Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2616
Творів: 47779
Рецензій: 92639

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Казна-що

Муки творчості, або ще один знак після коми

© Ant.on, 19-10-2015
   Василь ніколи не любив писати. От не любив і все! Не любив писати шкільні твори,  а ще листи, пізніше в інституті не любив писати курсові, на роботі звіти. Навіть крихітний натяк на подібну перспективу  навіював на Василя страшенну зажуру і сум. Ще на уроках літератури в нього переверталось усе нутро, коли доводилось базграти щось на кшталт: "Образ Катерини", або "Базаров тіпічний представітєль…" Б-р-р. Страшно згадувати.  Тож, по закінченню школи, подався Василь до технічного ВУЗу, щоб вже допевне не займатися в майбутньому клятою писаниною. І майже зовсім заспокоївся, коли по закінченню інституту приступив до праці. Та недарма кажуть: щастя – птаха примхлива. Згодом пішли діти. Підростаючи, вони непомітно досягли шкільного віку і Василь знову втратив милий серцю супокій. От де все і почалося! Дітки, яким у спадок, дістались його літературні таланти, годинами просиджували над чистим аркушем паперу в намаганні вилити на нього хоча б пару-трійко зграбних фраз. Тож погляди родини все частіше стали зупинятися на нашому герої. Він бився як лев, захищаючи територію виплеканого спокою. Та сили були нерівними, фортеця, під натиском переважаючих сил, з тріском рушилась і Василь з огидою брався за осоружну писанину.                                            
    Якось син-третьокласник попросив посприяти йому в написанні твору з російської на тему рідної природи. Діватись було нікуди, тож опісля недовгих роздумів, "нє мудрствуя лукаво", вибравши  спонсором І. Тургєнєва, по мотивах "Бєжина лугу", Василь нашвидкуруч начеркав неповторний гімн рідній природі, дещо спростивши для достовірності, авторський  стиль, додавши пару-трійко достойних, як йому видалось, фраз власного виробництва. Залишився собою вельми вдоволеним, розраховуючи, без зайвої скромності, якщо не на захопливі відгуки вчительки, то на тверду п'ятірку, поза сумнівом. Яким же було його здивування  ба, навіть розчарування, і повний крах власного письменницького авторитету в очах  сина, коли той приніс із школи зошит зі здоровенною червоною трійкою нижче тексту, та ще й з принизливим приписом, на кшталт - "Очєнь прімітівно". Тож, чи тоді і справді Василь трохи перестарався, чи то дійсно Тургєнєв виявився не досить складним для учительки початкових класів, але з тої пори в нього з'явилась вельми пристойна відмазка на майбутнє. Роки чвалали спокволу - діти, згодом,  самі навчились правильно, як усі, писати твори зі шкільної програми і Василь, врешті-решт, здобув довгоочікувану волю.
    Пройшли миром і ладом роки, плетениця років і Василю, навіть в примарному сні, не могло приверзтися, що колись він знову втрапить в ненависне рабство. До того ж цілковито з власної волі. Йшов непростий 2010-й - в ефірі і на інтернетсторінках точились запеклі фінальні передвиборні баталії президентських перегонів. Василь уже, навіть, і забув, яким робом його занесло на один сатирично-політичний сайт. На той час там підібралась вельми неординарна компанія, професійних журналістів і міцних, зубастих любителів політичного чосу. І тут на нього ніби сказ напав. Напиши, напиш-ш-ши! –  повсякдень вслухався в чийсь набридливий гіпнотичний шепіт. Мабуть схожий голос чули  нещасні бандерлоги, коли до них повільно, з не найкращими намірами, підповзав грізний Каа. Василь противився тому зову з усіх сил, приводячи такі і сякі резони, особливо напираючи на милі серцю спогади, коли він був вільним від усяких зобов'язань. Шо ж напиши, шо? – умовляв він себе. Політична тематика геть жована-пережована, долучити до неї щось своє, неординарне - все одно, як додати ще один знак після коми у числі "Пі". Та зрештою здався. Змальовувати як писалось не варто, бо тоді довелось би почати розповідь наново. Тільки зараз Василь зрозумів смисл виразу – муки творчості, котрий досі сприймався ним як поетичний образ. То були таки справдешні муки! Слова натикались одне на друге, падаючи, в тій штовханині, на папір незграбними уламками фраз. "Кинь – нашо воно тобі здалося",- гамував він себе, бо справжній письменник, поет, на переконання Василя, мав би писати, як ото птахи співають: "Минута и стихи свободно потекут", а тут отакецькі тортури.  І писав, писав наперекір власній  волі і здоровому глузду. Зі страшенним душевним трепетом випхнув перше своє творіння на загал сайту. На превелике його здивування, зустріли ту мазанину досить привітно і  став він, помалу, пописувати і далі; спочатку на зріднілому вже сайті, а згодом перекочував і на сусідні  - літературні.  Промайнув рік-другий. За цей час, з важкими потугами, то кидаючи, то відновлюючи писання, Василь на різних інтернетресурсах виштовхнув на-гора півтора-два десятки власних витворів, аж поки якогось дня не зупинився, як автомобіль у котрого раптово закінчилось пальне. Більше не писалось. Ошелешено озирнувся назад, перечитав дещо з уже написаного  і запечалився.  А що то, власне, зі мною трапилося, зчудувався він? Нащо здалися мені усі ті клопоти? Навіщо вона мені була потрібна та писанина і, в цілому, несподівано для себе, перейнявся він сумнозвісною проблемою – для чого людина пише взагалі? Ну, всякі там оповідання, повісті, в самому запущеному випадку - романи. В намаганні дати пояснення тому феномену, мабуть не один розумник зламав собі зуби. Був би  Василь людиною відповідальною, то, перш ніж винести свої мудрування на широкий загал, адресував би його якійсь розумній пошуковій системі, чи розпитав би у затурбованого тою ж хворобою, співбрата в чисельних соціальних мережах, якби хоча б у одній був зареєстрований. Але, оскільки він не звик вибирати складні  шляхи, то адресував те запитання до себе. А для чого ти, друже, власне, пишеш? Навіщо витрачаєш дорогоцінний час, особливо, коли у тебе його не так уже й багато залишилось. Може задля слави? То вже яка слава, коли твою нетлінку прочитає, в кращому випадку, десяток-другий подібних тобі страждальців. Чи мо’  хочеш когось навчити розумному, доброму, вічному? Теж ні, бо і своєму життю не можеш дати ладу. Хіба задля майбутніх заробітків - навчишся добре писати, тебе примітять на безкрайніх пажитях світової павутини, та й витягнуть в благословенний світ друкованої літератури. І тут мимо, бо тими придумками можна бавитись, коли тобі "–надцять", чи хоча б " –дцять", і аж ніяк, коли "-десят" та й то з добрим причіпом. Може, тоді, я пишу для себе? Багато хто виправдовує свою пристрасть саме цим резоном. Тоді чому не ховаю, подалі від чужого ока, немов Гобсек свої скарби, власні, виплекані безсонними ночами шедеври, а напроти – при найменшій нагоді намагаюся виставити на якнайширший загал оту свою стряпанину.
     То все-таки для чого людина пише?! І не знаходив Вася на те питання доброї відповіді…    Може її і не  існує, думав він? Можливо кожен вільний віднаходити її самотужки і лише для власного вжитку? Тут ще потрібно врахувати реальну альтернативу тому неписанню. Якщо кіно-вино-доміно, або улюблену інтелектуальну забавку наших співвітчизників – безконечне ремиґання таких же нескінченних серіалів північно-східного сусіда – то вже краще писати. Все ж існує крихітна вірогідність, що, хоча б випадково, сколихнеться якась дрібна звивина у сірій субстанції і надішле гострі імпульси до периферії нервових закінчень. І помчаться ті імпульси навипередки по нервах-павутинках - ген, аж до самих кінчиків пальців. І затіпаєшся, заб’єш руками-ногами і далі, якщо будеш борсатись досить довго, може і зіб'єш, врешті-решт, грудку масла, відштовхнувшись від якої кволими ніжками, хвисьнеш у світ Божий через вінця глечика в який сам себе за шкірку і вкинув. А там луки і поля, духмяна трава, квіти, бездонна блакить неба , теплі води могутньої ріки з білими лілеями і жовтим лататтям у чистих заводях. І простір, простір… І принишкнеш вибалушивши очі, немов кіт, якого вперше винесли надвір з бетонної коробочки міської квартири. Ні, ні – назад на діван, в смислі у глечик, цур мене пек од тої юдолі. І приверзеться отаке!
    Взагалі, то ще те питання – процес написання твору! Розумні люде можуть багато чого повідати про задум, основну ідею твору, план написання, инші правильні речі і то є, Василь не мав найменшого сумніву, свята правда. Він, думалося Василю, в цьому сенсі, є винятковим винятком, бо коли, бувало, змушував себе сісти за клавіатуру, а таке траплялось з ним, як ми знаємо, нечасто, і то ціною надзусиль – голова зачинала дзвеніти як порожній жбан, дзвеніти тим надприродним дзвоном, означений фізиками терміном – білий шум. Ні, букви, окремі слова, коми, крапки і навіть пропуски в ньому можна було розпізнати, а ось докупи отой суповий набір ніяк тулитися не хотів, хоч трісни! Теорія вірогідності стверджує - якщо в здоровенну торбу напакувати дрібно нарізаних буковок і сипонути їх з чималої висоти на підлогу, то ймовірність того, що вони, цілком випадково, складуться, скажімо, в роман  "Война и мир" таки існує! А  в "Крейцарову сонату" – ще вища!! Головне витримати необхідну пропорцію букв, пропусків і розділових знаків (особливо їх!), бо пропорцію букв, відкриємо секрет, легко знайти, якщо уважно придивитись до клавіатури – найбільш засмальцьовані клавіші і є найбільш вживаними! Тут, правда, важливо іще хто сипе: якщо, скажімо, Т. Шевченко, то може засіятись на цілий "Кобзар", а якщо вже за справу береться сам Господь - світу явиться Слово Боже у вигляді  "Ветхого і Нового завітів".
"Споконвіку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово".
    Але повернемось до нашого героя і до реалій творчого процесу. У стані  прострації навіяної  "білим шумом", особисто Василь, міг перебувати невизначено довго і всяка наруга над собою призводила до наслідків, прямо супротивних очікуваним. Сьогодні  букви легко ліпились одна до одної, слова нанизувались на вісь строки, як червоні кружальця стиглих томатів на лезо шампура, а назавтра перед тобою кам'яна стіна і купа болючих синців на палаючому лобі, як те було з Остапом Ібрагімовичем, котрий після безсонної ночі видав на-гора геніальний чотиривірш:
Я мить чудову пам'ятаю,
Коли мені з'явилась ти,
Як осяйне видіння раю,
Як чистий геній красоти.
І тільки на світанку пригадав, що до його шедевру, сто літ тому, приклав руку О. С. Пушкін.
    Як складно, думалось, ходити непроторенними шляхами, як важко не піддатися спокусі написати так, як те роблять визнані майстри з їх винятковим стилем . І то надто добре і правильно, бо Господь кожну людину наділив своїм неповторним талантом, хоч і не кожному до снаги в собі його виявити, викувати, а ще не дати йому зарости чортополохом повсякденних клопотів. Як сказав хтось із мудрих: "Більшість людей сходять в могилу зі своєю внутрішньою музикою". Вони залишають цей світ так і не розкривши свою геніальність, не виявивши свою унікальність, яка робить їх особливими, такими, якими їх задумав Господь.
    То може не так уже й грішать проти істини ті, хто стверджує, що пише, в першу чергу, для себе. Бо розібрати в хитросплетінні власної натури можна не тоді, коли на повну гучність репетує телевізор, або надсаджується модерна акустична система, не в ревищі дискотек, а в дзвінкій тиші, всотуючи яку, ти чуєш негучний голос і відповідаєш Йому тихим поскрипуванням пера, легким шурхотом кулькової ручки, чи розміреним поклацуванням клавіш, що легким дисонансом вплітаються в той діалог. А коли відгукнеться хоча б в  одному серці, налаштована на ту саму частоту, струна і ти відчуєш себе не одинаком у безкрайньому Всесвіті, знай - ти не марне згайнував украдений у телевізора час. Можливо таким воно і є– щастя, чи, бодай, його крихітний пазл?

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

Майже про мене :)

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Микола Мисковець, 21-10-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 19-10-2015
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.87294387817383 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …