Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2450
Творів: 43883
Рецензій: 85485

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Жіноча проза

СЛАВЦЯ

© Зоряна Зінь, 09-06-2017

Вона ніколи не ходила у гості: ні до родичів, ні до подружок, ні просто до сусідів. Завжди вдома, поралася по господарці. Її руки потрібні вдома. А не на посиденках. Видоїти корову, посапати город,прибрати,попрати, помити, їсти зварити. Аякже, вона найстарша у родині. На ній тримається домашнє вогнище. Здається, що так жити неможливо. Будь-яка дівчина давно б уже зчинила галас й подалася до міста на навчання чи на роботу, за котру б їй платили, і вона б ні від кого б не залежала. Але Славка не така, як усі дівчата. Бідова. Дуже швидко стала дорослою. У вісімнадцять літ сусідські діти вже зверталися до неї на Ви. Віталися першими, питали чи не потрібна їй допомога. Сусіди часом самі спроваджували її до клубу чи до кого на весілля, але завжди вона відмовлялася. Похитає головою «ні», це було тверде рішення і ніхто його змінити не міг.
- Славцю, мо підеш де? – приходила до них у неділю одна чи друга тітка.
- Нє-а, не хочу, - усміхнеться щиро, гляне голубими очима у саму душу.- Нє. Не піду. А що там маю робити. З думки одне не буде йти. Не можу й не хочу.
- Та йди. Дитино. Бо вік твій молодий і короткий, потім схочеш. А не буде з ким, - вмовляла тітка Ганна.
- Ні, най йдуть молодші, хай вони за мене натанцюються, навеселяться.
- Не трать свеї молодости, не трать, дитино,- вмовляла тітка.
- Нє, цьоцю, не кажіть такого. Бо за гульками втрачу найдорожче,- тихо шепотіла .
Вона найстарша серед сестер. Перша помічниця батькові - матері. Радше доглядальниця мамина. Коли Славуні було п’ять літ, бавилася зі сестричкою Ганусею у садочку. Мама на городі сапала картоплю, раптом їй стало зле. Збіглися сусідки й допомогли матері до хати дійти. Того дня у них народилася Ліна, Михайлинка, передчасно прийшла у цей світ. Мама тішилася, що з дитинкою усе гаразд. Сестрички розповідали усім, що вони мають вдома живу ляльку, яка вміє плакати, агукати, рухати ручками й ніжками. Мамі все важче й важче було піднімати дитя, сповивати. Прати пелюшки. Часом каструлька випадала з її рук і довго дзеленчала по підлозі, бо схилитися й підняти мамі було складно. Голова паморочилася і втрачала рівновагу. Так тривало пару місяців. Славця завше маму слухала й допомагала. Навчилася чистити картоплю. Варити суп, кашу. Цю науку вона освоїла швидше аніж вивчила букви. Поки Славця стала школяркою, то мама зовсім перестала ходити. Тато возив її по лікарнях, та з того мамі не кращало. Допомагали тітки, татові сестри, сусіди. Діти росли й росли видатки та потреби. Мамі не гіршало, але й на покращення не йшло. Згодом Славця стала господинею й татовою опорою. На неї він залишав господарку,хвору дружину , а сам заробляв копійку, котрої так бракувало для великої родини. Слава не пішла у старшу школу. Закінчила восьмирічку, заховала документ у шафу й забула про нього. Однокласниці подалися до міста у ПТУ, технікуми, здобували освіту, професію. Згодом Гануся поїхала у місто й вивчилася на бухгалтера, а там і Ліна поспішила у світ й повернулася із нього не так швидко, як того хотів батько. До них , як і колись, сходилися сусідки, тітки. Відвідували хвору. Довгими зимовими вечорами у їх домі найдовше затримувалися гості. Та які ж то гості, коли щодень навідували й допомагали хто чим. Славка лиш усміхалася. ЇЇ тішило, що світ такий добрий і що їх дому ніхто не минає. Минали лиш літа. Уже ніхто не спроваджував дівчину на танці чи весілля. Однолітки поодружувалися. Дівчата стали мамами й тепер ні з ким було ходити ні у кіно, ні на танці.
Коли померла мама, то світ змінився для Слави. Тепер у неї менше клопотів і турбот. Сестри знайшли своє щастя й кожна із них жила своїм життям. Тільки у тридцятилітньої Славці щастя не знайшлося чи заблукало.
- Йди на роботу! – твердила тітка.- Йди.
Фактично її виштовхали з дому родичі. Влаштували на роботу. Тепер вона знову при ділі. Там, на роботі, знайшлося її щастя. Вийшла заміж і згодом народила донечку, потіху, пташечку,квіточку. Славчині очі сяяли щастям, щира усмішка не покидала її. Знайшлися й синочки, татова й мамина гордість. Купалася у щасті Славця. Є родина, чоловік, діти, свекруха. Родина. Велика родина!!!
Ось уже донечка із дружками на порозі.
- Благословіть, мамо й тату, гостей на весілля просити!
- Хай Бог благословить Вас, діти…
Радіє мамине серце. Донечка заміж іде. Гуляло весілля ,два дні музики вигравали, два дні молодь веселилася, родина усенька гостилася.
За рік зібралася уся родина докупи знов. Та не співати – веселитися, а смутком й тугою оповиті в останню дорогу Славину донечку проводжали…
- Ви Славцю глядіть, щоб чого не втворила. Ні сльозинки не вронит, ні скрику чи стогону з вуст не пусти… глядіть,- шепотілися старі баби, котрі ледь ногами пересували, останню шану дитині Славиній віддавали .
- А, що , кумо, чи правду кажут,що то сусіда встрелив?
- Ая, правду. Малий ще, дітвак. Ружжо татове взєв «А я зара в тебе стрелю»,- каже зі сміхом. Наставив на неї. А вона смієсі. «Ага! Встрель!»
- В саме серце стрельнув!
- Пильнуйте Славцю, пильнуйте…
Та що там стерегти ту Славу. Тіло лиш стерегли. Душа її була із донею й внучатком ненародженим. «Схибнулася!» Напевне, що так. Йшла і світу не бачила. З дітьми говорила, і їх не бачила й не чула. Часом на чоловіка дивилася й не знала його. Роки минали, а біль не малів, ріс, поглинав її. Щодень на могилі, щодень у розмові із Квіточкою й Сонечком своїм.
Час гоїть рани. Певне, що так. Роки минули. Славця сивенька, як біла голубка. З онуками й синами до рідних приїхала. Усміх на устах такий знайомий й ніжний, та очі смутком сповиті, зажурою притьмарені, розпукою материнською на світ дивляться, болем виїджено блакить їх.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 5

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Елен Тен , 16-06-2017

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Яна Устимко, 11-06-2017

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 09-06-2017
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.51437711715698 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Огляд збірки оповідань «Земля загублених, або Маленькі страшні казки»
Андрій Любка здивувався високим рівнем попиту на власну збірку оповідань. На його думку, коротка проза …
8 книг, які можна прочитати за день
Якщо Ви обожнюєте читати книги з довгим сюжетом, безліччю подій та ще й неймовірною кількістю сторінок …
Огляд повісті Маріо Варгас Льйоси «Хто вбив Паломіно Молеро?»
Людина завжди прагне дошукатися правди, але коли знаходить її, часто домішує до неї зручні для себе …
Новинки від Нашого Формату
Якщо ви якраз складаєте свій список читання на літо, або думаєте, що б таке почитати у відпустці — ця добірка …