Інтернат гудів, як розтривожений вулик. Вранці ще все було спокійно, якщо не брати до уваги величезної кількості хворих людей, що прийшли на прийом до знаменитого цілителя, який лікував музикою. А після обіду до воріт дитячого будинку під'їхав чорний "Ягуар", з якого виплила шикарна дама, в якій не важко було впізнати велику естрадну співачку Алю Пугач. На це диво збіглося подивитися пів інтернату. Не був виключенням і Ростислав Коваль. Аля з двома охоронцями зайшла в кабінет директора. Якусь мить панувала тиша, а потім почувся гучний голос директора:"Я його не віддам! Ні за які гроші! Тих трьох забирайте, а Ростика я не віддам, так і знайте!"
Коваль аж рота відкрив від здивування. В інтернаті був один Ростислав, отже, мова ішла про нього. Але звідки його знає сама Аля? Може, пані Пугач захворіла і хоче вилікуватися музикою? Тоді звідки вона дізналася про мій дар? - думав Ростик. Адже Аля живе в столиці, за 400 км. від нашого міста.
- Наскільки мені відомо, - почувся з-за дверей грубуватий жіночий голос, - листи від нас Ростислав не отримав.
- Так, я спалив їх. Ось цими руками спалив. Якби хлопчик прочитав хоч одного листа, він, не задумуючись, поїхав би в вашу трикляту країну, де навіть дерева співають. А Ростик помішаний на музиці.
- Які листи? Яка країна? - здивувався хлопчик. - Про що вони говорять?
- А тобі відомо, - продовжував директор, - що Коваль - це золота жила. За цей рік він поповнив мої скромні банківські рахунки не на тисячі - на мільйони доларів. Та й йому не погано живеться. Яка дитина в неповні сім років вміє читати і писати, грати на скрипці? А це все моя заслуга! Це я виділив йому окрему кімнату, подарував скрипку, купив мобільний телефон...
- Яка щедрість! Мати Тереза... Та такій дитині не окрему кімнатку, а цілий палац треба подарувати. Запам 'ятай - я цю справу так не залишу!
Двері з тріском розчинилися і розлючена пані Пугач вилетіла з кабінету.
- Ти все чув? - до спантеличеного Ростика нечутно підійшов Олег Сливка.
- Ага. І нічого не зрозумів.
- А що тут розуміти? Аля хоче тебе всиновити, а директор боїться втратити золоту рибку.
- Таких чудес на світі не буває!
- Та ти сам - чудо з чудес. Особливий. Не те, що я.
- Що мені з тої особливості? Директор всі гроші забирає собі. А якби я мав зайву копійчину, то купив би для нашої групи музичні інструменти.
- Добрий ти, Ростику. Не про себе думаєш - про інших турбуєшся.
- Слухай, а може я поговорю з директором? Він повинен мені все пояснити.
- Ну-ну, подивимось!
Ростик несміливо підійшов до дверей і постукав.
- Заходьте! - почувся сердитий голос.
- Доброго дня, пане директоре! - привітався Коваль.
- А, це ти! Заходь, заходь! - піднявся з крісла директор, ховаючи за спину недопите вино. - Я дуже зайнятий! Ти щось хотів?
- Я прийшов, точніше... я хотів... А чому приїжджала пані Пугач?
Директор зблід, але швидко взяв себе в руки.
- Це тебе не стосується! І взагалі - можеш сьогодні відпочивати. Іди-іди, я зайнятий!
Ростик поплентався в свою кімнату і впав на ліжко. Сотні думок, тисячі запитань роїлися в його маленькій голівці. Але відповіді не було і хлопчик не знав, де її шукати.
В вікно хтось постукав. Раз, другий, третій. Коваль відхилив штору. На нього дивився великий сірий птах. Здивований хлопчик відкрив кватирку і сіра істота спокійно залетіла в кімнату.
Ой Ковалю, ой Ковалю
Я для тебе листа маю -
заспівав птах чистим, дзвінким голосом, витягнув з-під крила білосніжний конверт, кинув його на ліжко і злетів на підвіконник.
- Хто ти? - запитав шокований Ростик. - Звідки мене знаєш?
Соловей моє ім 'я
І співати люблю я.
А тебе давно всі знають,
Твоє ім 'я прославляють.
- заспівав птах і знявся в безхмарне небо.
Ростислав довго не міг прийти до тями. Якби не білосніжний клаптик паперу, який лежав на ковдрі, то бідолашний хлопчик подумав би, що він збожеволів. Коваль обережно взяв конверт, відкрив його і витягнув записку.
"Місце зустрічі - ліс. Час зустрічі - восьма вечора. Підказку шукайте в дуплі старого дуба. А.П." - прочитав Ростик.
- Це або якийсь поганий жарт, або в мене не все в порядку з головою! - сумно подумав хлопчик.
- Ростику, Ростику! - почувся з-за дверей схвильований голос Олега Сливки. За мить він влетів у кімнату, розмахуючи точнісінько таким самим конвертом, який був у Коваля. Сливка розповів і про солов'я, який говорив людською мовою, і про записку, в якій був написаний ідентичний текст. А через декілька хвилин прибігли перелякані Віталік Герасимчук і Денис Степанчук зі знайомими конвертами в руках.
Хлопці зрозуміли, що листи - не розіграш. Для них це було, як весела пригода, а для Ростика це був шанс розставити всі крапки над "і", розкрити всі таємниці, які висіли над ним дамоклевим мечем і не давали спокою ні вдень, ні вночі, тому діти без вагань погодилися піти в ліс, який знаходився за містом. "Будь що буде!" - вирішили маленькі шукачі великих пригод і, зібравши сякі-такі речі, втекли з ненависного інтернату і попрямували назустріч новій долі.
Ліс зустрів їх настороженою тишею. Пахло хвоєю, шишками і... волею. Тут вони були вільні і ні від кого не залежали. Ледь помітна стежечка привела дітей до бурхливої і глибокої річки. З одного боку росли густі зарослі кропиви і колючих будяків, з другого боку були непролазні хащі, а попереду річка, яку неможливо було переплисти. Діти розгублено зупинилися.
- Ну, і куди нам іти? - поцікавився Сливка. - Так я і думав. Це хтось зі старших познущався з нас.
- Зажди-но! В записці написали, щоб ми шукали підказку в дуплі старого дуба, - почухав потилицю Ростик.
- Точно, я забув про записку. Але ми вже минули ту галявинку, де ріс дуб. Вертаємося назад.
Діти легко знайшли і старого дуба, який впирався гілляками в небо, і дупло, в яке охоче поліз Денис. Хлопчик витягнув ще одну записку.
Легким шляхом ви не ідіть,
Найважчий шлях собі знайдіть.
- Ну і як це розуміти? - поцікавився Віталік.
- Не знаю, але будемо тоді шукати найважчий шлях, - відповів Ростик і діти знову повернулися до річки.
- Я не бачу іншого виходу, прийдеться через неї переплисти на другий берег - Ростик рішуче почав роздягатися.
- Ти збожеволів? - замахав руками Сливка. - Та ти булькнеш, як сліпе кошеня!
Але Ростик його не слухав. Він сміливо підійшов до води і кинувся в її холодні обійми. І раптом сталося чудо - річка перетворилася на блакитний килим. Діти аж рота відкрили з несподіванки. Вони перейшли по м’якому килиму на другий берег і пухнасте чудо знову перетворилося на бурхливу річку.
- Очам своїм не вір'ю! - вигукнув Олег. - Або я сплю і бачу чарівний сон, або...
- Ні, дитинко, це не казка і не сон, - перебив його веселий жіночий голос.
Хлопці озирнулися і завмерли з несподіванки. За декілька кроків від них стояла зірка естради, знаменита Соня Гітару, пісні якої Ростик знав напам'ять і частенько їх наспівував.
- Ой, а ви... справжня? - поцікавився Денис.
- Ха-ха-ха! Ви думаєте, що я примара? Перед вами - жива легенда, принцеса сцени Соня Гітару! Якщо не вірите, я можу заспівати один зі своїх хітів.
- Тоді, може поясните нам, що означають ці листи, хто такий "А.П." і, взагалі, для чого нас сюди викликали? А то від тих таємниць, які сьогодні звалилися на мене, голова іде обертом! - сказав Коваль.
- Ну, по-перше, "А.П." не такий, а така. Це всім відома Аля Пугач. Вона й написала вам ці листи. По-друге, моя історія буде дуже довгою, тому прошу вас сісти на це повалене дерево і уважно слухати, бо я дуже не люблю, коли мене перебивають.
Діти повсідалися і Соня почала свою дивну розповідь.
- Сьогодні прийшов момент істини і я повинна розкрити всі таємниці, які вас оточували. Мільйони людей захоплюються зірками шоу-бізнесу. Вони боготворять їх, ходять на всі концерти своїх знаменитих улюбленців, збирають автографи, плакати і всіляку непотріб. Та ніхто зі смертних не знає і, напевно, ніколи не дізнається про друге життя зірок. У світі безголосих, тобто, на планеті Земля, в нас одні закони, а там, де ви потрапите сьогодні, інші правила, звички і традиції. Ми живемо в підземній країні Міфанії, яка знаходиться на 50-ти кілометровій глибині.
- Ой, але ж в Біблії написано, що глибоко під землею є пекло, куди потрапляють грішники після смерті, - здивувався Ростик.
- Легенду про пекло вигадали наші предки, щоб ніхто зі смертних не дізнався, що приховують надра землі. Та, навіть, якби хтось і натрапив на нашу країну, ніхто б не пройшов через Музичні Врата, які відкриваються тільки тим людям, які мають надзвичайні музичні здібності. А пекло існує, тільки знаходиться воно між небом і землею. Коли людина помирає, ангели смерті очищують її душу пекельним вогнем, а тоді відправляють на Суд Божий. Все це ви будете вивчати в консерваторії, тож я перейду до своєї розповіді.
Міфанія - надзвичайно красива країна, в якій панує вічна весна. Це країна білої магії і талановитих співаків, відомих на весь світ. В Міфанії співають всі - і люди, і тварини, і дерева, і трави, і навіть... вітер. Тільки мелодію стихій може почути той артист, який співає серцем.
Міфанію ділять на дві сторони - Білу і Чорну. На Білій стороні живуть співаки, які займаються білою магією, в газетах і журналах про них пишуть тільки позитивні відгуки. А на Чорній стороні живуть артисти, які опустилися на саме дно. Вони вживають алкоголь і наркотики, знімаються в порнографічних фільмах, вплутуються в гучні скандали, але, як не дивно, такі співаки талановиті і знамениті, їх люблять у світі безголосих. Забула сказати, що на Білій стороні Міфанії панує вічний день, а на Чорній стороні - вічна ніч.
- А коли ж ви спите? - здивувався Олег.
- Якщо в нас концерт чи гастролі у світі безголосих, то вночі ми лягаємо спати, а в Міфанії ми не знаємо, що таке сон. В наших будинках немає ні ліжок, ні спалень, ми ніколи не відчуваємо втоми.
Мені було 8 років, коли в Міфанії почали відбуватися страшні речі. Одні за одними великі артисти почали втрачати голоси. Говорити вони могли, але їм ніяк не вдавалося заспівати. Знамениті співаки не могли витягнути навіть однієї ноти. В країні почалася паніка. Постраждалі артисти навперебій розповідали про дивну жінку, яка приходила в їхні будинки, гіпнотизувала співаків і випивала їхні дзвінкі голоси. Хтось з розумних артистів додумався зазирнути у Велику Книгу Пророцтв і знайшов там передбачення професора музики Дореміра, в якому було написано про Лоліту - жінку, яка жила на Чорній стороні Міфанії, була найскандальнішою співачкою і займалася чорною магією. Вона уклала угоду з темними силами, щоб отримати безсмертя. Але, щоб не втратити свого дару, Лоліта була зобов'язана пити голоси великих артистів. Це давало їй вічну красу і молодість. В пророцтві було сказано, що хлопчик, який народиться через багато років після смерті професора, врятує Міфанію від Лоліти, але втратить свій голос. І ось пророцтво здійснилося. Ми вже 7 років вільні від того жаху, який наганяло на співаків Чорне лихо.
- І хто ж цей маленький герой? - поцікавився Коваль.
- Ти, Ростику! - тепло посміхнулася Соня.
Шокований Коваль довго кліпав очима, не в силах повірити в почуте.
- Це що, такий жарт? - вигукнули не менш здивовані хлопці.
- Щоб виглядати ще чарівніше і привабливіше, Лоліта почала випивати голос в новонароджених немовлят, майбутніх співаків. Вона, як вампір, знаходила їх по запаху. Тобі ще й рочку не виповнилося, Ростику, коли Чорне лихо натрапило на тебе. Лоліта хотіла вбити тебе і випити голос, але ти несподівано заспівав. В Міфанії живе пташка тернянка, яка співає один раз в житті. Вона шукає найбільшу і найгострішу колючку в терновому кущі і, піднявшись в небо, падає на неї грудьми. І, вмираючи, пташка співає свою першу і останню пісню. І ця пісня така красива, що коли я її слухала, моє серце розривалося від солодкої муки.
Коли ти заспівав першу і, надіюсь, не останню, пісню в своєму житті, чорне серце Лоліти не витримало тужливих акордів і вона розчинилася в повітрі. Але разом з нею зникли і твої батьки.
- У мене були батьки? А ті злі люди... - крізь сльози прошепотів Коваль.
- Так, Ростику, твої батьки були чудовими людьми! Ніхто не знає, куди вони поділися. Ходять чутки, що Лоліта їх вбила, хоч я в це не вір'ю.
Коли Чорне лихо загинуло, про тебе заговорила вся Міфанія. Ти став нашим героєм, рятівником, визволителем. Аля Пугач не могла покинути знамениту дитину, тому вона віддала тебе на виховання в сім'ю Кузиків. Знаю, якими злими людьми вони були, знаю, скільки горя ти з братиком натерпівся, але ми не могли взяти вас в Міфанію, тому що дитина, народжена за межами нашої країни, не має права ступити на землі Міфанії, не досягнувши семирічного віку.
- Я давно підозр'ював що Кузики мені не рідні, - схлипнув Ростик. - Через них я втратив улюбленого братика і не знаю, чи ще хоч раз його побачу.
Соня Гітару якось дивно посміхнулася і продовжила свою розповідь.
- В тому місці, де витік твій голос, залишився шрам у вигляді зірки.
- Я завжди ламав голову над тим, звідки в мене взявся на шиї той дивний знак, - гірко усміхнувся хлопчик. - Мене ще одне непокоїть. Я зцілюю хворих людей грою на скрипці. Що це - прокляття чи Божий дар?
- Ну що ти, Ростику. Це надзвичайний дар і ти повинен гордитися, що ним володієш.
- Мені часто сняться сни, в яких я співаю. А в житті я ніколи не зможу заспівати?
- Дитино, на все воля Божа! В Міфанії свято вірять, що колись почують твій золотий голос.
- Хвилиночку! Коваль - герой, суперзірка і хлопець на всі 100. А до чого тут ми? - поцікавився зелений від заздрості Віталік Герасимчук.
- Всі ці роки я за вами спостерігала. Ви хотіли створити свій гурт, тож я вирішила вас не розлучати. Закінчите в Міфанії консерваторію і станете знаменитими артистами. Вас чекає велике майбутнє! Тільки заздрісним людям не місце в нашій країні. Треба бути трохи стриманішими!
Віталік почервонів, як помідор і відвернувся.
Соня Гітару витягнула з кишені золотий мікрофон і подивилася на нього.
- О, нам вже давно час в дорогу! Аля Пугач хотіла зустріти вас особисто, але сьогодні вона поїхала на гастролі у Францію. Аля страшенно зайнята людина, її рідко можна побачити в Міфанії. А зараз, мої любі, прошу іти за мною.
Соня Гітару підійшла до двох берізок, крони яких переплелися і утворювали зелену арку, натиснула на мікрофоні на якусь кнопку і, несподівано, з-під землі вискочив жовтий ліфт і гостинно відкрив перед здивованими хлоп'ятами свої скрипучі двері.
- Це наш, так званий, автомобіль в країну музики, - пояснила Соня. - Співаки-магістри, тобто такі, як я, Аля Пугач, композитор Філ (ви познайомитеся з ним в Міфанії ), можуть літати в нашу країну на му-зичних інструментах або на цих мікрофонах.
- А що, цей мікрофон чарівний? - поцікавився Ростик.
- В консерваторії імені професора музики Дореміра, де ви будете вчитися, є 8 курсів - 1-До курс, 2-Ре курс, 3-Мі курс і так далі. Хто закінчує 8-До курс, отримує почесне звання магістра музики і, замість диплома, чарівний мікрофон, який виконує будь-який наказ свого господаря. Також магістри отримують незвичайний дар перетворюватися, тобто перепір'юватися на будь-якого птаха. Горобці, які говорили з вами - то були співаки-магістри.
- А ви теж вмієте перетворюватися? - здивувався Сливка.
- Ну звичайно! Інколи на соловейка, інколи на канарейку. Я розумію мову всіх птахів і звірів, розмовляю з вітром, співаю з дощем. Тільки треба бути артистом з великої букви, щоб стати такою, як я. Але щось ми заговорилися з вами. Ростику, в мене для тебе є невеличкий подарунок.
- Ану, вилазь! - крикнула Соня. - Ти ще довго в кущах будеш ховатися?
З-за дерев висунулася чорнява голівка, жваві оченята загорілися радістю. Якусь мить Ростик дивився на маленького хлопчика, який стояв перед ним, як на примару , а тоді кинувся до нього.
- Васильку-у-у!!! - плакав Ростислав, обнімаючи і цілуючи рідного братика.
- Я ледве його знайшла! - сказала Соня, нишком витираючи червоні очі. Василько був теж в інтернаті, тільки в сусідньому місті.
- Я не знаю, як вам і дякувати! - плакав Ростик.
- Для мене буде найбільша винагорода, коли я почую твій золотий голос, - усміхнулася Соня.
- А моїх батьків ви не пробували розшукати? - буркнув Віталік. - Ростику все - і братика, і славу. А за нас ви подумали?
- Та як тобі не соромно? - прикрикнув на нього Денис. - Якби не ця жінка, ти б вмирав з голоду в інтернаті. А так ми будемо вчитися, станемо співаками, та й ложки каші для нас ніхто не пожаліє. Ех, ти... Невдячний!
Соня Гітару нічого не сказала і мовчки попрямувала до ліфту. Хлопці зайшли в кабіну і жовті двері зі скрипом зачинилися. Вони їхали в іншу країну, в інше життя.
