Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2697
Творів: 51478
Рецензій: 95968

Наша кнопка

Код:



Ошибка при запросе:

INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 44852, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '3.236.112.101')

Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed

Художні твори Проза Жіноча проза

Гірський сюрреалізм

© Teza, 03-08-2017
Різко відкриваю двері, стара підлога скрипить під рухами моїх ніг, виходжу на дерев'яну терасу, вдихаючи на повні груди прохолодне повітря, яке обпікає мої легені. Так добре, що в мене є цигарка. Сідаю на переплетене крісло, опираючись спиною на такі ж дерев'яні перила і кладу ноги на лавку напроти. Все навкруги дерев'яне: двері, вікна, підлога, перила, лавка і стеля. Ба, хата дерев'яна, що ж тут ще пояснювати. На лавках і частково під ногами старі гуцульські кольорові, з переважаючим червоним і жовтим, килими. Це місце, трохи віддалене від цивілізації серед лісу, я б сказала, сакральне місце, наповнене гуцульським неприборканим духом. Мені ж здається, цей дух всюди, тому хата дика: кожна балка дихає скаженістю і неприборканістю. Чи це якось впливає на її гостей?  

Беручи цигарку між пальці, я уважно підпалюю її запалкою. У ці секунди я чую звук такого ж дикого вогню і чітко бачу як він запалює табак і папір- це, початок декілька хвилинного взаємо знищувального танцю, який закінчиться смертю у вигляді попелу для обох.  

Цікаво, що я давно сказала собі, що алкоголь і цигарки - це лише слабкість, яка не дозволяє пережити біль, але зараз нічого не могло бути доречнішим. Мені потрібно це тут і зараз, серед цієї первобутньої атмосфери.

Я вдихаю дим, опираючись на перила і дивлюсь вдалечінь. Дивно, але сьогодні, я чую мікро звуки навкруги і всередині. Я чітко відчуваю дим всередині себе, як я вдихаю його через горло і як плавно він опускається.  

Гори навпроти кивають мені. Не сумнівайся, це ж так і є! Природа розуміє без слів, набагато краще ніж людина. На небі хмари затулили зірки. Вони ревнують і не хочуть, щоб ті, своїм блиском  та яскравістю фліртували зі мною, лише  незалежний місяць плаває,  і час від часу виринає, щоб кокетливо підтримати мене.  

На вулиці тихо, хоча з хати чути пісні під гітару і співи моїх випивших майже однодумців. Ще декілька днів тому я була впевнена, що це ідеальна компанія, яка не засуджує і сприймає все таким, як є. Зрадливо закінчилось не лише це відчуття, але й цигарка, а дим продовжує  безсоромно заворожувати, кружляючи навкруги мене і огортати мене собою. Вдихаю і затримую його в собі. Навіть вбиваючи себе, треба насолоджуватися. Свого роду - медитація, ідеальна картина ж! Радість в кожному морганні ока.  Знову скрип підлоги, і відкрились двері. Ну звичайно, я ж не сама тут. Виходить він...моментний збій серцевого ритму і подиху. Можливо, побачивши мене, розвернеться і піде. Ні, він впевнено заходить на терасу-балкон і сідає навпроти мене, мовчки і з викликом дивлячись мені в очі. Все, що він робить, він робить впевнено. Це чоловік, якого я поставила на п'єдестал і довго викохувала у собі відчуття захоплення. Починається розмова, ненапружена, наче. Моє захоплення не здавлює мене і я зовсім не хвилююсь, як виглядаю перед ним і ще менш важливо мені чи ці емоції взаємні. Хай в нього буде своє сприйняття мене такої, як я є. Хай він сам..  А він може. Він як удав, а я як кролик. Я ж стільки маю думок, я ж така глибока, я ж така одна-єдина-неповторна!  А з ним я нічого сказати не можу. Я відчуваю, що він риє щось зсередини мене, виколупує і дістає куски плоті в крові, а потім єхидно сміючись, пробує на смак і, як справжній гурман, не гидує забрудненими руками, аналізує кожну краплину і волокно, без запитань розуміючи, що за чим і що з чим.  

Я глибоко дихаю, віддаючись розмові й аналізу себе: чинити опір немає сенсу.   Скрип підлоги, відкриваються двері. Заглядає дівчина, побачивши мене хоче вертатись

назад, але замітивши його, крокує і сідає поруч на лавку. Вона одягнена в ще легшу кофтину, ніж я. Хм...розмова все більше зав’язується і переростає в "томний разгавор" ні про що конкретно. Якось дотично я сказала про свої і його Балкани, які, він думав, мали стати нашими. У якісь момент відчуваю, що йому дуже потрібні обійми, і мої королівські замашки дуже чітко формують запит дівчині - хай вона його обійме! А вона тільки того і чекаючи, беззаперечно так і робить. Від такої виходки, у його очах спалахує здивування і легке осудження, а я сиджу і тащусь від картини - дурачка і мій, опущений з п'єдесталу герой.  

У якісь момент, розмова розділяється на наш двозначний діалог і монотонний монолог дівчини.  Він знімає двосторонню красиву плащовку кежуал із слонами і накидає на мої не тендітні плечі, коли я висловлюю своє захоплення масажем ніг. Його очі горять, і як шкода, що я не вмію їх читати. Сідаючи назад на лавку, обнімаючи дівчину, він бере мою ногу, ліву чи праву, і стягує бірюзову шкарпетку конверс і проводить рукою по моїх пальцях та ступенях, перевіряючи чи я лоскочусь. А я дуже спокійно, легко усміхаючись,  продовжую обговорювати з дівчиною тему лоскотання, вона ділиться своїм досвідом, щиро вірячи, що мене хоч трохи це шкребе. У той час, він ніжно масажує кожну фалангу моїх пальців і стопу, час від часу інтенсивніше натискаючи на певні точки. Це приємно, але не збуджуюче. Розмова з дівчиною тече, одна його рука обнімає її, а інша гладить себе моєю холодною ногою у своїх теплих руках, проводячи від грудей вниз. Він піднімає мою ногу до щетинистого лиця і губ. Здається, йому подобається відчувати мою ногу на собі, він повністю облизує кожний мій міліметр, покусуючи і не спускаючи очей з мене, а мені подобається спиратись на нього. Він не соромиться відкрито розглядати мене, вдихати мій запах і  насолоджуватись ним, усім своїм виглядом він показує задоволення.  

Виклик і насолода в його очах. Спокій і рівновага в мені. У голові на повторі прокручується одна з улюблених ліричних пісень Touch&Go- Straight To Number One. Це відчуття емоційної насолоди накриває мене з головою, таке враження, що я стаю безм’язою дівчинкою у його сильних руках, а він моїм беззаперечним ментором – покровителем, який розкриє мені ж мене.  

На цій дерев’яній терасі серед вимагаючого більше лісу, він і я злились як вогонь і цигарка на декілька хвилин, не помічаючи ані розмови збоку сидячої дівчини, яка обнімала і тулилась до нього, ні співів під гітару на задньому фоні, навіть підглядаючого з-за гори місяця, містичної хати, і дзюркочучого потічка...

... Заходжу в кімнату і бачу його з двома іншими дівчатами - одній спокусливо шепче щось на вухо, а іншу злегка обнімає за талію...все на своїх місцях

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.029077053070068 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати