

	ПОШУК

АВТОРУ:

AlmaNAH

Жанри

Авантюрна проза

Авторська проза

Альтернативна історія

Гоголівський ФОРУМ

Наша статистика

Авторів:	803
Творів:	12157
Рецензій:	18690

Наша кнопка

Код:

Художні твори Проза Горор

Кабани (6)

© Олесь Бережний Статус: Гуру, 05-04-2007
Попередній розділ – Що, сволото, очунявся? Зненацька спалахнуло світло – водночас ізсередині й іззовні. Разом зі стусаном і відчуттям крижаного мокровиння на обличчі. Я опритомнів. Розплющив очі й опинився у своїй кімнаті на підлозі. Мимохіть обмацав мокрі щоки, чоло, волосся. Розгублено й перелякано роззирнувся довкола. Наді мною схилявся «фашист Янковський» – брутальний молодий підполковник з кремлівської охорони. У лівій руці у нього виблискував сріблястий сифон газованої води. А в правій він тримав чорний пістолет . – Забудь усе, мерзото! Проковтни язик, якщо жити хочеш... Мені стало по-справжньому жахно. Його погляд був гадючим – очі крижані й нерухомі. На вустах – гидлива усмішка. Губи вузькі, як ужва. Нахилився майже впритул до мене й видихнув прямо в обличчя: – Ти, наволоччче, нічччо не бачччив, нічччо не чччув, нічччо не знаєшшш... Як я цієї миті зненавідів запах шпротів! А також осоружний сморід яєць фаршированих – зі шкварками і смаженою цибулею під майонезом. Кадебіст притиснув холодне дуло до моєї скроні, зашепотів моторошно й шипучо, неначе отруйна гадюка: – Слово ляпнеш – і капець! Кранти тобі, погань, і Гальці твоїй, і щенятам... Жах скував мене паралічем. Від переляку я не міг ані вдихнути, ані видихнути. «Фашист Янковський » рвучко випростався. Став наді мною на повний зріст. Хвилю мовчки дивився. Не зморгнув жодного разу. Паки так виглядається на здобич удав. Або кобра чи гюрза в телепередачах Миколи Дроздова «У світі тварин» … А тоді раптом як копне. Щодуху. Черевиком у пахву! Умить у мене в очах затмарилося. І ніби знову спалахнули святкові фейєрверки, бо ізсередини вибухнуло блискавками. Либонь як салют на честь Дня Радянської Армії та Військово-Морського Флоту щороку 23-го лютого – вивергнення вогняних фонтанів і різнобарвне мерехтіння зірок на чорному оксамиті морозного неба. Я схопився обіруч за матню. Там нестерпно пекло плавленим чавуном. Ніби мій прутень потрапив у ливарний стрижень на Дніпровському металургійному комбінаті або радше в коксову піч виробничого об'єднанням «Азот» у пролетарському місті Дніпродзержинськ. У голові дзвеніло, у вухах гуло. Зоддаля, начебто з суцільного мороку підсвідомости й порожнечі, долинав голос «гестапівця». На моє щире здивування, звучав уже він спокійно й приязно, з добрим гумором – ніби нічого надзвичайного і не сталося: – Ну, товаришу керівник науково-дослідного відділу, не розкисай! У житті різна хєрня трапляється. Ще й не таке буває. А ти міцний – усе загоїться як на собаці. Терпи, козаче, отаманом будеш... Я розплющив очі й побачив як фашист-кадебіст ставить сифон на шифоньєрку і ховає пістолет у кобуру під пахвою. – Відлежись, товаришу, проспися. У санчасть сходи. Розкажи усе, як було насправді. Так і так, хильнув зайву грамульку і на сходи впав. Ти ж сам знаєш: «Ішов, підслизнувся, упав, опритомнів – гіпс!»... Ги-ги-ги! Я трохи підвів голову. Сперся на лікоть. Кадебіст бадьоро підморгнув і посміхнувся. – Товаришу, ми з тобою не прощаємося. Якщо будеш молодцьом і робитимеш усе путьом, то житимеш. І не просто. А довго і добре. Це тобі гарантовано. Він попрямував до дверей. Зупинився на порозі, обернувся й кинув наостанок: – Скоро цікаві часи почнуться, товаришу. Не прощаємося! Пам’ятай про це. Наступні кілька годин я намагався привести себе до тями. Блював, прикладав рушник з льодом до голови. Зжер жменю пігулок від головного болю. Блював. Відсидів у холодній ванні, знову блював. Вижрав пляшку «Столичної», яку тримав у загашнику на пожежний випадок. Нарешті наважився піти у медпункт. Там доктор Владлен Сігізмундович Карась, до речі земляк, навантажив мене тими ж самими пігульками від головного болю. Оглянув і запевнив, що стан здоров’я у мене цілком задовільний, але порадив менше пити. Утім, як земляк землякові, прописав півлітра спирту. І прямо тут ми його прийняли на груди. Спожили внутрішньо, але виключно з лікувально-терапевтичною метою. Для профілактики можливих захворювань. Біль помалу почав угамовуватися. Хоча шуму в голові не поменшало, бодай навпаки. Але то вже було мабуть инше, побічний ефект лікувально-терапевтичної профілактики з Владленом Сігізмундовичем. Коли допили спирт, я дошкандиляв до своєї кімнати, впав на ліжко й забувся. Аж раптом знову будять. Млять! Той самий важкий дух вакси для чобіт, «Шипр» і «Пріма».Той самий солдат – темно-сині погони, жовті літери «ГБ». Комендант викликав на екстренні збори усього цивільного персоналу, включно з моїм науково-дослідним відділом. Генерал-лейтенат Грищенко виголосив, що товариш Брежнєв Леонід Ілліч увесь цей тиждень перебуває в Москві. Безвиїздно. З огляду на тяжку хворобу. Навіть, буцімто, мусив відмовитися від поїздки до нас, запланованої ще на вчора. Комендант закінчив швиденько. У мій бік навіть не зиркнув. Насамкінець запитав чи все нам зрозуміло, чи може у когось є питання. Впадало в очі те, що він не мав жодних намірів розводити теревені чи затримувати нас миттю довше, ніж конче було потрібно. Ніхто з нас не мав жодних запитань. Усе було зрозуміло. Радше, нікому нічого не було зрозуміло. Але то вже цілком не наша справа. Почував я себе все ще дуже кепсько. Мене й далі нудило, голова розтріскувалася від нестерпного болю. Хоча жодних синців на собі я не помітив, але обличчя трохи припухло й змінилося кольором. Я знову почалапав до Владлена Сігізмундовича. Він, добра душа, виставив мені діагноз «гостре респіраторне захворювання» й пообіцяв кілька днів лікарняного – аби я міг відлежатися в ліжку в своій конурі в гуртожитку для науковців. (Далі буде)
Написати рецензію	Рекомендувати іншим

Рецензії на цей твір

Згенеровано за 0.00972199440002 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

Кабани (6)

Пазли від Олеся Бережного