Зів'яла квітка
Він самотньо блукав нічним містом, яке так раптово стало для нього чужим. Колись же воно було ЇХНЄ!!! Ці ледь освітлені алеї парку, неоновий блиск вітрин і вивісок, фасади старого міста, навіть багатоповерхівки підмигували їм. Тепер же він блукає лабіринтами міста, чи свого життя, ховаючись від самотності. Думки заплутались у павутинні буденності. Час зупинився і лише годинник на його руці (Її подарунок) кудись поспішав. Це правда, що годинники, як люди – одні кудись поспішають, інші відстають. Чому ж тоді він стоїть на місці?
Кажуть, кохання не помирає, а лише змінює свою форму. НЕПРАВДА!!! Це все фантазії хворих, підстаркуватих поетів.
Сповідь весняного вітру нагадала йому про минуле. Вона якось раптово увірвалась у його життя і душу. Гуляла у найпотаємніших її кімнатах, забуваючи зачиняти там двері, і тепер протяг гуляє по душі, зриваючи останні пелюстки надій, мрій і сподівань.
Уламки спогадів ріжуть в кров її думки. Тиша стає нестерпною. Навіщо все це було потрібно? Навіщо Хтось послав йому ЇЇ?
Солоний дощ скотився у гіркоту філіжанки з кавою. Офіціантка сумно посміхнулась, мовляв: "Ми знаходимо і втрачаємо – значить живемо". Та що вона може знати, ця дівчинка-студентка про життя і про нього? Він же кохав Її, вона була не частиною, а всім його життям! Сенсом його існування. Він, в свої сорок, вперше відчув себе вільним і ось…
Знову порожні вулиці (чи то міста, чи душі?).
Тоді, після однієї літературної зустрічі, Вона, ще зовсім юна, підійшла до нього і запитала:
- Вибачте, але зараз ви належите часу, чи час вам?
- А в цьому є суттєва різниця?
Ось так відбулось їхнє перше знайомство. З цікавості він згодився з нею піти на каву. Це була дивна пара: маленька юна Богиня, і вже досить побитий роками, на чолі якого поставило свої сліди життя – чоловік.
В тій же кав'ярні Вона сказала:
Усе моє – усе в мені,
Це, може, й не важливо.
Усе, що є візьми собі,
Позич мені лиш крила.
Вона зацікавила його, як особистість, Вона стала для нього і Музою, і порадницею, і критиком. Вона прийшла до нього сама, така чиста і невинна. Вона прийшла до нього без імені (як Її звати, він дізнався лише через півроку після знайомства), Вона випросила в нього серце, а він так необережно підніс його на блюдці.
"Немає логіки у снах, життя по суті, також алогічне", а він бачив її у снах… Він чекав зустрічей з нею, як в дитинстві чекають великих свят, коли збирається вся родина і тобі обов’язково принесуть щось смачненьке. Він закохався як юнак, сам не розуміючи, коли це сталося.
Разом вони були щасливі (принаймні він так думав). А по суті, що таке щастя?
Її улюбленим заняттям було забиратися на дах якоїсь багатоповерхівки (перед тим "зламуючи" кодові замки на дверях під'їзду (цікаво, де Вона цьому навчилась?)) і милуватися зірками. Вони співали для них нічні симфонії, вони складалися у сузір’я для них… Вона навчила його бачити, як зірки посміхаються.
Він звів очі до неба. Ні, там не було їхніх зірок, а ті, що були в нього над головою здавалися чужими. Своїми гострими кутиками (Вона вірила що вони в них є) зірки розрізали темряву. Він гірко посміхнувся. Хоча навіщо це робити у темряві, якщо ніхто цього не бачить.
Після кожної веселкової зливи щастя повинна бути нічна порожнеча, така, як зараз.
Він боявся втратити Її, боявся, що вона більше не прийде. Тиждень тому, Вона, як завжди несподівано з'явилась перед ним, просто в магазині, куди він зайшов щоб купити хліба.
- Привіт. Ти зараз належиш часу, чи він тобі? Вона ж не знала, що він давно належить їй!!!
- Ти пробачиш мені, якщо перетворюсь на метелика?
- Чому саме на метелика?
- То ти пробачиш?
- Вони дальтоніки.
- А я буду першим, який бачитиме всі кольори.
Він зрозумів, що це кінець, що крила, які Вона кілька років тому позичила в нього Їй вже непотрібні. Вона мала свої.
- А метелики повертаються на свою першу квітку?
- Звичайно.
- Що ж, тоді лети.
Вона пішла. Пішла назавжди і він вже не чекає Її, адже забув тоді сказати, що метелики не мають пам'яті, а тому вони вже не знайдуть дороги до першої квітки, яка до того ж зів'яне… Він так і не сказав їй, що кохає, шалено кохає!!!
Самотність підкралась раптово..
"Сьогодні, на одному з дахів багатоповерхівки був знайдений труп чоловіка, який замерз. Біля нього були також філіжанка з недопитою кавою і муляж метелика…"
Квітка зів'яла.
