Добридень, докторе!
Я до Вас з дрібничкою. У мене, власне, всього два прохання: скеруйте мене світлину зробити в ікс-променях і порадьте щось. Справа в тому, що мені по землі ходити боляче. Чи то я так відчуваю, що я землю топчу (а їй теж болить), чи то просто такий вже я чутливий. Я, взагалі, ніколи ні на що не скаржився (бо навіщо) і не хорував ніц ніколи. От тільки майже два роки тому трохи мені голову різали - витягли з голови залізяку. Уявляєте, докторе, літали в повітрі залізячки і одна мені в голову. При тому, що я знав, що залізячки літати можуть, вдягнув на голову казанок такий зелений, але таки один кавалок заліза мені під той казанок залетів та в потилицю стук. Так, працюю. Але роботи в мене якісь постійно дивні були. Колись я в таку трубку дивився на скло, що в кров було вимащене. І за таке розглядання мені ще й гроші платили. А потім я слова людям говорив, а вони слухали і писали, що то я кажу. Ото робота називається. А потім пішов я взагалі на якусь дивну роботу - я займався тим, що в живих людей стріляв. І, напевно, що і вбивав. Уявляєте, я в живих людей стріляв! І то говорили мені, що то благородно, почесно і потрібно. «О, часи, о, звичаї!» І то мусив таке робити, бо інакше ті люди стріляли б в мене і в інших людей, які нічого їм злого не зробили. А зараз я знову повернувся додому, говорю людям слова, і за це дають мені кольорові папірці з портретами різних розумних людей. Я ті папірці потім міняю на їжу та різні потрібні речі. Або просто віддаю людям, а від того в келії моїй вода з рурки тече. Отак і живу. Ні, легкі набряки на моїх ногах то не патологія. Я кілька днів тому горами вештався - кілометрів сорок за два дні прочесав і то високими горами, хоча йти було боляче. А в горах в лісі грибів немає. Не вродили цього року. Цікаво, що старі люди кажуть, що перед великою війною у 1939 році дуже грибів було багато - страшенно вродили. І в 2013 теж - дуже грибів було багато. Читав, що у 1914 так само. Перед війною завжди грибів дуже багато. То як гриби не вродили, то може хоч нарешті мир настане. Я інколи от що думаю. Пройде час, і різні політичні пристрасті і події забудуться, про сучасних політиків і можновладців будуть пам’ятати лише професійні історики. Вузькі спеціалісти. Залишаться в пам’яті людей поети, письменники, художники, філософи... Ми всі пам’ятаємо Сократа, Платона, Софокла, Гіппократа. А хто правив тоді в Афінах, які там пристрасті вирували на Агорі та в Буле, які тирани скидали один одного в полісах, і коли перемагала демократія, а коли олігархія чи аристократія, хто такі архонти і басилеї - ми про це не знаємо або знаємо дуже туманно. Те що Сократа отруїли цикутою знаємо, а за що - не розуміємо. Зрештою, як і сам Сократ не розумів. Всі ці події історії - війни, революції, зміни влади важливі тільки ось в якому контексті - сприяють вони чи протидіють створенню геніальних творів мистецтва. Мені інколи здається, що на війну я пішов тільки для того, щоб написати книги віршів і прози про неї, переживши це все самому. Кажете, якщо з кістками та з суглобами проблеми, то не по Вашому профілю? Шкода. Дякую за пораду, докторе...
