Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2476
Творів: 44509
Рецензій: 87040

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Повість

Там, де живуть чудовиська (18).

© Юрій Кирик, 31-08-2016

- Дорогий Лазере, а чи не думаєте ви, що смерть Фабіона на вашому сумлінні? Коли б ми на стадії розслідування запросили поліцію, його б затримали й він був би точно живий! - Уїдливо констатував детектив.

- Можливо, - погодився знічений і геть розбитий Лазер.

- Дорого ж коштувало йому відкриття цієї скриньки Пандори. Жив би собі неборака укупочці зі своєю дружиною у райському куточку землі, - з ледь укритим сарказмом далі проголошував детектив.

- З певністю ви мали слушність коли одразу ж, на початковому етапі нашого розслідування пропонували залучити до справи поліцію. Мea - kulpa, mea kulpa, mea maksima culpa!*   Посипаю голову попелом! Як я не намагався уникнути поліційного розслідування, тепер, видати, без нього не обійдеться, - скрушно констатував Лазер.

- Це, ще як знати?.. Про смерть Фабіона мені сповістили мої агенти. Коли експертиза підтвердить попередній висновок ескулапів, у поліції не буде жодних підстав  відкривати справу - мовив детектив.

- Нам важливо знати правду! - переконано  проголосив Лазер. Нехай вже буде, що буде, але поліцію треба залучити!

- Так. Але в такому випадку нам доведеться відповісти на багацько небажаних запитань. Завважте, не лише вам, але й мені. Хтозна чи не захочуть забрати у мене ліцензію?..

- Такої жертви я, звісно, не хочу. Цілком покладаюсь на ваш досвід у справах, - сумирно відповів букініст.

- Ви хочете знати правду про смерть Фабіона? - уважно дивлячись в обличчя співбесідника, запитав Карл.

- Безумовно! - гаряче проголосив Лазер.

- Ми її знатимемо. У нас хороші експерти. Не думаю, ніби щось може минути їхнього пильного ока. Що знатимуть вони, те знатиму й я. В поліції лише зафіксовано факт раптової смерті. Коли отримають висновок експерта, що смерть була не насильницькою й настала природнім шляхом, Фабіон  жоднісінького інтересу  в них не викличе.

- Але його дружина - Лара може вдатися до поліції й попрохати додаткового розслідування, вибовкавши про наш до неї візит, - заперечив Лазер.

- Звісно може, коли геть позбудеться розуму, - посміхнувся Карл. Якщо вони приховали чужу власність, а вони її точно приховали, то буде свідчити й проти себе також...

Думки Лазера були далекі від того, про що говорив зараз Карл, йому не давали спокою слова сказані детективом раніше - про метаморфози й про те, що не вірить, що Софійка перейшовши через це випробування, стала іншою людиною... Думки пливли, вирували, але поволі заспокоювалися, втихомирювалися, як гірська річка, що опиняється на рівнині. Плесо його думок ставало спокійним. Його аналітичний розум приймав теорію, що якщо є припущення про існування чогось, то можна вважати, що воно вже існує. Абсолютна можливість всього. Все можливе! Якщо кожен приплив залишає свою ознаку на березі, якщо кожна геологічна епоха занотовується навіть у скалах, чому б не мали десь записуватись хвилі людських думок і відчуттів? З часом, звісно, можуть прийти інші думки й почуття, та те, що було, ніколи не зітреться...

Вони попрощалися біля готелю Лазера, Ясна річ, головним завданням детектива було дізнатися, куди після їхнього візиту спрямував свої стопи Фабіон. Це більш ніж певно людина, якій він продав, а чи доручив заховати Лазерів скарб. Карл обіцяв інформувати останнього  про всі обставини справи у будь який час дня чи ночі.

***

Під блідим місяцем нескінченої варіантності примарно колосяться посіви достиглого лиха, яке доля дбайливо зрощувала саме для нього, Лазера. Треба було йому приїхати в цю хіба найспокійнішу в світі країну, аби зустрітися з ним. Усвідомлювати, що у всіх цих подіях є велика доля його вини...

Серпнева ніч купалася у власній млості й відганяла полохливий ранок, який підступно прагнув її геть розтривожити. У кожної зрілої людини є свої способи зняття стресу: багацько допомагають собі чаркою й навіть деякі ескулапи визнають це універсальним методом. Лазер не полюбляв алкоголю, як і всього, що так чи інакше змінює стан свідомості людини, більше того - узалежнює її... Та й таке знеболювальне має дуже обмежений термін дії... Тільки книги й пов'язані з ними загадки могли відволікти його від невеселих дум. Тим паче у нього такий універсальний засіб - копія рукопису Войніча. Зараз він тримає в руках сотий випуск журналу "HerbalGram — The Journal of the American Botanical Counc", де опублікована стаття про прорив вчинений ботаніком  Артуром Текером  з Університету Делавера та програмістом Роксфордом Толбертом, які пішли шляхом, яким пробував йти й він - їм вдалося ідентифікувати тридцять сім рослин із трьохсот трьох представлених в рукописі рисунків, шість тварин  й один мінерал ареалом проживання яких є Центральна Америка. Назви цих об'єктів схожі за написаннями з одним із діалектів Ацтецької мови. Лазер розсміявся, та так  гучно, що на його сміх прибігла Софійка, яка вже давно солоденько спала. Він став пояснювати коханій, чим викликаний його сміх.

- Треба їм написати, що до подібного висновку можна дійти так само порівнявши їх написання з Міштекською мовою й так само мовою Таіно, що я уже зробив, але не поспішав виявляти це світовій науковій громадськості... - Софійка знову зиркнула на чоловіка із захопленням - скільки всього містить ця мудра голова!..

- Я й сумніву не мав, що рано чи пізно будуть ідентифіковані зображення всіх малюнків, але що це дасть по суті? - не вгавав букініст, - напевно автор щось хотів сказати про їхні властивості, а іще більше про те, який ефект приносить їхнє поєднання...

Лазер делікатно погладжував сторінки загадкового тексту. Цей рукопис - він мов казка, чарівна казка, де злий ворожбит перетворив прекрасного юнака чи юнку в якесь гидке й потворне чудовисько. Потрібно його полюбити, вчинити якийсь акт, аби вони повстали у своїй  справжній подобі.

- Ти перша із знаних мною людей, яка відноситься з таким пієтетом до речей. Справді віриш, що й у них є душа? - запитала дівчина.

- Відноситися до старих книг й рукописів, як живого, навчив мене Вівекананда* , якого обожнював з юних літ. Жодна зі світових релігій навіть не наблизилася до етичних норм індуїзму. Він якраз збирався детально проаналізувати викладені в статті події, коли зателефонував Карл.

- Я біля готелю. Чи зручно зараз зайти?

- Звичайно. З нетерпінням вас чекаємо!  

Коли детектив подав висновок експертів, що хлопець помер від укусів диких бджіл, чиє гніздо він розворушкав, Лазер глянув на нього скептично:

Ваші експерти аніскілечки не відрізняються від наших, - бовкнув собі під ніс, - допомагають слідчим позбутися "висяків"...
  
- Помиляєтесь, друже, - заперечив Карл, - сумна статистика свідчить, що від укусів бджіл вмирає в три рази більше людей, ніж від укусів отруйних змій. До того ж у нашого клієнта була алергія на укуси цих комах. Йому вистачило одного - двох отруйних жал, аби відправитися до праотців...

- Дивна смерть, - роздумував Лазер, - але зараз  пригадалось, що сам був свідком дивної смерті й так само в горах...

Чоловік помер, бо мав необережність вкусити булку з кунжутом. У нього моментально набряк язик, горло, гортань. Він почав задихатися. Їхня група почала спішно спускатися вниз. Але поки вони добралися до швидкої допомоги, товариш помер від анафілактичного шоку. У це було важко повірити. Коли хтось помирає без видимої причини, це завше дуже важко сприймається оточуючими.

- Того небораку таки справді вартувало пожаліти. Але Йосіка? Він вчинив зло. З диявольською хитрістю продумав усю цю аферу, ще й вчинив її чужими руками! Божий суд не забарився. Отримав по заслугах! - категорично відрубав детектив.

- Не думаю, що Йосік розмірковував би подібним чином... - мовив зі скептичною посмішкою Лазер.

Карл був виразно заскочений мовленим.

- Цікаво... - тільки й міг видушити із себе детектив. Між тим, Лазер продовжував:
                                                                                                                                                                  
- Людина чинить якесь зло - вбиває, чи краде, як Йосік, але це зло для неї є добром. Вона робить це не тому, що це зло, а тому, що для неї це добре. Йосік, так само як інші люди, шукав добра. Це відповідало його інтересам. Бідолаха забув, чи не знав взагалі, що гроші - любимий інструмент диявола. Що навіть сама ілюзія багатства може буквально розірвати людину.

- Ви його, здається, виправдовуєте? - очі в детектива аж округлились від здивування.

- Зовсім ні, - категорично заперечив Лазер, - я лише кажу, що не було в його вчинку нічого диявольського. Диявол, як знаємо, прагне зла, і тільки зла, він по природі своїй не може хотіти добра. Диявольське зло мусить бути злом у самому своєму бутті.

- Можливо, рівень ІQ у мене надто низький, бо щось мені важко вловити глибинну суть вашої думки... - цілком серйозно визнав Карл.

- В одному з перекладів "Божественної комедії" є думка, що пекло западає у власну безодню. Диявол - зло, яке, мов скорпіон вгризається в себе самого, - намагався витлумачитись букініст.

- Ви чомусь так далеко посунули диявола - ніби він в якісь іншій галактиці, - розмірковував Карл, - між тим, земля - територія диявола. Це визнання самого Бога!

Лазер  скорчив дурну гримасу й став схожим на Сальвадора Далі, тільки без вусів, й мовив раче аби закінчити  розмову, перебіг якої його не дуже влаштовував:

- Але ми народжені для вічності, - каже Бог, - не зважаючи на те, що живемо на території окупованій дияволом.  

- Ви надзвичайно цікава для мене людина - захищаєте того, хто вчинив вам зло, а іще й нестерпний біль, бо був вашим приятелем.

- На болеві і тільки на ньому ґрунтується вся динаміка існування. Усуньте біль і світ стане байдужим.

- Це надто серйозна тема для філософування. Ще й загрозлива, - зауважив детектив.

- Софійка в сусідній кімнаті дослухалася їхній розмові... Який він замріяно загадковий чоловік... - посміхнулася дівчина. Але чи справді це говорить детективові, чи усе це призначено для моїх вух? - скептично посміхнулась - згадала, що з Йосіком вони проходили цей прийом...

Карлу знову зателефонували, - зараз приїду, - кинув коротко. Лазеру ж пояснив, що його запрошує судово-медичний експерт.

- Все таки Фабіана вбили? - запитав букініст.

- Тому мене експерт й запросив до себе, що не хотів говорити відкритим текстом. Наберіться терпцю, а невдовзі матимете повну інформацію. Зараз же, дозвольте відкланятися.

Уже в порозі Карл кинув:

- Ви б пішли десь трохи розвіятись. Молода дама може засумувати постійно  перебуваючи в готельному номері, коли навколо вирує життя. Чую наверху відбувається якась гучна забава...

Лазер ніколи не відкладав рішень у довгу шухляду. Погукав Софійку, яка із задоволенням припудрила носика, й вони розкішними мармуровими сходами стали підійматись на поверх. Виникало враження, наче ритм, який був таким невідворотним тут, унизу, там, угорі, виривав обрис звуку, який стверджував його. Гості ресторану, "відривались по повній", якби сказали у Львові,  - відзначали день народження власника закладу, на який були запрошені усі пожильці.

- Не тільки у нас, а й в багатій Швейцарії вистачає ласих випити за чужий рахунок, мовив Лазер стиха своїй дамі. Вони присілись за високу стійку біля бару з якої було добре видно усю картину гульбища. Танок животів, танок розвеселених лисин, був у розпалі. Якби ці кривляння відділити від музики, то вони були б блюзнірсько-хамськими, вражаюче поганськими й дико розв'язними. Складалось враження, начебто ці люди  вирішили здобути силою, заволодіти красою, жартом, елегантністю, веселістю, і, кинувши в танок усі свої дефекти й усю свою приземленість, гуртом вони витворювали розтанцьовану розвеселену форму.

- Бачу, тут уміють веселитися не менш ніж у нас. Запросиш мене до танку? - запитала Софійка.

- Із задоволенням! - мовив Лазер, виводячи свою чарівну й справді гарну даму на середину зали. Софійка заплющила очі й віддалась музиці, а іще своєму партнерові, якому демонструвала повну довіру над своїм тілом. Лазер не був великим танцівником, але пам'ятав африканське прислів'я: "Якщо ви вмієте говорити, ви вмієте співати, якщо вмієте ходити - ви вмієте танцювати". Музика подобалась йому. Іще більше подобалась партнерка. Він просто йшов за спонтанними рухами свого тіла й не звертав увагу на розум, який намагався аналізувати, що відбувається. Поступово позбавлявся тих тілесних затисків, що були викликані стресом, й про існування яких він навіть не підозрював.  Він просто танцював й цей танець був зникненням зі світу. До тями його привів телефонний дзвінок. Він попросив пробачення у Софійки й вони вийшли з кола танцюючих. Карл запитував, чи вони дома й чи він може зайти.

- Звісно, заходьте, що може бути нічого важливішого за вашу інформацію? - відповів Лазер й запитально глянув на Софійку, - це Карл, можливо, бажаєш залишитися? Я на довго не затримаюсь.

Дівчина знизила плечима:

- Що мені тут робити без тебе? Й вони обоє покинули залу ресторану.

Карл лиш зайшовши знову ж окинув поглядом кімнату, оминаючи зустрічатись очима з дівчиною.

- Вам, напевно, хочеться покурити, - першою вступила в розмову дівчина, - прошу, можете пройти на балкон. Я туди принесу вам каву.

- Це було б дуже доречно, - відказав Карл, так і не глянувши на Софійку. Вони разом із трохи зніченим Лазерем  відправились на величенький, обсаджений квітами балкон де стояв круглий столик і пара вигідних крісел.

- У нашого пацієнта  смерть таки дійсно наступила  внаслідок паралічу серцевого м'язу, почав "просто з мосту", як кажуть у Львові, Карл. - Треба з'ясувати у дружини, чи в нього були якісь проблеми із серцем. Чи не страждав він серцевою недостатністю й чи не приймав якихось лікарських засобів.

- Здається натякаєте, що не так все просто з цією смертю, - примружив очі Лазер.

- В  крові Фабіана виявили серцеві глікозиди - причому такі, які в сучасній медицині рідко застосовуються - акокантеру та строфант, - пояснив детектив. У них дуже сильний вплив на серцевий баланс. Приймають їх при важких формах хвороби у вивірених лікарем дозах. Коли лікарі швидкої привезли його у морг, при ньому жодних медичних препаратів не виявили.

- Це ні про що не говорить. Він міг носити із собою лише цю дозу препарату, яка може знадобитися в дорозі. Сам так роблю... - мовив Лазер.

- Але якого милого він прийняв конячу дозу? - тут же вистрелив Карл.

- Через неуважність. Варіант? - парирував Лазер.

- Звісно, варіант, та, зазвичай, люди, які приймають сильно діючі препарати  уважно слідкують за їх дозуванням, - зауважив детектив. Найсумніше те, що зупинка серця, викликана неправильними дозами застосування цих лікарських препаратів, робить надання допомоги й реанімаційні заходи практично марними.

На якусь хвилину обоє вмовкли, кожен обдумуючи щось своє.

- Його дружину вже повідомили? - першим порушив мовчанку Лазер.

- Так. Поліцейський зателефонував їй і попросив приїхати на впізнання трупа, - інформував Карл, - я хочу поговорити з вдовою, як тільки вона залишить стіни міського моргу. Сумніваюся, аби їхня розмова була довгою. Тому вже мушу вас покинути, аби не упустити пані Келлєр...
-------------------------
* Моя вина, моя вина, моя велика вина! (Лат.).
* Вівекананда Свамі (псевдонім; справжнє ім'я Нарендранатх Датт. (12.1.1863, Калькутта, - 4.1.1902, Белур).  Індійський мислитель-гуманіст, релігійний реформатор і громадський діяч; учень Рамакрішни. Був одним із найбільших представників Йоги. Ідеолог індійського Відродження, що виражало прагнення Індії до національної незалежності.

Далі буде.

                                                                                                                                                                

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 6

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Зоряна Зінь, 01-09-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 01-09-2016

Диявольський світ

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Ольга, 01-09-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Михайло Нечитайло, 31-08-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Елен Тен , 31-08-2016

Детектив - як жанр...

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Микола Цибенко, 31-08-2016
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.72185802459717 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Пол Бейті «Запроданець». Чорний роман під рожевою обкладинкою
Як воно — жити з усвідомленням власної чорноти? Чому ми досі ділимо людей за кольором шкіри? Запитання, …
«Лютеція» — еротичний роман-містифікація
Вже кілька років поспіль у вересні (до Форуму видавців) Юрій Винничук влаштовує справжнє свято для поціновувачів …
Вікторія Андрусів «Тринадцять жінок Івони»: фатум як спасіння
Свою дванадцяту книгу презентує широкому загалу відома закарпатська письменниця Вікторія Андрусів. «Тринадцять …
«Моє не надто досконале життя» (але майже)
Знову переповнений вагон, вже бачу це ще до зупинки потяга. Але я ж мушу потрапити на роботу на іншому …