Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2600
Творів: 47340
Рецензій: 92104

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Казка-комікс

Мертва Голова

© Freeda, 31-03-2007
1.
В одній  сім'ї дуже  любили природу. Мама вирощувала квіти, тато – рибок в акваріумі, а синок захоплювався комахами. Та так, що навіть на день народження просив  не якусь там приставку ігрову, а сачка для комашиного полювання. Піймані екземпляри хлопчик селив у банку, знаходив у  спеціальній енциклопедії, ще й  записував власні спостереження як справжній вчений. А коли екземпляри здихали,  влаштовував невеличкі  похорони, клеїв хреста з сірників і пришпилював їх у рядочок. Там уже були метелик капустянка, метелик павичеве око, сарана, коник-стрибунець, богомол, жук гнойовик і гордість колекції – величезний жук-олень з гіллястими рожищами. Нижче, без хрестів, красувалися ті комахи, які трапились хлопчику  уже здохлими.
Правду кажучи, завжди жаль було, що комахи не хочуть як слід жити в неволі. І хлопчик мріяв, коли виросте, вивести  породу  особливих домашніх жуків чи метеликів.  Чи симпатичних  декоративних павучків, наприклад. Щоб тримати їх як риб в акваріумах і спостерігати. А то й гратися, як колись він грався з хом'ячками, що теж  здохли минулого року.Адже це так цікаво роздивлятися як павук плете свої сіті! Чи, скажімо, як з личинки виростає гусінь, яка потім   закутується в лялечку, а далі перетворюється в метелика...
„Ех, та що тільки можна понавигадувати і кого тільки понавиводити,  коли виростеш і станеш вченим!” – Якось мріяв хлопчик, прогулюючись пташиним базаром. – І чому така несправедливість на світі? І пташки є  домашні, і пацючки породисті, а комашки – жодної!
Аж раптом:
– Мухи! Мухи! Елітні  мухи на розплід! Породисті блохи! Дресировані таргани! Купуйте м'ясні  черв'ячата  на фарш! – Зазивала людей якась бабуся.
Вона торгувала біля чорного  фургончика, а навколо  юрмилися люди. Хтось крадькома випитував як розводити заразних мух, нібито для своїх папуг, одна пропахла пиріжками жіночка, озираючись, просила зважити м'ясистих черв'яків в'язочку, буцімто для  рибалки... А знаходились такі, що  й відверто признавалися, що оцю веселу  компанію руденьких  тарганів з закривавленими  вусами-голками їм треба конкретно для  безсовісних сусідів, які знову голосно слухають музику.
– І правильно! Оце дуже правильно! Мої тарганчики-штриканчики  своє діло знають, вночі у вухо як влізуть, то вже ніяка  музичка  сусідонькам і не пригодиться! – підбадьорювала їх бабуся.
Вона була добра, привітна  і залюбки усім  пояснювала яка живність для чого  треба:
–  Ті блошеньки вам не підійдуть! Геть до них і не заглядайте, бо вони пуделячі, – казала вона якійсь пані, –  а ротвейлера вашого вони й нюхатоньки не схочуть, не те що їстоньки.
– Та не мій це ротвейлер!  – Бідкалалсь та. –Своєму я би хутенько  втовкмачила  де ліфт, де туалет, а де й сусідські двері!
– Головне не чий, а правильно породу підібрати. – Примовляла бабуся, настрибуючи в баночку зграйку  ротвейлерних бліх. – А ще підселити грамотно. І до раночку від вашого ротвейлера одні тільки вухонька  і кісточок купонька лишаться, бо ці блошки їх не вгризуть. Але як  треба, щоб аж до мокрого місця діло зробити, то в мене для цього є  пречудовенькі...
– Ой, не треба, не треба до мокрого місця! І до купоньки згодиться! – Махала руками щаслива пані.
– А є щось від злого директора?
– А чим, підкажіть, кормити  зелених мух?
– А нам хатнього крота треба!
– Кротами не торгуєм! Від директора є, підходьте, та ж не всі зразу!
Люди галасували і шукали  кожен своє. Бабуся відбивалася з усіх сил. Її помічник , довгов'язий згорблений  тип у дірявій шляпі ледве встигав діставати з фургона різні баночки, скляночки і торбинки. Ще один помічник, пузатий дядечко в смугастому  костюмі, скручував гроші в трубочки і  запихав їх у дірку в скрині. При цьому він щоразу гладив вуса і задоволено  муркотів.
– А  у вас немає когось такого, ну, щоб можна було в неволі вирощувати? – І собі поцікавився  хлопчик.
– На вирост Мертва Голова є! Африканська! – З гордістю заявила бабуся і довгов'язий тут же видобув бамбукову шкатулочку з чудернацьким орнаментом.
– Справжня Мертва Голова? – Блискавично зметикував хлопчик, – з Африки?
– Ні, ти знаєш, іграшкова! З Бородянки! – Приязно передражнила його бабуся і сильно труснула  шкатулку. В середині хтось роздратовано задзижчав.
Очі у хлопчика  запалали, він не вірив власним вухам. Яка рідкісна удача! Бо хто ж, признайтеся, не схотів би мати знамениту Мертву Голову? Це ж той самий велетенський метелик з черепом на спині, про якого розповідають безліч страшних легенд! Кажуть, що коли серед ночі він залітає у вікно і пищить (так-так, в енциклопедії писалося, що цей метелик єдиний у світі має справжню горлянку), то людям в цю мить сняться кошмари. А хто зустрінеться з Мертвою  Головою поглядами, може стати сновидою! А ще він   уміє дурити бджіл і красти  мед, за що пасічники бояться його з особливою ненавистю! Мертва Голова  підлітає вночі до вулика і хитро дзижчить  по-бджолиному. Сонні  вартові думають, що це якась бджола-гуляка повернулася  – от і впускають. А до ранку – ні Голови, ні меду. Тільки вулик голодний гуде. А ще хлопчик читав таку легенду, що  коли Мертву Голову  покормити з рук ...
– Ну що, береш? – Обірвала  хлопчикові  думки бабуся.
Він заплатив, відкрив шкатулочку,  за що негайно був ужалений у палець:
– Ай!!!
– Та куди ж ти зразу людськими пальцями її годуєш, безсовісний? – Розсердилась бабуся. – Вона ще ж маленька!
І  впихнула в шпаринку муху. У шкатулці  притихло і вдячно заплямкало.
– Я знаю, гусінь метелика може з'їсти корму більше, ніж сама у 10 разів! – Дмухаючи на палець, мудро зауважив  хлопчик.
– Правильно! Оце дуже правильно! – Похвалила його бабуся.
Хлопчик розцвів. Що й казати, приємно, коли  хвалять за знання.

2.
Вдома він обережно витрусив шкатулку  в банку і аж присвиснув від здивування. Гусінь   Мертвої  Голови виявилась кругла і зовсім на себе не схожа. Тобто не схожа ні на гусінь, ні на метелика, ні на що інше, крім маленького волохатого колобка.
Від краю до краю у неї розчепірювався рот, а з боків, там де малися прорізатись крила,  виднілися горбики. Мертва голова  чавкала мухами, яких хлопчик нашвидкоруч  нахапав на кухні,  і натхненно плювалася крильцями. Потім жваво  закрутила очками, немов вишукуючи, хто ж тут буде наступним блюдом.
„Гусінь Мертвої Голови кругла, схожа на  джмеля, але без тулуба, без ніг і крил, а на всю голову паща”. – Написав хлопчик у щоденник спостережень. А  потім перечитав, переправив „паща” на „рот”,  а замість  „ніг і крил” написав  наукове слово „кінцівок” .
Та не встиг поставити крапку, як Голова знову задзижчала. Вона роздратовано крутилася по банці, клацала у повітрі маленькою  пащекою, і через скло  до всього кидалась  кусатися. Капнув  хлопчик  меду та Мертва Голова  його навіть не понюхала. А коли  втаскалася і прилипла ще й не на жарт розсердилась. Тоді хлопчик схопив сачка  і хутко повернувся з порцією  мух, черв'яків і якоюсь  волохатою  гусінню.
Черв'яків Мертва Голова втягнула вмить  як спагетті, мух перелускала як насіння, а волохата гусінь так  налоскотала їй пащу, що нещасна  ще довго несамовито чухалась нею об банку. Та найцікавіше відкриття хлопчик зробив, коли дав  ковбасу. Голова застрибала,  від задоволення закрутилася дзиґою і навіть  заплющувала  блискучі очки від щастя.
Хлопчик був у захваті. Вже й вечір на дворі, а він ще не присідав – як не на двір, то  на кухню тільки й бігає. Бо голова топче і топче, і все їй мало. А як не дати їсти – гудіти починає, аж слухати боляче. Ще й така перебендя, ковбасу клює, а сало, виходить, випльовує . Зате росте,  ну прямо таки на очах.
– Ти часом ніякого цуцика там не приволік? – Підозріло спитала  мама, коли синок вдесяте  поліз в холодильник.
– Ні-і, ну що ти, мама! Я ж пам'ятаю, як ми домовилися, що цуцики і їдять багато, і мороки з ними, і шкоду роблять, коли самі вдома. Так що ніяких цуциків! – Запевнив хлопчик,   таємниче посміхаючись.
Дуже йому хотілося батькам приємний сюрприз зробити! Виростити справжню африканську Мертву Голову! Лише за одне хлопчик хвилювався, чи скоро вже вона закутається в лялечку і перетвориться на метелика. Бо, що й казати,  а  такого  апетиту і не кожен холодильник витримає.
Аж після півночі на маминій котлеті голова нарешті зморилася. Так з пів-котлети в роті і заснула.
„Хижа, любить м'ясо. Закутуватись поки що не збирається, а тільки жере. Росте дуже швидко. Може з'їсти в 10 разів більше своєї ваги.” – Записав хлопчик у щоденник спостережень. Потім перечитав, переправив  „жере”, на „їсть”,  „дуже” на „надзвичайно ”, а перед „може” втулив наукове слово „істинно”. І лише після цього з відчуттям виконаного обов'язку  знесилено звалився у ліжко...

3.
Скоро закуталась  гусінь у лялечку і вилупився метелик. Та такий  гігантський, що  і не мріялось . Як змахне крилами, ну натуральний  тобі альбом для малювання по хаті літає. А череп на спині не просто намальований, а ще й у темноті світиться. Трапиться такий вночі у джунглях – напевне і в лева  грива дибом встала би. А може і в сновиду він би перетворився. Але замість радощів метелик приніс хлопчику одні лише клопоти.
Спочатку дивитися на Мертву Голову заходили тільки родичі, знайомі і татові з мамою колеги. Потім  їх усіх родичі, знайомі  і колеги. А згодом  відвідувачів стало стільки, що довелося скрутити килими в коридорі і виклянчити в музеї спеціальні капці, що вдягаються на взуття. Щоб паркет у квартирі не зачовгали. Бо на екскурсії  приїжджали усі підряд, кому тільки не ліньки. Особливо докучали  вчені з Академії наук  –  як на  роботу ходити стали. Та хоч би самі, а то ж приведуть делегацію якихось японців з електросачками, чи француженок на тонюсіньких підборах понаводять на паркет і давай язиками чмокати:
– Ой, ля–ля! Та це ж Африканська Мертва  Голова! Такий рідкісний вид і в Києві!
– Сенсація! Чудо!
– А їй тут не холодно? А може її в зоопарк краще? Цей екземпляр можна і за гроші показувати!
– Ні в який зоопарк її не краще! – По-хазяйськи обурювався  хлопчик, – там м'яса не дають! А вона  без нього жити не може!
А мама з татом кивають  і лише  по голівці його гладять. Мовляв, ви слухайте-слухайте, що синок каже, він самотужки з отакусінької личиночки волохатенької цю Мертву Голову вигодував, що ми навіть і не знали.
– Так що  подивилися і досить, – діловито сказав хлопчик, – бо кому тут зоопарк безкоштовний, а кого й годувати пора. О! Чуєте пілілікання? Це на обід сигнал, режим, розумієте...
І чемно попросив усіх на вихід.  Але що тут почалося!
Академіки  бурчать, француженки підборами об паркет впираються, японці сачки  повмикали, відмахуються, ніхто добровільно виходити не хоче. У під'їзді тим часом туристи товпляться, журналісти з телебачення камерами у двері гупають.  Ще й будильник, ніби заклинило його, тільки вже не пілілікає, а деренчить і деренчить, деренчить і деренчить. Ну таке усім  є діло до Мертвої Голови, що цілий ґвалт.
– А він там хоч живий? – Кричали  журналісти на сходах голосом сусіда діда Петра.
– Так оце ж мати й хвилюється! Дзвонить,  каже, спробуйте в двері погупати, бо він уже  з пів-години  слухавку не бере! – Відповідали їм туристи. Голосом сусідки тьоті Клави.
– Та дайте ж тварині спокійно пообідати! – Розсердився хлопчик і так заходився  усіх випихати, що аж упав з ліжка.
У двері билася  тьотя Клава. А допомагав їй камерою, чи то пак, ковінькою,   дід Петро. Телефон від деренчання вже нагрівся.
– Господи, що трапилось, синку? Я так злякалася! Ти живий, дитиночко? Ти проспав? Що ти, телепню, собі думаєш?! Сьогодні ж відкритий урок! Негайно!! Негайно у школу, бісова дитина!!!  – Затараторила мама ледве хлопчик зняв слухавку.
Він розліпив очі на годинник та й сам злякався...
Можна сказати, що на  відкритий майже не  спізнився. Голодний, не вмитий, не причесаний, в кросівках на босу ногу, хлопчик забіг у клас саме в ту мить, коли страшно кудлатий  дядько з комісії заспокоював дітей. Йому здалося, ніби вчителька надто застрахала усіх цим відкритим уроком і він запевняв, що насправді лякатися  ні в якому разі не потрібно.
– Хіба я такий страшний? – Усміхався дядько в карабасо-барабасівську бороду.
– Ні-і-і-і... – Дружно тягнули діти, намагаючись на нього не дивитися.
Після дядька  довго виступала вчителька, червоніючи і схвильовано малюючи на дошці  цифри і каракулі,  а потім почалася самостійна робота. Але яка, скажіть будь ласка, може бути  робота, коли вдома  Мертва Голова не кормлена?
– Не прощу, ніколи не прощу собі, що навіть не заглянув до неї...  – Картав себе хлопчик і заламував під партою  руки. – Як там вона, сама в банці? Чи не вдавилася вчорашньою котлетою? Чи не здохла з голоду?  Вона ж повинна з'їдати щодня істинно в 10 разів більше власної  ваги! У-у-у, чортова школа!  
Хлопчик страждав і  знову й знову  перечитував кляті задачі...
– Ти куди, дорогенький, списуєш? Чи в тебе своєї голови не має? – Раптом спитала вчителька.
– Є... просто я її покормити забув... з переляку... – Мимоволі вихопилося в хлопчика.
Клас вибухнув реготом, вчителька скривилася, а страшний бородатий дядько з осудом  похитав головою і про щось пошептався з іншими членами комісії.
А хлопчик навіть не посміхнувся. Від однієї лише думки, що такий рідкісний екземпляр  десь там тихо пухне від голоду сльози наверталися на очі. Додому  хлопчик не йшов, а біг.
– У-у-у... явився живодер с-собачий... – Побачивши його, зашамкали бабці на лавочці .
Хлопчик здивовано повернувся, але тут його окликнув малий Федько з балкону.
–Ей! Наколми свою собацюлу! З-за неї весь будинок колотиться! Дітей в пісочницю  не випускають!
– Яка ще собацюра? Ти що, малий, таво?
Хлопчик покрутив біля скроні і  вже збирався пояснити  скільки від собак буває  клопоту, як саме в цю мить двір накрило жахливе  звіряче   ревище. Люди прискорили ходу, голуби з лементом здійнялися в небо, а з  вікон завелося несамовите гавкання і    котячі з   дитячими воплі.
За кілька хвилин у дворі не лишилося жодної живої душі. Лише бабусі все ще теревенили на лавці, бо зігнати  їх звідти не могла ну ніяка сила. Або ж вони просто не дочували.
Хлопчик теж пошвидше забіг у підїзд.
– А він каже собацюру! – Бурчав він, відмикаючи двері. – Оце заведи собі цуцика, а воно як виросте,  та як оце так завиє, псіна, що аж мурашки по спині бігають. Я вже мовчу про те, щоб його самого вдома лиши...
Хлопчик зайшов у хату та так і закляк на півслові.
Сидить під маминою пальмою головище, губи трубочкою склало, очі заплющило  і так від голоду реве, що шиби дрижать і десь у самому  животі прошкрібає. Найти девушку на real6 стало еще проще.

4.
Хлопчик рвонув назад до дверей, але було пізно. Голова злісно загарчала,  вкусилася йому в штанину і давай тріпать  скажено. А як дістав  припасену у шкільній їдальні  котлетку – чуть з пальцями не відгризла, так підскочила. Пристроїлась  собі під столом, чавкає, тільки за вухами і лящить.
А хлопчик сперся на стіну, сам собі не вірить. Бо, виходить, замість крил у Мертвої Голови  вуха величезні  проросли, а замість черевця ззаду – носяра спереду! Та ще й за одну ніч! І видно, що ніяка це  вже не кругла гусінь ,  не джміль і, тим паче,  не лялечка. А під цією личиною, виходить,  чиясь натурально відірвана голова  ховалася. Якоїсь тварюки  чорної волохатої. Ще й  голодної до всього.
Він  обережно протиснувся у кімнату, а там банка розірвана в друзьки, на ліжку якесь чортяче кубло робиться  і все навколо покоцане і розкидане. Зайшов у вітальню, а замість   вазонів  маминих одне тільки шмаття пожоване звисає. Лише  пальма одна і нетронута.
Хлопець був у розпачі. Те, що по голівці  тепер ніхто не  погладить, ще півбіди,  а от як пояснити батькам, що це за метелик такий, що замість в лялечку кутатись вуха з носом у нього проросли?
„А може... лишенько! Може вона ще й літати ними  надумає?!”  – Раптом подумав хлопчик і з жахом покосився на Голову.
На щастя голова літати ще не збиралася. Вона підживилася і давай казитись. Як не в шкоду лізе, то об стінку гупається. Футболяється сама собою тільки шпалери тріщать і штукатурка зі стелі сипиться.
– Перестань! В тебе губи масні! На шпалерах плями лишаються! Лежати!– Тремтячим голосом спробував грізно скомандувати хлопчик.
Та у відповідь Голова лише показала язика і собі далі цибає. Ну  натурально вже на бровах по хаті ходить.
– Хоч не виє більше, і на тому спасибі... – Зітхнув  хлопчик і заходився  вазони  скотчем лампічити,  щоб мама не помітила.
Аж раптом як підстрибне хлопчик! На якусь колючку наступив.  Потім як смикнеться  знову – ще на одну!Нахилився, а це роги жука-оленя на килимі валяються.Огледівся хлопчик, аж  тут  і панциря шматок лежить,  під столом чиїсь пожовані крильця, поруч  ніжки всякі купками  наскладені. Він кинувся до колекції, вірніше до того місця, де колись висіла його знаменита колекція, але...
– Ну, зараза! – Не стримався хлопчик і, забувши про всякий страх, кинувся на  Голову.
Та піймати  розбишаку виявилося нелегкою справою. Лукава головера каталася по хаті,  як м'ячик у себе вдома, тільки вуха ляпотіли по паркету.  То з-під шафи язика показує, то з-за крісла дражниться. А як нахилявся, ще й плюнути  прямо хлопчику в потилицю  вмудрилася. Прикро стало хлопчику, сів він біля акваріума, точнісінько як тато після роботи, і заспокоюється собі. Все  гірку думу думає, як же  далі жити з такою халепою.
– Риби, ех, риби-риби, – зітхнув він, – добре вам, купаєтесь зранку до ночі і справжнього горя не  знаєте...
Татовий улюблений  телескоп  витріщався на хлопчика і щось говорив на своїй риб'ячій мові. Аж дивиться хлопчик, вже й Голова біля нього сидить. Бзитися перестала, на  акваріум зачаровано вилупилась, тільки облизується і слинку ковтає. Тут уже хлопчик не розгубився. Схопив її без усяких церемоній за вухо і в клітку для хом’ячків посадив.  Голова, було, страшенно розгнівалась. Від обурення  хотіла з усієї сили заревти, але коли глянула, який  хлопчик і сам лютий, так і притихла. Зуби зціпила, лише хом'яче колесо язиком крутить, злість зганяє.
Та не минуло і півгодини, як вона прокашлялась і знову завила. Хлопчик позачиняв вікна, витрусив скарбничку і кулею злітав у гастроном.
– Та жери! Жери свою ковбасу! Тільки не реви! – Приказував він, виколупуючи  сало і кидаючи шматки в клітку.
–  Жени!  Жени копасу! Кікиненеви! – прогугнявила  Голова.
У хлопчика потемніло в очах і він беркицьнувся  на диван.

5.
Ввечері прийшли  батьки з роботи, повечеряли і телевізор дивляться. А  хлопчик терся біля них, терся, та вирішив про Головеру сам признатися. Поки не пізно, поки перше не заревла вона.
– Пам'ятаєш, мама, у тій енциклопедії про комах ми читали про Мертву Голову... ну, метелик такий з черепом, що реве... тобто пищить? – почав хлопчик здалеку. – Так от, там на базарі одна бабуся оцю Мертву Голову вчора  продавала... по 5 гривень...  А я дивився-дивився, думав-думав, і...
Хлопчик  зітхнув,  набрав побільше повітря, щоб одним духом про це все випалити, але мама закотила очі.
– О, ні, ні, синку, вибач. Жуки-олені  в моєму ліжку вже гарчали, коників з салату я вже діставала, з мене досить. Як мені ще Мертві Голови вночі пищатимуть, я  не переживу. Ось вазони розводь, дивись які гарні! – Сказала мама.
Хлопчик затамував подих , та на щастя мама на них не глянула.
– Чи, наприклад, можу організувати тобі особистий акваріум. Хіба це діло всяке   тарганство колекціонувати? – Додав і тато.
– А там і таргани продавались, і купували люди, чесно, та  ж я зовсім не про те... – Хотів пояснити  хлопчик,  але тато підняв угору вказівний палець, що означало: "замовкніть усі, будь ласка, бо зараз телевізор скаже важливу річ ".
– Давай дочекаємось Дня народження і тоді поговоримо про цю твою Мертву  Голову... – Обм'якла  мама. А тато  зробив голосніше телевізор і підняв угору вже два пальці. Ні хлопчик,  ні мама не хотіли доводити тата до третього пальця, а тому замовкли.
Зітхнув синок  вдруге і назад в кімнату пішов. І дуже вчасно,  бо Голова саме зголодніла і вже прокашлювалась.
– Спробуй тільки завий, тварюко! Я тобі  знайду чим пельку заткнути! – Зашипів хлопчик і пригрозив  шкарпеткою.
–  Жени копасу жени! Калюка!Кікиненеви!  – Не менш сердито огризнулася  Голова.
Хлопчику нічого не лишалося, як знову весь вечір мотатися до холодильника.   Голова зголодніла – він  їй відбивну. Тільки закашляється – пельмені в пащу закидає, прямо з морозилки, один за одним.  Ще й  кетчупом все поливає,  дуже він головешці  до душі припав.
– Молодець, синку, нарешті ти став більше  їсти! А коли апетит покращується – означає що  дитина росте!  – Похвалила мама, коли хлопчик п'яту відбивну до себе потяг.
А це не він, а Голова стала більше їсти. І чим більше,   тим швидше  росла, і тим у неї апетит  покращувався. А хлопчик, бідолаха,  лише хліб жував з сіллю і огірком. І масними від відбивних пальцями зализував...
Вже і телевізор вимкнули, вже і батьки спати полягали, а Голова все наминає і ремигає. Бачить хлопчик , що  харчів до ранку не вистачить, і вирішив до хитрощів вдатися.Підвісив клітку до люстри, погойдав,  колискову тихо наулюлюкав, та так і приспав головешку. Потім її ж власне вухо кетчупом намастив і в пащу  прилаштував, замість пустушки, себто. Голова до вуха припалася з апетитом,  смокче його уві сні, та тільки приплямкує.
Зітхнув хлопчик з полегшенням і в ліжко не ліг, а провалився від утоми. Про щоденник і не згадав. Та  серед ночі розбудило його несамовите  хропіння. Думав, що це тато там, у вітальні, виводить, а виявилося, що в клітці. Підійшов хлопчик навшпиньки, присвітив ліхтариком, та так і пересмикнуло його. І щипав себе, і очами перемигував, і головою трусив, а нічого від того не мінялося. Хропіла у клітці натуральна лиса башка. І не якогось там незрозумілого звіра носатого й волохатого, а справжнього живого дикуна африканського, ще й вухатого до всього. Щоки по-бойовому  розмальовані, у вусі  сережка,  в носі кістка стирчала, а на лисині її світилося зображення людського черепа.
– О, мамочка... – З жахом прошепотів  хлопчик і відчув, як холодні мурашки... та які там мурашки,  добрячі холоднющі   крокодили прошкреблися по його спині. – Що ж тепер буде?
– Х-рррр пі-і-і, мнямнямням хрр-р-рр пі-і-і-і... мнямням...– Смачно приплямкуючи вухом,  відповідала Голова.
До ранку бідолашний хлопчик  не зімкнув повік. Він то вставав, то лягав, то ходив по кімнаті і, крім як накрити клітку рушником, ні до чого більше не міг додуматись.
– Ну, бабусище! Тебе ж як в людини питалося! – В безсиллі стискав хлопчик кулаки, але, правду кажучи,  ще раз побачити бабусю аніскільки  не хотілося. Не було   жодних сумнівів, що бабуся   з цією дурною Головою заодне.
– Шкатулка! Де шкатулка?  – Схаменувся хлопчик, знайшов шкатулку  і з перевеликим задоволенням пожбурив її з вікна в темну ніч.

6.
Вранці , не встигли батьки прокинутися, як хлопчик  з ложкою вже йорзав  за столом.
– Мама, мені три сардельки! Я вмираю  від голоду!
– Вибачай, тату, але доведеться віддати свої порції синку, – радісно заметушилася мама, – з таким апетитом він скоро стане справжнім мужчиною!
– Що означає скоро? Він уже ним стає! Ти чула, як він хропів уночі? Як  дорослий мужичара! – Підбадьорив його тато і поплескав по плечу.
– Угу... – Буркнув хлопчик, взяв сардельки, підхопив пакетик з залишками  кетчупу  і  мерщій закрився у  кімнаті.
Голова вже прокинулася і щось дуже незадоволено бурмотіла під рушником. А його піднявши, хлопчик з несподіванки так гикнув, що сардельки  покотилися по кімнаті.Трапилось найстрашніше. За ніч Голова насмоктала власне  вухо ну просто до слонячого  розміру. Воно почервоніло,  як помідор, і вона з такою злістю тепер дивилась на хлопчика, кидала такі блискавки з чорних очей,  ніби це він особисто  всю ніч його смоктав.
– Жени копасу!!! Копасу жени калюка! – Роздуваючи від гніву африканські свої ніздрі загарчала  Голова і   загрозливо  прокашлялась.
– Синку, в тебе кашель? Ти захрип? Відчини! – Стукала у двері мама.
– Копасу жени! Кікиненеви калюка!– Насідала голова.
– Е–е–е... та я тут, мамуся, е–е–е... – Мямлив хлопчик, лінійкою викочуючи з-під ліжка виваляну в пилюці сардельку.
Але, дякувати, втрутився тато.
– Ти що, не чуєш? Не заважай дитині повторювати англійську. Хай  калякає  собі!
– Е–е–е... із е копаса жени... а це із е сарделька... хав олдаю...  хав мені... хавай, хавай, та  хавай вже!  – Забелькотів хлопчик, трамбуючи сардельки  в ненависну дикунську пику.
Голова сардельки не їла, а ковтала як пілюлі, а пів-пакета кетчупа вдула   з такою легкістю, ніби то була олійка з мівіни. Хлопчик ледве встиг натягти брюки і сорочку, як голова знову роззявила пащу.
– Терпи! Більше нічого нема ! Тато з мамою без сніданку з-за тебе! – Замахав  хлопчик, показуючи це все на мигах.
– Ниби! Ех ниби-ниби! –  грізно зажадала  Голова.
– Які  ще ниби? Немає вже нічого! Ти все зжерла! Знибила весь холодильник ще вчора!
– Жени ниби калюка! – Роздратовано процідила Голова і вже без всякого попереджувального прокашлювання склала губи трубочкою, як хлопчик раптом здогадався...
В коридорі його спинила мама.
– А куди це так рано сьогодні? І навіщо клітка ?– Здивувался вона, коли хлопчик вже взувався.
– А в нас на половину  восьмої гурток „Жива природа” сьогодні. Сказали принести своїх домашніх улюбленців. – Пояснив хлопчик.
– Але ж... але ж хомячки давно здохли...?– Сумно зауважила  мама, потягнувшись до рушника.
– Так ото ж... – Теж сумно  мовив   хлопчик, підхопив  клітку і, поки мама лупала очима, вискочив з хати.
– Бідний синок, – сказала мама татові. – Він так несамовито любить природу, що поніс на гурток пустку клітку... А ми ту нещасну Мертву Голову йому жаліємо купити... А дитина ж  нею просто марить! Може не чекатимемо Дня народження? Він нарешті так добре став їсти...
– Та й за англійську взявся... – Додав тато. – Гаразд,  сьогодні ж заїду на той базар, що він казав і куплю ту Голову.
– Купи зразу дві, щоб їм було веселіше!
– Куплю  три, бо раптом одна  здохне! – Сказав тато і  по-змовницькому  мамі підмигнув.

7.
А хлопчик тим часом стоїть собі на зупинці та тільки хвости за головою підбирає і в торбинку пакує.
–  Скалярія... ех, гарна була... а це сомики... а це забув як... „татовихпівзарплати”, мама її називала... теж ниба гарна була... Покидаю хвости  назад в акваріум, хай плавають. Скажу... скажу  равлики показилися...
А голова знай своє діло, чвакає,  ще й пританцьовує там, під рушником.
– Ех ниби-ниби,
  ниби-ниби ех!
– Ох і папуга у тебе веселий, і танцює і співає! – Посміхнулася якась тітонька.
– Який же  папуга буде риб'ячими хвостами плюватися? Там у нього кішка либонь!  – Втрутився дядечко в окулярах.
– Ви, люди, такі дорослі, а наче  діти! Хіба не зрозуміло, що в нього там мавпа?! Натуральна дресирована мавпа! – Розсміявся якийсь молодик і вже зібрався  підняти рушник .
– Не чіпайте її!  – Скрикнув хлопчик. – В неї ... в неї голови немає.... – спробував він відбрехатися, але люди на зупинці навпаки, усі як один, потяглися до клітки. Ледве хлопчик встиг в перший-ліпший автобус заплигнути. На щастя автобус їхав мимо  зоопарку.
„ От і добре, там і випущу, – зрадів хлопчик,  – там м'яса може й  не дають, зате проживає там його більше ніж треба. Так що з голоду не помре.”  
І від того, що тепер вирішено куди з Головою податися  хлопчику аж дихати легше стало. Аж раптом чує він, під сидінням якась метушня. Зазирнув під рушник – так і є. Дядько з вудкою поставив до клітки  сумку, от голова прямо через грати до неї припала  і мурчить щасливо.Хлопчик підозріло покосився на рибалку.
– Та не бійся, це в мене там риба хвостами тріпоче, – засміявся той, – щойно з Дніпра!
Хлопчик відвернувся і втягнув голову в плечі.Внизу тим часом відбувалося щось неймовірне. Спочатку чувся скрегіт і тріск, потім гарчання, потім хрипіння  і чавкання.
– Чуєш? Чуєш? А це щука там! Ще жива, зараза! Оттакенна, справжній алігатор! – Аж заходився на  радощах дядько, показуючи хлопчику яка величезна в нього там щука. – Побилися з товаришем об заклад на  тисячу гривень, що я сьогодні  піймаю щуку! От і  везу йому на показ! Ха-ха! Недарма  півночі просидів !
Рибалка сяяв і ділився своїм щастям направо і наліво. Хлопчик дивився у вікно  і боявся поворухнутися. Нарешті дядько взяв вудку, спокійнесенько дістав свою сумку і вийшов. І лише коли за ним зачинилися двері хлопчик зазирнув під сидіння. Рушник лежав  пожмаканий і смердів рибою. Між вигнутими гратами зяяла велетенська, на всю клітку, діра. Замість голови в клітці лежав обгризений кістяк щуки. З  зубастої  її пащі стирчав добрячий шмат червоного як помідор вуха.
– Що там? Що  ти шукаєш?
– Ти щось згубив? – Непокоїлись пасажири, услужливо піднімаючи ноги.
– Та ось... звірок у мене...  наївся  рибки  і трошки з клітки втік  – лопотав хлопчик, лазячи під сидіннями і ховаючи за спину клітку.
Далі у автобусі їхав сам. Водій ніде не зупинявся, сидів по-турецьки і зрідка боязко озирався. А ставав лише на світлофорах, обережно  опускаючи одну ногу на гальмо. Але дарма він хвилювався. Голови в автобусі не було.
Коли хлопчик вийшов накрапав дощ. Але від того, що  вже нікого нікуди не треба везти, від однієї лише думки, що  ні сьогодні, ні завтра, і ніколи в житті він більше не побачить у себе в кімнаті  цю поганську Голову хлопчику все навколо здавалося радісним і сонячним.
Він витрусив щуку  з рушником у смітник і, радісно розмахуючи кліткою, побіг на маршрутку до школи. А там його  чекав ще один радісний сюрприз. Це була рідкісна удача, він не вірив власним очам! Прямо на шкільній клумбі, на квітці  сиділа не хто інша, як гусінь  Язикана звичайного  і поважно вигризала в листку дірку. Вона була  товстюща, ядуче-зеленого  кольору, на спині її стирчав величезний ріг,  точнісінько як на малюнку в енциклопедії. Від такого екземпляра у хлопчика і подих перехопило! Бо хто ж не знає знаменитого Язикана?  
Але тут пролунав дзвоник, хлопчик зітхнув і поплівся до дверей. Та потім зупинився,  повернувся,   плюнув їй на рога і з задоволенням побіг у клас.

8.
Що сталося  з Мертвою Головою достеменно  не знає ніхто. Хоча приблизно саме тоді і з'явилися перші  рибальські побрехеньки про кровожерливого чорного  колобка з драним вухом, що завівся у Дніпрі й  поїдає рибу. Чого тільки про нього не вигадували! І  що плаває кругами, бо один плавник має більший за другий, і що крім риби страшенно любить він ковбасу, а  часом не гидує і гарненьким пляжницями з довгими манікюрами, які можна смачно відкусити.
Одні казали, що в його  плавниках і  носі стирчать рибальські гачки, з яких він буцім-то зірвався, інші запевняли, що то він носить золоті сережки і персні відкушені у  пляжників, словом, базікали хто що хотів. Але всі рибалки, як не дивно,  сходилися в одному: як тільки на воді з'являється бодай невеличкий коловорот, треба бути насторожі, а краще негайно лупити по ньому веслом, бо, можливо, як раз там колобок цей і гребеться.
Але ж хто, скажіть будь ласка, вірить рибальським теревеням? От і одна сім'я не повірила. Набрали  мама, тато і синок ковбаси з собою і прийшли в Гідропарк на човнах кататися. Як тільки  їх не відмовляли, як не лякали чорним колобком, а синок маленький вперся і хоч ти йому кіл на голові теши. От випливло сімейство, а ковбаса, як на зло, ще й без сала у них була, от випливло сімейство на середину річки, подіставали  хлопчик з татом ті свої ковбаси, аж тут біля човна...
Але це вже зовсім інша бувальщина...

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

Акурат на часі

© Юрій, 13-12-2009

Клас лежав потім встав і ходить цитує!

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Вчителька, 22-09-2009

ПРО БАЙДУЖІСТЬ І ХАМСТВО НА ГАКУ

На цю рецензію користувачі залишили 8 відгуків
© Freeda, 16-04-2007

Хлопчик-некрофіл або "Забирайтеся на ХХХ!"

На цю рецензію користувачі залишили 4 відгуків
© Наталія Дев’ятко, 14-04-2007

Ой, не можу ! :)

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Кока Черкаський, 05-04-2007

Єсть у рєволюциї начало, нєт у рєволюциї конца

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Кока Черкаський, 05-04-2007

Чудернацький твір

© І. Ц., 04-04-2007

Пригоди юного натураліста

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Ігор Скрипник, 02-04-2007

Прикольно :)

© Оксанка Яблонська, 31-03-2007
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.67594194412231 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …