

	ПОШУК

АВТОРУ:

AlmaNAH

Жанри

Авантюрна проза

Авторська проза

Альтернативна історія

Гоголівський ФОРУМ

Наша статистика

Авторів:	803
Творів:	12160
Рецензій:	18699

Наша кнопка

Код:

Художні твори Проза Казка

Казочка про сонце

© Наталка Дев’ятко, 18-04-2007
Тіні мляво падали на землю, мов листя, що замерзло ще до зими, сіре, зів'яле. Сонце ще не сховалося повністю за обрієм і його диск, схожий на відкушений шмат сиру або хліба, про який постійно думали люди внизу, завис над рівниною. Вершники хмаринок мчали, збиваючи небесну блакить до чорних ран і сяючої крові. А нещодавно і на землі лилася кров, і присяги знищити, помститися, кохати до смерті линули до неба. Як швидко про це забули. А сонце фарбувало вершників у жовтогарячий, червоний, багряний, фіолетовий, який швидко перетворювався в чорнильний колір вселенської ночі. Але ніч у серцях людей внизу була могутніша і непроглядніша, бо для наступної сукні вибрала не чорний, а сірий колір. Тіні падали, починаючи вовтузитись і рости, і ніякі ліхтарі не були для них перешкодою, бо тіні виявились живі. Захід запалав невгасимим полум'ям, шукаючи відбиток того чарівного вогню в людських очах. Пожежа розлилася по небосхилу, але люди не здійняли погляди, щоб нею помилуватись. - Невгасиме полум'я? Справді? Ніч сміється. Вона вже стоїть на сході, милуючись золотим шиттям на своїй аметистовій мантії. Але то не ніч, інша прийняла її подобу, інша дивиться на свій світ, інша розмірковує, як гарно сяють, догоряючи, золоті зірки на її вбранні. І залишаться лише червоні відблиски зірок, які вічно вмиратимуть, спалахуючи на чарівній тканині її мантії. Вершники вже не поспішають. У них нема цілі і людей, задля яких вони щовечора і щоранку виїздили на небосхил. Єдине бажання залишилося у вершників - бажання спокою. Бути оповитими спокоєм, який ніколи не розтане, розчинитись у тому спокої, байдуже чиїм дарунком він виявиться, лише б ніколи більше не стояти між світлом і темрявою, лише б забути, як це прекрасно. - Ніколи більше? Ви справді того хочете? Як і для людей, ваше бажання здійсниться... Сонця вже нема. Зникло, пішло від нас, зраджене, залишивши тільки останній небесний малюнок, який швидко загарбала собі панна, котра останньою дивилася на сонце. Вона спускалася на землю, наче невидимими сходинками, кожна з яких - рік. Вона спускалася, щоб непоміченою ходити серед людей, вишукувати те, про що вона мріяла більше за вічність. Вона не поспішала, бо знала, що її царювання поширюється і на минуле, і на майбутнє, на всі віки, на всі серця людські, назавжди. - Назавжди?..
Написати рецензію	Рекомендувати іншим

Рецензії на цей твір

Що таке казка?
© ніна кобилянська, 29-05-2008

це що завгодно,
На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© , 22-04-2007

мені здається, що за поетичністю та афоризмами
© Олексій Тимошенко, 20-04-2007

Майже Крилов, або Людям Бог послав... шматочок сонця
На цю рецензію користувачі залишили 4 відгуків
© Читач, 19-04-2007

Не кожного дня випадає нагода покритикувати члена
На цю рецензію користувачі залишили 10 відгуків
© Кока Черкаський, 18-04-2007

Добра, як казка. Невиписана, як притча
На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Володимир Чернишенко, 18-04-2007

Згенеровано за 0.0109028816223 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

Казочка про сонце

Що таке казка?

це що завгодно,

мені здається, що за поетичністю та афоризмами

Майже Крилов, або Людям Бог послав... шматочок сонця

Не кожного дня випадає нагода покритикувати члена

Добра, як казка. Невиписана, як притча