Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2595
Творів: 47247
Рецензій: 91972

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Жіноча проза

ДВС МУЮ (продовження)

© Ольга, 11-03-2016
Пристрасті.
Все ж ми примирились з Владеком. Сите життя з усіма зручностями штовхнуло нас у обійми одне до одного. І був секс, секс, секс.
Якось після вишуканого сексу я почала задавати дурні питання. Була в мене така особливість. Але питання це ще не гірший варіант.  В наш гірко-медовий місяць я почала  палити, тому після сексу мені інколи хотілось затягнутися цигаркою, як показували в усіх мегаблокбастерах на наших відеокасетах. Іноді мені хотілось плакати. Просто плакати. Спочатку Владек мене ніжно заспокоював, потім попросив утримуватись від сліз. Категорично попросив. Так ось сьогодні на черзі денній стояло питання:
- Ти будеш колись мені зраджувати? – безжально запитала я.
- Ні. Я поважаю себе. І поважаю свій вибір, - також безжально відповів мій чоловік.
- І ні слова про кохання?
- А що це – кохання?
- Те, що з’єднує людей, те, чому ми разом, те, що викликає пристрасть і те, що відрізняє  секс від любові,- запально проголосила я.
- І все? А перспектива кар’єри і заможного спокійного життя?
- Владеку, ти навмисне мене дратуєш? Ти що одружився на мені тільки тому, що мій батько при посаді?
- В тому числі. Просто ти - ідеальне співвідношення для мене. Вродлива, розумна, в міру розважлива та ще й донечка багатого татуся.
- А якби ми зустрілись не в нашій елітній гімназії, а на вулиці, то в нас нічого б не вийшло?
- При умові, що твої предки мали б якийсь статус, то все б, звичайно, вийшло.
- Ти одружився на грошах?
- На тобі!
- Але ти сказав…
- Я пояснив все. І взагалі час спати. Мені завтра на першу пару.
- Ні, почекай! Я відчуваю себе купленою ахалтекінською кобилою. Мені образливо.
- Ну, а що мені робити?
- Сказати, що це не так і ти мене кохаєш.
- Окей. Надобраніч!
- І все?
- Ну ходи сюди, я тебе поцілую.
- Та пішов ти, кобиловод.
Перша думка була зібратися і йти геть звідси, але попередній гіркий досвід допоміг мені розкласти білизну на канапці у сусідній кімнаті. Я голосно човгала шухлядами і демонстративно лягла окремо спати. Довго не могла заснути. Це така вже особливість мого організму. Було гірко. По-справжньому. Навіть до присмаку у роті. Декілька разів сновигала за водою і на балкон палити. Думала, що мозок підкаже якесь рішення, але по всьому тілу ретранслювалась гіркота. Під ранок сон переміг мене. чи я перемогла свій спротив.
Cну того була крапелька. Туман огорнув мене. І важко було йти у ньому, хотілося сісти і не рухатись.  І нічого мене нікуди не гнало, але я рухалась по інерції. Як у житті. Я нічого не прагла, але жила. Як багатьох нас таких. Я впевнена. Багато людей, що живуть тому, що їх народили на світ, але тіло їх не наповнене душевним змістом, нема в них іскри Творця. Люди, які лише створюють кількісний показник. Прокинулась так, ніби і не засинала, лише  світло сонячне, що бавилось із тінню моїх тендітних пальців,  показувало на те, що вже день чи ранок. Було соромно і неприємно бачити чоловіка після чергового скандалу. Хотілося зникнути, як сонячному зайчикові, щоб ніхто не наздогнав, щоб ніхто і не шукав. Було сонце і нема. А про сонячних зайчиків ніхто і не згадає.
Але якщо прокинулась, то мусиш вже вставати. Надія була на те, що Владек вже пішов на навчання. Адже йому на першу пару. Надія мене не підвела. І я повеселішала. Бадьоро зварила кави і задумалась, чим би мені себе зайняти. Навчання я майже закинула. Оцінки ставились і сесії здавались автоматом. В квартирі було чисто. Два рази на тиждень до нас приходила жіночка прибирати. Я навіть ім’я її не пам’ятаю чи може їх було декілька, тих жіночок. Їсти готувати я принципово не буду. Хай коханий Владек  сам собі готує, раз йому заціпило сказати такі потрібні мені слова.
Чим же зайнятися, якщо сон вже втік. Окинула поглядом оселю. Нема за що зачепитися, але і ніщо не радує. Радість від нової оселі потьмяніла. Ці меблі бачили її сльози. Інколи буває, що з власної необережності заб’єш мізинець на нозі об краєчок тумбочки, але думаєш: а чого та тумбочка стояла в мене на дорозі? Погляд ковзнув по тумбочці, що декілька раз вже стояла на дорозі. Конспекти! Взяла у якоїсь тихенької зубрили однокурсниці конспекти і не віддала їх. Звичайно ж і не переписала, але ж сама обіцяла віддати. Цілих три зошити. Майже повністю списаних. Треба віддати. Заметушилася. От і займу себе. Відкрила конспект, підписаний: «Волик Таня». Яке просте і миле ім’я, тихенько позаздрила. Де ж ця Таня мешкає, десь же було записано, на задній сторінці. Ого, аж на Карачунах! Вул. Шекспірівська, ну і фантазія в людей, без  збочень не можуть. Назвати якусь вуличку у приватному секторі шекспірівською. Чомусь згадалась найкривавіша шекспірівська драма «Тіт Андронік», вірніше її анотація «чотирнадцять вбивств, ґвалтування,  наруга над жертвою, тридцять чотири трупи, три відтяті руки, один відрізаний язик — таким є інвентар жахів, які наповнюють цю трагедію», до чого б воно?
Зібралася швидко. Вдягнулася по-весняному і шикарно, як для цього притрушеного червоною рудою міста. Біла футболка з якимось кольоровим-прекольоровим рожевим принтом, біла легенька курточка і вибілені до небесної блакиті джинси. Дівчинка-лялечка. Перевірила ключі і щоб грошей було достатньо в гаманці, бо, напевнее, треба буде ловити машину. Склала конспекти в гарнюній пакетик з якогось закордонного магазину. Така дрібничка ці пакетики, але Таня буде дуже рада і може навіть не бурчатиме, що я тримала її конспекти тижні зо три вдома. Треба ще покласти плитку шоколаду, хай Таня порадіє. Вибрала саму найбільшу плитку. Такий вже приступ щедрості охопив. І радості від того, що видумала собі заняття.
Вулиця зустріла зосередженою весною. Ніщо собі не дозволяло бездіяти. Горобці бадьоро купалися в червоних калюжках. Двірничиха білила дерева якимись різкими і напруженими рухами. Сонце не м’яко світило, а ніби розділяло свої промінці на окремі дротики і жбурляло їх у тропосферу. Від того листочки на деревах не м’яко зеленіли, а ніби у пришвидшеній зйомці розпускалися стрімко, прямо на очах. Коти бігали від дворових собак так прудко, наче ті коти були реактивні. Раз по раз здіймався хуліганистий вітерець, що ганяв сміття, яке не встигла зібрати двірничиха, що білила в цей час дерева. Вулиця озивалася на різні голоси, вимогливо сигналили клаксони, голосно торохкотів і гарчав поломаний грузовик, десь сичали паром котки, що нашвидку вкладали асфальт, працював відбійний молоток.
Від цієї дієвості ноги в мене підкосилися, такою слабкою і нікчемною відчула я себе в цьому світі. Мені здавалось, що навіть високе і ясне небо ладне мене придавити за мою непотрібність. Cлабкість.
Зона.
Слабкість. Все б було нічого аби не ця слабкість. Я звикла до життя, коли з тобою ніхто не спілкується. Так було вдома, так було з Владеком. Але я не звикла відчувати неміч свого тіла. Голова паморочиться і ось ти лежиш на грубезному столі, що править за кушетку у медично-санітарній частині. Мене приносили з бібліотеки, з блоку харчування, з бараку. Ця слабкість не обирала часу і місця, вона нападала безжально, не піклуючись про свою жертву. Вона не гралася зі мною, вона мене вбивала. Я тепер ходила обережно, продумуючи кожен крок. Яка дивина! Я, та що прагла вмерти, тепер береглася, для чого? Ввімкнулись якісь невідомі механізми. У годинах мовчання і споглядання шматочка неба я знаходила невимовну радість. Мені здавалося, що в мене ще є справи, які треба завершити. Я ще встигну, завжди встигну згнисти у  домовині. Що як я знадоблюся своїм дітям? Янеку і Сташеку. Дивно, як я виносила і народила двох здорових близнюків. Кажуть, як Бог дає дітей, то Бог дасть і на дітей. От мені він зараз давав надію. Хоча в голову звичайно лізла банальна склянка води, яку нікому подати у немочі, у старості. Що я  дала дітям? Життя і імена. Далі мене знов понесла течія мого життя, і ніякий материнський інстинкт не зміг мене втримати між двома ліжечками з блакитними ковдрочками.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Viktoria Jichova, 12-03-2016
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.69281411170959 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …