Жила на світі невеличка кошача сім’я. Тато-кіт, Мама-киця, старенькі бабуся та дідусь кішки і маленьке 2-ох місячне кошеня. Любі мої, це людські хлопчики й дівчатка у 2 місяці тільки кричать, гамають і сплять, а кошенята в цей вік роблять свої перші подвиги, перші дослідження велетенського світу, що навколо.
Тато-кіт і Мама-киця ходили на роботу, а з маленьким постійно залишався хтось із старших. Найчастіше це була бабуся-кішка, бо дідусь-кошак ходив на полювання, не беручи з собою онука, як би він не просив про це. А кошенятко так хотіло полювати з дідусем! Йому так хотілося спіймати свою першу мишу, чи поганятись за великим шкідливим щуром.
Наш маленький герой частенько згортався клубочком у дідуся біля живота, той прикривав його своїм великим пухнастим хвостом і розповідав про полювання. Чудові захоплюючі історії все більше і більше зваблювали малого. І от… одним теплим зоряним вечором, засинаючи біля діда-кошака, маленький котик вирішив, що завтра він все ж піде на полювання.
Новий день настав швидко. Наш маленький герой прокинувся від теплого сонячного промінчика, який вперто бігав по його мордочці. Але як же смішно прокидається наш котик! Бачили б ви, малята.
Спершу дь оргнулось його праве вушко, потім – відкрилось одне очко. Закрилось, і знову відкрилось, і ще раз закрилось… ох і лінивий наш кицик! Так як і ви – ну не може прокинутись вчасно. Врешті по-о-отягнувся, не розплющуючи очей, і знову згорнувся в маленький клубочок. Сміх та й годі… зовсім забув, що хотів іти на полювання.
Стоп. Полювання. Мабуть, саме ця думка прийшла вчасно в його таку милу голівку. Він позіхнув, блиснув на сонці своїми зубками і вмить піднявся на лапки. Сьогодні у малого було безліч справ, відкладати які не хотілося.
Спершу котик побіг до бабусі, яка саме випікала блінчики.
- Ти вже прокинувся, мурчику? – здивувалась бабуся, бо її внучок зазвичай спав довше.
- Так, ба. У мене сьогодні стільки роботи. – муркнув малий, напихаючи рота їжею.
- Цікаво якої? – підсміхаючись, спитала його старенька кішка.
І тут кошеня згадало, що бабуся навряд одобрить його широчезні плани, а тому просто сказало:
- Метеликів наловлю. – І, не чекаючи, поки старенька щось запідозрить, швидко вибігло з хатини.
Тільки за ворота – а там стільки цікавого! Яскраві метелики літають поміж польовими квітами, маленькі жучки – щоденні соратники по іграх нашого малого, горобці, яких, як не намагайся – не упіймаєш, і багато-багато-багато інших інтересинок. А мишки – жодної! Ну і як тут полювати? – обурився малий. І пішов він на пошуки миші. Довго ходив. Вже й сонечко високо піднялося, а мишки як не було так й не було. Стомився і сів відпочити. Незчувся як заснув.
Прокинуся – а вже вечір. Вже сонце за гору зайшло і дерева такі величезні тіні відкинули, і метелики кудись подівались, а дороги додому зовсім не видно. Загорюнився наш котик, слізоньку пустив, згорнувся калачиком і почав кликати маму. А навколо все темніло, повилазили якісь невідомі монстри, чулися страшні звуки. І коли вже стало страшно-страшно, так, що маленький аж зажмурився, хтось підкрався, взяв його за шкурку і кудись поніс.
Ойойой, як перелякався наш малий неслух. Знали б ви, малята, як то страшно, коли навколо темна нічка, ти невідомо де і хтось, кого ти не бачиш, кудись тебе несе. От і наш малюк всю дорогу верещав, що більше не тікатиме з дому, бабусю слухатиме і на полювання без дідуся не побіжить уже ніколи. Яким же було здивування малого непосиди, коли занесли його у власний дім, де вже чекало на нього стурбоване сімейство.
Тато-кіт одразу ж нам’яв вуха. Мама-киця надьоргала за хвоста, а бабуся одразу ж кинулася кормити та журити онука. І тільки старий кіт підсміювався втихаря у білі вуса із запічка. Це він повертався із полювання і знайшов малого, заплаканого і чумазого. Вже й сварити отаке чудо не хотілося. Але тільки після того, як кошеня наїлося і клятвенно пообіцяло слухатись і на полювання самому не ходити, дідусь тихенько підкликав малого до себе і, хитро примружившись, спитав:
- Ну що, в неділю на полювання, мурчику?
Ох і налякався наш мицик від такої пропозиції. І згадалися йому всі нічні страхіття, і сховався він під щирий сміх сім’ї далеко за бабусину спідницю. Посміялись, пробачили малого, і раді, що знайшлась пропажа, полягали спати. А кицик ще довго не міг заснути: все ввижалось йому, що вистрибне з темної ночі який монстр. Але згодом втома зборола і його.
Отак, малята, бачите, як важливо слухати старших і далеко від хати не ходити? Добре, що нашого котика дідусь знайшов. Мотайте на вус, дітки, і будьте слухняні.
