Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2466
Творів: 44269
Рецензій: 86440

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

Чистими руками ч.4

© Михайло Нечитайло, 22-06-2016
На жаль, чисті руки не зупиняють сніговіїв. А хурделиця мела така, що божого світу знайти було годі.
Світ наступного осіннього дня десь загубився, а натомість віхола, віхола кругом кружляла та замітала не те що стежки-доріжки, а навіть людей у повен ріст, ховаючи в непрозорих снігах і брудні помисли, й чисті руки.
Віхола мела не надворі, надворі сіяла мжичка, віхола мела спершу у Хрущова в кабінеті.
За Дідів Морозів правили Андрон Іванович і Остап Андронович Кедюличі. Вони вергали морози, вітри й сніговії. А Микита Сергійович Бондаренко, він же Хрущов, витираючи хустинкою лисину, мався за Снігуроньку – він постачав для снігів, морозів і вітрів простори.
На ті простори й занесло Серьожу Сколенка. З рапортом про дорожню пригоду за участі В’ячеслава Остаповича Кедюлича.
- То кажеш, винен В’ячеслав Остапович? – пітнів Хрущов.
- Винен, - стверджував дільничний інспектор, - гнав, як на аеродромі, був напідпитку, очі витріщав, а не бачив нічого.
Темні хмари крили світ зі стільців, що рипіли під товстозадими Кедюличами, але Серьожа й гадки не мав боятися хмар.
- Товаришу молодший лейтенант, - обізвався Андрон Іванович, - а вам не здається, що наговорюєте на мого внука? Їхала собі людина твереза та розумна, а їй під авто пристурцяло п’яне створіння, наробило бешкету й собі, й людям, та, використовуючи родинні зв’язки з сільським дільничним інспектором, вирішило зірвати на цьому куш.
- Це неправда від першої й до останньої літери, - заперечив Серьожа.
- Ти, Серьожо, не кип’ятися, - втрутився Хрущов. – Ти подумай ліпше. Дядько твій постраждав не дуже, нога зростеться, синці заживуть, біс його не візьме. А дитині життя псувати не варто. В’ячеслав Остапович – це ж не якийсь знатних людей наркоман чи одірвиголова, яких нині розвелося достобіса,  а порядний хлопець, переможець усеукраїнських олімпіад по фізиці, студент престижного вузу, дуже добрий, між іншим, студент, надія нашої науки, а що трапилося нещастя на дорозі, то всі під Богом ходимо, з ким не буває, чи варто казна з-за чого здіймати бучу.
- Варто, - перебив Серьожа начальство, - як мого дядька, то за літру горілки тягнете до лав рецидивістів, а тут, коли тільки чиєсь щастя врятувало людину від смерті, хочете все зашити в теплі шкарпетки. Я не проти відповідальності дядька за крадіжку оковитої, але я й за відповідальність В’ячеслава за скоєне. Гроші грішми, бідність бідністю, а чисті руки повинні однаково всіх голубити чи карати.
- Між іншим, - втрутився Остап Андронович, - як показала експертиза, Славко не вживав спиртного. А дядечко ваш дорогий – уживав.
- Не може бути, - схопився Серьожа, - я свідок, хто був п’яний, а хто – тверезий. Я ж не ідіот і не скотина сліпа й бездумна, що нічого не бачу. Експертизу можна купити, але мене – ні. Та й інші свідки були. Вони що, теж німі будуть?
- Микито Сергійовичу, - мовив Андрон Іванович, - я думаю, давайте поки що дамо молодшому лейтенанту час усе обдумати, обміркувати, а самі поговоримо з іншими свідками.
- А так, Серьожо, - погодився Хрущов, - біжи, походи по місту, по базару, добре все обдумай, а через години три зайдеш до мене знову.
Пішов Серьожа. Ходив по місту, по базару – але не виходив нічого іншого, окрім думки, що чисті руки повинні лишатися чистими навіть побіля брудних до чорноти грошовитих мішків.
«Докоряли ви мене, - звертався подумки до нічних своїх опонентів, - закидали прислужництво Кедюличам, от і буде вам нагода побачити справжню суть Сергія Сколенка».
Повернувся до райвідділу. На східцях стрів Куща, Петюню, Сідла, Оленку й… Тосю.
- Привіт, - мовив, - як, посвідчили?
- Посвідчили, - відповіла Тося.
- Сяде Кедюлич, - потер руки Серьожа. – Хай хоч на місяць, а сяде. Не можна так гасати селом, наче в нім не люди не живуть, а метелики, останки котрих сотнями розтирають по передньому склу щітки.
- Не сяде, - буркнула Оленка.
- Чого б то?
- Кедюлич був тверезим, - розповідала Тося, - дядько Кіндрат п’яним, машина їхала тихіше воза, водій був сама увага, а п’яних, знаєш, хилитає, кидає долі. От дядько й дохилитався. Всі так посвідчили.
- А як же ви так змогли? – обурився Серьожа. – Це ж неправда. Ви ж знаєте це. Ви ж мене в прислужництві Кедюличам звинувачували. А самі, самі?!
Всі мовчки розходилися. Кущ – до пива; Петюня – в перукарню; а Сідло – проводжати Оленку до лікарні.
- Кожен живе, як може, і як у нього виходить, - резюмувала Тося й теж пішла на автостанцію, мала намір їхати додому.
Серьожі вперше не захотілося її проводжати.
- Зрадники, - буркнув. – Сталь, - перекривив. – Я ж казав, не сталь – гімно.
«А Оленка? – вжахнувся. – Проти батька свідчила, чи як?»
Кинув погляд уздовж вулиці, але не побачив ні Оленки, ні Івана – в магазин якийсь зайшли, чи що.
Помчав сам до дядька Кіндрата в лікарню.
- Дядьку, - мовив з порога, - нічого, не хвилюйтеся, я сам вас буду захищати. І захищу.
- Не марнуйся, Серьожо, - веселився дядечко, - був у мене Кедюлич Остап, пробачив за горілку, ще й грошей дав на ліки. Все о’кей, плємяш, складай вудлище, годі ловити рибу в криниці, її там немає.
Образа затопила Серьожу. На дядька, на Кедюличів, на Хрущова, на самого себе з чистими руками, які нікому ні на гріш не потрібні.
Поплентався до райвідділу. Забрів до керівного кабінету, де гніздився вже тільки один з Кедюличів, Андрон Іванович.
- То що, Серьожо, роздумався? – весело підморгнув Хрущов.
-  А що робити? - бовкнув Серьожа.
- Згоджуйся, хлопче, - заохочував і Андрон Іванович, - у полі самому тільки до вітру добре ходити, а воювати з будь-ким негоже. Підпиши потрібний папірець чистою своєю рукою і гайда, кермуй селом далі.
- Та яка вона чиста, ця рука, - пробубонів Серьожа. – Чорна така, як і у вас усіх.
- Ти, лейтенанте, не мели казна-чого, - приструнив Хрущов. – У кого це ти побачив чорні руки? У мене?
- А ви що, святі? – мовив Серьожа. – З чистими руками таких «мерседесів», як ви, не купляють.
Здавалося, після цих слів у Хрущова знову виріс чуб і він став колишнім Бондаренком. Але чуб відразу ж і випав назад.
- Ти підписуй і не варнякай, - гарикнув Хрущов. – Сопля, ти бачиш, проти кого ти преш? На свої руки глянь, а потім до чужих придивляйся. Зачекай ось, я тобі вимию руки.
- А я ще не забруднив, - наразі з розпачем жбурнув Серьожа ручку на стіл. – Я ще не підписав цього пасквіля, не забруднив рук. Гляньте – чисті, - тицьнув Хрущову під ніс свої долоні. – А тепер  на свої гляньте.
Хрущов посинів.
- Геть! – прохрипів.
- Будь ласка, - погодився Серьожа й рушив до дверей.
- З органів – геть; з міліції – геть; форму – на стіл і в трусах додому, - репетував начальник.
- Та будь ласка, - огризнувся Серьожа наостанку, - та я краще бруднитиму руки на сівалці, там хоч і украв, то чорнороб – ніхто не подивує, а тут несуть до людей Конституцію брудними руками. Хіба ж то вже Конституція – так, залапаний «Плейбой».
Грюкнув дверима.
- Сопляк, - хрипів Хрущов. – Ти бач, сопляк.
- Та нічого, - мовив заспокійливо Андрон Іванович, - коли п’ять свідків одне посвідчили, коли жертва за мир, то піна одного молокососа піною і є – вона клімату не псує.
Пішов Андрон Іванович, а Микита Сергійович Бондаренко ще з добру годину обурювався в кабінеті:
- Сопляк! Сопляк! Ти в кого це брудні руки побачив, га? Сопляк!

                                                              (Продовження буде).

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 5

Рецензії на цей твір

Багатому щастя, вбогому - трясця

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Олександр Ман, 28-06-2016

Урок чесності

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Юрій Шеляженко, 27-06-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 23-06-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Юрій Кирик, 23-06-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Елен Тен , 22-06-2016

"Чисті руки"...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Зоряна Зінь, 22-06-2016

викривальна

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Максим Т, 22-06-2016
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.43112301826477 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Огляд книги Джорджа Мартіна «Лицар Семи королівств»
Я сумніваюсь, що ще існує бодай хтось, хто в епоху інтернету не чув про «Гру престолів». Вихід кожного …
Наївно про жорстокість: «Хлопчик у смугастій піжамі»
Вперше книга Джона Бойна «Хлопчик у смугастій піжамі» вийшла у 2006 році. І швидко стала бестселером …
Огляд книги Ельчіна Сафарлі «Про море мені розкажи»
Просто живіть, посміхайтеся і любіть. Це не складно. Ельчін Сафарлі «Про море мені розкажи» Відверто …
Огляд роману Сергія Жадана «Інтернат»
Сергій Жадан написав роман, на який чекали три роки. Чекали хоч і з нетерпінням, проте мовчки. Чекали …