Навіяне останніми тутешніми подіями. Усі дійові особи вигадані, співпадіння з реальними людьми хіба що випадкові. Окрім того, сподіваюся, що всі читачі мають здорове почуття гумору.
СОННИЙ ПЛЯЖ.
Невеличкий пляж на краю приморського селища о другій годині після полудня нагадує розпечену пательню, на котрій смажаться кількадесят засмаглих до чорноти завсідників. Звиклі до сонця тіла здаються нерухомими, хіба що вряди-годи хтось підведеться та ліниво плюхнеться в теплу воду, викликавши тим самим секундний інтерес у двох-трьох дальніх пляжників: „А хто ж то?.. Людина?.. Риба?..” Ну ще сусіди ліниво та сонно перекинуться між собою кількома словами... Спека. Нудьга.
– Агов, шановні! – пролунало раптом з єдиної на весь пляж кабінки для перевдягання. – Поснули, чи мор на вас напав? Та-а-к, не впізнаю я пляж... От колись було!
– А що було? – підвів голову зовсім юний хлопчина.
– Усе було! Вранці в пляжний волейбол грали, – долинуло від сусіднього з пляжем пірсу.
– Ти, той, що в кабінці, ти хто? – поцікавився хтось із лежачого гурту.
– Не скажу!
– То йди геть! Не заважай відпочивати.
– Не піду! Хочу, щоб тут було весело, щоб цікаво було!
– Хоч з будки вийди.
– Не вийду, соромлюсь – не засмагав давно.
– А все тому, – озвався ще один, найзасмагліший, титулований „директором пляжу”, – що колишні наші ветерани на роботу пішли. Не розуміють, пихаті: оце теж робота, тільки на громадських засадах.
– О! А давайте конкурс проведемо! – звелася на ноги руда красуня в чорних окулярах.
– Браво! – донеслося з кабінки. – Конкурс краси! І щоб дівчата були топлес. Бо то наше всьо!
– Не слухайте його! – озвався невидимий від пірсу. – Він пляж хоче віджати!
– А ти?! Ти сам хто будеш?
– Не скажу! Я дайвер! І не підходьте до мене, в мене підводна рушниця: буду відстрілюватись!
– Я нічого не віджимаю! Мені розвага потрібна: конкурси краси, волейбол.
– То давайте організуємо сітку, – підвів голову ще один, – м’яча хтось принесе...
– Ти що, не бачиш – тут одна стійка лишилася? Заради чого грати – щоб отой в будці розважався?! – обурився молодик спортивної статури.
– А пам’ятаєте, – мрійливо закотив очі найстарший засмагаючий, – торік ця стійка слугувала для наших дівчат пілоном. Таке витворяли!
– Чудово! – зрадів Невидимка з кабінки. – Навіщо та сітка? Пілон – те що треба! Головне топлес! Бо то ваше всьо!
– Троль! Це троль! Не слухайте його, дівчата! – заволав дайвер.
– А я пропоную, – озвався ще один, відомий усім еротоман, – поставити отам паркан і влаштувати нудистський пляж. І щоб на вході перевірялись антропометричні дані! Вхід тільки Венерам і тільки Аполонам.
– Х-ха! – не витримала руда красуня. – Бачили Аполона?! У нас демократія! Та хай хоч і Квазимодо! – додала згаряча і замислилась: чи не перебрала?
– Лохи! – не вгамовувався дайвер. – Вам що, повилазило: від-жи-ма-ло-во! Пісок віджимають, лю-ди-и!!
– Конкурс! Конкурс з бодибілдингу! – запропонувала раптом дівчина в брендовому купальнику бандо.
– А хто судитиме?! Квазимодо? – обурився спортсмен.
– Навіщо ті конкурси? – подав голос високий худий джентльмен. – Можна ж пива принести, анекдоти, карти. Спілкуємося мало, люди, – і схаменувшись, додав: – Дамам сік.
– Чого це дамам сік?! – підвищила голос брюнетка в сміливому монокіні. – У нас ґендерна рівність, шановний! Я дуже люблю пиво. Чеське!
– Послухайте, Невидимко, – підійшов до кабінки той, хто пропонував організувати сітку: – давайте обговоримо ці питання в іншому місці. Посидимо, чаю вип’ємо...
– Ну-у... загалом можна, звісно... - блиснуло зі шпаринки око Невидимки: - Значить так: зустрінемося через місяць опівночі.
– Не пізно? І як я Вас впізнаю?
– Я буду в чорному плащі з каптуром. І чорні окуляри. Так треба.
– Лю-ю-ди-и!
– Що таке?!
– Хтось тоне!
– Лю-ю-ди-и!! – неслося від пірсу: – Нас віджимають разом з піском! У чорному плащі з каптуром! Це смерть, люди!!
Спадала спека. В дискусії падав градус напруги. Хтось складав речі. На півдні темніє швидко.
