Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2689
Творів: 51199
Рецензій: 95849

Наша кнопка

Код:



Ошибка при запросе:

INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 44811, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '3.236.83.14')

Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed

Художні твори Проза Оповідання

Остання сорочка

© Ірина Новіцька (Iryna Novitska), 25-07-2017
- Ну, чого ви хотіли, бабцю? – трохи невдоволено спитала Улянка, схопивши зі столика відкладену слухавку. Люба вже побігла на двір бавитися – тільки босі п’яти залопотіли верандою.
- Улясю, приїдеш до мене за годинку? – почувся в слухавці голос, і Улянка навіть трохи здивувалася, що бабцю навіть не пізнати – таким він зробився тихим і кволим.
- Та я зараз сяду на велосипед і приїду, чого там? – бадьоро поклала слухавку внучка і вибігла на залите літнім сонцем подвір’я.

Весело пробігла стежка до бабиного порога. Улянка прочинила низенькі двері до сіней, глянула на кухню, звідки чути було густий насичений запах бабиного цвібака з ревенем.
- Бабцю-ю-ю! – голосно покликала вона. Баба Марта видибала зі своєї кімнатки на кухню і кинулась обнімати внучку.
- Так скоро приїхала, золота моя! Ростеш, ростеш… вища за мене стала, а я вже, певно, донизу… Ще ж навіть пляцок не впікся.
- Та я, бабцю, тільки на хвильку, - усміхнулась Улянка. – Як здоров’я?
- Богу дякувати, ноги носять… тільки чогось нині трохи голова крутиться. Ходи до покою, щось покажу.
Покій у баби Марти – весь у вишивках. І в серванті кольорові серветки, і образи в щедрих рушниках, і обрус на столі в кетягах калини, і ясики на дивані – більші та менші, а на них аж ряхтять червінню маки та ружі. І зараз баба Марта вряди-годи та сяде, вишиє якусь дрібничку. Ще перед школою Уляну навчила, але дівчини не береться та сидяча робота – їй би забави, велосипед, літні табори…
- Мартусю, як мама? Тато що? – питає бабця, витягаючи з кулька в шафі якусь полотнину.
- Та як завжди… Мама на городі, тато на роботі, а Люба з подружками на дворі бавиться. А я мамі помагала, а тут ви подзвонили.
- Дивися, дитино… - розгорнула баба Марта полотнину. – Як тобі?
Улянка кинула оком на вишиття на білосніжному лляному полотні – вже не таке рясне й багате, як бувало колись.
- І кому сорочка?
- Хлопцям на схід, - зітхнула баба Марта. – Не ті вже очі стали. Як почала вишивати восени, то ще трохи бачила, а ото на тижні навпомацки дошивала – ледве скінчила. Мабуть, уже остання моя… - від цих слів повіяло якимсь осіннім сумом, хоч літо надворі було в розповні. – Кинь оком, Улясю, нічого не наплутала?
Улянка хотіла було щось сказати та прикусила язика. У баби діабет, вона часом і ложку з борщу, не додивившись, у цукорницю запхне чай їй солодити. Або різала кріп до картоплі на стільниці – і ну на тій стільниці, недобре витертій, тісто на струдель розкачувати.
- Не наплутали, бабцю. Дуже гарний візерунок.
- Сама вигадувала… Такого більше ніде не знайдеш.
- Знаю, бабцю…
Бували бабині сорочки й рушники і по вернісажах, і по виставках.
- То що я хотіла тебе просити, - сказала баба Марта, акуратно згортаючи вишиття. Її зморшкуваті руки гордо погладжували зашите дрібнесенькими хрестиками полотно. – Завезеш цю сорочку до Дарини Солодовникової, хай скроїть і пошиє. А там запакують у посилку і на фронт перешлють…
Улянка обняла бабині зсутулені плечі. Баба Марта знала війну. Завжди хлопцям то яблук передасть, то закруток, що досі робить на зиму, то з пенсії відкладе. Аби не голодні сиділи в окопах, каже. І сорочку не першу їм вишила – вірить, що вбереже.
- Я, бабцю, бігти буду, - вхопила кульок у руку.
- Ну, то біжи, дитино. Маму цілуй від мене. І кажи, щоб позавтра при неділі зайшли.
- Не забудьте пляцок з духовки витягти!
- Я пам’ятаю… - скрушно сказала баба Марта. – Є пам’ять, слава Богу, тільки сили нема… щораз тяжче ходити і в очах усе пливе…

Вдома Улянка ще раз розгорнула полотно. Ну куди ж його везти? То тут, то там нитки стирчать, тут півхрестика баба Марта забула дошити, тут цілих два пропустила, а онде весь візерунок поповз донизу – десь помилилася. З чорного бабця, певно, починала, він ще гладко лежить. І синім усе правильно зашито. А червоним уже геть погано, особливо в правому кутку.
Ні, не можна таке вишиття на крій давати. Не засміють – знають бабину майстерність, - але…
Просто спорють баби Мартину працю і вишиють на полотні щось інше. І скажуть, що викроїли та вислали, як же інакше.
І стало Улянці до сліз, до кривди шкода бабиних вечорів над тією сорочкою, а ще більше шкода стало візерунку, який більше ніде у світі не знайдеш.

- А завезла ти Солодовниковій сорочку кроїти? – спитала бабця в неділю, коли вони всі сиділи за столом і куштували солодкий бабин цвібак.
- Бабцю, не встигла ще… - почервоніла Улянка. – То те, то се… З городу огірки прибрати, заквасити, з Любою в хаті прибрати…
- Ти ж не забудь, на тижні передай. Бо скоро посилка піде…
- Добре, бабцю.
- Пляцок хоч добрий? – Баба сама не їсть, бо ж то з цукром.
- Чудовий!
І так відбріхувалась Улянка ще щось із місяць.
- Та часу не мала.
- Компоти з мамою крутили.
- Хвора була.
- Ти ж мені сама казала яблука в саду позбирати. А потім кабачки з городу носила. А потім асорті на зиму закривали...
А далі баба Марта й допитуватись перестала.

- Скоро школа… - сказала мама, прасуючи Любі сорочку на завтра до церкви. – Ти, Улясю, за це літо геть не відпочила. Щось і з друзями нечасто на річку їздила, і на дискотеки не ходила… Все вдома і вдома, як не в роботі, то вечорами у своїй кімнаті світиш, а як я заходжу – книжку відразу в руки.
- Читаю…Цікава книжка.
- А що то за сорочку баба Марта тобі давала? – спитала раптом мама. – Ти сьогодні як купалася в ванній, то вона дзвонила і питала про якусь сорочку, що ти мала завезти скроїти і не завезла. Нащо ти пообіцяла і не зробила? Бабця тепер жаль на тебе має…
- Хай не має… - здушено сказала Улянка. – Я на тижні обов’язково передам, це вже точно.
- Але чого ж ти раніше не везла? Невже так важко тобі було?
- Не важко…
- То чого було не проїхатися? Покажи мені хоч ту сорочку, де вона?
Улянка зітхнула і пішла до своєї кімнати. Винесла той самий квітчастий кульок і розгорнула перед мамою вишиття.
- Отут… Тільки куточок лишилося дошити…
- То ти всю сорочку по-новому перешивала?! Экстрасенсы для меня стали настоящим спасением. Раньше я подумать не могла, что буду благодарить экстрасенса. Он помог мне найти любовь и обрести семейное счастье. Причем сам экстрасенсорный ритуал не вызвал никаких сложностей. Сначала я боялась обращаться к таким колдунам, магам. Но во время бесплатной консультации он вызвал полное доверие. Предсказатель подобрал подходящий магический ритуал. Он сработал, и я обрела личное счастье. Причем это случилось в бальзаковском возрасте. Обращалась я к этим медиумам. Там работают только профессиональные ясновидцы. Они сразу чувствуют проблему человека
Улянка тільки очі потупила.
- Ні, не всю… Де було чорним і синім, то лишила…
- Гарно вишила, - глянула мама і на лице, і на виворіт. Хай, може, і не зовсім вправно, але уважно і старанно вишивала доня візерунок, дбайливо ховала нитки і вузлики, ніде не помилилась. А бабин куточок ще світив залисинами забутих хрестиків.
- Молодець, - ще раз похвалила мама і поцілувала дочку в скроню. – Але чого ж мені не сказала? Я ще дивувалася, нащо ти в Ориськи вишивальні нитки брала.
- Ти ж бабі Марті не скажеш?..
- Звичайно, не скажу… Тут на один день роботи, якщо я поможу.
- А я якраз зараз і сяду. Вже й ховатись не буду...

В неділю вони знов сиділи в баби Марти, смакуючи свіже пахуче варення з сахарином. Баба Марта першим ділом спитала про сорочку.
- Вже завезла Уляна сорочку на крій. Солодовникова аж очі забула. Ну і Марта, каже, Бог би їй здоров’ячка дав. У її літа не кожний, ой, далеко не кожний так вишиє.
- Сподобалась їй сорочка?
- Дуже! – відповіла мама. – Та я сама як подивилася… Буде мати чиясь дитина коштовну пам’ятку.
- Бабцю, не ображайтеся на мене… - винувато сховала Улянка обличчя в складках баби Мартиної хустки. – Я більше так не буду…
Баба Марта мовчки гладила їй голову.

Дзвінок велосипеда задерикувато теленькнув під самими сходами крамниці. Улянка зістрибнула з сідла, прихилила залізного коня до стінки під вікном і зайшла всередину.
- Як перший день у школі? – поспитала з-за довгого стола пані Орися.
- Та нічого, потроху.
- По що прийшла?
- Нитки вибирати… - трохи знітилась Улянка. – Треба чорної, жовтої, темно-жовтої, темно-червоної… Будуть чорнобривці…
- Бабця вислала?
- Ні, то я… Зима ж піде.
- Ясно. Бабину справу вирішила продовжити… Ану, ходи, господине, глянеш, які тобі треба.
Мотки ниток вистовбурчувалися з великої коробки волошковими, лимонними, жовтогарячими, багряними, пурпуровими чубчиками. Улянка перебирала їх у руках, м’які й теплі на дотик, і думала про бабу Марту. Треба бувати в неї частіше. Зовсім підупала бабця – і їсти іноді вже не в силі собі приготувати… Зате як цікаво розповідає! Отак сидять вони при вікні – і довго-довго ллється розповідь, хіба що іноді бабця просить:
- Задягни мені нитку в голку, дитино. І подивися, чи я ніде не наплутала.
Бабця вже вишиває тільки маленькі рушнички великими цибатими хрестиками. Але ще й досі вони аж око вбирають. Вони бабу Марту, мабуть, і на білому світі тримають.
А Улянка вже добре навчилася. Як на свої тринадцять – навіть дуже добре. Скоро і рушники сватам будуть готові, усміхається бабця, і її волосся, що вибивається з-під хустки, схоже на легке осіннє павутиння, що скоро відлетить у далечінь.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 5

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

© Avtor, 28-07-2017

[ Без назви ]

© ВЛАДИСЛАВА, 26-07-2017

[ Без назви ]

© Михайло Нечитайло, 25-07-2017

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Олена , 25-07-2017
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.83728408813477 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Історія Європи. Український погляд
Кожен з нас має знати історію власного народу. Бо історія – це його посвідка на проживання на рідній …
Погляд на світ через призму пародії.
«Прометей поміж грудей» – тільки ця провокативна назва збірки чого варта! І це не натяк, це те, про …
День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …