перестрілися із сусідкою біля воріт. Дивлячись на неї, я ніяк не міг забути той останній сон, після якого почав боятися заплющувати очі.
Мене розбудив гавкіт Сонька — нашого спаніеля. Наполегливий і дратівливий, він змусив підвестися з ліжка, підійти до вікна. Повня яскравим прожектором освітлювала наш газон. Там були люди. Чоловік і жінка. Чоловік стояв до мене спиною, але обличчя жінки я одразу розгледів. Катруся. Розмовляючи, вони пішли в бік порослої виноградом альтанки. Сонько заливався, ледь не гриз землю.
Несподівано пальці незнайомця зімкнулися на шиї Катерини. Я щось кричав, змагаючись з віконною рамою, силкуючись її відчинити. Якоїсь миті мені здалося, що чоловік мене почув. Не розмикаючи рук, він озирнувся. У блідому світлі місяця я побачив власне обличчя…
Зі мною була Крістіна. А жінки завжди знайдуть про що поговорити. Я намагався підтримувати невимушену розмову, бути чемним з Катрусею, тамуючи той незбагненний внутрішній супротив. Але відчував, що слова скриплять у мене на зубах.
Моє відсторонення важко було не помітити. Певно, Катерина поділилася своїми  сумнівами з Михайлом. Той вітався зі мною прохолодно, волів не потрапляти на очі. Але я не зважав. Не звертаючи уваги на сльозливу осінь, заходився ремонтувати у дворі порепану цементовану доріжку. Насправді ж лише для того, аби ходити на роботу іншою стежкою. Подалі від сусідів.
Вдень я відчайдушно вдавав, що все гаразд. Але приходила чергова ніч, і я знову поринав у в’язке заціпеніння. Дивні сновидіння безслідно зникли. Тільки разом з ними відійшов і нормальний сон. Поряд спокійно спала Крістіна, а я дивився сухими очима на стелю. Освітлена вуличним ліхтарем, вона слугувала чудовим екраном для тіней, які, підкоряючись вітру, розігрували на ній містичні вистави. Години без сну здавалися вічністю, я чув гул, скрип і навіть шепіт ночі. Її важке дихання.
З часом організм почав здавати. Втома породжувала неуважність,  дратівливість. Я погано запам’ятовував інформацію, надто болісно реагував на шум і людський сміх. Та все відкладав похід до лікаря. Мав безліч нагальних справ. Панічно боюся лікарень. Відтоді, як у чотирнадцять років звалився з гойдалки і отримав відкритий перелом ноги. Через ускладнення мене кілька днів протримали в палаті. Доводилось  лежати на чужому твердому ліжку, в кімнаті, де з розваг лише залишені попереднім пацієнтом комікси. В обід до мене пускали друзів і однокласників. Вони розписували мій гіпс автографами. Всі до одного цікавились, як довго я не ходитиму до школи. Моєму «нерухомому» становищу відверто заздрили.
Приїхала з гостинцями бабуся. Прослизнула до мене таємно, доки матері не було поряд. На той час вони практично не спілкувались. Відтоді, як зник мій тато.
Незвичний то був день. Ми з батьком вперше мали спільні плани. Він почепив на горіх баскетбольне кільце і пообіцяв, що ввечері, повернувшись із села, навчить мене фірмового кидку, який йому колись показав чемпіон області. Тоді я востаннє його бачив…  
Батька довго шукали. Бабуся присягалася, що він так і не доїхав до Квітниць. Вона покликала зятя, з яким насправді ніколи особливо не ладнала, підлатати  дірку на даху її хати. Прочекала його дотемна і вирішила, що той знову залив собі очі гіркою.
Попри ретельну перевірку свідчень бабусі та розслідування, яке нічого не виявило, мати вважала її винною. Адже Вовчик поїхав саме до неї. Дивна відданість чоловікові, який не раз у хмільному дурмані лишав на її тілі синці.
Я вірив бабусі. Хіба ж вона брехатиме? Але, попри те, чогось не розумів. Бачив щось у її погляді. Трапляється й таке: людина говорить одне, її очі — інше.
Бабуся гладила мене по голові пошерхлою долонею, яка пахла медом та м’ятою, і шепотіла щось дивне:
— Вибач, що не вберегла. Я тебе не відчуваю. Лише свою дитину. Вибач…

Додому я повертався, тримаючи в кишені снодійне і заспокійливе. Ліки, що мали приспати весь той незрозумілий водоспад емоцій, в які я без перестанку пірнав останні дні. У дворі в сусідів світилося. Чомусь мене непокоїв будь-який рух за їхнім боком паркану. Вже починав шкодувати, що той не кам’яний і не досить високий.
Зайшовши на подвір’я, побачив там Катрусю. Вона сиділа навпочіпки біля доріжки, реставрацією якої я займався останні дні. Помітивши мене, сполотніла. Невже я так лякаю людей?
— Я взяла у вас піску, — підняла вгору блакитне дитяче відерце. — Пересаджую лілії. Крістіна дозволила. Якщо ти не проти?
Ледь розчувши її слова, я похитав головою. Мізки розривало від дикого дитячого лементу. Ніби в моїй голові раптом оселилося немовля, і його ніяк не могли забавити.  
Не знаю, коли пішла Катруся і як я опинився у вітальні власного будинку. На долоню лягло кілька дрібних пігулок. Я ковтнув їх, не запиваючи водою.
Швидко сутеніло. Крістіна й досі не повернулася. Пообідавши холодними стравами, я вийшов надвір. Поглянути на розтрощену доріжку, яку відучора почав викладати фігурними кам’яними плитами. Наблизився до неї і вкляк…
Деякі з частин плит змінили колір, набувши блідо-червоного відтінку. Ніби хтось розбризкав на них фарбу, а вона з часом вилиняла, стерлася, посвітліла. Я провів по плямах рукою. Жодних слідів, запаху. Недоброякісний матеріал? Чи хтось зіпсував їх навмисне? Коли Катерина йшла з двору, плити ще були чистими. Здається, були…
Клянучи все на світі, я дістав шланг, пустив воду. Не хотілося, щоб усе це побачила дружина, сусіди. Бачити це самому…
До повернення Крістіни я встиг змінити сорочку і проковтнути ще одну пігулку. Ніч накрила небо чорним полотном, хаотично позапалювала зірки, а дружина все не поверталася. І це доводило мене до сказу. Хвилювання розросталося, пульсувало у скронях, набираючи небачених розмірів, чавило. Я відчував у горлі пульсуючі спазми страху.
Крістіну зустрів непривітним:
— Де ти була так довго?
— Я стала рабинею? — обурилась вона у відповідь. — Мене ув’язнено?
— Ні. Вибач, — мій напад роздратування змінився німим безсиллям. Здавалося, нарешті почали діяти ліки.
Не пам’ятаю, чи спав я тієї ночі, але о пів на сьому, щойно розвиднилося, покинув ліжко. За ніч доріжка підсохла, ось тільки плями на плитах не лише не зникли, вони стали яскравішими. Не хотілося цього визнавати, але за кольором вони тепер скидалися на каміння, яке я бачив за бабусиним сараєм…  
На роботу не біг, летів. Лякаючись кроків за спиною, сахаючись кожної тіні, свого відображення у блискучому залізному паркані новобудови. Що зі мною відбувається? Що відбувається зі світом довкола мене?
Опинившись у своєму кабінеті, спересердя хряснув дверима. Стіни застогнали, озвався брязкотом наповнений водою графин. Відшукав у кишені мобільний, набрав номер матері:
— Алло, любий. Я зараз на роботі, — знайоме зітхання. Наче вона проковтнула своє роздратування, присмачивши його вдаваною люб’язністю.
— Я теж. Але мені треба знати… Ти продала ту книгу?
— Продала.
— Кому?
— Колекціонеру зі Львова.
— А що він з нею робить?
Моє запитання її розсмішило.
— Звідки я знаю?
— Мені постійно сниться бабуся. І навколо відбувається щось незрозуміле.
— А мені сниться Бред Піт. Він махає мені рукою, але завжди проходить повз. Бо за моєю спиною стоїть Анджеліна Джолі.
— Я серйозно!
— Я теж. Я продала ту книгу за суто символічну ціну. Він ще не хотів її брати.
— Тоді ти можеш її повернути, — у свідомості зароджувалась крихітна надія. Все це якось пов’язано. Має бути пов’язано. Інакше я просто збожеволів…  
— Не можу, — заперечила вона. — І не проси.

                                                                             Далі буде

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 2

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Михайло Нечитайло, 14-11-2017

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Яна Устимко, 12-11-2017
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.8255660533905 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Пол Бейті «Запроданець». Чорний роман під рожевою обкладинкою
Як воно — жити з усвідомленням власної чорноти? Чому ми досі ділимо людей за кольором шкіри? Запитання, …
«Лютеція» — еротичний роман-містифікація
Вже кілька років поспіль у вересні (до Форуму видавців) Юрій Винничук влаштовує справжнє свято для поціновувачів …
Вікторія Андрусів «Тринадцять жінок Івони»: фатум як спасіння
Свою дванадцяту книгу презентує широкому загалу відома закарпатська письменниця Вікторія Андрусів. «Тринадцять …
«Моє не надто досконале життя» (але майже)
Знову переповнений вагон, вже бачу це ще до зупинки потяга. Але я ж мушу потрапити на роботу на іншому …