Холодний осінній вітер гойдав на кущику хризантем біленькі пуп’янки. Раптом один з них тріснув і з нього розпустилась квіточка. Новонароджена умила заспані оченята у вранішній росі і стала роззиратися на увсебіч.
Скрізь, куди не глянь, - була чорна земля. У садку дерева здіймали до неба жовті крони. А віддаля біля огорожі харизантема побачила якусь дивну рослину, якої попередні роки у квітнику не було.
Незнайомка мала високе стебло з колючками, а на його верхівці «сиділа» маленька рожева капустина. Дивачка про щось тихенько розмовляла з виноградною лозою. І харизантемка лише чула, як сухе пожовкле листя вгорі раз-у-раз шелестіло: «Ви - прекрасна, ваша величносте».
-Добрий день, - привіталась маленька біленька квіточка. – Як вас звати?
Розлізла «капустина» зверхньо глянула на харизантемку, і поправивши на чуприні маленьку блискучу корону, яка досі була непомітною, бо сповзла кудись вниз, відповіла:
-Я – троянда, королева краси!
-Королева краси! Королева краси! – зашурхотіло листя винограду.
«Але хіба може бути королева краси такою потворною: товстою та блідою?» - подумала білоквітка, але щоб не образити нову знайому, сказала лише таке:
-Дуже приємно! А я – харизантемка!
-Ти-соня! – виправила її троянда. –Яка усе на світі проспала!
І жовта обшарпана лоза підхопила:
-Усе на світі проспала! Усе на світі проспала!
- А що ж такого я проспала? – невтямки блимала маленькими оченятами квіточка.
-Ти проспала літо - найкращу пору року! Ти проспала той час, коли тепло; коли можна стежити за танцями барвистих метеликів; коли вітер ніжно гладить твої пелюсточки, а не шмагає їх холодом; коли світло сонця - яскраве і чисте, а не тьмяне, як сьогодні. А ще улітку можна заслухатись концернами цвіркунів, які прославляють усе прекрасне, - і троянда говорила з таким захопленням, що, здавалось, навіть помолодшала і погарнішала.
А десь вгорі лунало:
-Літо - найкраща пора року! Літо – найкраща пора року!
Харизантемка замислилась. Досі вона вважала, що найкраща пора року – це осінь. Тоді можна впиватись рясними дощами, тоді світ довкола - жовто-золотий, а в досвітки милуйся досхочу - молочними туманами, які наче ковдрою, вкривають землю. Але якщо розібратись: то вона ніколи не бачила літа і не може його порівняти з осінню. І, мабуть, королева краси не даремно його так вихваляє.
***
На другий рік харизантемка прокинулась у липні. І тільки вона розплющила очі, як у вії їй вдарило разюче світло, а тому біленькій крихітці довелося примружитись. І аж до обіду квіточка стояла наосліп, чекаючи, що сонце повернеться в інший бік і в її стороні зробиться затінок. І весь цей час хризантемі довелось слухати тонкий пронизливий звук – так, неначе хтось свистить, або невміло водить смичком по скрипці. І як же здивувалась квіточка, коли розтуливши повіки, вона побачила кілька бридких створінь, у яких на зелених сюртуках було написано: «Хор цвіркунів». «То не вже це є та прекрасна музика, якою так захоплювалась королева краси?» - подумала квіточка.
Аж тут десь збоку почулось: дз-дзиз!
Харизантемка повернулась і аж завмерла від жаху. Перед нею була страшна чорна комаха з жовтою смужкою. Вона розправила свої маленькі прозорі крильця і загрозливо поглядала на квіточку.
-Ану геть! Геть від мене! Кому кажу! – крикнула крихітка і з у усіх сил помахала листочками.
Темна істота закружляла в повітрі і зникла. А харизантемка перевела дух і почала розмірковувати: «Ну що доброго у цьому літі? Мене нестерпно печуть пелюстки. А ще так хочеться пити». І квіточка з надією поглянула не небо. Але воно було блакитне, як простирадло, і по ньому зовсім не плавали хмаринки.
-Привіт, малявко! – сказала якась квітка, і вгледівши маленьку блискучу корону, харизантемка зрозуміла, що то - троянда. Тепер вона була стрункою, яскраво-рожевою, а пахощі від неї лились по усіх усюдах – ну справжнісінька королева рослин.
-Привіт! – понуро озвалась білявка.
-Правда, літо – дуже гарне? Просто прекрасне! – спитала коронована особа.
-Літо – просто прекрасне! Літо – дуже гарне! – і на виноградних гілках тріпотів широкий зелений лист.
«Щось може бути хорошим для одного, і поганим для другого» - зробила висновок харизантемка, але нічого не промовила вголос. Вона вирішила більше ніколи не прокидатись улітку, щоб їй хто не говорив.
